Роль конкуренції і монополії в ринковому ціноутворенні. Антимонопольна діяльність держави

Економічний механізм функціонування ринку. Ринкова інфраструктура.

2. Роль конкуренції і монополії в ринковому ціноутворенні. Антимонопольна діяльність держави.

3. Основні підходи до класифікації ринків та їх характеристика. Особливості ціноутворення на окремих ринках.

4. Сутність та елементи ринкової інфраструктури. Біржі, банки та інші фінансово-кредитні посередники, служби зайнятості.

Роль конкуренції і монополії в ринковому ціноутворенні. Антимонопольна діяльність держави.

Умовами виникнення конкуренції як економічного процесу є:

а) масовий розвиток підприємництва;

б) наявність на ринку двох і більше товаровиробників, що реалізують свою продукцію;

в) перехід змагальності зі сфери споживання у сферу виробництва;

г) орієнтація підприємницької діяльності виключно на попит.

Як економічний процес конкуренція має періоди початку - просте товарне виробництво, становлення і розвитку - ХVI - ХVIII ст., удосконалення - кінець ХIХ - початок ХХ ст.

Суть конкуренції проявляється в її функціях, видах, формах і методах.

Серед функцій конкуренції слід виділити позитивні і негативні.

До позитивних належать:

· стимулювання процесу усуспільнення виробництва;

· стимулювання технічного прогресу; підвищення продуктивності праці, якості продукції, зниження витрат виробництва;

· регулювання темпів і масштабів виробництва;

· вплив на формування раціональної структури виробництва, асортименту продукції;

· активізація інноваційного процесу;

· гнучке пристосування до попиту;

· залежність доходів і підприємця, і робітника від кількості та якості праці;

· можливість регулювання з боку держави.

До негативних функцій відносять:

· застосування нечесних прийомів у боротьбі;

· надмірну експлуатацію природних ресурсів та екологічні порушення;

· сприяння диференціації виробників;

· зростання ступеня експлуатації найманої праці.

За ринкової економіки існують два види конкуренції: досконала та недосконала.

Досконала конкуренція є історично і логічно початковим видом конкуренції. Вона виникла разом із виникненням товарного виробництва і протягом тисячоліть становила цілу епоху так званої вільної конкуренції. Її називають також абсолютною, чистою, ідеальною, немонополістичною.

Характерними рисами досконалої конкуренції є:

· наявність на ринку великої кількості продавців і покупців, причому жодна з груп не може впливати на ситуацію на ринку;

· пропозиція однакових товарів та послуг для продажу;

· однакова обізнаність про ринок усіх продавців і покупців;

· можливість вільної появи на ринку та виходу з нього покупців та продавців.

Дуже небагато ринків повністю відповідають вимогам досконалої конкуренції. Наприклад, біржа у Нью-Йорку, Американська біржа та аналогічні ринки цінних паперів.

Другим видом конкуренції є недосконала конкуренція. Перші її ознаки почали проявлятися ще у середньовіччі, у межах цехового виробництва. Проте, лише на початку ХХ ст. на зміну вільній, досконалій конкуренції прийшла нова форма організації змагання - змагання між групами, союзами і об’єднаннями суб’єктів ринку. Це було зумовлено процесами укрупнення виробництва і централізації управління. Саме вони стали найважливішими ознаками суспільного економічного життя, в якому стали переважати доцентрові сили, що виявилося у створенні союзів, об¢єднань між раніше розрізненими товаровиробниками.

Недосконала конкуренція існує у формах монополістичної і олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція, як і чиста, охоплює багатьох продавців і покупців. Але купівля і продаж уже не здійснюються за єдиними ринковими цінами, а існує широкий діапазон цін. Приміром, незважаючи на те, що біржа найближча до досконалої конкуренції, дії самих брокерів є прикладом монополістичної конкуренції у сфері послуг. Звичайно, брокери не будуть запевняти Вас у тому, що акції, які продають або купують саме вони, відрізняються від будь-яких інших. Але брокери конкурують один з одним за право ведення справ клієнтів. Вони намагаються виставити свої послуги більш привабливими, ніж послуги конкурентів, щоб потенційний покупець звернувся саме до них, коли знову вирішить інвестувати гроші. Надання товару унікальних якостей (реальних чи уявних) називають товарною диференціацією. Коли цей процес успішний, він дає змогу фірмі створити постійне коло покупців, які надають перевагу її товарам, а не аналогам конкурентів.

