Виховне значення розпорядку дня у виправних установах. 6 страница

До заходів стягнення, що пов'язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених відноситься скасування поліпшених умов тримання.

При застосуванні заходів стягнення до засудженого повинні

враховуватись обставини вчинення правопорушення, особа засудженого та його попередня поведінка. Стягнення, що накладається, повинно відповідати тяжкості та характеру правопорушення та виключати заподіяння засудженим фізичних страждань і приниження людської гідності.

Визначені заходи стягнення у виді поміщення в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру), є крайніми заходами дисциплінарного реагування, що застосовуються до засуджених, які свідомо відмовляються виконувати встановлений порядок відбування покарання, мають негативну спрямованість особистості та не реагують на профілактичні і виховні заходи.

До засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) не застосовується, оскільки такого роду місць для застосування заходів стягнення у них немає.

Закон чітко вказує категорії засуджених, які ні за яких умов не можуть бути поміщені в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру). До них віднесені: вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях та інваліди першої групи.

У ст. 134 КВК України визначається порядок застосування до засуджених заходів стягнення. При застосуванні стягнень керуються трьома основними принципами: а) облік обставин вчинення правопорушення, особи засудженого та його попередньої поведінки; б) відповідність стягнення тяжкості й характеру порушення; в) за одне порушення заборонено накладати декілька стягнень. Врахування цих принципів позволяє зробити стягнення справедливим та ефективним у досягненні поставлених перед ним задач.

Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках — у строк не пізніше одного місяця з дня його на кладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.

Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії накладається усно чи письмово, інші стягнення — тільки письмово.

Стягнення у виді дисциплінарного штрафу накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання. При цьому сума штрафу перераховується в доход держави.

КВК України встановлює достатньо суворі умови тримання для засуджених, поміщених у дисциплінарний ізолятор або в карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру).

До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, повторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери). Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.

Дострокове звільнення з дисциплінарного ізолятора, карцеру або приміщення камерного типу (одиночної камери) в порядку заохочення не допускається та є можливим лише у разі виникнення обставин, які перешкоджають подальшому триманню засудженого в них.

Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Для цього адміністрація колонії при накладенні стягнення надає засудженому можливість у встановленому порядку (листом, телефоном тощо) повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.

За одним з основних принципів кримінального права, що не має покарання не передбаченого у кримінальному законі, кримінальна відповідальність осіб засуджених до позбавлення волі міститься виключно у Кримінальному кодексі України.

Згідно ч.3 ст. 390 КК України особи засуджені до позбавлення волі несуть кримінальну відповідальність за неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду.

Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він перешкоджає виконанню вироку і досягненню цілей покарання, порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, які забезпечують виконання покарання.

Відповідно КВК засудженим до позбавлення волі на певний строк може бути дозволений короткочасний виїзд за межі кримінально-виконавчої установи на строк не більше семи діб у зв'язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близьких, стихійне лихо, заподіяння значного матеріального збитку). За тих самих обставин може бути дозволений короткочасний виїзд за межі виправного центру і засудженим до обмеження волі. Останні можуть одержати дозвіл на такий виїзд і з інших поважних причин: за необхідністю звернутися до медичного закладу з приводу захворювання або лікування; для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом судово-слідчих органів; для попереднього вирішення питання про працевлаштування і побутове влаштування після звільнення; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, що вимагають присутності засудженого. Засуджені до обмеження волі можуть отримати дозвіл на виїзд до близьких родичів у святкові, неробочі, вихідні дні або у відпустку строком до дванадцяти діб як захід заохочення.

В усіх зазначених випадках неповернення особи до місця позбавлення волі після закінчення строку, наданого їй для виїзду і за відсутністю поважних причин, розглядається як ухилення засудженого від подальшого відбування покарання, що тягне за собою відповідальність за ст. 390 КК, Якщо причини неповернення в строк були поважними (наприклад, за наявністю обставин, зазначених у статтях 39 та 40 КК), відповідальність особи за частиною 3 ст. 390 КК виключається.

Згідно ст. 391 КК України особи засуджені до позбавлення волі несуть кримінальну відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він перешкоджає виконанню вироку, досягненню цілей покарання та порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи, які забезпечують виконання вироку суду та призначеного цим вироком покарання.

