Виховне значення розпорядку дня у виправних установах. 4 страница

 

27. Основні вимоги режиму відбування покарання у виправній установі.

Вибір типу виправної установи з відповідним режимом (загальним, строгим, особливим) дозволяє дієво реалізувати всі його основні функції: каральну, виховує і забезпечує. При цьому каральна функція режиму полягає в тому, що засуджений ізолюється від суспільства, перебуває під охороною і постійним наглядом, в умовах примусової регламентації його роботи, навчання, спілкування та дозвілля, які забезпечують довгострокове фрустрованності через позбавлення його певних побутових благ, обмежень в задоволенні більшості базисних фізіологічних і соціальних потреб. Кара, укладена в режимі, психологічно по-різному сприймається і переживається різними засудженими. Суб'єктивна сила, глибина і тривалість переживань кари залежать від пенітенціарної-кримінального досвіду засудженого, його статі, віку, соціального та сімейного стану, ставлення до вироку, часу знаходження в конкретному закладі і т.д. Виховна функція режиму полягає в тому, що сувора організованість життя і побуту засуджених (наявність розпорядку дня, регламентованих умов відбування покарання тощо) з часом накладає відбиток на характер і в цілому на поведінку засудженого, привчаючи до дисциплінованості, акуратності, старанності і ін.. Забезпечує функція режиму проявляється в створенні сприятливих умов для організації праці, навчання, виховної роботи, виправній діяльності персоналу і самодіяльних організацій засуджених, а також шляхом підключення різних зовнішніх громадських об'єднань до роботи в колоніях.

Згідно ст. 102 КВК режим у виправних і виховних колоніях — це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов’язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених. Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності. Режим створює умови для суспільно корисної праці засуджених, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, соціально-виховної роботи та громадського впливу.

У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка. Форма одягу визначається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань. Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати заборонені речі і документи. Порядок проведення обшуків і оглядів визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені в засуджених гроші, цінності та інші речі за рішенням суду можуть бути передані в доход держави. Про вилучення грошей, цінних паперів та речей посадовою особою колонії складається протокол. Предмети, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, вилучаються і здаються на зберігання до звільнення засудженого або знищуються, про що складається відповідний акт. Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку, забезпечується адміністрацією колонії.

 

28. Види, підстави й порядок звільнення з УВП.

Згідно ст. 152 КВК закріплюються підстави звільнення від відбування покарання. Підставами звільнення від відбування покарання є: відбуття строку покарання, призначеного вироком суду; закон України про амністію; акт про помилування; скасування вироку суду і закриття кримінальної справи; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; хвороба; інші підстави, передбачені законом.

Згідно ст. 153 КВК закріплюються порядок припинення відбування покарання і порядок звільнення.

Відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі припиняється в першій половині дня останнього дня строку покарання з урахуванням тих змін, які можуть бути внесені у строк покарання відповідно до закону.

Засуджені до арешту, обмеження волі або позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду, звільняються в першій половині останнього дня строку покарання. Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа — в останній день цього місяця.

З особою, яка звільняється, проводиться повний розрахунок, повертаються особисті документи, цінності та речі, які їй належать, видаються гроші, що зберігалися на її особовому рахунку, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави звільнення. На прохання особи, яка звільняється, видається характеристика.

Паспорт особі, яка звільняється від відбування покарання у виді арешту, обмеження або позбавлення волі, видається при звільненні. При відсутності паспорта в особовій справі засудженого адміністрація установи виконання покарань завчасно вживає заходів щодо його одержання.

Дострокове звільнення від відбування покарання проводиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня — у першій половині наступного дня.

Кримінально-виконавча інспекція в день закінчення строку покарання у виді громадських чи виправних робіт, а при звільненні за іншими підставами — не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів направляє повідомлення власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.

Амністія застосовується законом до громадян, засуджених судами України, незалежно від місця відбування ними покарання. Стосовно засудженого, представленого до помилування органом або установою виконання покарань, відповідне клопотання подається у порядку, встановленому законодавством. Стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, орган або установа виконання покарань надсилає подання до суду у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої Кримінальним кодексом України частини строку покарання зобов’язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Разом з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії й особова справа засудженого. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної лікарської комісії й особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання. Якщо особа, засуджена до громадських робіт або обмеження волі, визнається інвалідом першої чи другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про її дострокове звільнення. Разом з поданням до суду надсилається висновок медико-соціальної експертної та спеціальної лікарської комісії.

У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п’яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців.

Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м’яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.

У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв’язку з вагітністю і пологами.

Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім’ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, можуть бути за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільнені судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м’яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.

Особи, які відбули покарання, несуть обов’язки і користуються правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть бути передбачені тільки законом.

 

29. Правове положення осіб, що відбувають покарання у вигляді громадських робіт.