Олігополістична конкуренція - форма групового монополізму, за якої кілька самостійних великих фірм монополізують виробництво і збут маси товарів даного роду. Олігополія характерна майже для всіх галузей масово-поточного виробництва в основному однорідної продукції і є найважливішою рисою економіки індустріально розвинутих країн. На світовому ринку це, приміром, автомобільне та комп’ютерне виробництво, виготовлення вівсяних пластівців до сніданку. Коли структура ринку змінюється від ситуації з великою кількістю фірм, що продавали диференційовані товари, до ситуації з кількома домінуючими компаніями, це свідчить про зміну рівня концентрації виробництва. Рівень концентрації визначається тим, скільки відсотків від загального обсягу товарів галузі виробили чотири найбільші компанії.

Після розгляду деяких основних рис видів і форм конкуренції, слід з¢ясувати: між ким виникають, існують і розвиваються специфічні економічні відносини, що зовні виглядають як антагоністичні, але за своїм змістом органічно вплетені в економічну систему суспільства завдяки приватній власності.

Розрізняють дві сфери конкуренції – внутрішньогалузеву і міжгалузеву.

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між підприємцями однієї галузі виробництва за більш вигідні умови виробництва і ринки збуту продукції з метою одержання найбільшого прибутку. У ході внутрішньогалузевої конкуренції формується величина суспільної цінності, обумовлена суспільно-необхідними витратами праці.

Міжгалузева конкуренція – конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства з метою отримання максимальної норми прибутку.

На конкурентному ринку суперники використовують такі методи конкурентної боротьби, як цінові і нецінові.

Цінова конкуренція означає, що основним методом боротьби проти конкурентів є ціна. Для неї характерними є зниження або підвищення цін.

Нецінова конкуренція передбачає використання інших методів:

- підвищення якості продукції. Йде про суворе додержання технологічної дисципліни. Відомо, що якість товару певної назви може бути різною, залежно від того, де його виробляють. Поліпшення якості продукції може бути забезпечене також використанням технічних новинок, які становлять комерційну таємницю;

- використання реклами. Всі рекламні заходи розраховані на те, щоб привернути увагу покупців, дати відповідну інформацію про споживні властивості товару, спонукати споживача зробити покупку, нагадати йому про існування того чи іншого товару. З допомогою реклами створюється думка про особливі відмінності цього товару, хоча його споживна вартість по суті залишається без змін;

- умови, пов’язані з продажем товару. Наприклад, фірма зобов’язується здійснювати ремонт виробу, надає запасні частини, проводить безплатні консультації з використанням цього товару;

- економічний шпіонаж та деякі нецивілізовані прийоми конкурентної боротьби - “тиск” на постачальника ресурсів або банк конкурента, переманювання персоналу, дискредитація якості продукції конкурента.

Після розгляду конкуренції як економічного явища слід звернути увагу на те, що розвиток конкуренції на певному історичному етапі призводить до виникнення монополій. Це було зумовлено процесами концентрації і централізації капіталу й виробництва наприкінці ХІХ ст.

Концентрація виробництва – процес зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.

Концентрація капіталу – це процес збільшення розмірів індивідуального капіталу за рахунок капіталізації додаткової вартості (прибутку).

Централізація капіталу – це збільшення розмірів капіталу шляхом об’єднання індивідуальних капіталів або внаслідок поглинання.

Відмінність концентрації капіталу від його централізації полягає в тому, що концентрація приводить до збільшення не тільки індивідуального, але і сукупного суспільного капіталу, тоді як централізація збільшує розміри тільки індивідуального капіталу.

Шляхами виникнення монополій є:

· горизонтальна інтеграція - об¢єднання компаній однієї сфери виробництва з метою захоплення більшої частини ринку (приміром об¢єднання двох швейних фірм);

· вертикальна інтеграція - об¢єднання підприємств різних галузей, пов¢язаних єдиною технологією з метою скорочення витрат виробництва (наприклад придбання автомобільною компанією шинного та сталеливарного заводів);

· диверсифікація - придбання підприємств різних галузей, не пов’язаних технологічно, з метою різногалузевого розміщення капіталу (приміром купівля торговельною фірмою готелю або банком - туристичного бюро).

