Семінар 5. Україна в 20-х -30-х рр. ХХ століття

План заняття.

1. Альтернативи шляхів соціально-економічного розвитку в 20-ті роки. Нова економічна політика: досягнення і причини згортання.

2. Утворення СРСР. Позиція керівництва України. Проведення політики українізації: суть і наслідки.

3. Сталінська політика воєнно-комуністичної модернізації в Україні: результати і наслідки.

4. Масові репресії в Україні у 30-ті роки. “Розстріляне відродження”.

5. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами. Національно-визвольний рух.

Теми повідомлень:

1.Український націонал-комунізм: його ідеологи і їх погляди.

2.Голодомор в Україні: трагедія і пам’ять.

Література

Бойко О.Д. Історія України. Навчальний посібник. – К.: “Академія”, 2005. – С.368-441.

Бут О.М., Добров П.В. «Економічна контрреволюція» в Україні в 20-30-і роки ХХ ст.: від нових джерел до нового осмислення. Вид 2-е. – Донецьк: Вид-во «УкрНТЕК», 2002. – 316 с.

Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. - К.: Либідь, 1993. - С.204-220.

Даниленко В., Касьянов Г.. Кульчицький С. Сталінізм на Україні (20-30-ті роки). - К.: Едмонтон, 1991.-215с.

Історія України: нове бачення: У 2 т. /Під ред. В.А.Смолія. - К.: Україна, 1995. -Т. 2. - С. 173 – 210; 224 - 255.

Котляр М, Кульчицький С. Довідник з історії України. К.: Україна, 1996. -С. 322 - 365.

Лихолобова З.Г. Сталінський тоталітарний режим та політичні репресії кінця 30-х років в Україні. - Донецьк: ДонДУ, 1996. - 114с.

Пащенко В.О. Держава і православ"я в Україні: 20-30-ті роки XX ст. -К.: Вища шк. -1993.-210 с.

Українська державність в XX столітті /Під ред. А.Дергачева. -К.: Політ.думка, 1996.-С.33-40.

Шаповал Ю. У ті трагічні роки: Сталінізм на Україні.-К.: Політвидав України, 1990.-143 с.

Методичні рекомендації

Під час вивчення теми слід уяснити, що 20-ті рр. виявилися певним і нетривалим періодом компромісу більшовистської партії у різних сферах життя (неп – в економіці, декларація федерації – у політиці, коренізація – у культурі). Але зрозуміло, що вказані заходи виявилися лише тактичними кроками комуністичної влади із збереженням попередньої стратегії. При вивченні теми слід пам'ятати, що сталінська модернізація призвела до значних змін в умовах життя українців. Але хоч би які блага принесла Україні радянська модернізація, зміни проводилися із застосуванням нечуваного насильства й ціною величезних людських жертв.

Готуючись до семінару, слід пам’ятати, що хоч структура СРСР не давала змоги різним народам влаштовувати на власний розсуд свої справи, не можна казати, що федералістський устрій залишив українців з порожніми руками. Українці нарешті отримали територіально-адміністративні рамки, що відображали їхню національну самобутність, чого вони не мали з часів козацької Гетьманщині ХVШ ст.

Українізація стала різновидом політики підтримки партією культурного і соціального розвитку інших народів з метою збільшення рівня неросіян у партійних лавах. Своїми успіхами українізація завдячувала тому, що була пов'язана з модернізацією. Але не патріотизм і не традиціоналізм визначали головні причини збереження українцями рідної мови. Започатковуючи політику “коренізації” на початку 20-х рр., більшовистське керівництво мало на меті створити у світового співтовариства враження про вільний та гармонійний розвиток радянських республік; знайти спільну мову з багатомільйонним полінаціональним селянством; зняти наростаюче протиріччя між народними масами і політичною елітою; поставити під контроль процес національного відродження на окраїнах; водночас частково компенсувати республікам СРСР втрату політичного суверенітету шляхом надання прав “культурно-національної автономії”. В 30-і рр. внаслідок втрат, яких зазнали інтелігенція та селянство від сталінських кампаній терору, рух та самоутвердження України утратив незлічену кількість прибічників.

Характеризуючи індустріалізацію, слід мати на увазі, що реальні підсумки модернізації індустрії України були досить неоднозначні. З одного боку, це позитивні зрушення: вихід України на якісно новий рівень промислового розвитку, зміни у структурі народного господарства на користь промисловості, досягнення промисловістю республіки за цілим рядом ключових індустріальних показників європейського та світового рівня, урбанізація, швидке формування національного робітничого класу тощо. З іншого боку, форсована індустріалізація стимулювала появу цілої низки негативних тенденцій: домінуюче, привілейоване становище виробництва засобів виробництва, побудова і реконструкція підприємств-монополістів, заморожування значних коштів у незавершених об'єктах, диспропорційне і нерівномірне формування промислового потенціалу республіки, наростаюча централізація економічного життя, повернення до командних методів управління, диктат союзних відомств, надурбанізація, наростання екологічних проблем в Донбасі, Придніпров’ї, поглиблення відчуженості робітничого класу від засобів виробництва.

Слід також враховувати, що після першої світової війни, внаслідок розпаду могутніх імперій, українські землі (Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бессарабія) перебували у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. Кожна з держав, до складу якої входили українські землі, мусила чітко визначитись у питанні про місце і роль українського фактора у внутрішній політиці. Різновекторні коливання офіційного курсу щодо українського питання відбувались у Польщі, але навіть тут завжди незмінною залишалась її стратегічна мета — поглинання польською державою українських земель шляхом асиміляції місцевого населення. Характерно, що ключові риси польської моделі панування в українських землях (насильницька асиміляція, штучне стримування економічного розвитку, репресивні акції, національний гніт тощо) у пом'якшеній формі були притаманні внутрішній політиці Чехословаччини, а у більш жорсткій — політиці Румунії. І все ж західні українці, на відміну від співвітчизників у радянській Україні, не зазнали таких драматичних соціально-економічних змін, їхніми думками володів не дискредитований сталінщиною комунізм, а інтегральний націоналізм, що розглядав націю як абсолютну цінність.