Релігія Стародавнього Єгипту

Наприкінці IV тис. до н. е. невеликі племінні державні утво­рення в долині річки Ніл - номи - об’єднуються під владою єди­ного царя - фараона. Так виникла стародавня єгипетська держа­ва, яка нараховувала 30 династій фараонів і проіснувала до 332 р. до н. е., коли була завойована А. Македонським (356-323 до н. е.).

Релігійні уявлення Стародавнього Єгипту склалися ще в номах, де в культах номових богів переважали тотемізм та магія. Пе­режитки тотемізму залишилися й у загальноєгипетській релігії, яка склалася внаслідок державного об’єднання номів. Боги Єгип­ту - в тому вигляді, в якому вони представлені в гробницях і хра­мах - є дивним набором напівтварин-напівлюдей. До найбільш авторитетних тварин, що обожнювалися, належали: бик Апіс, ко­рова Ісіда, баран Хнум, крокодил Себек, кішка Баст, шакал Анубіс, соколи Гор, Ібіс, Тот. Пізніше єгипетські божества стали набу­вати антропоморфних рис, але зооморфізм не був повністю відки­нутий і, наприклад, богиня Баст зображувалася у вигляді жінки з головою кішки, а бог Тот - у вигляді чоловіка з головою Ібіса.

Піднесення того чи іншого політичного і релігійного центрів, в результаті приходу до влади різних династій фараонів, супрово­джувалося набуттям загальноєгипетського значення місцевих культів. Так, під час правління V династії загальноєгипетського значення набуло геліополісне божество Ра (бог сонця), цар богів і батько людини. В епоху середнього царства домінує інший (Фіви) бог сонця - Амон, покровитель фараонів. Осиріс як бог мертвих витісняє від кінця III тис. до н. е. іншого покровителя померлих - Анубіса. Саме Осиріс, бог землеробства, перебував біля витоків виникнення в Єгипті культу вмираючого і воскресаючого бога, якого вбив його брат Сет - бог скотарства, і воскресив син - Гор, бог-небо. Його (Осиріса) дружина Ісіда (буквально означає “трон”) вважалася богинею-рятувальницею, яка вводила людину в таємницю вічного життя. З часом її культ завоював широку попу­лярність в елліністичному світі, а потім і Римській імперії.

Крім землеробських, чільне місце у стародавньоєгипетській релігії належало і культам космічних сил. Вони представлені богом землі Гебом, богинею неба Нут, яку підняв і підтримує бог повітря Шу. Від Геба і Нут народжуються Ісіда та Нефтида, Осиріс і Сет. Крім них, у створенні світу беруть участь бог сонця Ра і богиня во­логи Тефнут. Так створюється один з найстаріших пантеонів стародавньоєгипетських богів, так звана геліополісна еннеада, яка панує в усьому Єгипті і незмінно присутня у релігійних текстах.

З космічними культами тісно пов’язані солярні релігійні уяв­лення. Сонячні боги - Ра і Амон ведуть боротьбу зі злом, що ото­тожнюється з чудовиськами, особливо із зміями. Вони також відповідають за зміну пір року. Періодично Тефнут, донька Ра, всту­пає у шлюб з Шу, що знаменувало припинення посухи й наро­дження нових багатих плодів. Свято повернення коханої доньки Ра відзначалося в Єгипті і в історичний період: у календарях воно звалося “Днем виноградної лози й повноти Нілу”.

Релігія Стародавнього Єгипту мала розвинуту міфологію, вклю­чаючи поклоніння численним фетишам, велику роль у ній відігра­вала магія. Так, на початку першого місяця весни відбувалися численні містерії Осиріса. У спеціальному приміщенні храму розміщу­валась зроблена з глини постать бога, засіяна зерном. До початку свят його зображення вкривалося зеленими паростками, що символізувало воскресіння. Жриці в образі Ісіди і Нефтиди через магічні заклинання зображували пошуки, оплакування і поховання бога.

Створення інституту жрецтва сприяло виникненню у Старода­вньому Єгипті храмової організації. Як особлива соціальна група, жрецтво сконцентрувало у своїх руках велику владу і було досить впливовим. Воно брало участь у керівництві державою, входило до почту фараона, приводило до влади одні фараонські династії й скидало інші. Жерці внесли помітний вклад у нагромадження аст­рономічних, математичних і медичних знань. За цих часів будува­лися величні храми, зводилися статуї богів, розроблялися складні й урочисті релігійні церемонії, пишні ритуали.

