Організація практичної роботи дітей

Після вступної бесіди учні переходять до практичної роботи. В обох різновидах занять вона має деякі загальні риси.

Всю роботу виконують на підкладній дошці. Глину зразуж закріплюють на підставці, та в процесі ліплення виріб постійно повертають разом з дошкою різними боками до виконавця.

На перших порах потрібно постійно нагадувати учням, щоб в ході урока вони повертали дошку декілька разів, так як виконуваний виріб об‘ємний і повинен добре виглядати з різних сторін.

Всю практичну роботу як з натури так і по уяві діти здійснюють самостійно, не під диктовку.

Умовно цей період можна ділити на декілька єтапів:

1. закріплення глини на підставці;

2. передача загальної будови предмета;

3. уточнення загальної будови;

4. проробка основних деталей;

5. проробка другорядних деталей (за необхідністью) обробка поверхні виробу.

 

Така послідовність в ліпленні є загальною для всіх занятть. Учні повинні засвоїти її як правило і завжди користуватись ним.

Для кращого запом‘ятовування рекомендується перед початком практичної роботи повторити послідовність етапів, що буде для дітей своєрідною пам‘яткою. В процесі роботи по виконанню виробу на перших трьох етапах вчитель перевіряє фронтально у всього класу.

Далі коли діти достатньо добре навчаться дотримуватись етапів ліплення, від такої перевірки можна відмовитись. Але на перших порах вона необхідна, так як змушує учнів робити обмірковано. Без керування вони намагаються якомого скоріше передати зацікавівші їх деталі (часто не суттєві) і пропускають основні.

В результаті робота не виходить.

Це загальні вимоги до керівництва практичною роботою в обох видах занятть, але в кожному з них є свої особливості.

На уроках ліплення з натури.

Керівництво з боку вчителя більш загальне, особливо з початку роботи весь клас виконує одну модель, тому вчителю легше слідкувати, на скільки виріб кожного учня відповідає задумці (натурі), і таким чином легше навчати прийомам ліплення. Після того, як вчитель переконався, що всі учні правильно почали роботу, в основному передпли конструкцію і пропорцію моделі, він надає їм в більшій мірі самостійність, прибігаючи в основному до індивідуальної допомоги. Причому необхідно постійно спонукати дітей до сприйняття предмета.

Справа в тому, що учні в молодшіх класах не вміють виконувати виріб з натури.

Модель може стояти у них перед очами цілий урок, але в процесі ліплення вони, як правило, зовсім не свертають на неї уваги, та фактично виконують по уявленню.

Як би добре не було організоване сприйняття натури у вступній бесіді, для дійсного її сприйняття і відтворення цього достатньо тільки професійному художнику з добре розвиненою зоровою пам‘яттю. Молодший школяр після первинного сприйняття дістає лише самі загальні уявлення про предмет, котре необхідно поглиблювати, уточнювати вже по мірі його відтворення, інакше виріб виходить схематичним або навпаки, перенавантажений деталями, котрі діти часто домислюють.

Якщо вчитель бачить що весь клас або більшість учнів не дивлячись на модель, то вироби виходять невідповідними до натури, то потрібно призупинити та організувати повторне сприйняття предмета всім класом.

Час від часу окремим учням необхідно нагадувати щоб вони звіряли хід роботи з моделлю.

Під час роботи за уявою, коли кожен учень виліплює виріб по власній задумці, більш необхідна індивідуальна допомога з боку вчителя. Кінцевий образ виробу після вступної бесіди ще не сформувався.

Бесіда дає поштовх, ідею, а сама задумка перед початком роботи буде не дуже туманною, що неможна вважати недоліком. Це скоріше загальне правило в творчому виконання\і нового образа, котрий стає тим ясніший, чим більше над ним працюєш.

Діти починаючи творчу роботу можуть поки мати лише саме загальне уявлення про те, що повинно вийти. Вони будуть творити уже в процесі роботи, головою і руками.