Склад злочину, передбаченого ст. 391 КК, є формальним, і його об'єктивна сторона виражається як у діях, так і в бездіяльності, що являють собою: а) злісну непокору законним вимогам адміністрації; б) іншу протидію адміністрації у законному здійсненні її функцій. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення одного із зазначених діянь. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є місце вчинення злочину — кримінально-виконавча (виправна) установа, де відбувається позбавлення волі.

Під злісною непокорою (бездіяльність) вимогам адміністрації слід розуміти відкриту, демонстративну та виражену у зухвалій формі відмову засудженого від виконання наполегливих, неодноразово висловлених законних вимог або розпоряджень представника адміністрації, який на підставі свого службового становища має право висувати такі вимоги та віддавати розпорядження, а засуджений зобов'язаний і має можливість їх виконати.

Злісна непокора або інша протидія вимогам адміністрації тягне за собою відповідальність за ст. 391 КК лише в тому випадку, якщо вона була вчинена протягом року після накладення на винного дисциплінарного стягнення у виді його переведення до приміщення камерного типу (одиночну камеру) або на більш суворий режим відбування покарання за допущене ним порушення вимог режиму відбування покарання.

Кримінальна відповідальність за ст. 391 КК можлива лише у випадках, коли вимоги представника адміністрації до засудженого мали законний характер, а порушення, допущені винним, не були малозначними. Тому відмова виконати незаконні вимоги чи протидія таким розпорядженням виключає відповідальність за ст. 391 КК. Вчинення засудженим малозначного про-ступка (наприклад, порушення форми одягу, запізнення до шикування) тягне за собою лише застосування заходів дисциплінарного стягнення.

Згідно ст. 392 КК України особи засуджені до позбавлення волі несуть кримінальну відповідальність за дії, що дезорганізують роботу виправних установ.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що він порушує нормальну діяльність органів та установ кримінально-виконавчої системи, перешкоджає досягненню цілей покарання, а також посягає на особисту безпеку та здоров'я як представників адміністрації кримінально-виконавчих установ, так і засуджених.

З об'єктивної сторони злочин вчиняється лише шляхом активної поведінки — дії, яка виражається в одній з таких форм: а) тероризуванні засуджених; б) нападі на адміністрацію; в) організації (створенні) організованої групи для тероризування засуджених або нападу на адміністрацію; г) активній участі у такій (організованій) групі.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є місце вчинення злочину — виправна установа, призначена для відбування (виконання) покарань у виді обмеження або позбавлення волі. Злочин визнається закінченим з моменту вчинення однієї із зазначених дій незалежно від того, чи спричинила вона які-небудь наслідки.

Згідно ст. 393 КК України особи засуджені до позбавлення волі несуть кримінальну відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти.

Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що він протидіє виконанню вироку або заходу процесуального примусу, реалізації цілей покарання, порушує нормальну діяльність органів кримінально-виконавчої системи та посягає на особисту безпеку і здоров'я осіб, які забезпечують виконання покарання і заходів процесуального примусу.

Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 393 КК є формальним, і його об'єктивна сторона виражається у втечі, що здійснюється будь-яким способом (але тільки шляхом дій), і являє собою самовільне, тобто незаконне, тимчасове або постійне залишення місця позбавлення волі або тримання під вартою, вчинене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, арешту або знаходиться в попередньому ув'язненні.

Втеча є злочином з формальним складом, який визнається закінченим з моменту незаконного залишення особою місця позбавлення волі, арешту або місця попереднього ув'язнення (перетинання винним меж установи та виходу з-під нагляду і контролю осіб, що його охороняють; отримання ним можливості за своїм розсудом змінювати місцезнаходження та безконтрольно вступати в контакти з іншими особами).

 

38. Порядок застосування, виховне значення й види заходів заохочення, що застосовуються до засуджених.

Заходи заохочення є важливою умовою закріплення позитивних змін в особистості засуджених.

Стаття 54 КВК України встановлює заходи заохочення, що застосовуються до осіб, засуджених до арешту. За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватись такі заходи заохочення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного стягнення.

