Класифікація типів, видів та форм між літературних зв’язків

В Запозичення Тема Течія

 

И Наслідування Ідея Напрямок

 

Д Стилізація Проблематика

 

И Ремінісценції Сюжет

 

М Травестіювання Композиція

 

Л Пародіювання Поетика жанру

 

З Переклад Образна система

 

Цитація Віршування

 

Наукова розробка Тропи

проблеми

інонаціональної

літератури

 

Особисті зв’язки

письменників

 

 

3,При вивченні творів світової літератури можна вдатися і до порівняльного аналізу (методу) творів:

1.Світова література: 2. Українська література:

- Моріс Матерлінк - Леся Українка

«Синій птах». «Лісова пісня».

- О.де Бальзак - М.Коцюбинський

«Пан». «Тіні забутих предків».

- Ф.Достоєвський - М. Кропивницький

«Злочин і кара». «Глитай, або ж Павук».

- Ф. Кафка - М. Хвильовий

«Перевтілення». «Я Романтика».

- Ф.Стендаль - М.Коцюбинський

«Ваніна Ваніні». «Дорогою ціною».

 

При порівнянні цих творів простежується така схожість:

1) глибокий психологізм;

2) лаконізм;

3) флоберівський принцип точного слова (мова проста і чітка);

4) жвавий діалог, що дає змогу доповнити характеристику персонажів;

5) кожен із героїв розмовляє своєю індивідуальною мовою (діалоги рясніють діалектизмами).

У процесі порівняльного аналізу значна увага приділяється

еквівалентності літературних явищ і процесів, тобто схожості між ними.

Головне завдання сьогоднішнього курсу світової літератури – розкрити її унікальність, повернути втрачений престиж, виховувати її майбутнього

Формування духовного світу особистості – це процес змін у раціональній, почуттєвій і вольовій сферах. Література як навчальний предмет через проникнення учня в духовний світ письменника та його героїв сприяє створенню узагальненого образу представника своєї національної спільноти та національного ідеалу. Ідентифікація особистості з ними і зумовлює ці зміни.

Уроки мови та літератури мають не лише освітнє, а й виховне значення. Вплив засобів мистецтва слова на юну душу величезний. Духовна спадщина нашого народу зберігає характерні риси українського виховного ідеалу, якому має підпорядковуватися формування національної самосвідомості підростаючого покоління. Література відкривається перед учнями новими гранями як могутнє джерело української духовності, нерозривно пов’язана з національними та культурними традиціями.

Моя мета: сформувати гармонійно розвинену, освічену, соціально активну й національно свідому молоду людину, яка має почуття громадянської відповідальності, високі духовні якості, є носієм кращих надбань національної та світової культур, здатна до самовдосконалення. Саме таку особистість прагну формувати на своїх уроках.

Готуючись до уроків мови та літератури, намагаюсь підібрати такий матеріал, який був би не тільки пізнавальним, але й реалізував виховний потенціал.

Для цього потрібно вирішити завдання:

- створення умов для розвитку творчої особистості в процесі викладання української мови і літератури;

- організація різних видів діяльності на уроках української мови і літератури, як за формою так і за змістом;

- формування в учнів творчих здібностей та вмінь, які допоможуть їм у подальшій самостійній діяльності.

Формування ключових компетенцій відбувається на кожному уроці.

Для забезпечення широкого спектру умінь, навичок, практичного застосування набутих знань, добираю систему уроків: уроки-лекції, уроки-захисти проектів, уроки закріплення знань. За формою та ступенем самостійності організації діяльності учнів перевагу віддаю інтерактивним урокам. Застосовую проблемне навчання, проектне навчання, ігрові ситуації тощо. Намагаюся створити на уроках атмосферу співробітництва, зацікавленості у отриманні кінцевого результату. Виховую шанобливе ставлення до рідної мови і культури.

