Відповідно до ст. З Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює безумовну заборону «катувань, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження й покарання», — або «поганого поводження», як узагальнено його визначає Європейський суд з прав людини. На відміну від більшості норм у сфері захисту прав людини, ця заборона не знає відступів ні за яких обставин, і порушення її не може бути виправданим-Ст.15 даної Конвенції.
Стаття 3, забороняючи «нелюдське» чи «таке, що принижує гідність» покарання, має на увазі відмінність між таким покаранням і покаранням взагалі. На думку Суду, для того, щоб покарання було «таким, що принижує гідність» і порушувало ст. З, пов’язані з ним образа чи приниження мають сягати особливого ступеня і відрізнятися від звичайного елемента приниження. Оцінка його, за станом речей, відносна: вона залежить від усіх обставин справи та зокрема від характеру покарання та способу й методу його виконання:
*по-перше, застосовані з законною метою насильницькі заходи мають бути помірними до вимог конкретної ситуації.
*По-друге, законна мета повинна дійсно існувати
Деякі елементи поганого поводження можуть бути присутніми в інших порушеннях прав людини. Наприклад, дискримінація або позбавлення волі самі по собі можуть містити певний елемент принизливості і призвести до несприятливих психологічних наслідків для особи. Однак якщо ці принизливі елементи не сягають «мінімального рівня жорстокості», Суд не розглядатиме це як порушення ст. З, а обмежиться констатацією порушення, що превалює
Однак Суд не відкидає можливості того, що дискримінація за якою-небудь ознакою може скласти порушення також і ст. З Конвенції. У певних випадках сама сукупність порушень низки прав по Конвенції щодо окремої категорії осіб може скласти погане поводження.
Під час застосування Конвенції Суд установив певні відмінності між поняттями «катування», «нелюдське поводження» та «таке, що принижує гідність, поводження». Шкала оцінок,” що застосовує Суд, не має визначених меж. Важко заздалегідь передбачити, які особливості справи переконають Суд кваліфікувати поводження як «катування» на відміну від менш тяжкого порушення ст. З — «нелюдського» чи «такого, що принижує гідність, поводження». «Щоб визначити, чи може та чи інша форма поганого поводження розцінюватися як катування, Суд має врахувати відмінність, що міститься у статті 3, між цим поняттям і поняттям нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Як вже відзначалося, ця відмінність була втілена в Конвенції, щоб надати можливість затаврувати термінам «катування» тільки навмисне (deliberate) нелюдське поводження, яке викликає дуже сильні і жорстокі страждання»
Як таке, що принижує гідність, поводження може розцінюватися, «якщо воно викликає в потерпілих почуття страху, пригніченості і неповноцінності, здатні образити й принизити них, зламати їх фізичний чи моральний опір», або «спонукати їх діяти проти своєї волі і совісті».
Дослідники практики Європейського суду роблять такі висновки:
1. Відповідно до Конвенції держава відповідає за дії своїх представників. Така відповідальність може бути очевидна, наприклад, коли «погане поводження» сталося з боку співробітників правоохоронних органів або персоналу закритої установи. У деяких випадках держава може бути визнаною відповідальною також за заборонене поводження, що було завдане (або може бути завдане) агентами іншої держави чи навіть приватними особами, але такі випадки спричиняють досить складні правові питання. Захист від катувань є абсолютним правом: за жодних обставин порушення ст. З не можна виправдати.
2. Суд розглядає погане поводження як заподіяння страждання з незаконною метою, або — якщо мова йде про застосування насильства з законною метою — заподіяння страждань понад міру, необхідну за даних обставин. У будь-якому випадку інтенсивність заподіюваних страждань повинна сягати «мінімального рівня жорстокості».
3. Суд у ході практики виробив шкалу оцінок «поганого поводження» з погляду його тяжкості. Катування характеризується Судом як найбільш тяжке порушення, пов’язане з навмисним заподіянням страждань. Менш тяжкі порушення Суд розглядає як «нелюдське» або «таке, що принижує гідність» поводження. Іноді Суд кваліфікує поводження одночасно як «нелюдське і таке, що принижує гідність».
4. Як оцінка «мінімального рівня жорстокості», так і кваліфікація тяжкості того чи іншого поводження залежать від усіх обставин конкретної справи, однак у практиці Суду можна помітити тенденцію до все більш жорстких оцінок дій агентів держави і зростання впливу «нематеріальних», психологічних чинників на оцінку Суду.
5. При оскарженні «поганого поводження» до Європейського суду заявник, як правило, стикається зі значними труднощами в доведенні фактичних обставин справи. На потерпілому лежить обов’язок повідомити компетентний орган про зазнане ним погане поводження, щоб той міг здійснити необхідні заходи щодо встановлення і покарання винних.
6. Однак вирішальне значення для встановлення факту «поганого» має те, наскільки «негайно» і «ефективно» національні органи провели потрібне розслідування. Оскільки Конвенція не може дозволити, щоб встановлення відповідальності держави цілком залежала від сумлінності її органів, може бути визнане порушення ст. З тільки тому, що не було проведено належне розслідування.
Також у цій сфері для України є чинними такі міжнародні договори, як: Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання від 10 грудня 1984 p., Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 26 листопада 1987 p., Протокол № 1 і Протокол № 2 до Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 4 листопада 1993 р.