Стаття 67 КВК України встановлює шість видів заохочень, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі: 1) подяка; 2) нагородження похвальною грамотою; 3) грошова премія; 4) нагородження подарунком; 5) дострокове зняття раніше накладеного стягнення; 6) дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, робочі та вихідні дні (не більше одного разу на місяць). При цьому враховуються дві підстави застосування таких заходів: 1) сумлінна поведінка; 2) сумлінне ставлення до праці. Під сумлінною поведінкою розуміється виконання покладених на засудженого обов'язків, дотримання правил громадського порядку, правил проживання, норм законодавства та вимог адміністрації виправного центру; сумлінним ставленням до праці є виконання поставлених завдань якісно й у встановлений строк, відсутність порушень трудової дисципліни, належне виконання трудових обов'язків тощо. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою й ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

При заохоченні адміністрацією виправного центру до засудженого застосовується один захід заохочення. Проте власником підприємства установи, організації або уповноваженим ним органом до засуджених, які у них працюють, можуть додатково застосовуватися заходи заохочення, що передбачені законодавством про працю.

Згідно ст. 67 КВК (Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі) за сумлінну поведінку і ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення: подяка; нагородження похвальною грамотою; грошова премія; нагородження подарунком; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні.

Згідно ст. 81 КВК (Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених військовослужбовців) за сумлінну поведінку і ставлення до праці та військової служби до засуджених військовослужбовців можуть бути застосовані такі заходи заохочення: подяка; зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення; надання одного додаткового короткострокового побачення; нагородження цінним подарунком або премією в розмірі місячного грошового забезпечення; зарахування до числа тих, хто виправляється.

Згідно ст. 130 КВК (Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі) за сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення: подяка; нагородження похвальною грамотою; грошова премія; нагородження подарунком; надання додаткового короткострокового або тривалого побачення; дострокове зняття раніше накладеного стягнення; дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п’ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати; збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Згідно ст. 131 КВК (Порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі) застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу як на тих осіб, до яких ці заходи застосовуються на основі об’єктивної оцінки поведінки засуджених, їхнього ставлення до праці і навчання, так і на інших засуджених. При заохоченні до засудженого застосовується один захід заохочення. Грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на зберігання до звільнення засудженого або за його проханням надсилається родичам. У порядку заохочення засудженим протягом року може бути надано додатково одне короткострокове чи тривале побачення. До засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки застосовується на строк до одного місяця. Із засудженого може бути достроково знято, як правило, лише одне раніше накладене стягнення. Заохочення у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення застосовуються усно або письмово, інші заохочення — тільки письмово.

 

39. Порядок подання та розгляду скарг і заяв засуджених в УИН.

У числі основних прав засуджених — право засуджених на звернення з пропозиціями, заявами та скаргами, в тому числі і до міждержавних органів (наприклад, комісії та комітети 00Н із захисту прав і свобод людини, Європейський Суд з прав людини). Реалізація даного права розкрита у спеціальних статтях КВК України (наприклад, у ст. 59, 74, 113), що встановлюють порядок звернення засуджених у двох формах: 1) засуджені до арешту, тримання у дисциплінарному батальйоні, обмеження та позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі направляють свої звернення тільки через адміністрацію установ виконання покарань; 2) засуджені до інших видів покарань направляють свої звернення самостійно. Відповідно на адміністрацію установ виконання покарань у першому випадку покладається обов'язок по доведенню звернень засуджених до конкретних адресатів. При цьому адміністрація не повинна знайомитись зі змістом звернень засуджених, якщо останні направлені до органів, які здійснюють контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань або за дотриманням прав людини.

КВК України передбачено право звернення з пропозиціями, заявами та скаргами, дачі офіційних пояснень та листування рідною мовою. Відповіді засудженим також даються мовою звернення, а в разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань. Дане положення цілком відповідає ст. 6 Закону України «Про звернення громадян» та ще раз підтверджує забезпечення дотримання відносно засуджених основних прав і свобод громадян.

Відповідно до ст. 3 Зкону, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) — звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) — звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання — письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга — звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

 

40. Виправний центр, як вид виправної установи: контингент засуджених, особливості режиму, праці, виховної роботи, навчання.

Згідно ст. 16 КВК виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.