Термін “монополія” походить від грецьких слів “моно”- один і “полес”- продаю. Монополія є угода, союз, об’єднання відносно невеликої кількості великих підприємств, що зосередили в своїх руках виробництво і збут значної, вирішальної частини продукції якоїсь галузі економіки. Метою і результатом функціонування такого об¢єднання є усунення конкуренції між його учасниками і посилення їх позицій в конкурентній боротьбі з іншими немонополізованими підприємствами цієї галузі.

Учасники монопольного об¢єднання поділяють між собою обсяги виробництва відповідних товарів, ринки їх збуту та сировинні ринки. Вони проводять узгоджену політику щодо оплати праці найманих працівників та цін на свою продукцію і сировину, закуповувані матеріали. В результаті цього монополістичні об¢єднання забезпечують собі пануюче становище на відповідних ринках.

Отже, монополії притаманні такі риси:

- єдиний продавець або монополіст;

- відсутність близьких замінників даного товару. Продукт, що продається монополією, відрізняється від усіх інших видів товарів конкурентів, тому покупець змушений або платити визначену ціну, або обходитись без цього товару;

- існування бар’єрів для виходу на даний ринок - конкуренти не можуть вийти на ринок, де панує монополія.

В залежності від особливостей походження та механізмів здійснення й утримання монопольної влади розрізняють такі основні види монополій:

Природна монополія – це монополія, яка офіційно визнається як технологічно необхідна і економічно доцільна та існує у галузях, де економія зумовлена зростанням масштабу виробництва особливо значна і може бути реалізована тільки за умови концентрації всього галузевого обсягу випуску одним виробником.

Закрита монополія – це монополія, що захищена від конкуренції через юридичні обмеження – механізми патентного і авторського права, державного ліцензування та патентування окремих видів підприємницької діяльності тощо.

Відкрита або підприємницька монополія – контроль за галузевим ринком, встановлений на деякий час окремою фірмою або об’єднанням кількох фірм внаслідок збігу економічних обставин – логіки розгортання конкурентної боротьби, концентрації та централізації виробництва та ін. Відкрита монополія не має спеціального правового захисту і як правило. має тимчасовий характер.

Монопсонія – тип ринкової структури за якої, незалежно від кількості виробників, існує лише один споживач-монополіст, який має змогу контролювати галузеві ціни і загальний галузевий обсяг купівлі-продажу вироблюваної продукції.

Двостороння монополія – тип ринкової структури, за якої на певному галузевому ринку протистоять одне одному монополіст-виробник (продавець) і монополіст-покупець (споживач), що обидва мають монопольну владу, тобто вплив на ринкову ціну і галузевий обсяг купівлі продажу.

Основними формами монополій у промисловості є:

Картель – це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, ціну, ринки збуту.

Синдикат – це об’єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трест – це об’єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну самостійність, тобто об’єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, що дає їм право брати участь в управлінні та привласнювати відповідну частку прибутку.

Багатогалузевий концерн – це об’єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль над іншими учасниками об’єднання.

Конгломерат – група підприємств, що належать одній фірмі та здійснюють одну або більше стадій виробництва різноманітних неконкурентних продуктів.

Консорціум – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети

Однією з найголовніших умов формування цивілізованих ринкових відносин є антимонопольне регулювання.

Демонополізація як різновид економічної функції держави у ринковій економіці повинна здійснюватись на таких загальних принципах антимонопольної політики:

- аналіз стану доступу до ринку - вільний чи обмежений;

- диференційований підхід до монополізованих ринків - потреба усунення всіх видів монополізму, зокрема зони природної монополії;

- виокремлення монополій, що підлягають жорсткому державному контролю;

- поєднання антимонопольної політики, правових норм і організаційних заходів.

