Наукові підходи до пояснення причин дитячої "важковиховуваності". Критерії і показники вияву даного феномену

Дослідження проблеми девіантної поведінки в Україні здійснюються такими вченими, як: М. Бурмака, Н. Максимова, В. Оржеховська, Л. Пилипенко, М. Синьов, Т. Титаренко, М. Фіцула та ін. Однак, результати наукових пошуків не охоплюють усі категорії молодих людей з девіантною поведінкою. Наприклад, майже відсутні наукові дослідження щодо девіантної поведінки учнів інтернатних закладів і, зокрема, молодших школярів, хоча

питання виховання школярів в інтернатних закладах знайшли своє відображення в працях Л. Кузьменко, Н. Лисенко, Б. Ступарика, І. Трубавіної.

Термін “важковиховуваність” вживається в психолого-педагогічній літературі вже понад сто років. Однак, на сьогоднішній день серед учених немає єдності в його тлумаченні.

Поняття “важковиховуваний” науковці починають тлумачити як у вузькому (педагогічно занедбані підлітки), так і в широкому (педагогічно та соціально занедбані неповнолітні, “проблемні підлітки”) розумінні цього поняття. Зокрема, П. Блонський поняття “важкий” школяр розглядав через ставлення до нього вчителя, якому важко з ним займатися. Важкі школярі з високим розумовим потенціалом характеризуються відсутністю звички

трудитися, невмінням доводити справи до кінця. Усі ці якості є результатом

неправильного виховання.

В. Кащенко, Г. Мурашев вивчаючи важковиховуваність, підкреслювали, що відсутність правильного виховання породжувала певні відхилення в розвитку дитини. Вони виокремили три типи дітей: кинуті батьками напризволяще, травмовані соціальним середовищем – нервові діти; погано підготовлені до школи, не привчені до самостійної роботи, але з нормальним інтелектом – педагогічно занедбані; діти, які мають батьків, але живуть у важкому соціальному середовищі, де є постійна можливість для одержання

фізичної травми – “бездоглядні діти”.

Значний внесок у вирішення проблем важковиховуваності підлітків зробив видатний педагог-вихователь А. Макаренко. Він вважав, що ніяких особливих правопорушників немає – є люди, які потрапили у важке становище.

Педагог відзначав, що в роботі з важкими дітьми основною є проблема взаємин дитини з оточуючими людьми. Тому для кожного педагога надзвичайно важливим є те, що в процесі виховання слід подолати неправильно сформовані відносини між особистістю та колективом. В. Сухомлинський наголошував, що “важкі” діти – це широке і

неоднорідне поняття, що включає: Педагогічні науки

• дітей, які відчувають ускладнення у засвоєнні програмного матеріалу;

• дітей, які є “важкими” у моральному розумінні, але тямущими,

здібними, з розвиненою пам’яттю;

• дітей, які з раннього віку знаходяться в атмосфері, де панує грубість, що

позначається на формуванні моральних якостей особистості;

• дітей, які не володіють своїми бажаннями, що перетворюються на

примхи;

• дітей із відставанням в інтелектуальному розвитку

Девіантна поведінка підрозділяється на дві групи:

1. Поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров'я, тобто наявність у людини явної або схованої психопатології. Цю групу, по-перше, складають особи, яких умовно можна віднести до третьої зони характерів, тобто астеніків, шизоїдів, епілептоїдів і інших психічно ненормальних людей. По-друге, до цієї групи примикають особи з акцентуйованими характерами, що теж страждають психічним відхиленням, але в межах норми.

2. Поведінка, що відхиляється від моральних норм людського гуртожитку і, що виявляється в різних формах соціальної патології – пияцтві, наркоманії, проституції та інше. Подібний вид девіантної поведінки виражається у формі провин або злочинів. Якщо ці провини незначні і не приносять великої шкоди суспільним відносинам, то особи, що їх скоїли піддаються покаранням трудового чи адміністративного права. Правоохоронні органи в особі міліції і судових органів застосовують до девіантів заходи примусового характеру (адміністративний арешт, штраф та інше), а соціальні і медичні служби здійснюють з ними комплекс заходів для соціальної і психічної адаптації.

Відхилення в поведінці підлітка – це результат педагогічної занедбаності і несприятливого навколишнього середовища. І як результат – реакції протесту, непокора, брутальність, відхід з будинку через образу. Важкі підлітки збудливі, агресивні, схильні до злодійства, бродяжництву, сексуальним ексцесам, вживанню алкоголю.

Та чи інша дитина може виявитися важкою зовсім не в силу якого-небудь дефекту зокрема, а навпаки – через складність і багатство своєї натури: сильні і талановиті натури розвиваються найчастіше дуже бурхливо, а з іншого боку – помірність і акуратність, настільки милі серцю багатьох педагогів, зовсім не завжди говорять про що-небудь цінне в духовнім відношенні. Як раз, у всіх галузях життя люди дуже часто бували горем для батьків і вихователів і предметом їхнього розпачу – досить прочитати біографії наших видатних письменників і суспільних діячів, щоб багатьох з них віднести до числа важковиховуваних.

Замість терміна “важковиховуваних”, прийнятого в широкому значенні цього слова, соціальні педагоги Василькова Ю.В. і Василькова Т.А. уживають вираз “відхилення від норми” і виділяють наступні його види: униз від норми, нагору від норми і якщо так можна виразитися, убік від норми.

Ці три види називаються:

1. Субнормність, або дефективність;

2. Супранормність, або підвищена обдарованість натури;

3. Денормність, або відхилення від норми у вузькому значенні цього слова.

По своєму походженню відхилення від норми може бути двояким:

1. Екзогенним, коли воно відбувається під впливом зовнішньої обстановки і йде від периферії психіки до її ядра.

2. Ендогенним, коли воно є результатом якої-небудь органічної особливості душевної або нервової природи людини.