Будь-яка творчість базується на знанні предмету. Тому бачу своє завдання на уроці у тому, щоб у евристичній бесіді пояснити усі проблемні моменти, які можуть виникнути під час творчої діяльності учнів. Не менш важливою є й теоретична підготовка учнів.

Для учнів ліцею більш цікавими є нестандартні уроки, які сприяють формуванню духовного світу, загальнолюдських цінностей, що є складовими соціальної компетентності: інтегрований (“Голодомор 1932-1933 років на Україні та відображення його в українській літературі, історії”), урок-пошук (“Пошуки сенсу життя героями драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня”), урок-дослідження (“Вічна загадка любові» (за повістю М.Коцюбинського “Тіні забутих предків”).Дітям подобається знаходити істину самим, щось досліджувати і порівнювати власні думки з думками інших. Логічним продовженням цієї роботи є організація позакласної діяльності учнів (проведення літературних вечорів, фестивалів тощо), залучення дітей до участі у конкурсах творчих робіт.

Розвивати зв’язне мовлення дитини – це насамперед означає формувати вміння бачити, спостерігати, зіставляти, осмислювати побачене, упорядковувати й систематизувати матеріал, висловлювати свої думки, передавати їх точними, яскравими, правильними конструкціями.

Самостійні творчі роботи, усні та писемні висловлювання є показником мовного розвитку учнів.

На уроках мови діти вчаться самостійно опрацьовувати різноманітний навчальний матеріал (тобто вчаться працювати з книгою), опановують різні форми роботи (складання плану, конспекту, тез прочитаного, виступають з доповідями, рефератами).

Робота з книгою вимагає не тільки вміння розібратися в змісті, відібрати суттєве, основне, але й уміння дати певну оцінку прочитаному, зробити необхідні висновки, висловлювати свою власну (оцінку прочитаному) точку зору.

Для написання учнями творів намагаюся добирати такі теми, які порушували б злободенні проблеми, давали можливість старшокурсникам висловлювати власне бачення світу, утвердити своє «я». А таких проблем у молоді безліч. Розкриваючи такі теми, як: «Твори добро, бо ти – Людина!», «Чи потрібне нам милосердя?», учні роблять висновок: «Якою скромною не була б добра справа, вона залишає позитивний слід у душі».

Під час вивчення теми «Фразеологічне багатство української мови» учні виконують найрізноманітніші види роботи, як-от: пояснення значення фразеологізмів, робота з фразеологічним словником, написання творів-мініатюр з використанням не менш ніж 7 фразеологізмів або написання твору, темою якого є розкриття нового фразеологізму. Таким чином учні доводять, що українська фразеологія – явище унікальне, неповторне, воно робить нашу мову багатою, образною. Редагування речень і текстів, робота з картками, найрізноманітніші диктанти (словникові, пояснювальні, слухові, зорові, розподільні, вибіркові), завдання творчого характеру, самостійна, пошукова робота сприяють підвищенню грамотності учнів, активізують їх роботу, розвивають словниковий запас, творчі здібності.

На уроках літератури можна поговорити про найбільш хвилюючі проблеми, а інколи розв’язати їх, висловити своє ставлення до твору, дати власну оцінку вчинкам героїв, взяти участь у дискусії.

Під час вивчення твору І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» та перегляду однойменного фільму, учні роблять висновок, яка ж насправді роль сім’ї в житті людини. Особливо цікаво проходить урок «Вічна загадка любові» (за повістю Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків»). Намагаємося розглядати проблеми, порушені письменниками у творах, пов’язувати їх із сьогоденням, доводимо, чи є вони актуальними й сьогодні.

Щоб перевірити зміст твору або вивчення творчості письменника готую різні питання: «Чи знаєш ти героїв твору?», «Чий це портрет?», «Кому з героїв належать слова?», «З яких творів взято ці слова?». Використовую літературні диктанти. Пропоную бажаючим робити ілюстрацію до вивчених творів.

Найважливіше завдання вчителя полягає в тому, щоб постійно розвивати й підтримувати в учнів інтерес до художньої літератури, прагнути, щоб вони читали твори і вміли давати оцінку прочитаному.

