Одна із закономірностей політико-економічного розвитку світової економіки і міжнародних зв'язків у цілому за останній період аксіоматично характеризується поступальним зростанням взаємозалежності держав. Цей процес визначається як міжнародна економічна інтеграція. Вперше спробу и теоретичного осмислення було зроблено в роботах де Бірса, Вайнера, Mida, Лінсі, Пізніше вчення про інтеграційні процеси отримало свій розвиток у роботах Шумана, Руефа, Хальштейна, Монте, Робсона та інших.
Процес міжнародної економічної інтеграції обумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці, в результаті чого національні економіки "переплітаються" і "взаємопроникають" (рис. 3.1). Очевидною стає економічна взаємозалежність країн і народів. Все тіснішими стають регіональні зв'язки.
Рис. 3.1. Структура інтеграційного процесу
Вказані процеси формуються як на мікро-, так і на макрорівнях, що об'єктивно визначають і два взаємопов'язані шляхи інтеграційних процесів: формування і розвиток транснаціональних корпорацій та міждержавна політика щодо формування світогосподарського лібералізованого ринкового простору в окремих регіонах світу.
Економічна інтеграція характеризується суттєвими відмінностями від інших форм економічного співробітництва. Зокрема:
- на базі широкого розвитку міжнародної спеціалізації і кооперації виробництва, наукових і дослідно-конструкторських розробок формується міжнародний господарський комплекс зі своїми органами управління;
- відбуваються глибокі структурні зміни в економіці країн-учасниць, які підпорядковуються стратегічним цілям інтеграції. Вказані процеси регулюються на національному, міжнаціональному і наднаціональному рівнях;
- формується міжнародний господарський комплекс, економічною основою якого є спільний ринок.
Визначальними передумовами міжнародної економічної інтеграції виступають:
- якісні зміни в продуктивних силах, викликані сучасною науково-технічною революцією;
- соціально-економічна однорідність національних господарств, близькість рівнів їх ринкової зрілості;
- забезпечення розширення ринку з метою отримання переваг масштабної економіки;
- зовнішньополітичне середовище, яке сприяє соціально-економічному розвиткові країн, що інтегруються;
- географічна близькість країн, що інтегруються;
- спільність проблем соціально-економічного характеру, які стоять перед країнами, що інтегруються;
- цілеспрямована політика держав, зацікавлених у розвитку інтеграційних процесів.
Країни-учасниці інтеграційних угруповань отримують незаперечні переваги в соціально-економічному розвитку. Зокрема:
- країни-учасниці отримують широкий доступ суб'єктів господарювання до ресурсів регіонального об'єднання;
- спільно вирішують в рамках угруповання складні соціально-економічні, науково-технічні й інші проблеми;
- розширюють ринки збуту для національних товаровиробників (переваги економіки масштабу).
У спеціальній економічній літературі наводиться дуже багато визначень міжнародної економічної інтеграції. Вони відрізняються між собою головним чином широтою охоплення сфер впливу інтеграції на соціально-економічні процеси. На нашу думку, міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку інтернаціоналізації господарського життя, що реалізується через зближення, переплетення і зрощення господарських механізмів національних господарств. В основі цього процесу лежать економічні інтереси самостійних суб'єктів господарювання і міжнародний поділ праці. Вказані процеси набувають форми відповідних міждержавних договорів і узгоджено регулюються на національному і міжнародному рівнях.