Вийде якась цікава деталь, і вона потягне за собою нові знахідки, задумка може уточнюватися, навіть змінюватись. Вчитель повинен підтримувати цей початок, спонукаючи дітей шукати все нові і нові вирішення, що збагачують образ в процесі його створення. Самі учні можуть навіть не помічати що починає виходити щось цікаве, загубити гарну знахідку. Але вчитель, слідкуючи за роботою кожного школяра, помічає всі повороти в образі виробу, та на кожній оригінальній ідеї обов‘язково зупиняє увагу школяра, а іноді і всього класу. Іноді потрібно підказати дітям якесь цікаве вирішення, зміни в формі виробу або в окремих деталях.

Робити це потрібно ненав‘язливо, а тактовно, у вигляді поради, а не вказівки, спонукаючи дитину до творчості і фантазії.

Найбільш поширеною помилкою в практиці вчителів підчас керівництва роботою учнів є те, що помічаючи помилки в роботі, багато хто з учителів в категоричній формі вимагають їх виправлення, добавки тих чи інших детелей у виробі, або вказують, як повинна бути змінена його форма і т.д. Причому учням часто залишається незрозумілим зміст таких вказівок та, виконуючи певні зміни у виробі, вони не прагнуть відтворити в пам‘яті об‘єкт зображення не активізують фантазію.

Виправити помилку в практичній роботі - означає усунути її причини. Найбільш часто зустрічаються причини недоліків в виробах, виконаних школярами, наступні:

n недоліки в сприйнятті натури,

n недостатній запас вражень,

n недостатність технічних умінь.

Тому зміст кожного зауваження вчителя повинен бути поясненим учням повторним показом натури або вказівкою на зміст бесіди по темі заняття.

Іноді буває необхідний повторний показ окремих технічних прийомів усьому класу або окремим учням.

Подведіння підсумків урока.

Наприкінці урока вчитель підводить підсумки зробленої роботи. Головною задачею цього етапа є не виставлення оцінок: найголовніше - звернути увагу на їх досягнення. Тому починати підсумки урока можна вже під час виготовлення виробів. Вчитель оцінює найбільш вірний хід роботи по виконанню вмробу у окремих учнів, звертаючи на це увагу всьго класу, показуючи найбільш творчі по задумці вирішення, окремі знахідки в оформленні. Цим самим вчитель, з одного боку, допомогає роботі класа та, з іншого боку, ще до кінцевого виконання виробу створює для себе та для дітей критерії оцінювання робіт практично кожної дитини.

В кінці урока слід дати загальну характеристику досягнень усього класа та продемонструвати вдалі вироби. Оцінка проводиться з урахуванням тих вимог, які були поставлені перед дітими на початку урока. Якщо проводилось ліплення з натури, виріб повинен відповідати натурі, відбивати самі суттеві її риси: загальний характер предмета та його будову. Для того, щоб образ був більш виразним, можна утрірувати деякі найбільш характерні риси. Тобто вимагається не буквальне подражання натурі, не її бездумне копіювання, а розуміння самого суттєвого в ній. При цьому вчитель зазвичай вимагає, щоб другорядні деталі взагалі не зображувались, це привчає дітей більш вдумливо проявляти головне. Слід пам‘ятати, що у будь -якого предмета одні й ті ж деталі можуть бути головними або другорядними - в залежності від характера завдвння. Наприклад, при ліпленні людини не потрібно зображати деталі лиця; головне завдання тут передача будови та пропорції фігури вцілому. Але якщо у моделі, з якоїліпиться зображення, є щось характерне в зачісці чи в одязі, то це, взагалі не суттево, деталь може служити створенню образа, передачі характера і тому переходить в розряд головних. Підчас оцінювання виробів, виконаних по уяві; основна увага звертається на оригінальність, яскравість та емоційність створеного образа, почуття міри в оформленні та відповідність оформлення призначенню предмета.

Важливо, оцінювати роботу, давати можливість вносити поправки до роботи, навіть тоді, коли учень вважає її закінченою, не помічаючи деяких недоліків. В таких випадках потрібно прямо вказати на ці недоліки та запропонувати їх усунути.

Підводячи підсумки уроку, вчитель обов‘язково повинен відмітити собі найбільш типові недоліки, котрі проявились в роботі учнів, та виявити їх причини. Під час підготовки до наступних занять потрібно продумати, як в процесі їх проведення усунути ці недоліки та по можливості виправити помилки попередніх уроків.