Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем. Скориставшись безладдям у Галичі, він вперше зайняв його у 1188 році, але не зміг утримати його під натиском угорців, які також вторглися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині у 1199 році після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства
Водночас Роман втрутився у боротьбу за Київ, який здобув у 1204 році, та прийняв титул Великого князя Київського. У 1202 і 1204 роках він здійснив успішні походи на половців, чим завоював популярність серед простого населення. На початку 13 століття Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи. Проте реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205 року.
Державна влада в Галицько-Волинському князівстві належала князеві, який опирався на феодальну верхівку країни— бояр. Незважаючи на спільні інтереси в питанні експлуатації місцевого населення, між князем і боярством точилася постійна боротьба за владу. Князь намагався зосередити всі державні функції та стати "самодержцем", бояри — обмежити владу князя і зробити його своїм знаряддям. Ця боротьба відбилася у деяких формах державного устрою.
Активність зовнішньої політики Данила виявлялася династичними шлюбами його дітей. Важливим напрямком зовнішньої політики Данила Галицького були відносини з монгольськими володарями. Здійснивши подорож в Орду, Данило починає шукати союзників у боротьбі з ординцями. Із цією метою налагоджує союзницькі відносини з Польщею, Угорщиною, Владимиро-Суздальським князівством. Відгукнувся князь на пропозицію Ватикану розпочати переговори про участь русичів у хрестовому поході європейських держав проти монголів. Щоб заохотити до походу князя папа запропонував Данилу прийняти королівську корону. У 1253 р. у Дорогичині урочисто коронували Данила Галицького. Однак оголошений папою у тому році хрестовий похід не знайшов підтримки серед європейських монархів. Втім, Данило не відмовився від боротьби проти ординців власними силами. Основні воєнні дії припадають на 1254–1255 рр. Військо Данила неодноразово здобувало перемоги над монгольським військом хана Куремси.Занепокоєні зростанням могутності Галицько-Волинського королівства, золотоординські правителі вислали проти нього численну та сильну орду на чолі з досвідченим воєводою Бурундаєм. У 1259р. Бурундай змусив Данила визнати верховенство Золотої Орди, анти монгольська політика зазнала невдачі.
Князь Данило Галицький
Дани́ло I Рома́нович (1201–1264) — руський князь з династії Романовичів, правитель Галицько-Волинського князівства. Князь волинський (1211–1264), галицький (1211–1264), київський (1240). Данило Галицький відноситься до старшої на Русі гілки роду Мономаховичів, династія Романовичів (Рюриковичів). Після тривалої та напруженої боротьби відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену його батьком. З перемінним успіхом чинив впертий опір монгольскій експансії, одночасно нейтралізуючи мілітарні спроби західних сусідів втручатися у внутрішні справи його держави.
Сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. За його правління були побудовані Холм, Львів, Кременець, Данилів, Стіжок, відновлений Дорогочин. Переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича до Холму.
Час його князювання був добою найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Маючи кордони по Карпатах, Дніпру та Дунаю, за його правління вона зробилася найбільшою державою в Європі, стала праобразом першої української національної держави.
Внутрішня політика
Вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.
Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.
Проводив активну прозахідну політику. Під його владою поширювалися західноєвропейські культурні впливи, прищеплювалися відповідні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст
Для зміцнення міжнародного авторитету держави 1246 року заснував у Галичі церковну митрополію, що перебрала на себе функції загальноруської. Митрополитом було призначено одного з подвижників князя — печатника Кирила.
1264 — Данило Галицький занедужав і помер у Холмі, де й похований у церкві святої Богородиці, яку сам і збудував. Літописець, оплакуючи його смерть, назвав його «другим поСоломоні».
Зміцнення великокняжої влади у Волинсько-Галицкому князівстві за часів Данила було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної роздрібленості, які провокувала боярська верхівка.
Галицько-Волинська держава, проіснувавши понад століття, поширила свою владу на більшість земель нинішньої України. Грушевський вважав це державне утворення найбезпосереднішим спадкоємцем Київської Русі. Своїм успіхам і життєздатності воно завдячувало видатній особистості князя Данила Галицького. Після падіння ГВК правонаступниками Київської Русі заявили себе Велике князівство Литовське, а потім і Московська держава.