Роботу вчителя-словесника можна охарактеризувати словами К.Паустовського. Він писав про те, що кожна мить, кожне слово, кожна думка – це золоті крихти, які треба збирати десятиріччями, щоб потім перетворити у сплав і викувати з нього свою «золоту квітку». Роками йде вчитель до цього. Якими будуть його уроки – залежить від багатьох факторів: життєвого і методичного досвіду педагога, рівня учнів. Але в одному можна бути переконаним – тільки творець може виховати творця. Тільки особистість, що володіє педагогічною майстерністю, сміливістю у виборі форм і методів роботи, здатна вплинути на формування духовного світу учнів.

 

Методи, прийоми вивчення літератури в школі

 

1. Класифікація методів викладання літератури

 

2. Група словесних методів навчання літератури

 

3. Проблемність на уроках літератури

 

4. Наочні методи.

 

 

1. Класифікація методів викладання

 

Є методи в науці, які служать способами дослідження.

 

Методи в шкільній практиці – це способи передачі учням літературних знань.

 

Осягнути методи і методичні прийоми – значить опанувати методикою, що сприяє ефективності навчального процесу з літератури.

 

Методи навчання на уроках з літератури та проблема аналізу художнього читання твору на уроці – головні акценти у методиці викладання української літератури.

 

Бо є загальноприйнятою думкою, що методика викладання літератури повинна відповісти на 3 питання: Що вивчати? З якою метою? Як вивчати? – це питання безпосередньо стосується нашої теми.

 

Як вивчати життєпис письменника? Як аналізувати твір? Як вивчати повість? Яким шляхом аналізувати роман?

 

Метод (гр.мови – methodos, означ. спосіб дослідження явищ). У кожного методиста-науковця, є визначення методу. За пасічником, метод-спосіб дидактичної взаємодії вчителя й учнів, що спрямована на розв’язання тих навчальних, освітніх і виховних завдань, які реалізуються на уроках.

 

Питання методу викладання літератури – одне з центральних, як у науково – теоретичному плані, так і в практичній роботі вчителя-словесника. Можна сказати, що ефективність уроку – за однакових умов – визначається:

 

а) доцільністю структури;

 

б) доцільністю вибору й застосування методів і прийомів.

 

Тому проблема методу завжди стояла в центрі дидактики й керування з боку вчителя пізнавальною діяльністю учнів.

 

Методи викладання навчального предмета залежать від його специфіки. Специфіка художньої літератури як виду мистецтва визначає зміст шкільного курсу літератури, як її навчальної моделі. В основі шкільного курсу літератури лежить вивчення, аналіз окремого літературного твору. Тому методи викладання літератури тісно пов’язані з літературознавчими методами аналізу художнього твору.

 

Т.Ф.Бугайко та Ф.Ф.Бугайко у своєму курсі методики визначають як основні методики:

 

1. виклад учителя (лекція)

 

2. бесіду;

 

а також говорять як про методи:

 

- про коментоване читання

 

- лемонстрацію з використанням екранних засобів наочності;

 

- учнівські доповіді;

 

- самостійну роботу учнів;

 

- екскурсії.

 

За Степанишиним, метод – це спосіб передачі учням літературних знань, спосіб розвитку їхніх розумових сил, естетичної наснаги і навичок самостійного здобування знань.

 

Педагогічний процес двоєрідний, вирішальна роль у цьому процесі насамперед належить учителю, який вибудовує належну структуру уроку, керує пошуковою діяльністю учнів, підтримує на рівні їх працездатність. Учень нині розглядається у педагогиці не як об’єкт навчально-виховного процесу, а як суб’єкт його, як співучасник.

 

Це не пасивна фігура процесу учіння і навчання. Це активний суб’єкт, який під мудрим керівництвом учителя здобуває знання, оволодіває літературними знаннями, виховується.

 

Висновок 1. Тому від методів навчання залежить уся результативність навчання з літератури, його ефективність.

