Навіть найкращий план не гарантує успіху. Обов’язковою його умовою є врахування можливого ризику здійснення проекту. Ризик означає ймовірність недоодержання позитивного результату (прибутку) або одержання негативного результату (збитку) в підприємницькій діяльності.
Зміст цього розділу бізнес-плану:
· типи можливих ризиків і проблеми, які можуть виникнути в даному бізнесі;
· імовірність ризику і його розмір, тобто розмір можливих втрат під час здійснення проекту;
· організаційні заходи профілактики ризиків і програма страхування від них.
Послідовність проведення робіт:
¨ загальна оцінка можливих ризиків. Складаючи бізнес-план, слід чітко уявити, в якій зі сфер ризику лежать ділові пропозиції підприємства — у сфері невисокого ризику з невеликими прибутками чи у сфері ризикованих капіталовкладень, але з великим прибутком;
¨ аналіз типів ризиків, їх джерел і моментів виникнення. За джерелами виникнення виділяють ризики: господарський; пов’язаний з особою; обумовлений природними факторами, а також внутрішній і зовнішній. За причинами виникнення ризики поділяють на обумовлені невизначеністю майбутнього, недостатністю інформації, непередбаченою поведінкою партнерів. За характером вияву ризики бувають політичні й комерційні (технічні й ринкові);
¨ оцінка ризику — один з найбільш складних і найменш точних елементів плану. Потрібно якомога точніше визначити всі непередбачувані обставини, що можуть виникнути в майбутньому. При цьому використовують відомі методи оцінки ризику, серед яких статистичний, експертний, а також їх комбінації;
¨ розробка заходів профілактики ризиків. Серед них виділяють ефективне прогнозування і систематичне планування діяльності фірми, розробку альтернативних планів;
¨ розробка заходів з мінімізації шкоди. Головними з них є:
1. Передача частини ризику іншим особам або організаціям через страхування або хеджування. Останнє є способом зменшення ризику господарської діяльності шляхом укладення довгострокового контракту на постачання продукції між постачальниками і споживачами. Страхування передбачає, що одна сторона (страхувальник) за певну суму (страховий внесок чи премію) погоджується заплатити іншій стороні (страховику) за умов, що їх зазначено в страховому контракті, завчасно визначену грошову суму, якщо страхувальник матиме збитки чи шкоду.
2. Самострахування шляхом створення резервних фондів і покриття збитків за рахунок частини власних обігових коштів.
Імовірність кожного типу ризиків різна, як і сума шкоди, яку вони можуть завдати. Тому в бізнес-плані слід розглядати лише ті ризики, які найімовірніші в даному бізнесі.
Наприклад, у бізнес-плані ВАТ агрофірми «Іванків» було розглянуто три критичні ситуації, які могли справити негативний вплив на його бізнес: ринковий ризик, ризик втрати майна і ризик невиконання зобов’язань. Ринковий ризик, як випливає з аналізу ринку в Україні, є незначним, оскільки рівень споживання яєць з розрахунку на душу населення становить усього 60 % до науково обґрунтованої норми, і попит на яйця ще не скоро буде задоволений. Ризик невиконання зобов’язань теж незначний, адже в агрофірмі «Іванків» високий ступінь самозабезпеченості головними для цього типу господарства ресурсами: кормами, органічними добривами, а також трудовими ресурсами.
Проаналізувавши всі можливі ризики, учасники товариства дійшли висновку про необхідність придбання одного страхового поліса для захисту від втрати майна, зокрема курей. Інші ризики мають бути компенсовані профілактичними заходами щодо запобігання втрат, передбачених у бізнес-плані (страхові фонди кормів, насіння і т. д.).
Що стосується селянського (фермерського) господарства «Яблуневий сад» (див. підрозд. 8.3), то найбільшу загрозу для нього становлять катастрофічні ризики, що пов’язані з проявом стихійних сил природи (приморозки у період цвітіння, град, вітер, буря, ураган). Зокрема, тільки за останні три роки це господарство зазнало значних втрат від стихії: у 2000 р. від приморозків у період цвітіння було знищено 99 % врожаю; 28 липня 2002 р. пройшов сильний дощ із градом розміром як п’ятикопійчана монета, уна-
слідок чого було пошкоджено 70 % врожаю, знизилась якість продукції і, як наслідок, — середня ціна реалізації яблук.
У господарстві застосовують такі способи запобігання пошкодження цвіту приморозками, як обкурювання саду димом та обливання дерев водою. Щоб запобігти градобою у Західній Європі над садами ставлять протиградові сітки, але через велику вартість зазначене господарство неспроможне їх купити.
Проаналізувавши всі можливі ризики, господарство, щоб запобігти втраті врожаю і якоюсь мірою відшкодувати збитки за втрачену продукцію, планує застосувати страхування врожаю саду в розмірі 50 % його середньої вартості.