Антимонопольне законодавство - це звід законів, спрямованих на обмеження діяльності монополій, а також законодавство про “нечесну конкуренцію”, “нечесну торгівлю” тощо. До антимонопольного законодавства належать також закони, які забороняють або регулюють угоди підприємців, спрямовані на обмеження конкуренції шляхом поділу ринків, угоди про ціни, обмеження торгівлі або так звану обмежувальну ділову практику.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок з закону Шермана (1890 р.) і забороняє не тільки різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю. Другою забороняється не сама монополія, а лише її зловживання владою. Тому головною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод в спеціальних органах. В ЄЕС реєстрації підлягають лише угоди, які обмежують конкуренцію між членами - учасниками цієї організації.

 

3. Структура ринку – це сукупністьрізних видів ринків в межах як національної економіки, так і світового господарства.

Структура ринку за функціональним критерієм:

- ринок товарів і послуг;

- ринок робочої сили;

- ринок засобів виробництва;

- ринок природних ресурсів;

- фондовий ринок;

- валютний ринок;

- ринок науково-технічних розробок та інформацій.

Структура ринку за територіальним критерієм:

- національний ринок;

- місцевий;

- регіональний.

Структура ринку за відповідністю законодавству:

- офіційний або легальний;

- нелегальний або тіньовий.

 

Інфраструктура ринку — це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції:

- здійснює економічне та правове консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах;

- забезпечує фінансову підтримку, кредитування, аудит, страхування;

- сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств;

- регулює рух робочої сили;

- здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування тощо.

Елементи ринкової інфраструктури:

1. Організаційно-технічна інфраструктура (товарні біржі та аукціони, торгові дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку);

2. Фінансово-кредитна інфраструктура (банки, фондові і валютні біржі, страхові інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій);

3. Організаційно-дослідна інфраструктура ринку (наукові інститути, аудиторські організації тощо).

Одним із найважливіших інфраструктурних елементів є біржі та комерційні банки.

Біржа − цеорганізаційна форма ринку, на якому відбувається вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

Види бірж:

1) Товарна біржа − регулярно-функціонуючий ринок, на якому здійснюється купівля-продаж масових товарів за стандартами і зразками. ЇЇ мета – укладання відповідних угод; формування товарних цін на основ зіставлення попиту і пропозиції; вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій; представництво і захист інтересів членів біржі тощо. Існують універсальні та спеціалізованібіржі. На них використовуються форвардні і ф’ючерсні контракти, які здійснюються за допомогою посередників – брокерів.

Форвардний контракт засвідчує зобов’язання особи придбати (продати) певні товари у визначений час та на певних умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу підчас укладання контракту.

Ф’ючерсні контракти передбачають поставку товару і його оплату в майбутньому, але за ціною біржі, що діяла в момент укладання контракту.

2) Фондова біржа − це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів.

3) Валютна біржа − інфраструктурний елемент, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами. Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

4) Біржа праці - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці. Вона виконує такі функції: аналізує стан ринку праці, прогнозує попит і пропозицію робочої сили, веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням, сприяє працевлаштуванню працездатних, здійснює професійну орієнтацію молоді, виплачує допомогу по безробіттю тощо.

Комерційні банки – це підприємства, що організують рух позичкового капіталу з метою одержання прибутку.

Функції комерційних банків:

− акумуляція та мобілізація банками грошового капіталу;

− посередництво у кредиті;

− організація випуску та реалізації цінних паперів;

− надання консультаційної допомоги;

− проведення розрахунків і платежів в господарстві;

− створення кредитних грошей.

Комерційні банки проводять активні операції – розміщення банківських активів з метою отримання доходу (кредитування, облік векселів, купівля банками цінних паперів тощо) та пасивні операції – акумуляція ресурсів, необхідних для проведення кредитних та інших активних операцій.

Елементами кредитно-банківської системи є також спеціалізовані кредитно-фінансові установи (ощадні, іпотечні, інноваційні, інвестиційні, зовнішньоторгівельні банки, страхові компанії, пенсійні фонди)

 

3. Основні підходи до класифікації ринків та їх характеристика. Особливості ціноутворення на окремих ринках.

Національний ринок поділяється на такі ринки: товарів (продуктів), природних ресурсів, праці, капіталів, грошей, цінних паперів, інформації (рис.).

 

Рис. Структура національного ринку

На схемі зображена близькість ринків грошей та капіталів, а саме: у певній частині свого змісту ці поняття і ці явища збігаються. Зображення ринків як секторів кола має на меті відбити той безперечний факт, що всі вони взаємозалежні, тобто зміни на одному з них викликають зміни й на інших.

