Суб"єкти політики: суть, класифікація та форми взаємодії

Суб’єктом політики є та особистість, організація чи суспільна група, яка постійно і відносно самостійно бере участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів, впливає на політичну поведінку інших суб’єктів, викликає своїми діями ті чи інші зміни в політичній системі. Інколи в науковій літературі замість терміну «суб’єкт» вживають термін «дійова особа» (actor) політики. Окремий індивід може вважатися суб’єктом політичного процесу за умови, коли він діє від імені певної суспільної групи, підтримується нею і наділений певними повноваженнями, владою. Виділяють кілька рівнів політичної суб’єктності індивіда: 1) пересічний пасивний громадянин із мінімальним політичним впливом, який має статус майже виключно об’єкта політики; 2)громадянин, який бере участь у політичному житті через виконання загальних громадських обов’язків або через громадську організацію; 3)громадянин, який є членом політичної організації, включений до її складу за власною ініціативою; 4) громадсько-політичний діяч; 5) професійний політик; 6) політичний лідер.

Відомо кілька класифікацій суб’єктів політики. Найпоширенішою є поділ суб’єктів на індивідуальних і групових. Груповий суб’єкт – це будь-який елемент соціальної структури (соціально-класової, професійної, територіальної, етнонаціональної тощо), який усвідомлює власні групові інтереси і прагне їх реалізувати на рівні політичної влади.

За рівнем залученості до політичного процесу, а також впливу на прийняття і виконання політичних рішень, групові суб’єкти політики поділяються на: базові (первинні), вторинні і безпосередні.

Базові (первинні) суб’єкти політики – це великі суспільні групи, що виникають спонтанно і спонукають людей, що належать до них, займаючи певне економічне, соціальне та політичне становище, включатися у політичну боротьбу за його збереження або зміну. Вторинні суб’єкти політики – утворюються на базі первинних і є похідними від них. Сюди належать: політичні партії; масові політичні рухи; громадсько-політичні організації; групи тиску тощо. Безпосередні суб’єкти політичної діяльності – це особи або групи людей, що самі приймають політичні рішення і організовують їх виконання. Мова йдеться про: політичних лідерів; владні структури; керівні органи політичних партій, політичну еліту.

За ступенем гласності у функціонуванні суб’єкти політики поділяються на відкриті (явні) та приховані (латентні). Останні не афішують свого існування і відстоюють інтереси протиправними способами, сприяють проникненню «своїх людей» у владні структури, удаючись до підкупу державних службовців, шантажу і насильства.

Форми політичної взаємодії – це усталені, інституційно або психологічно зумовлені способи поведінки суб’єктів, що взаємодіють. Умовно їх можна поділити на дві групи: 1) функціонування (співпраця, конкуренція, консолідація і панування; 2) розвитку (конфлікти і реформи).

Співпраця – форма політичної взаємодії, яка ґрунтується на спільних діях суб’єктів політики, що мають спільні або відмінні цінності та інтереси, але прагнуть реалізувати взаємовигідну мету.

Політична конкуренція – форма політичної взаємодії, за якої суб’єкти політики в рамках правових або не правових правил змагаються за перевагу у розподілі влади, матеріальних ресурсів і престижу.

Консолідація – це форма політичної взаємодії, що веде до об’єднання заінтересованих груп для досягнення спільних цілей (наприклад, узгодження масових дій заради здійснення тиску на уряд чи парламент).

Панування – це тип політичної взаємодії, який передбачає між суб’єктами політики нерівноправні стосунки: придушення, експлуатацію, підкорення тощо.

Взаємодія суб’єктів політичного процесу не може відбуватися без конфліктів. Соціальний конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, цінностей, прагнень, що веде до протиборства груп, які їх захищають. Соціальний конфлікт стає політичним, якщо він зачіпає владні інституції або такі проблеми перерозподілу ресурсів, які не можуть бути вирішені без залучення фактора влади.

5.Політична влада і політична система: Поняття, ознаки, джерела, ресурси, функції політичної влади.

Влада, як і політика, — одне з фундаментальних начал суспільства. Вона скрізь, де є стійкі об'єднання людей: у родині, виробничих колективах, організаціях і установах, у всій державі. Йдеться про верховну, політичну владу. Водночас владу не можна ототожнювати з політикою. Оскільки поняття політики ширше, ніж поняття влади. Влада разом з політикою є базовим поняттям політичної науки, одним із найдавніших складових політичного знання.

політична влада — це специфічний вид регулювання соціальних процесів. У суспільстві можливі три види регулюючих взаємодій суб'єктів політики з використанням влади: ксеничний, що передбачає монопольне правління одноосібного суб'єкта при фактичному відчуженні від неї всіх інших суб'єктів політики; химерний — правління всіх, незалежно від їх можливостей і компетенції; симбіозний — розумне правління на основі суспільної домовленості та правового розподілу владних повноважень.

різновиду влади притаманні певні ознаки універсального характеру:

— тип поведінки (управління діями інших людей, керівництво державою);

— властивість характеру (спроможність нав'язати свою волю іншим);

— спосіб досягнення цілі (свідоме визначення мети, а також шляхів і способів її досягнення);

— відносини підпорядкування (у межах групи між керівним центром і членами групи);

— здатність вирішення конфліктів раціональним вмотивованим насильством.

-Характерні ознаки

Домінування владної волі наявність особливого апарату управління можливість застосування примусу по відношенню до суспільства та особистості монополія на регламентацію життя суспільства

-Джерела сила багатство організація знання інформація місце в суспільстві

-Основні види економічна політична правова військова духовна сімейна

-Засоби здійснення право авторитет переконання традиціїманіпуляціїпримус насильство

-Форми організації планування керівництво управління координація організація контроль

Отже, влада, як суспільне явище, виникає за наявності таких елементів:— існування не менше двох індивідуальних чи групових суб'єктів, що беруть участь у владних відносинах;— волевиявлення володарюючого по відношенню до підвладного через розпорядження або наказ, у якому передбачають певні санкцїї у випадку непідкорення владі;— обов'язковість підкорення наказові;— наявність суспільних норм, які закріплюють право володарюючого видавати накази та обов'язковість їх виконання.

Тому логічною визначимо таку структуру влади:а) пануючий інтерес;б) політична воля, що виявляється в законах і політичних рішеннях;в) засоби забезпечення.