Один з них - культ померлих - демонструє специфічні уявлен­ня єгиптян про потойбічне життя. Померла людина вважалася сплячою і тому потребувала їжі, домашнього начиння. Звідси вини­кає ідея збереження тіла й мистецтво муміфікації. Для найбільш впливових осіб споруджуються гробниці-піраміди. Найвідомішою є піраміда фараона IV династії Хеопса (2590-2568 рр. до н.е.). Во­на займає площу понад 5 га і заввишки у 146,5 м. її складено з 2300 тис. відшліфованих кам’яних брил, вагою 2,5 т кожна. В цих культових спорудах вражають не лише розміри, а й якість роботи. Настінні розписи високого художнього рівня реалістично зображу­вали земне буття померлого, який потребував уваги до себе і після смерті. Релігійний культ померлих, як бачимо, продовжував вікові традиції єгиптян, підтримання яких було повсякденною потребою.

Лише після завоювання Стародавнього Єгипту персами (525 до н.е.) та А. Македонським місцеві релігії поступаються спочатку елліністичним культам, а потім - християнству (у сучасному Єги­пті 7 січня - день святкування православними Різдва Христово­го - державне свято і, отже, неробочий день) та ісламу.

Релігії народів Дворіччя

Цивілізація народів Дворіччя сформувалась приблизно в сере­дині IV тис. до н. е Вона знала різні царства, що розквітали й за­непадали, різні династії і столиці - Шумер, Аккад, Ур, Ларс і, на­решті, Вавилон та Ассирію.

У шумеро-аккадський період релігійні уявлення мали політеїс­тичний характер. Пантеон антропоморфних богів очолював бог неба Ан. Величне небо, що оточувало людину з усіх боків, сприй­малося як щось священне, яке потребувало вільного, зумовленого бажаннями власної душі, підпорядкування. Енліль - друге божес­тво - вважалося богом землі і повітря. Енкі - володар підземних вод і світового океану, згодом набуває статусу божества мудрості. Поширюється в цей час і культ богині-матері. Як активний поча­ток в народженні, плодючості, постійному оновленні рослинності, проростанні зерна, збільшення кількості домашнього скоту і про­довженні людського роду, вона - Нінмах, Нінту, Мамо, Мамі – “велика цариця”, “цариця богів”, сила землі, мудрість. У шумерсь­ких міфах боги завжди згадуються разом зі своїми дружинами, іме­на яких змінювалися залежно від місця поклоніння. Так, дружина творця світу Ана - шумерська богиня Кі, по-аккадськи звалася Іштар, по-фінікійськи - Астарта тощо.

З появою семітів кількість богів у цьому регіоні значно збіль­шується. Дослідники нараховують до 3 тисяч імен богів, серед яких помітна певна ієрархія. Слідів тотемізму в шумерській релігійності практично немає. Про його залишки свідчить невелика кількість знахідок зображень людиноголового бика, крилатих левів, орла з лев’ячою головою тощо.

На початку другого тисячоліття у Дворіччі зростає роль Вавилону, який досягає небаченого розквіту за царя Хаммурапі (1792-1750 до н. е.). Відповідно головну роль у релігійному панте­оні починає відігравати вавилонське божество Мардук. Офіційне жрецтво, роль якого не була такою значною, як у Стародавньому Єгипті, займається виправданням величі Мардука, намагається показати його законним нащадком попередніх богів. До того ж, Мардук стає спадкоємцем Енкі не тільки мирним шляхом, а й за правом найсильнішого. За легендою, богиня пітьми Тіамат ви­рішила згубити усіх богів. Ніхто не наважувався боротися з нею. Лише Мардук взяв це на себе, але за умови, що посяде перше місце над всіма іншими богами. Він переміг Тіамат, розрубав її навпіл, створивши небо і землю, а сам став головним богом світу. Сином Мардука був бог Набу, головним завданням якого було розповсюдження освіти й писемності.

Крім Мардука, вавилонсько-ассирійська релігія дуже багато уваги приділяла розробці і поширенню культу вмираючого і воск­ресаючого бога Таммуза; поширенню міфу про першу людину - Адапа, втратою ним безсмертя й гріхопадіння. Певну релігієзнавчу цікавість викликає міф про потоп, від якого врятувався Ут-Напіштім, улюблений жрець бога Енкі, що за порадою останнього побу­дував ковчег.

Релігійними центрами цивілізацій Дворіччя були храмові орга­нізації з численним обслуговуючим персоналом - жерцями і жриця­ми. Жрецтво тримало в руках вавилонсько-ассирійську науку, тех­ніку, культуру, літературу й мистецтво, які справили значний вплив на подальший розвиток людства. Саме з вавилонсько-ассирійських релігійних уявлень багато чого запозичили наступні релігії.