Ринок товарів (продуктів)

На ринку товарів (продуктів)здійснюється рух предметів споживання та засобів виробництва. Він поділяється на: споживчий ринок і ринок засобів виробництва. На кожному з цих ринків обертається велика кількість різноманітних продуктів і формуються більш спеціалізовані ринки (ринки молочної продукції, взуття, предметів побутової електроапаратури, ліків; ринки паливних ресурсів, верстатів, інструментів, запчастин, виробничої деревини, металів тощо).

На споживчому ринку покупцями виступають окремі особи або домогосподарства, які шукають і знаходять продукти для особистого споживання. Продавцями є фірми й особи, що виробляють споживчі товари та надають послуги. При цьому лише незначна частка споживчих товарів і послуг надходить до покупців безпосередньо від виробника.

Покупцями на ринку засобів виробництва виступають: окремі особи та організації, яким вони необхідні для виробництва інших товарів і послуг; посередницькі організації, які стають власниками товарів з метою їхнього подальшого перепродажу або надання в оренду. Продавцями на ринку засобів виробництва виступають окремі особи та фірми, які створюють продукцію виробничого призначення.

Відмінності між споживчим і ринком засобів виробництва:

1) розрізняються за характером попиту (попит на продукцію споживчого ринку називається природним, оскільки його причиною є потреба споживача, попит на засоби виробництва є похідним від споживчого попиту);

2) попит на споживчому ринку гнучкіший, ніж попит на засоби виробництва;

3) на ринку засобів виробництва діє значно вужче коло партнерів (добре відомі один одному і добре інформовані) на споживчому ринку, суб’єктів набагато більше;

4) різні способи доведення продукції до споживача.

Посередниками між споживачами та виробниками є роздрібні та оптові торговці. Всі разом вони утворюють канали розподілу товарів (рис.).

 

 

 

Рис. Канали розподілу товарів на споживчому ринку і ринку засобів виробництва

Роздрібна торгівля – це діяльність з продажу речей або послуг безпосередньо кінцевим споживачам для їхнього особистого використання.

Оптова торгівля – це діяльність з продажу товарів і послуг тим, хто купує їх для виробничого використання або подальшого перепродажу.

Ринок природних ресурсів

Протягом певного періоду незалежно від коливання цін кількість землі в обігу залишатиметься незмінною. Тому пропозицію землі називають нееластичною: хоч би як зростала рента, кількість землі збільшити не можна. Якщо ж мати на увазі альтернативні варіанти застосування ділянки землі, можливість використати її з певною метою, то пропозиція виявляється еластичною.

Мінерально-сировинні ресурси, одержані з надр землі, часто стають об’єктами купівлі-продажу через товарно-сировинні біржі. Тут уже природні ресурси виступають у вигляді продуктів первинної переробки – видобутих і збагачених. Коли ж ідеться про ринок природних ресурсів у чистому вигляді, то мають на увазі купівлю-продаж або надання в оренду землі як ріллі, як лісової ділянки, як місця видобутку сировини або, нарешті, ділянки під забудову. Цей перелік засвідчує, що земля має альтернативне використання.

На ринку природних ресурсів (землі) продавцем може бути приватна особа, орган державної місцевої або центральної влади, навіть корпорація. Покупцями можуть бути окремі фермери, підприємства з видобутку ресурсів, окремі забудовники або будівельні компанії.

Ціна, що формується на ринку ресурсів, називається рентою (R). Вона, як і будь-яка інша ціна, формується під впливом взаємодії попиту та пропозиції (рис.).

 

 

 

Рис. Попит на землю, пропозиція землі, рента

Ринок землі в Україні ще не сформований. Це передусім пов’язано з традицією державної власності на землю і небажанням досить впливових у суспільстві сил допустити становлення приватної форми власності. Доти, поки не буде забезпечене повне володіння, що включає право купівлі-продажу землі, ринок землі сформуватися не може.

Ринок праці

Ринок праці охоплює відносини, які розпочинаються при наймі людини на роботу і завершуються звільненням з неї. Але тоді, коли людина працездатного віку є незайнятою, проте шукає роботу, вона все одно перебуває на ринку праці, впливаючи на пропозицію.