Згідно ст. 36 КПК покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого — на органи внутрішніх справ. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, роз’яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого самоврядування перелік об’єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу.

Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов’язані додержуватися встановлених відповідно до законодавства порядку і умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об’єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання, періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені. Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт. Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання. Засудженому забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.

Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи. Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми — дві години на день, але не менше двадцяти п’яти годин на місяць.

На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається: погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку об’єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів цих робіт; контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт та дотриманням правил техніки безпеки; своєчасне повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння, порушення громадського порядку; ведення обліку та щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих засудженим годин і його ставлення до праці. У разі систематичного несвоєчасного подання інформації про виконання громадських робіт або нездійснення контролю відповідальною особою за роботою та поведінкою засудженого, а також невиконання інших вимог цієї статті кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом. У разі ушкодження здоров’я під час виконання громадських робіт відшкодування шкоди засудженому здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, до нього кримінально-виконавчою інспекцією може бути застосоване застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України. Ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є: невиконання встановлених обов’язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження; невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння. Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у зв’язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.

 

30. Проблема зайнятості засуджених в УВП.

Проблема трудової зайнятості засуджених існувала завжди, але особливо гостро вона постала сьогодні за умов переходу до ринкової економіки. У зв’язку з переходом до ринкової економіки і розладом господарського механізму, традиційні форми зайнятості засуджених почали зазнавати істотних змін. Значно погіршилося матеріально – технічне забезпечення. Бракує сировини, палива, потрібного обладнання. Тому цілком закономірно, що на підприємствах установ виконання покарань скорочуються обсяги виробництва, погіршується його ритмічність. Щодо повної працезайнятості вже й говорити нічого. У той же час безробіття не повинно поширюватися на цю категорію осіб. Сьогодні одним з перших завдань мусить бути вирішене питання про переведення усієї системи виконання покарань на фінансування з державного бюджету та розширення прав цих установ щодо подальшого розвитку ними підприємницької діяльності.

Зайнятість – складна соціально-економічна категорія, і її слід розглядати в різних аспектах – економічному, правовому. Демографічному, фізіологічному тощо. В соціально-правовому аспекті зайнятість слід розуміти як реалізацію права на працю, в соціально-демографічному – як використання трудових ресурсів з урахуванням статево-вікової структури, в соціально-фізіологічному – як зайнятість населення в залежності від вікових меж з урахуванням суспільно-нормального рівня інтенсивності праці.

А. Л. Жук вважає, що організація трудової зайнятості засуджених та організація виробництва в установах виконання покарань можуть ефективно розвиватися на основі науково-технічного прогресу та підвищення якості продукції на базі сучасних досягнень науки та техніки, для чого необхідна розробка цільової комплексної програми розвитку матеріально-технічної бази пенітенціарних установ.

О. М. Неживець вважає, що працевлаштування засуджених не за фахом в установах виконання покарань призводить до негативного ставлення до праці. Під час перекваліфікації засуджений втрачає свою кваліфікацію, забуває колишню професію, а навчається в установі виконання покарань новій, і гарний фахівець перетворюється в поганого, часто відмовляється від праці, порушує трудову дисципліну і режим.

О. Г. Колб, розглядаючи запобігання злочинам в установах виконання покарань, вважає, що моральна та фізична застарілість матеріально-технічної бази пенітенціарних установ є основною причиною недостатнього використання праці засуджених.

В умовах формування в країні ринкової економіки на форми зайнятості впливають найрізноманітніші фактори. Велике значення відіграло прийняття закону України «Про зайнятість населення». У ньому передбачені економічні, правові та організаційні проблеми регулювання зайнятості, працевлаштування осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, їх підготовка, перепідготовка тощо. Державний департамент пенітенціарної служби прийняв ряд нових нормативних актів, що реформують кримінально-виконавчу систему і регулюють зайнятість і місцях позбавлення волі. В числі інших нормативних актів можна назвати постанови Кабінету Міністрів від 05.11.1991 року «Про першочергові заходи щодо забезпечення життєдіяльності виправно-трудових установ, лікувально-трудових профілакторіїв в умовах переходу до ринкових відносин», від 26.02.1994 року «Про Програму приведення умов утримання засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а також осіб, що тримаються в слідчих ізоляторах і лікувально-трудових профілакторіях, у відповідність з міжнародними стандартами», від 02.12.1996 року «Про невідкладні заходи щодо залучення до праці осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі», від 01.03.1999 року «Про затвердження граничної чисельності працівників центрального апарату Державного департаменту з виконання покарань», Указ Президента від 31.07.1998 року «Про Положення про Державний департамент з питань виконання покарань» на інші.

В умовах ринкової економіки, коли зростає чисельність безробітних, не можуть знайти собі роботу не тільки особи, які звільнені з місць позбавлення волі, але й пересічні громадяни.

