Позафабульні чинники композиції

У більшості підручників їх називають позасюжетними. "Але за нашого тлумачення сюжету, — відзначає А. Ткаченко, — ліпше говорити про позафабульні елементи, бо, крім зовнішньо-подієвого чи описового плану зображення, існує внутрішньо-психологічний план вираження, — це дві іпостасі сюжету (загалом художнього світу), які можуть розгортатися паралельно, взаємопереходити одна в одну, перетинатися і знову розходитися, повертатися і т. д.".

До позасюжетних елементів відносять портрет (опис зовнішності), пейзаж і обстановку (інтер'єр, опис речей), авторські відступи, вставні епізоди, обрамлення, назву твору, епіграф, присвяту.

Портрет (франц. portrait) — опис зовнішності персонажа (рис обличчя, фігури, виразу очей, пози, одягу, жестів, міміки). Портрет може бути повним, докладним і скупим.

Пейзаж — (франц. paysage від paus — місцевість, країна) — зображення місцевості, природи. Є пейзажі лісові, степові, морські, індустріальні (опис шахт, заводів, фабрик), урбаністичні (опис вулиць, площ, міст). Пейзажі можуть імпонувати настрою персонажа, або контрастувати.

Інтер'єр (франц. interieur—внутрішній) — опис вигляду приміщення, реалій побуту. Інтер'єр може бути фоном для подій, він дає можливість уявити місце дії і є засобом створення образів — персонажів. Інтер'єр використовується в епічних і драматичних творах, рідше — в ліричних.

Авторські відступи (ліричні, філософські, публіцистичні, історичні). У ліричних відступах письменник виражає своє ставлення до героя. Ліричні відступи можуть бути у ліро-епічних, рідше — ліричних творах.

Вставні епізоди — позасюжетні чинники композиції (сцена, новела). Вставні епізоди використовуються в романах, повістях, оповіданнях, поемах. Рідше зустрічаються вони у драматичних творах.

В епічних і ліро-епічних творах використовується художнє обрамлення. Це такий сюжетний твір, який включається у розповідь, немов у рамку, що не має безпосереднього зв'язку з сюжетом. В. Лесик називає обрамлення позасюжетним елементом. В. Халізєв — обрамленням сюжету, автори "Літературознавчого словника-довідника" — літературним жанром, А. Ткаченко використовує термін "сюжетно-композиційне обрамлення".

Позасюжетним елементом є назва (заголовок) твору. Іноді вона містить тему, ідею (М. Коцюбинський — "Fata morgana", "Лихо через розум" О. Грибоедова). Є заголовки, утворені за іменем головного героя ("Отелло" В. Шекспіра, "Маруся" Г. Квітки-Основ'яненка), істоти ("Біле Ікло" Джека Лондона), рослини ("Тополя" Т. Шевченка), предмета ("Алмазне жорно" І. Кочерги), місця дії ("Вечори на хуторі біля Диканьки" М. Гоголя), часу дії ("Вечір проти Івана Купала" М. Гоголя), прислів'я ("Кров людська — не водиця" М. Стельмаха). Зустрічаються заголовки, які стосуються жанру твору ("Сповідь" Ж.Ж. Руссо, "Божественна комедія" Дайте Аліг'єрі), біографічні ("Шляхами Тараса" Оксани Іваненко), родинно-хронікальні ("Кайдашева сім'я" І. Нечуя-Левицького). Іноді назви мають форму чужомовних фраз, які стали афоризмами ("Persona grata" M. Коцюбинського), цитат із фольклору ("Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці" М. Старицького), асоціації з іншими видами мистецтва ("Кобзар" Т. Шевченка), алюзії ("Потоп"' Г. Сенкевича). Поширеними є символічні (І. Франко — "Боа костріктор"), алегоричні (Леся Українка — "Досвітні вогні*'), іронічні (І. Франко — "Добрий заробок"), метафоричні (Г. Тютюнник — "Вир"), гіперболічні ("І довше віку триває день" Ч. Айтматова), оксюморонні ("Живий труп" Л. Толстого), метонімічні ("Гомоніла Україна" Петра Панча) назви. У ліричних творах заголовок не є обов'язковим, без нього не обходяться епічні і драматичні твори.

У деяких творах зустрічаються епіграфи (грец. epigraphe — напис). Епіграфом може бути цитата або афоризм, вміщений перед текстом твору. Епіграф пов'язаний із змістом твору, часто виражає його ідею, створює настрій.

Позасюжетним елементом є присвята.

Можна говорити не лише про композицію художнього твору, але й про композицію сюжету, образу. Розкрити композицію образу — значить з'ясувати засоби його творення.