Додатки
Цей розділ допомагає виконати важливу вимогу до бізнес-плану — його лаконічність — і найчастіше містить:
· специфікації продукції;
· результати маркетингового дослідження;
· схеми виробничих потоків;
· планування приміщень;
· карту, що показує розміщення бізнесу;
· юридичні документи (державний акт на право довічного успадкованого володіння землею, копії договорів з постачальниками тощо);
· організаційну схему і т. д.
У процесі розробки бізнес-планів у сільському господарстві слід ураховувати такі його особливості:
¨ велику роль землі і біологічного фактора виробництва;
¨ виникнення, як правило, багатьох обмежень при розміщенні бізнесу; часто його не можна перенести в інше місце, вибрати кращу зону, регіон, населений пункт чи місце в ньому;
¨ дві попередні особливості, у свою чергу, обумовлюють велике значення при обґрунтуванні ефективного поєднання галузей у господарстві використання ефектів синергізму і конгломерату;
¨ нерідко під час прийняття рішень вирішальна роль належить дотриманню санітарних вимог. Наприклад, при проектуванні створення переробних цехів вимоги санепідслужби дуже чіткі: мінімальні (за сприятливого рельєфу і «рози» вітрів) відстані таких об’єктів від тваринницьких приміщень становлять 70 м, а від житлових — 50 м. Не допускається також робота одних і тих самих працівників на тваринницькій фермі і в переробному цеху.
17.4. Етапи та організація розробки бізнес-плану
На першому етапі розробки бізнес-плану визначають види і джерела потрібної інформації. Основними видами інформації є: маркетингова, виробнича і фінансова (див. підрозд. 17.2). Що ж до джерел інформації, то ними можуть бути:
ü власний досвід практичної роботи та інтуїція;
ü безпосередні контакти з майбутніми клієнтами, постачальниками, торговими агентами;
ü статистична інформація щодо тенденцій розвитку даної галузі чи сфери державної діяльності, а також поточні огляди економічної ситуації;
ü дані про конкурентів, які одержано шляхом придбання їхніх товарів, відвідання спеціалізованих виставок, бесід з їхніми колишніми і теперішніми працівниками, збуту їхньої рекламної інформації;
ü навчальні посібники з бізнес-планування, галузеві видання, курси з укладання бізнес-планів, аудиторські фірми [36, 38, 109];
ü урядові установи, зокрема ті, що займаються проблемами малого бізнесу.
На другому етапі визначають мету розробки бізнес-плану, акцентуючи при цьому увагу на головних зовнішніх та внутрішніх функціях, які він виконуватиме (див. підрозд. 17.2). На цьому ж етапі слід точно визначити цільових читачів бізнес-плану — чи це будуть тільки внутрішні учасники організації (що малоймовірно), чи й особи із зовнішнього середовища, яких організація хотіла б бачити своїми інвесторами — майбутні акціонери, комерційні банки і т. д.
Дуже відповідальним є наступний, третій, крок у бізнес-плануванні — стратегічне планування на підготовчому етапі. Багато підприємців-початківців припускаються помилки, ігноруючи стратегічне планування. Вони вважають, що розробляти стратегію доцільно тільки для великих підприємств. Звичайно, процеси стратегічного планування малого і великого бізнесу мають істотні відмінності. У малому бізнесі стратегічне планування охоплює відносно короткий часовий період (3—5 років) і має менш формалізований і структурований характер. Однак основні складові стратегічного планування (визначення місії фірми, зовнішній і внутрішній аналіз, на основі якого встановлюють сильні й слабкі сторони фірми; визначення цілей її діяльності; аналіз стратегічних альтернатив і вибір стратегії підприємства) мають бути і в
бізнес-плануванні.
Четвертий крок у бізнес-плануванні — безпосереднє написання бізнес-плану. Розпочинати його слід з визначення чіткої структури документа, що створюється (розділи, параграфи, додатки тощо), і збирати інформацію для кожного з розділів плану.
Цей крок найбільш трудомісткий і відповідальний. Як для жодного іншого планового документа, для бізнес-плану підходить аксіома: «План має складати той, хто його виконуватиме». І якщо це навіть вимагає багато часу, і в підприємця нема навичок такої роботи, все ж він мусить виконати її самостійно. Звичайно, без допомоги консультантів не обійтись, але вона має закінчуватись на попередньому етапі, коли внутрішні й зовнішні консультанти допомагають зібрати необхідну інформацію і здійснити її первинну обробку. Консультанти можуть асистувати підприємцеві й на кінцевому етапі.
