Мотив (фр. motif, від лат. moveo — рухаю) — у літературознавстві — тема ліричного твору або неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула (сюжет): мотив відданості вітчизні, жертовності, зради коханого тощо. М. рухають вчинками персожанів, збуджують їх переживання і роздуми, особливо тонко динамізують внутрішній світ ліричного суб'єкта. Тому в аналізі лірики терміни "тема" і "мотив" часто перехрещуються. Тоді з'являються відтінки М. (лейтмотив — провідний мотив, надмотив). Так, Л.Новиченко, аналізуючи вірш М.Рильського "Туга за молодістю", пише: "Тема вірша — з тем, як мовиться, вічних: трагічне усвідомлення безповоротної минущості всього найдорожчого і найяскравішого, що було дароване людині її молодістю [...]. Починається вірш ніби невідповідно до його провідного мотиву, що вимагає піднесеного ліричного ладу [...] "Жаль" '— головний "надмотив", що об'єднує весь вірш..." Роль і художньо-виражальні функції М. виявляються у фабулі і сюжеті конкретного твору, в структурі ліричного вірша, циклу, в контексті творчості письменника, в групі типологічно споріднених творів різних письменників.
З категорією "сюжет" тісно пов'язана категорія "мотив" (франц. motivus від лат. moveo — рухливий). Поняття "мотив", яке прийшло у літературознавство з музикознавства, залишається недостатньо вивченим. Мотив ототожнюють з темою, ідеєю. Називають патріотичні, громадянські, соціальні мотиви. Мотиви визначають вчинки персонажів. Провідний мотив називають лейтмотивом.
У XIX—XX ст. термін "мотив" використовували при вивченні фольклорних сюжетів. О. Веселовський вважав, що мотиви є історично стабільними і постійно повторюваними. Кожна епоха повертається до старих мотивів, наповнюючи їх новим розумінням життя. О. Веселовський писав, що мотив є першоелементом сюжету.
Має рацію А. Ткаченко, зазначаючи, що "термін "мотив" доцільніше використовувати до лірики. І насамперед тієї, що її часом називають безсюжетною (насправді — позбавленої виразної фабули), тематики, проблематики та інших традиційних огрублень у царині змісту".
Особливістю мотиву є його повторюваність. "В ролі мотиву, — зазначає Б. Ґаспаров, — може бути будь-який феномен, будь-яка змістова "пляма" — подія, риси характеру, елемент ландшафту, будь-який предмет, вимовлене слово, фарба, звук і т. д., єдине, що визначає мотив — це його репродукція у тексті, так що на відміну від традиційної сюжетної розповіді, де заздалегідь більш менш визначено, що можна вважати дискретними компонентами ("персонажами" чи "подіями"), тут не існує заданого "алфавіту" — він формується безпосередньо в розгортанні структури і через структуру".
У ліричному творі мотив — це повторюваний комплекс почуттів та ідей. Окремі мотиви в ліриці більш самостійні, ніж в епосі чи драмі, де вони підпорядковані розвитку дії. У мотиві повторюються психологічні переживання. Є мотиви пам'яті, совісті, волі, свободи, подвигу, долі, смерті, самотності, нерозділеного кохання.
Згідно з тематично-сюжетним трактуванням, що було започатковане у фольклористичній компаративістиці (Александр Веселовський, Владімір Пропп та ін.), мотивом уважається елементарний, неподільний складник міфо-казкової фабули (зображеної події), «найпростіша розповідна одиниця». Поєднання таких мотивів творить сюжет (фабулу, чи зображену подію, якщо дотримуватися термінології російських формалістів):
«Сюжет» у трактуванні А.Веселовського - це історія чи зображена подія, що будується шляхом нарощування одного із членів мотиву (а + b перетворюється в а +b1 + b2 + b3) або ж за допомогою додавання мотивів (а + b + с). За Веселовським, основні мотиви відносно стійкі й часто повторювані у світовій літературі (любовний трикутник, зрада – помста), однак про запозичення можна говорити лише тоді, коли на сюжетному рівні спостерігається подібність комбінацій багатьох другорядних мотивів.