Об’єктом ринку праці є послуги праці, незалежно від того, втілюються вони у конкретних продуктах, виробах чи є послугами безпосередньо, наприклад, послуги юриста, лікаря, вчителя.

Формувати пропозицію, може будь-яка людина працездатного віку. Купувати послуги праці можуть приватні підприємці або держава. Відносини між суб’єктами ринку праці оформляються у вигляді трудових контрактів, або угод, в яких визначаються умови і характер роботи, взаємні права та обов’язки сторін, розмір винагороди.

Сукупний попит на працю (рис.)визначається числом і структурою робочих місць, що наявні в економіці та вимагають заповнення. Попит на робочу силу охоплює всю сферу суспільної праці й включає як укомплектовані працівниками, так і вільні робочі місця.

 

Рис. Крива попиту на працю

Попит на працю (як і на інші ресурси) залежить від попиту на товари і послуги, тобто є похідним від попиту на товари. Крім того, попит на працю залежить від її продуктивності. У цілому, чим вища продуктивність праці, тим вищий попит на неї. Проте залучення додаткової робочої сили для збільшення виробництва якого-небудь товару доцільне лише в тому разі, якщо дохід, який одержить фірма від реалізації продукції, виробленої за допомогою додаткової робочої сили (MR),перевищить додаткові витрати (МС).

Визначальним економічним мотивом пропозиції робочої сили є рівень заробітної платні (W): чим він вищий, тим більша її пропозиція. Але це збільшення відбувається до певного моменту, що пов’язано з домінуванням потреб вищого порядку (потреб вільного часу, розваги, дозвілля тощо). Тому крива пропозиції робочої сили матиме такий вигляд:

 

 

Рис. Крива пропозиції праці

Умови формування пропозиції:

- У разі підвищення заробітної плати діє «ефект заміни»: працівникові вигідно відмовитися від годин дозвілля заради збільшення робочого часу, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг.

- Збільшуючи свій робочий час, працівник витрачає більше енергії на кожну додаткову одиницю робочого часу, тобто граничні витрати праці зростають. Це означає, що лише за умови збільшення заробітної плати індивід погодиться працювати більше.

- Підвищення заробітної плати створює «ефект доходу». Він проявляється в тому, що, задовольнивши свої першочергові потреби, працівник, який одержує високу плату, більше цінує дозвілля. Але для нових працівників працює «ефект заміни».

Ринки капіталів та грошей

Ринок грошей дуже близький до ринку капіталів, адже на обох ринках відбувається рух грошей.

Дві відмінності:

1) на ринку капіталів купують гроші (беруть кредити) для придбання засобів виробництва; на ринку грошей – для придбання будь-яких товарів;

2) ринок грошей охоплює лише короткотермінові позички (терміном від одного дня до одного року), а також ринок валют; ринок капіталів – це ринок середньо- і довготермінових кредитів.

Джерелами кредитних ресурсів можуть бути: тимчасово вільні гроші підприємців; грошові заощадження населення; капітали рантьє,тобто осіб, які не займаються підприємницькою діяльністю, а живуть на проценти, і тимчасово вільні бюджетні кошти держави. Пропозицію складають: підприємці, домогосподарства, органи державної та місцевої влади.

Види кредиту

1. Комерційний кредит надають підприємці один одному у вигляді відстрочки платежу за товари та послуги.

2. Банківський кредит надається банками підприємствам або особам у вигляді грошових позик.

3. Споживчий кредит може надаватися споживачеві у вигляді товарів довготермінового вжитку (меблі, телевізори) під процент за відстрочку платежу, чи у вигляді банківських позик на споживчі цілі (будівництво житла).

4. Іпотечний кредит – це довгострокові позики під заставу нерухомості (землі, будинку).

5. Державний кредит – будь-який кредит, де кредитором, або позичальником, виступає держава.

6. Міжнародний кредит – будь-який кредит, де кредиторами і позичальниками виступають суб’єкти економічних відносин з різних країн.

Попит нагроші формується завдяки їм, як засобу обігу і як засобу нагромадження. Попит є тим більшим, чим менша норма процента (i). Елементами грошової маси є готівкові та безготівкові гроші.

