Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Ця форма дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах і одержати завдяки цьому кращих результатів господарської діяльності.
Залежно від об’єкта спеціалізації розрізняють такі три форми:
- спеціалізація аграрних підприємств – це переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого тут є відносно найкращі природноекономічні умови;
- внутрішньогосподарська спеціалізація – це подальший розвиток спеціалізації підприємства відокремленням виробництва окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих внутрішньогосподарських підрозділах – бригадах, фермах, загонах, ланках, кооперативах;
За технологічним принципом виробництва продукції розрізняють:
- галузеву – це така спеціалізація, за якої певна галузь функціонує в підприємстві за принципово замкнутим (закінченим) циклом виробництва;
- внутрішньогалузева спеціалізація означає відокремленість виробництва в межах однієї галузі.
Для визначення територіальної спеціалізації і спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції. Він визначається співвідношенням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множенням одержаного результату на 100.
Щоб врахувати ступінь розвитку усіх товарних галузей у підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт спеціалізації (Кс):
де Рі – питома вага і- ї галузі в структурі товарної продукції, %
Νі – порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: перше місце присвоюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє – з найменшою.
За коефіцієнтом спеціалізації судять про рівень спеціалізації аграрного підприємства з урахуванням усіх його товарних галузей.
Якщо Кс < 0,20, то підприємство є багатогалузевим, при 0,21 – 0,30 – слабкий рівень спеціалізації, 0,31-0,40 – середній; 0,41-0,50 – вище середнього, 0,51-0,60 – високий і глибокий – понад 0,60.
Диверсифікація, як і спеціалізація, є однією із суспільних форм організації виробництва, і може бути визначена як урізноманітнення видів діяльності підприємства у виробничій, фінансовій та маркетингових сферах.
Для оцінки впливу диверсифікації виробництва на його результати необхідно обґрунтовано вимірювати її рівень. З цією метою може бути використано коефіцієнт диверсифікації Кдз:
Чим більше значення цього показника тим вищий рівень диверсифікації виробництва на підприємстві, і навпаки.
З підвищенням ступеня концентрації галузей коефіцієнт диверсифікації зменшується, оскільки більшість галузей у такому разі не відіграють більш-менш істотної ролі у формуванні грошового доходу підприємства. Разом з тим, із зростанням рівня зосередженості галузей підвищується і ризик втрати підприємством фінансової стабільності. Адже підприємства, де одна-три галузі займають домінуюче становище у формуванні їх грошового доходу, за несприятливої кон’юнктури ринку на продукцію цих галузей можуть зазнати істотних збитків і навіть опинитися на межі банкрутства.
На противагу цьому у підприємствах з рівномірним розподілом окремих галузей у грошовий дохід підприємства така ситуація виключається.
Ціна в кожній галузі агробізнесу повинна забезпечити прибутковість на авансовий капітал у всіх сферах агробізнесу.
Розрахуємо спочатку ціну 1 кг м’яса в загальній вазі (яловичини) в сільському господарстві. По цій ціні сільськогосподарський виробник буде продавати продукцію переробникам.
Цс/х = Собівартість + Прибуток на + Прибуток на