 

Висновок 2. Тому питання удосконалення методів, проблема підбору найбільш оптимальних методів на уроці літератури було і залишається в центрі уваги методистів – науковців, учителів – практиків.

 

Спостерігаються різні підходи у вирішенні питання класифікації методів навчання, кладуться в основу різні підходи, різні принципи.

 

Усі методи навчання, вивчення літератури класифікують:

 

1. В залежності від джерел знань учнів.

 

2. На основі внутрішніх рівнів їх пізнавальної самостійності, логічних форм мислення.

 

Методисти минулого теж працювалив даному науковому напрямку і мають деякі досягнення. Стоюнін обгрунтував бесіду, як основний метод вивчення літератури; Водоводов – більше уваги звертав самостійній роботі над текстом; Острогорський – видялів лекцію і саме їй, лекції, живому слову учителя надавав перевагу; Пасічник – виділяє методи: 1) лекція; 2) бесіда; 3) самостійна робота; 4) семінарські заняття.

 

Б.Степанишин: три групи: словесні, наочні і практичні.

 

Відомі педагоги Лернер і Скаткін на основі характеру і рівня пізнавальної діяльності учнів виділяли методи:

 

A пояснювально-ілюстративні (інформаційно-рецептивні)

 

A репродуктивні

 

A проблемного викладу

 

A частково-пошукові (еврестичні)

 

A дослідницькі

 

Кудряшов розробляє свою систему класифікації методів, яка мала багатьох прихильників (враховує особливості вивчення літератури як предмета):

 

- метод творчого читання

 

- репродуктивний

 

- евристичний

 

- дослідницький

 

Для першого методу характерні такі види навчальної діяльності: читання учнями художнього твору вдома і в класі, виразне читання, прослуховування твору, художня розповідь, переказування, ілюстрування прочитаного малюнками, складання відгуків.

 

Репродуктивним методом не слід нехтувати, зауважував Кудряшов, бо знання часто даються учням і в готовому вигляді.

 

Учні повинні запам’ятати певну інформацію, записати основні моменти з лекції учителя, зробити певні висновки.

 

Дослідницький метод стимулює пошукову діяльність, привчає їх до постійного пошуку. Це і самостійний аналіз творів, які вивчаються учнями у школі за програмою, окремі краєзнавчі дослідження.

 

Але ця класифікація Кудряшова має окремі зауваження. негативним є те, що вона мало відбиває спосіб передачі вчитеем знань.

 

У педагогічній літературі, зокрема, в дидактиці, виділяють методи навчання на основі внутрішнього логічного шляху засвоєння знань учнями, тобто як проходять мислительні операції під час набуття учнями нових знань:

 

1. метод індукції, дедукції;

 

2. метод аналізу, синтезу;

 

3. абстрагування, конкретизації

 

4. метод аналогії

 

5. моделювання

 

6. узагальнення

 

7. зіставлення

 

Психологи наголошують, що без врахування відповідної операційної сторони навчальної діяльності учня, важко говорити про набуття нових знань.

 

Деякі вчені виділяють методи навчання на основі зовнішньої форми їх вияву:

 

1. слухова – зовнішня форма їх вияву (читання, лекція, бесіда, пояснення)

 

2. зорова (спостереження)

 

3. практична форма набуття знань

 

І хоч усі класифікації мають окремі зауваження, вимагають пошуку й удосконалення, все ж вони взаємодоповнюють одна одну; заслуговують на нашу увагу і вивчення.

 

Методи виконують функції:

 

а) скеровують учнів на опанування літературними знаннями

 

б) формують позитивні мотиви навчальної діяльності

 

в) виробляють уміння самостійно здобувати нові знання.

 

Вибір методів зумовлюється факторами:

 

1. В залежності від навчального матеріалу, від його характеру (мож.лекція, а коли вивч. "Колискова" Л.Українки?).

