Теоретичні підходи до визначення політики

Політика і наука про політику: Політика як суспільне явище.

Політика— конкретна сфера, де окремі люди і політичні утворення (угруповання) та соціальні групи ведуть боротьбу за завоювання державної влади. У даному випадку кажуть: «займатись політикою», або навіть «триматися подалі від політики».

Наука про політику - сукупність знань про політику, створених системою спеціалізованих наук і наукових предметів, що вивчають політичні явища та політичні процеси. Наука про політику становить водночас частину найзагальнішої системи політичних знань, з яких і сформувалась наука про політику. Ці знання склалися з знань політичної філософії, з знань науки про соціальне "життя, суспільство, емпіричних методів пізнання політики. Одним з факторів, що визначають появу специфічної професійної науки про політику, стала наполеглива суспільна потреба в науковому пізнанні політики, її раціональної організації, механізму її формування, ефективного управління державою з тим, щоб відійти від інтуїтивного розуміння політичних проблем і замінити або доповнити його науковим та постійним ускладненням самої політики, функції влади, розширенням масштабів політичного процесу.

Своєрідність політики в системі суспільних зв'язків полягає в тому, що вона покликана бути засобом регулювання всієї різноманітності стосунків між людьми. Власне з політичної сфери виходять основні імпульси управління соціальним організмом, які скеровують зусилля багатьох на виконання поточних і перспективних завдань. Засоби політики, політичної сфери дають змогу сконцентрувати економічний, соціальний, духовно-культурний потенціал суспільства для досягнення поставленої мети

Теоретичні підходи до визначення політики.

1. Історично перше визначення політики як управління суспільством актуальне і в сучасній політології. Політика трактується як діяльність з управління якими-небудь суспільними процесами. В змістовному плані ця діяльність постає як вирішення всіх проблем, за винятком моральних (Д.Істон, Г.Алмонд), як авторитарне розподілення цінностей (Д.Істон), як спосіб регулювання конфліктів.

2. Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою. Політика - це або управління з використанням влади, або боротьба за завоювання і утримання влади. Владні трактування яскраво виражені в роботах Н.Макіавеллі, М.Вебера, К Маркса, в американській політології. М.Вебер, наприклад, визначає політику як "потяг до участі у владі або сприяння впливу на розподілення влади чи то між державою, чи то всередині держави між групами людей, які воно в себе включає".

3. Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада. В одних трактуваннях політика -це участь у справах держави, використання класами державної влади для здійснення своєї мети (В.Ленін). Але політика здійснюється не тільки державою, тому інші визначення вказують на різні інститути й організації, які можуть виступати суб'єктами політики.

4. Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада. Політика в такому випадку розглядається як відносини, напрями і способи діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль відіграє влада. Саме це визначення політики в подальшому буде використовуватися як робоче.

5. Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Подібне трактування розширює кордони політики, тому що обдумування мети є в будь-якій сфері діяльності, і відповідно політику можна віднайти (що й роблять прибічники цього підходу) в найрізноманітніших відносинах, наприклад, між подружжям, у стосунках між викладачем і студентом. Настільки несхожі визначення політики вирішують питання про значення політики в житті суспільства.

6. Згідно з консенсусним підходом політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених. Політика буде розумітися як діяльність, спрямована на досягнення громадянами згоди виключно мирними і ненасильницькими засобами.

7. Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими. Політика трактується як поле зіткнення інтересів соціальних груп і інститутів з приводу влади, з приводу контролю над механізмом розподілення суспільних благ.