Художня функція етнографічно-побутових картин, фольклоризм у творах

КОНФЛІКТИ І ХАРАКТЕРИ

У драмі «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882) показано аморальність українських панів, їх жорстоке ставлення до своїх наймитів та бідних селян після формального скасування панщи­ни. Образи поміщика Воронова, його дружини Наталії Семенівни є втіленням антигуманних рис поміщиків.Уперше на українській сцені з'являється ліберальний інте­лігент зі своїми обмеженими культурницькими ідеями та пла­нами. Зрозуміло, що такі люди, як студент-агроном Горнов, який мрів відкрити школу для селянських дітей і організувати май­стерні, не можуть розв'язати назрілих проблем пореформеної дійсності. Безхарактерним, безвольним уявляється син поміщика Воро­нова Борис, який закохується в селянську дівчину Оксану, але не може захистити своєї коханої від наруги з боку своїх батьків. Образами Горнова і Бориса Воронова письменник розвінчує безплідність культурницьких заходів ліберальної інтелігенції, її відірваність від життя пригнобленого народу. Колоритними рисами наділив Кропивницький образ Гордія Поваренка. Морально зіпсований умовами капіталістичного міс­та, він будь-що прагне досягти жалюгідної мети — мати власну шевську майстерню.

«У конфлікті і образах п'єси «Глитай, або ж Павук» вперше в українській драматургії широко та реалістично зображені нові процеси, нові явища пореформеного українського села, Конфлікт у драмі «Глитай, або ж Павук» гострий і має виразний соціальний зміст. Розвиток його здійснюється двома лініями: перша — обплутування сільським глитаєм бідної вдо­ви Стехи та залицяння до її молодої і вродливої заміжньої доч­ки Олени; і друга — історія зубожіння селянина Мартина Хан-долі. У п'єсі основне місце відводиться викриттю ганебного яви­ща пореформеної дійсності — лихварства, засудженню сільського глитая в образі Йосипа Бичка, показові глибокого антагонізму між біднотою і багатіями. Яскраво окреслений образ Йосипа Бичка свідчив, що М. Л. Кропивницький пильно вивчав нові про­цеси на селі і по-новаторському підходив до їх зображення. Зовні це начебто чулий і уважний чоловічок. Він уміє поспів­чувати людському горю, допомогти у біді. Насправді за показ­ною доброчинністю, за вдаваною набожністю Бичка прихована хижацька душа власника. Улесливий і підступний, він обплутав усе село, широко розпустив свої щупальці, сам ловить свою жерт­ву. Він знає, як краще обманювати односельців, скориставшись їхньою довірливістю і скрутним становищем.Збагаченню підпорядковане все життя глитая. І хоч він не с представником сільської влади, його вплив на сільське, і навіть повітове, начальство фактично нічим і ніким не обмежений. Щоб досягти своєї підлої мети, Йосип Бичок не зупиняється ні перед чим. Спочатку він домагається відправки Олениного чо­ловіка Андрія на заробітки, потім продовжує обплутувати ста­ру і бідну Оленину матір, кінець кінцем підробляє листа, в яко­му Андрій ніби пише, що покохав іншу, багату, і до Олени вже не повернеться. Різ-тими підступними засобами він руйнує молоду сім'ю.З великою любов'ю і теплотою змалював Марко Лукич образ бідної жінки-страдниці Олени. Трагічна доля героїні зумовлена соціальними причинами.Олена тяжко мучиться, їй огидні залицяння Бичка, вона щи­ро кохає Андрія. І раптом їй стає відомо, що Андрій зрадив (вона не думає, що це підробка), жінка протестує проти дикої страшної сили багатства, яка роз'єднала її з чоловіком, позба­вила родинного щастя.Трагізм образу Олени досягає величезної сили. Вона гине, і причиною її загибелі е тяжке, безвихідне становище її матері, підступна діяльність сільського глитая — лихваря Йосипа Бичка.Розв'язка конфлікту подається автором в останній дії: бо­жеволіє Олена, Андрій убиває Бичка.Рішучий вчинок Андрія сприймається як справедлива помста в ім'я правди, в ім'я пригнобленого народу.

ХУДОЖНЯ ФУНКЦІЯ ЕТНОГРАФІЧНО-ПОБУТОВИХ КАРТИН, ФОЛЬКЛОРИЗМ У ТВОРАХ

Виробився навіть певний трафарет драматичного твору, в якому любовна інтрига чи комедійна ситуація розбавлялися музикою, танцями, обов'язковим фольклорно-етнографічним елементом (хоровим і сольним співом, натуралістичним відображенням застілля тощо). Кропивницький звертає велику увагу на зміст своїх творів, у яких (опріч деяких пустеньких жартів, як «Пошились у дурні») здебільшого пробує схопити й зафіксувати такі моменти з народного побуту, що і в самому житті на перший виступають план. М. Кропивницький широко використовує у п'єсі народні піс­ні, гумор, співи, жарти, танці дівчат і парубків. Народна твор­чість допомагає розвивати драматургічну дію, відтворювати гли­бокі душевні переживання героїв, повніше змальовувати тяжке становище селянської бідноти. І завдяки цьому чіткішою і до­хідливішою стає думка автора, що в народі живуть могутні, не­вичерпні сили, віковічне прагнення до вільного і щасливого життя.