Загальна концепція корекційно-реабілітаційної допомоги підліткам та молоді. Напрями колекційного впливу: відновлення, компенсування, стимулювання виправлення

Особливості становлення та розвитку соціальної педагогіки як науки вимагають детального розгляду її основних дефініцій, до яких можна віднести поняття „соціально-педагогічна корекція”. „Корекція” в сучасній науковій літературі належить до термінів соціальної педагогіки (М.А.Галагузова, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола, А.Й.Капська); спеціальної педагогіки (С.М.Гончаренко, І.П.Підласий), корекційної педагогіки (Т.Г.Нікуленко, І.П.Підласий), психології (О.М. Степанов та ін.), соціальної роботи (В.Н. Курбатов, Е.І. Холостова) і визначається як:

 виправлення, часткове виправлення або змінення;

 виправлення, усунення, подолання недоліків чи порушень, вад психічного або фізичного розвитку

 виправлення (часткове або повне) вад психічного або фізичного розвитку в дітей, порушення тієї

чи іншої психічної функції в дорослих;

 активна робота практичного психолога чи інших спеціалістів, спрямована на подолання чи послаблення вад психічного або фізичного розвитку в дітей, порушення тої чи іншої психічної функції в дорослих;

 здійснення психолого-медико-педагогічних заходів із метою усунення відхилень у психофізичному та індивідуальному розвитку і поведінці, схильності до залежності та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи;

 система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на забезпечення процесу і досягнення успішного результату в соціальному розвитку особистості

Таке активне застосування обумовлюється особливостями, з одного боку, змістовної сутності самого корекційного процесу, а з іншого – функціями та напрямками соціально-педагогічної діяльності.

Лінгвістичний аналіз даного поняття показує, що ядерним елементом словосполучення (що?) є „корекція”, а залежним від нього (яка?) – „соціально-педагогічна”. Тому логічно, на нашу думку, відстеження трансформації змісту розпочати саме з поняття „корекція”, яке увійшло в науковий обіг на

початку минулого століття у зв’язку з діяльністю відомих педагогів В.П.Кащенка, А.С.Макаренка, В.М.Сорока-Росинського, С.Т.Шацького та ін. У своїй дослідно-експериментальній роботі вони заклали й розвинули основні принципи, методи й зміст соціальної педагогіки, соціальної роботи з дітьми й

підлітками, у тому числі й важкими, показали, що найважливішим фактором виховної й корекційно-реабілітаційної роботи виступає створене й організоване педагогом середовище, що виховує. При цьому С.Т. Шацький створював таке середовище у відкритому соціумі за місцем проживання, а В.Н. Сорока-

Росинський і А.С. Макаренко - у замкнутому соціумі дитячої колонії. Заслуга В.П.Кащенка полягає в тому, що в книзі „Педагогічна корекція” він розкрив особливості виняткових (дефективних), важких дітей та обґрунтував основні методи педагогічної корекції різних недоліків у дитячій поведінці.

Спочатку поняття „корекція” (від лат.correctio – виправлення, поліпшення) розумілося як повне або часткове виправлення недоліків характеру і поведінки виняткових дітей (В.П.Кащенко) і застосовувалось для визначення соціально-педагогічного напрямку діяльності спеціалізованих закладів. Корекційно-

реабілітаційна робота у 20-30-і роки минулого століття була спрямована на усунення таких соціальних явищ, як безпритульність, бездоглядність, педагогічна занедбаність, дитяча злочинність, на допомогу занедбаним дітям у розвитку своїх здібностей, формуванні соціально корисної поведінки. Вирішення завдань практичної корекційної допомоги бездоглядним та занедбаним дітям вимагало розробки наукових поглядів, методів та прийомів вивчення поведінки таких дітей, що стало поштовхом для становлення педології – науки, що займалася вивченням розвитку та поведінки дітей, яка пропонувала використання тестових методик обстеження та аналізу рівнів розвитку і поведінки дітей. Відомим педологом був П.П.Блонський. Ідеї та методи роботи, що були висвітлені в його книзі „Педологія”,актуальні і сьогодні. Як видно з попереднього аналізу, у той час корекція розглядається як педагогічний процес, що виправдовує використання поняття „педагогічна корекція”.Тоді ж успішно розвивався соціально-психологічний напрямок корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми й підлітками, поведінка яких не відповідала загальноприйнятим нормам. Здійснюється 62Педагогічні науки

обґрунтування та визначення типів важких дітей, серед яких виділяють тих, що мають психічні та фізичні вади розвитку.

