ВІКТОР ГЮГО (1802-1885) - вождь французького романтизму, його теоретик. Він відіграв значну роль у створенні романтичного роману, у реформі французької поезії, у розбудові романтичного театру.
Починаючи з 1830 р. Гюго почав серйозно займатися поезією і впровадженням романтичного напряму у французькій літературі. У цей час ним написаний роман "Собор Паризької Богоматері", романтичні драми "Ернані", "Марія Тюдор", "Рюї Блаз", "Кромвель" та ін. Відбулося офіційне визнання таланту митця.
I період - 1820-1850 рр. Цей період ознаменований переходом письменника на позиції романтизму і написанням поетичних і драматичних творів, створенням одного з кращих романів письменника - "Собор Паризької Богоматері". У 20-ті рр. Гюго брав актину участь у реформі французької поезії, яка з особливою силою проявилась у поетичній збірці "Східне". 30-40 роки - період найбільшої творчої активності письменника. У цей час з'явилося 4 поетичні збірки "Осінні листя" (1831), "Пісні сутінок" (1835), "Внутрішні голоси" (1837), "Промені та тіні" (1841). Збірка "Осінні листя" звернена до людського серця, в ній домінували інтимні мотиви та настрої, зокрема це було пов'язано з проблемами особистого життя, зокрема з дружиною Адель.
II період - 1851-1870 рр. - розпочав з вигнання поета із Франції. У цей період творчості різко посилилася політична і соціальна спрямованість творів, затвердилася викривальна інтонація. Гюго звернув до сучасного матеріалу, хоча романтичний метод зберігався. Письменник створив свої визначні романи - "Відторгнуті", "Трудівники моря", "Людина, яка сміється".
III період - 1870-1885 рр. - ознаменований поверненням Гюго до Франції в день її проголошення Французькою республікою (4 вересня 1870 р.). У Парижі його зустрічали як національного героя. У цей період творчості був створений останній роман Гюго, присвячений революції, - "93 рік" (1874 р.). Він був народжений роздумами письменника над подіями, які відбулися у Франції у 1869-1971 рр. (франко-прусська війна, Паризька комуна і її розгром), і думками про співвіднесеність гуманності та революційного насилля.
До драматургії В.Гюго звертався протягом усього життя. Але з 1827 до 1837 року вона стала основною сферою його творчої діяльності. Першою спробою у драматичному жанрі стала драма "Кромвель" (1827), яка засвідчила високу майстерність автора у цьому жанрі. Успіх серед читачів першої драми спонукав письменника до написання наступних: "Маріон Делорм" (1829), "Ернані" (1830), "Король розважається" (1832).
Гюго вважав основною особливістю драми - реальність, закликав руйнувати кордони між жанрами, єднати комічне і трагічне, піднесене і низьке, відмовитися від єдності дії, місця і часу. Він розробив теорію гротеску як повної протилежності піднесеному і контрастному. Головне призначення гротеску у романтичному творів драматург вбачав у відтінені прекрасного життя. Теорія романтичної драми послужила письменнику для створення новаторської драми.
Драматургія Гюго пронизана вільнолюбством і демократизмом.
Риси драматургії В.Гюго:
1. В основі майже всіх драм лежав конфлікт між представниками третього стану (простими людьми) і феодальною аристократією та монархією.
2. У кожну драму Гюго заклав певну соціальну, політичну чи моральну ідею.
3. Драматург уникав будувати сюжети своїх драм на реальних історичних подіях. Сюжети його драм повністю вигадані, і якщо в них вплетені реальні історичні особистості, то їхні дії та вчинки у драмах - це легенди, а не історія у точному значенні слова.
4. Дійові особи чітко розподілені на позитивних і негативних, носіїв добра і зла; кожен персонаж наділений домінуючою пристрастю, що визначила його характер і долю.
5. Поєднання у драмах елементів та прийомів "високих" і "низьких" жанрів. Одним із кращих драматичних творів В.Гюго є його драма "Рюї Блаз".