Правову основу діяльності виправного центру складають КВК України, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, інші нормативно-правові акти, а також Інструкція з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі, затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань 16.02.2005 № 27 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 березня 2005 р. за №290/10570).

Завданнями виправних центрів є: організація виконання покарання у виді обмеження волі та забезпечення оптимальних умов відбування покарання засудженими з метою їх виправлення і ресоціалізації; запобігання вчиненню засудженими нових злочинів; забезпечення правопорядку і законності, безпеки засуджених, а також персоналу, посадових осіб і громадян, які перебувають на їх території; залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх стану здоров'я, загального і професійного рівнів; забезпечення охорони здоров'я засуджених; здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до законодавства.

Слід звернути увагу, що, оскільки обмеження волі відповідно до ст. 69 та 82 КК України може бути призначене і за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, виправні центри виконують покарання також і відносно засуджених цієї категорії.

 

41. Ресоціалізуюча роль тривалості побачень засуджених з родичами та іншими особами у виправних установах

Однією з доволі істотних умов відбування покарання є кон­такти позбавлених волі із зовнішнім світом. Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями рекомендують надавати позбавле­ним волі «можливість спілкуватися через регулярні проміжки часу і під належним наглядом із їхніми сім'ями або друзями, що мають бездоганну репутацію, як шляхом листування, так і безпосередньо, в ході відвідин».

За ст. 110 КВК України особи, позбавлені волі ма­ють право на два види побачень: короткострокові тривалістю до чо­тирьох годин і тривалі — до трьох діб. Засуджені, що відбувають покарання у виправних колоніях мінімального, середнього та мак­симального рівня безпеки можуть одержувати щомісяця коротко­строкове й один раз на три місяці тривале побачення.

Порядок проведення побачень встановле­ний Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання. Ко­роткострокові побачення надаються з родичами та іншими особами під наглядом представника адміністрації установи виконання покарань. З іншими особами побачення надаються тільки тоді, коли, на думку адміністрації, вони не будуть негативно впливати на засудженого. У разі відмови в наданні побачення на заяві засу­дженого або особи, яка бажає з ним зустрітися, робиться примітка про причини відмови. Начальник установи, як виняток, з метою виховного впливу може надати короткострокове побачення з роди­чами або телефонну розмову засудженим, яких тримають у ПКТ (ОК), ДІЗО або карцері.

Відповідно до вимог Віденської конвенції «Про консульські зносини», ратифікованої Україною 27.04.1989 р., генеральний консул, консул, віце-консул і консульський агент дипломатичних представництв закордонних держав мають право на короткостро­кові побачення із засудженими громадянами своїх держав. Поба­чення засуджених з дипломатичними представниками до кількос­ті встановлених кримінально-виконавчим законодавством Украї­ни не враховуються, їх число не обмежується.

За Методичними рекомендаціями Державного департаменту України з питань виконання покарань щодо особливостей пово­дження із засудженими, які є громадянами іноземних держав, та проведення з ними виховної роботи (від 26.10.2004 р.), повідом­лення про заяви засуджених іноземців про бажання мати побачен­ня з представниками посольств або консульств держави їхнього громадянства, керівництво установи у встановленому порядку надсилає до Департаменту, який повідомляє відповідне диплома­тичне представництво іноземної держави в Україні. Побачення представників посольств і консульств відповідних держав із засу­дженими надаються тривалістю відповідно до ч. 1 ст. 110 КВК України, лише за наявності в цих представників дипломатичних або консульських карток.

Тривалі побачення відповідно до ст. 110 КВК України нада­ються з правом спільного проживання і тільки з близькими родича­ми (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть надаватися і подружжю, яке проживало однією сім'єю, але не перебувало в шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти, за наявності їх свідоцтв про народження та відповідної довідки органу самовря­дування, що підтверджує факт їх проживання однією сім'єю.

Адміністрація установи, як правило, звільняє засуджених від роботи на період тривалих побачень з наступним або попереднім відпрацюванням.

У разі епідемії, стихійного лиха або інших надзвичайних об­ставин, що перешкоджають нормальній діяльності установ, поба­чення можуть бути тимчасово відмінені. Об'єднання побачень або розділення одного побачення на декілька періодів не дозволяється.