Наявність великої кількості дітей з аномаліями розвитку, з фізичними та психічними вадами зумовила розвиток галузей спеціальної та дефектологічної педагогіки, головними завданнями яких є: визначення сутності та природи недоліків у розвитку і відхилень у поведінці дітей та підлітків, виявлення причин та умов їх появи; виявлення провідних тенденцій у попередженні й подоланні відхилень у розвитку та поведінці дітей і підлітків; етіологію психофізичного розвитку та соціально-педагогічних умов життєдіяльності дитини; розробка технологій і засобів корекційно-педагогічного впливу на особистість дитини з недоліками в розвитку та відхиленнями в поведінці. Таким чином, певний час поняття „корекція” частіше зустрічається в контексті роботи з дітьми та підлітками, які мають певні вади та недоліки у розвитку, утримуються в спеціальних закладах або потребують спеціальної (у тому числі і медичної) допомоги, що виправдовує використання термінів „психолого-педагогічна корекція” або „психологічна корекція”.

У зарубіжній психології можна умовно виділити 2 групи підходів до корекціїпсихічного розвитку дитини. Критерієм такого виділення є орієнтація підходу, або теорії на парадигму визначення предмета психології – якість (структура) свідомості, або поведінка особистості [1]. Виходячи з означеного

критерію, усі концепції, процедури та методики можна звести до двох підходів щодо корекції психічного розвитку дитини: психодинамічного та поведінкового. Найвпливовішими і добре розробленими як у

категоріальному, так і в прикладному плані в межах психодинамічного підходу є психоаналітичний напрямок (З Фрейд та його послідовники) і гуманістична психологія (К.Роджерс). Поведінковий підхід представлено теоріями, що відображають історичну послідовність етапів розвитку теорії научіння біхевіоризму: теорія класичної обумовленості, теорією оперантного научіння, когнітивна психологія

Мета корекції в поведінковому підході формулюється: 1) як научіння новим адаптаційним формам поведінки; 2) згасання, гальмування дезадаптивних форм, що є в суб’єкта. А.Бандура виокремлює чотири основні моделі корекційного та терапевтичного впливу в межах поведінкового підходу: 1) пригнічення(витіснення) зворотної реакції; 2) актуалізація (звільнення) пригніченої реакції; 3) фасилітація реакції, загальмованої негативними соціальними санкціями; 4) набуття реакції. Перші три моделі об’єднує

те, що кінцева мета корекції – адаптована поведінка, що вимагається (поведінкова реакція) – з самого початку імпліфікується як уже існуюче в поведінковому репертуарі суб’єкта в латентному вигляді.

Завдання корекції зводиться до підбору стимулів, що сприяють переходу латентної поведінки в активну форму.

У нових соціальних умовах з’являється поняття „соціальна корекція” - це діяльність соціального суб’єкта щодо виправлення тих особливостей психологічного, педагогічного і соціального плану, що не відповідають прийнятим у суспільстві моделям і стандартам”. На нашу думку, це визначення

досить широке, оскільки в ньому не визначеним залишається соціальний суб’єкт. Як відомо, ним може бути той, хто здійснює корекційний вплив, і той, на кого цей вплив спрямовано. Як правило, коли мова йде про дитину або молоду людину, агентом корекційного впливу можуть бути батьки, сім’я, однолітки, школа, громадські організації, соціальні інституції тощо. Але на державному рівні такий вплив організується відповідними соціальними службами і фахівцями – соціальними педагогами та соціальними працівниками.

Соціально-політичні та економічні зміни, що відбулися в Україні наприкінці ХХ століття, призвели до появи великої кількості знедолених, бездоглядних та безпритульних дітей, до зростання злочинності, у

тому числі і підліткової. Сьогодні фахівці вважають, що корекційної допомоги потребують не лише діти з органічними пошкодженнями нервової системи, але й здорові, поведінка яких відхиляється від норми внаслідок неправильного попереднього виховання, дефіциту умов соціалізації. Особливої уваги

потребують діти, які за різних обставин опинилися в складних життєвих умовах. Природно, що в таких випадках, корекційно-педагогічна діяльність спрямована на виправлення поведінки дитини й на зміни в

її оточенні, з урахуванням її потреб, інтересів тощо.

Соціально-педагогічну корекцією ми визначаємо як систему спеціальних педагогічних впливів, спрямованих на виправлення недоліків у поведінці, розвитку та соціалізації неповнолітніх. Необхідність у корекційно-виховній діяльності виникає у випадках відхилення в поведінці дитини, підлітка, юнака, викликаних соціумом. Корекційно-виховна діяльність спрямована, головним чином, на руйнування певних установок, цінностей, мотивів, стереотипів поведінки і формування нових з метою досягнення самореалізації особистості в суспільстві. За допомогою корекційно-виховної роботи

вирішуються проблеми та розв’язуються конфлікти, які виникли в діадах «особистість - суспільство», «особистість і соціальне середовище», «особистість - група», «особистість - особистість». Завдяки цій діяльності відбувається руйнування раніше сформованих мотивів, цінностей, установок і т.п., здійснюване соціально-педагогічними й психологічними засобами, що проявляється в їхній підміні, зміні, переосмисленні, переоцінці, коригуючи поведінку особистості відповідно до прийнятих у соціальному оточенні та суспільстві загалом норм.