Якщо ж підприємець повністю передоручить розробку бізнес-плану комусь іншому, то наслідком цього буде:
· неповне і несистематичне знання підприємцем слабких і сильних сторін своєї організації, можливого майбутнього запланованого проекту;
· відсутність періоду навчання діяльності з планування, що негативно відіб’ється на майбутніх діях організації (адже планування — це перший і невід’ємний компонент управлінської діяльності);
· невміння підприємця доказово і глибоко продемонструвати переваги свого проекту майбутнім інвесторам. І, що не менш важливо, — підприємець може втратити довіру інвесторів: недосконалий, не зовсім вдалий, проте складений самостійно бізнес-план можна виправити, а от поновити втрачену довіру — набагато складніше.
З огляду на існування певної недовіри інвесторів до самостійної роботи українського підприємця оптимальним рішенням, очевидно, буде такий компроміс: підприємець сам складає бізнес-план, а зацікавлені структури або консалтингові фірми проводять його експертизу і, у разі необхідності, коригування.
Важливо правильно вибрати час для роботи над бізнес-планом. Це заняття вимагає великої зосередженості, тому бізнес-план слід писати тоді, коли підприємця не обтяжують серйозні проблеми, і все йде відносно добре.
І нарешті, викладені в плані ідеї не повинні бути надмірно амбіційними. Не потрібно завищувати планку майбутніх досягнень без урахування реальних можливостей бізнесу, навіть якщо це робиться з рекламною метою. Потенційні інвестори — банки, державні установи, венчурні компанії і т. д. — часто набагато краще інформовані про реальний стан справ. Особливо точною і добре обґрунтованою має бути інформація щодо розмірів ринків збуту, перспектив росту, запланованої частки ринку фірми.
Після завершення роботи над усіма розділами бізнес-плану підприємець має підготувати резюме його основних ідей.
Загалом четвертий крок завершує процес бізнес-планування, однак для поліпшення плану слід зробити ще один, п’ятий, крок: підприємець пропонує готовий бізнес-план для ознайомлення кому-небудь із авторитетних, але незацікавлених людей, здатних оцінити його роботу на основі конструктивної критики.
Перш ніж передати бізнес-план зацікавленим читачам слід ретельно продумати і скласти їх список.
17.5. Оформлення і стиль бізнес-плану
Бізнес-план — це своєрідний рекламний документ, що дозволяє зробити висновок не тільки про сам бізнес, але й про його власника. Тому важливим є не лише його зміст, а й зовнішній вигляд та стиль. Недбало оформлений, неграмотно написаний, надміру роздутий або, навпаки, невиправдано стислий бізнес-план не матиме розуміння і підтримки у потенційних інвесторів ділового проекту.
Спеціалісти з бізнес-планування рекомендують виконувати такі правила складання і оформлення бізнес-плану:
· бізнес-план має бути легким для сприйняття, структурованим за розділами і параграфами, тобто складений так, щоб читач міг швидко знайти інформацію, яка його цікавить. Тому за титульним листом має йти сторінка змісту;
· титульний лист має бути лаконічним і привабливим. На ньому, як правило, подається така інформація:
· суть пропозицій (заявка на фінансування, проект співпраці тощо);
· повна назва підприємства;
· його місцезнаходження, номери телефонів (телефаксу), за якими можна зв’язатись із керівником підприємства чи уповноваженою керівником особою;
· інші офіційні атрибути підприємства;
· дата (місяць і рік) складання бізнес-плану;
· якщо бізнес-план передбачається надсилати багатьом адресатам (банкам, партнерам), то доцільно на кожному екземплярі зазначити, для кого конкретно він призначений;
· бізнес-план має бути коротким, але адекватно розкривати суть проекту і його цілі. Як показує практика, для більшості проектів (що вимагають до 100 тис. дол. США) обсяг бізнес-плану обмежується 20—25 сторінками;
· бізнес-план має бути функціональним, тобто в нього слід включати тільки ту інформацію, що може зацікавити його читача. За необхідності додаткову, пояснювальну інформацію можна винести в додатки;
· дуже допомагає висвітленню положень плану використання фотографій, схем, діаграм, графіків, таблиць. Уміле застосування цих засобів істотно поліпшує враження про бізнес-план;
· бізнес-план слід складати так, щоб забезпечити збереження конфіденційності інформації щодо вашого бізнесу. Для цього можна використовувати різні прийоми:
· жорсткий контроль за розповсюдженням бізнес-плану;
· розробку спеціального додатка до плану, який містить конфіденційну інформацію і надається окремо.
У меморандумі про конфіденційність може бути вміщено нагадування про те, що особа, яка знайомиться з бізнес-планом, бере на себе зобов’язання і гарантує нерозповсюдження цієї інформації без дозволу автора. Може бути вказано також про заборону копіювання всього бізнес-плану, або окремих його частин із якою завгодно метою, заборону передачі третій особі. Доцільно вказати також вимогу повернення бізнес-плану, якщо він не викличе інтересу в адресата.