Засудженим за їх бажанням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі та короткостроко­ві побачення — телефонними розмовами.

Дозвіл на побачення надається начальником установи вико­нання покарань, а в разі його відсутності — першим заступником або особою, яка виконує його обов'язки, за заявою засудженого чи особи, яка прибула на побачення. Одночасно, за власним бажан­ням, засудженим подається заява про зняття його з котлового до-вольства на час перебування на тривалому побаченні.

Тривалі побачення при реєстрації шлюбу надаються позачерго­во. Документами, які посвідчують особу, що прибула на побачення, її родинні зв'язки із засудженим, можуть бути паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, довідки органу самовряду­вання, що підтверджують факт проживання однією сім'єю засудже­них з прибулою особою. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань серед документів, які посвідчують особу, що прибула на побачення називають також і посвідчення водія.

Підставою для надання тривалих побачень засудженим інозем­цям з близькими родичами є анкетні дані цих засуджених. У разі відсутності таких даних в особовій справі засудженого-іноземця коло близьких родичів визначається шляхом його опитування.

Осіб, які прибули на побачення, приймають начальник уста­нови або його заступник, начальник відділення або ЧПНУ. їх ін­формують про поведінку засудженого і попереджають про обов'яз­кове дотримання правил поведінки під час побачення, заборону нелегальних передач та про негайне припинення побачення, якщо буде виявлено порушення встановлених правил.

Гроші, цінні речі, а також предмети, заборонені для викорис­тання в установах, здаються на збереження молодшому інспектору з проведення побачень і вносяться до спеціального журналу. У разі наявності достатніх підстав слід передбачати, що особа, яка при­була на побачення, має намір передати засудженому предмети, ви­роби та речовини, зберігання яких заборонено, або отримати від засудженого нелегальним шляхом заборонені речі, начальник установи оголошує такій особі про те, що побачення їй буде надано тільки тоді, коли вона погодиться на огляд її речей і одягу до і піс­ля побачення. Такий огляд проводиться в порядку, установленому цими Правилами.

Якщо особа, яка прибула на тривале побачення, відмовиться від огляду речей і одягу, то побачення із засудженим їй не дозволя ється, але за бажанням може бути надане короткострокове поба­чення. У разі виявлення прихованих від огляду заборонених пред­метів особам, які намагалися передати їх засудженим, тривале по­бачення не надається або припиняється, і тоді діють вимоги закону про адміністративні правопорушення.

Побачення засудженому дозволяється не більш як з трьома дорослими особами, разом з якими можуть бути неповнолітні діти засудженого. Тривалість побачень установлюється адміністрацією установ виконання покарань залежно від пропускної можливості приміщень, у яких вони проводяться. У всіх випадках коротко­ строкові побачення не можуть тривати менше двох годин, а трива­лі — менше доби, якщо на менш коротких строках не наполягають особи, які перебувають на побаченні.

На побачення засуджені повинні прибувати в охайному ви­гляді. На період тривалих побачень їм може видаватися одяг, бі­лизна і взуття з обмінного фонду, який постійно зберігається у мо­лодшого інспектора з проведення побачень, або одяг цивільного зразка, який принесли родичі. Засуджені до і після побачень під­лягають повному обшуку. їм надається дозвіл проносити в кімна­ти тривалих побачень туалетні речі, тютюнові вироби, попільнич­ки, власні альбоми та літературу і періодичні видання, які вони бажають передати родичам.

Пронесення особами, які прибули на побачення із засудже­ними, в кімнати короткострокових побачень будь-яких продуктів або речей не дозволяється. До кімнат тривалих побачень дозволя­ється проносити продукти харчування (за винятком вино-горілчаних виробів і пива) та цивільний одяг для використання під час побачень, а також предмети і вироби, зберігання яких засудженим не заборонено.

Родичам засуджених, які перебувають на тривалих побачен­нях, дозволяється у денний час виходити за межі колонії для при­дбання продуктів харчування, предметів першої потреби, а в разі дострокового закінчення побачення (з невідкладних обставин) — у будь-який час доби. Під час побачень не дозволяється передавати засудженим або засудженими будь-яких документів, записів, креслень іт.ін.