 

2. Завданням, які ставить учитель перед уроком, плануючи урок літератури, вимагають використання тих чи інших методів навчання; (н.п. на первинному етапі – етапі сприйняття твору – одні методи; на інших етапах роботи над твором відчуття й уявлення теж грають певну роль, бо аналіз художнього твору вимагає постійної уваги до тексту. Проте на одному етапі увагу не процесам спогляданні, а процесам мислення).

 

3. Вікові особливості впливають на питання вибору методів навчання (лекція – ст.класи)

 

Методи пов’язані із прийомами.

 

Прийом – деталь, елемент методу. Прийом – теж спосіб навчальної діяльності. Лекція – метод може включати елементи бесіди, можуть зачитуватися окремі вірші, чи уривки з прозових творів, кадри з фільмів, прослуховування повідомлень учнів, окремих завдань учителя.

 

За Сепанишиним, є 3 групи методів вивчення літератури:

 

1. Словесні (лекція з її різновидами, бесіда з її різновидами, проблемні методи, літературні ігри, переказування, коментування художнього тексту, виразне художнє читання)

 

2. Наочні: ілюстрування, програвання, демонстрування.

 

3. Практичні: планування, тезування, конспектування, бібліографічний пошук, реферування, ін.види самостійної роботи (перекази, твори)

 

Дану класифікацію вчений-методист обгрунтовує тим, що вона витікає з триєдиної фундаментальної системи методів, а саме:

 

1. Загальні методи – монологічні, діалогічні, евристичні, дослідницькі, ілюстративні.

 

2. Навчальні методи – репродуктивні, творчі, пошукові, практичні.

 

3. Методи учіння – інформаційний, пояснюючий, стимулюючий.

 

Група словесних методів навчання з літератури

 

Шкільна лекція – це такий словесний метод, за допомогою якого можна раціонально передати велику кількість пізнавальної та узагальнюючої інформації і це "один з найекономічніших способів передачі інформації: за короткий час можна охопити значний за обсягом матеріал, викласти його послідовно, аргументовано, доказово, зробити певні висновки" (Пасічник)

 

Види шкільної лекції:

 

- вступна

 

- настановча

 

- оглядова

 

- лекція – розповідь

 

- підсумкова (узагальнююча)

 

Вимоги до шкільної лекції (Шкільна лекція у поєднанні з ін.видами та прийомами викладання літератури: Методичний лист//Склала Шевченко З.О. – К.:Рад.шк. 1986 – 44с):

 

1. Зміст лекції повинен відповідати найновішим досягненням літературознавчої науки.

 

2. Лекція повинна стимулювати пізнавальні сили учнів.

 

3. Зв’язок навчального матеріалу з минуличи уроками.

 

4. Лекція мусить бути емоційно насиченою.

 

5. Дотримуватись орієнтовної структури лекції:

 

u вступ, мотивація завдань, тема і мета лекції;

 

u визначення навчальної проблеми, чи низки цих проблем;

 

u зміст лекції, виклад навчальної інформації;

 

u запитання до учнів; відповіді на запитання учнів;

 

u підсумки, узагальнення.

 

6. Не забувати про виховний потенціал шкільної лекції.

 

7. Піклуватися про зворотній зв’язок (від учнів) через питання, окреме виконання письмових завдань, щоб попередити наближення порогу втомленності, планування змісту лекції, або тезування викладу учителя.

 

Острогорський надавав перевагу лекції.

 

Лекції належну увагу приділяли: К.Ушинський, М.Рибникова, Т.Ф.Бугайко, О.Мазуркевич.

 

Але, констатує Є.Пасічник "при всіх своїх позитивних якостях лекція утруднює зворотний зв’язок учителя й учнів, індивідуальну роботу з ними. Учень виступає переважно об’єктом впливу, а не суб’єктом дії. Лекція мало ефективна і в плані формування в учнів потрібних навичок. Тому поряд з лекцією вчителі практикують бесіду".

 

Бесіда – найбільш активний мтод вивчення літератури.

 

Бесіда живе спілкування вчителя з учнями.