Метою корекційно-педагогічної діяльності є не лише виправлення відхилень, які вже наявні у поведінці підлітка, а й створення передумов щодо його подальшого розвитку, позитивної соціалізації та інтеграції всоціум.

На думку А.І.Кочетова корекція виконує такі функції:

 відновлення (відтворення тих позитивних якостей, які переважали в підлітка до появи педагогічної занедбаності, важковиховуваності, девіантної поведінки тощо). Ця ж функція спрямована на звернення до пам’яті підлітка про його добрі справи;

 компенсування (формування в підлітка прагнення компенсувати той чи інший недолік участю вдіяльності, яка його захоплює (спорт, праця, музика, мистецтво, спілкування, допомога іншим тощо);

 стимулювання (спрямована на активізацію позитивної суспільно-корисної діяльності підлітка) здійснюється завдяки схваленню або осуду його дій, тобто демонструє небайдуже емоційне ставлення до особистості підлітка, до його вчинків;

 виправлення (заміна негативних властивостей, якостей підлітка на позитивні) передбачаєзастосування різноманітних прийомів та методів корекції поведінки.

Таким чином, здійснюючи корекційну роботу соціальний педагог працює в декількох напрямках: відновлювальному, компенсуючому, виправлення та стимулювання. Соціально-педагогічна корекція здійснюється на загальному позитивному фоні взаємодії соціального середовища з підлітком у таких напрямках: корекція взаємодії підлітка і середовища; корекція 64 Педагогічні науки соціальних наслідків психологічної проблеми, погіршення матеріального становища, біхевіоральних проблем; корекція взаємовідносин у ситуації конфлікту з батьками, вчителями, однолітками.

Організація корекційно-педагогічної роботи з підлітками, що потребують особливої уваги, передбачає врахування цілої низки принципів, а саме: поваги до особистості дитини в поєднанні з вимогливістю до неї; опори на позитивне в дитині; гуманістичної спрямованості корекційних дій; системності, врахування індивідуальних та вікових особливостей, комплексного застосування корекційних методів та прийомів; інтеграції зусиль близького соціального оточення дитини.

Усе вище сказане, дає підстави зробити висновок, що в сучасній педагогічній науці соціально-педагогічна корекція як напрям діяльності соціального педагога залишається не достатньо вивченою. Потребують подальшого аналізу форми корекційного впливу, технології корекційної роботи з різними

категоріями дітей та підлітків.

Можна визначити соціальну корекцію як діяльність соціального суб'єкта з виправлення тих особливостей психологічного, педагогічного, соціального плану, які не відповідають прийнятим у суспільстві моделями і стандартам.

корекційний вплив може йти у різних напрямках. Відновлення припускає відтворення тих якостей соціального об'єкта, які переважали до появи відхилення компенсування у посиленні тих якостей або тієї діяльності соціального об'єкта, які можуть замінити втрачене в результаті якихось порушень. Стимулювання направлено на активізацію позитивних якостей, діяльності соціального об'єкта, але формування певних ціннісних орієнтацій, установок окремих клієнтів, на створення позитивного емоційного фону, відносин у міеросоціуме.

Виправлення передбачає заміну негативних властивостей, якостей соціального об'єкта на позитивні.

Дуже складний і трудомісткий процес виховання і навчання розумово відсталих дітей. Ці діти в своєму житті, в своїй поведінці, керуються лише емоціями і основною складністю у роботі з ними є формування вищих почуттів і емоційних потреб. Корекційна робота з такою категорією дітей спрямована, як свідчить досвід практичної діяльності, на формування позитивних звичок і їх свідомої мотивації. Діти повинні добре засвоїти, що існують різноманітні морально-позитивні звички, які високо оцінюються громадською думкою і займають велике місце в повсякденному індивідуальному поведінці. Так, наприклад, у ввічливості без звички обійтися неможливо. Формуючи позитивні звички, і виробляючи стійкий імунітет до негативних явищ, стимулюючи здатність керувати своїми діями і аналізувати свої вчинки, можна домогтися певної корекції поведінки розумово відсталих дітей. Т.ч. можна говорити про домінування тієї чи іншої спрямованості корекційних впливів в певній ситуації, але в цілому вони завжди будуть застосовуватися комплексно і охоплювати всі сторони діяльності соціального об'єкта.