Як і на інших ринках, взаємодія попиту та пропозиції грошей веде до встановлення їхньої ціни (норми процента) (рис.)

 

.

 

 

 

Рис. Попит, пропозиція грошей, норма процента

Для нормально функціонуючої ринкової економіки маса грошей в обігу є величиною відносно стабільною, її не можна довільно збільшити або зменшити. Коли ж ідеться про окремого власника грошей, то його особиста пропозиція може збільшитись або зменшитись залежно від тієї вигоди (позичкового процента), яку йому забезпечує надання грошей у тимчасове користування іншій особі чи організації.

Ринок грошей охоплює і ринок валют. В Україні гострими проблемами залишаються розбалансування грошової маси, інфляція, невиконання грошима їхніх природних функцій.

Ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів тісно пов’язаний з ринками грошей і капіталів. Продаж цінних паперів, як і використання кредиту, є джерелом додаткових коштів. На ринку цінних паперів зустрічаються емітенти (ті, хто перший раз випустив їх у обіг), або їх власники, з одного боку, та покупці – з іншого. Продавцями і покупцями цінних паперів можуть бути підприємства виробничої сфери, банки та інші фінансово-кредитні установи, держава, окремі особи.

Учасники фондового ринку:

- Емітенти – особи, що випускають від свого імені цінні папери і що відповідають за виконання зобов’язань, які випливають із цінних паперів. У даний час цінні папери в Україні, крім векселів, можуть випускати тільки юридичні особи. Емітенти випускають і розповсюджують свої цінні папери з метою залучення необхідних фінансових ресурсів.

- Інвестори – юридичні й фізичні особи, що вкладають свої кошти в цінні папери. Основним мотивом участі інвесторів в операціях із цінними паперами є бажання вигідно розмістити свої тимчасово вільні фінансові ресурси, забезпечивши вищу прибутковість у порівнянні з банківськими вкладами або іншими альтернативними інвестиціями.

- Торговці цінними паперами – особи, які виконують посередницькі послуги для інвесторів і емітентів. До них належать дилерські фірми, які скуповують цінні папери з метою їх подальшого перепродажу, брокерські фірми, які здійснюють купівлю або продаж цінних паперів за дорученням клієнтів, а також фірми, які надають послуги з консультування та управління цінними паперами інших осіб.

Існують первинний та вторинний ринки цінних паперів. Первинний ринок пов’язаний з емісією (випуском) та продажем цінних паперів за нормальною ціною, вторинний – з перепродажем цінних паперів за курсовою ціною.

Попит на цінні папери залежить від обсягу тимчасово вільних коштів, від величини доходу (дивіденду), що його дають цінні папери їх власникам, та від величини доходу при іншому використанні грошей, тоді, коли вони надаються у користування як позичка. Пропозиція цінних паперів визначається потребою емітентів в інвестиціях. Ціна, за якою цінний папір реалізується на вторинному ринку, називається курсом акції.

Ринок інформації

У кінці XX ст. людство вступило в новий етап науково-технічної революції – інформаційну еру. Успішність економічного розвитку країни визначається її доступом до інформаційних ресурсів. Інформаційний ресурс – це сукупність знань, документальних, речових відомостей і даних, потрібних і достатніх для створення нового конкурентноздатного виробу. Створення, зберігання та використання інформаційного ресурсу вимагає витрат і забезпечує корисний ефект споживачеві.

На ринку інформації обертаються товари особливого роду – так звані знаки, в яких закодована інформація:

- знаки традиційної (паперової) інформації (патенти, ліцензії, ноу-хау, проектна документація, рецепти);

- знаки сучасної (машинної) інформатики (алгоритми, програми, відеофільми, комп’ютерні ігри, магнітні звукофіксатори);

- дослідні зразки, які мають лише інформаційне значення, але згодом можуть використовуватись у виробництві.

В Україні ускладнено формування ринку науково-технічної інформації. Винаходи та розробки, які створюються талановитими українськими вченими та фахівцями-раціоналізаторами, не мають попиту з боку вітчизняного товаровиробника. Зростанняпопиту на інформаційні ресурси в Україні можливе за умов пожвавлення виробництва, збільшення приватного фінансування науково-технічних робіт, прийняття законів, які захищають авторські права, регламентують взаємовідносини продавців та покупців на ринку інформації.