 

Переваги бесіди:

 

- має великі можливості для індивідуальної роботи з учнями;

 

- упродовж бесіди учитель має можливість виявити безпоседерні читацькі реакції учнів і їх рівень осягнення твору;

 

- під час бесіди здійснюється безпосередній зв’язок учителя й учнів;

 

- формує самостійність, удосконалює вміння зіставляти і узагальнювати, аргументувати власні думки;

 

- бесіда – це живе спілкування вчителя і учнів, внаслідок чого розвивається зв’язне мовленнч учнів;

 

- бесіда формує вміння слухати і полемізувати; спонукає до розмірковувань. Бесіда створює таку навчально-виховну ситуацію, за якої учень своїми словами висловлює власну думку.

 

"Бесіда, на думку Б.Степанишина, звільняє від лабет догматизму, від звички говорити завчено, - так, як книжка пише; коли на світ народжуються міркування, не передбачені ні підручником, ні вчителем. Коли ж бесіда переходить у дискусію – це торжество усієї методики вчителя".

Нестандартні підходи у викладанні української мови і літератури здійснюються через проведення так званих нестандартних уроків (структура уроків нетрадиційна), організацію нестандартних завдань чи запитань, нетрадиційних форм повторення, закріплення чи перевірки виучуваного матеріалу.

 

У педагогічній практиці частіше проводяться такі нестандартні уроки – як урок-семінар, урок-лекція, урок-конференція, урок-гра (ділова чи рольова), урок-подорож, рідше – урок-змагання, урок-консультація, урок-діалог, урок-аукціон, урок-“суд”, бінарні чи комп’ютерні уроки, уроки пошуку істини, уроки “без дзвінка”, уроки-концерти та інші.

 

При виборі типу уроку важливо враховувати вікові особливості учнів, їх бажання і вміння, а також той фактичний матеріал, який вивчатиметься на даному уроці.

 

Нестандартні підходи можна застосовувати на різних етапах стандартних (традиційних) уроків, а саме: при сприйманні та усвідомленні виучуваного матеріалу, при актуалізації знань та вмінь учнів, при закріпленні тощо.

 

Нестандартні за змістом запитання, незвичний погляд на проблему створюють певну емоційну обстановку на уроці, активізують учнів, сприяють розвиткові логічного мислення, бажання пізнати явища чи проблему не однобоко, а багатогранно.

 

На відміну від звичайного уроку, мета якого оволодіння знаннями, уміннями та навичками, нетрадиційні заняття спрямовані на повніше врахування вікових особливостей, інтересів, нахилів, здібностей кожного учня.

 

Адже основним завданням для кожного вчителя є підключити учня до активної та самостійної діяльності, поставити його в позицію суб’єкта цієї діяльності. Практична самостійна діяльність – це найважливіша умова формування працьовитості та відповідальності. Ось чому таким важливим фактором є взаємодія вчителя та учня на уроці. Зацікавленість, викликана вчителем на уроці, як тимчасовий психологічний стан, за певних умов може перерости в стійкий інтерес до знань чи предмета.

 

Тому використання й проведення різних нестандартних уроків є найефективнішим засобом, для організації колективної пізнавальної діяльності в дослідній роботі школярів, що сприяє досягненню високих результатів у роботі. Емоційному настрою учнів на таких уроках сприяють стимулюючі репліки вчителя: “Правильно, молодці”, “Оцінимо відповідь разом”, “Давайте поміркуємо”. Такі звернення налаштовують на атмосферу співпраці: учень виступає дослідником, шукає і знаходить відповіді, запрошуючи вчителя як консультанта.

До технологій кооперативного навчання належать такі інтерактивні технології, як:

робота в парах,

ротаційні (змінні) трійки,

два-чотири -всі разом,

карусель,

робота в малих групах,

акваріум.

 

Їх можна ефективно використовувати як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь і навичок. Це може відбуватись одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь і навичок, або бути частиною узагальнювального уроку.