Якщо раніше основними формами працевлаштування засуджених було власне виробництво, кооперація, контрагентські роботи, то в умовах ринку відбулося, передусім, скорочення контрагентних робіт і кооперації, оскільки як міністерства, так і відомства не можуть використовувати робочу силу засуджених на своїх підприємствах і будовах за браком місць навіть для своїх працівників.

Власне виробництво в установах виконання покарань функціонує не повною мірою, оскільки розладнаність господарчого механізму в сучасних умовах призвела до його скорочення. До того ж, в установах виконання покарань застарілі машини, верстати і інше обладнання, мало уваги приділяється організації праці засуджених. Кожний третій засуджений не виконує норм виробітку, їх праця мало продуктивна, в більшості установ, що виконують покарання, витрати на утримання засуджених перевищують доходи від їх праці. У більшості засуджених, навіть у тих, які добросовісно ставляться до праці, відсутня матеріальна зацікавленість у результатах своєї трудової діяльності. Це є закономірним, адже оплачуються результати праці за пониженими тарифами.

Продуктивність праці засуджених удвічі-тричі нижча ніж у кадрових працівників, зайнятих на таких же видах робіт в підприємствах народного господарства. Показники трудової зайнятості засуджених протягом багатьох років і десятиліть мають тенденцію до погіршення. Все це в сучасних умовах потребує кардинального вирішення питань докорінної перебудови діяльності установ по виконанню покарань.

В цілому неповна трудова зайнятість засуджених завдає великих соціальних і економічних збитків. У середовищі засуджених, які вимушені працювати не на повну силу, починається морально-психологічний розлад, утворюються угрупування, порушується режим, і, в кінцевому підсумку, скоюються злочини. В цих випадках, праця не несе виховного характеру, і, замість виправлення та перевиховання злочинець деградує, в нього не виробляється звичка до праці, а, навпаки, бездіяльність породжує відразу до праці, і це входить в звичку.

Хоча, як показує вивчення практики діяльності виправних установ, щорічно кожний шостий засуджений, який перебуває у місцях позбавлення волі, залишається не залученим до суспільно-корисної праці. В ряді установ засуджені не забезпечуються працею, причому протягом тривалого часу. Таке становище обумовлюється цілим рядом факторів, що впливають на неповну трудову зайнятість засуджених – соціально-демографічних, соціально-економічних, організаційно-технічних, правових, криміногенних. Часто неповна трудова зайнятість населення має місце у зв’язку з нераціональним розподілом та використанням праці засуджених. Це викликається, передусім, специфічними умовами виробничої діяльності, пов’язаними з виконанням режимних вимог установ виконання покарань, значними матеріальним та грошовими затратами на будівництво охоронних споруд та об’єктів трудового виконання покарань, недостатнім професійним рівнем робочої сили, великою плинністю засуджених нерівномірністю їх надходження та звільнення тощо.

Перехід від адміністративно-територіальної системи управління місцями виконання покарань до регіональної та галузевої структури є об’єктивною необхідністю в умовах ринкової економіки. Якщо не зберігати існуючу систему адміністративно-територіального працевикористання засуджених на перспективу, то це призведе до подальшого погіршення їх становища і не сприятиме їх виправленню і перевихованню.

 

31. Правове регулювання виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Згідно ст. 26 КВК засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу. У разі призначення штрафу з розстрочкою виплати певними частинами засуджений зобов’язаний сплачувати штраф у розмірі та строки, встановлені вироком суду. Про сплату відповідної частини штрафу засуджений повідомляє відповідний суд шляхом пред’явлення документа про сплату відповідної частини штрафу. У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, суд розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт відповідно до закону. У разі несплати засудженим чергового платежу при призначенні штрафу з розстрочкою виплати суд через місяць після закінчення строку виплати чергового платежу замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських або виправних робіт відповідно до закону.

Згідно ст. 29 КВК суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, після набрання ним законної сили направляє копію вироку органові чи посадовій особі, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас. Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, орган чи посадова особа, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, вносить до відповідних документів запис про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і вживає заходів до позбавлення його всіх прав і пільг, пов’язаних з цим званням, рангом, чином або кваліфікаційним класом. Стосовно військовослужбовця запасу копія вироку надсилається до військового комісаріату за місцем його проживання.

Орган або посадова особа протягом місяця з дня одержання копії вироку сповіщає суд, який постановив вирок, про його виконання.

Згідно ст. 30 КВК (Порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю) виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, а також як додаткове до основних покарань, покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого — на органи внутрішніх справ. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, під час відбування основного покарання покладається на адміністрацію арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальника гарнізону. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону, де відбуває покарання особа, засуджена до додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, не може використовувати засудженого на роботах, виконання яких йому заборонено згідно з вироком. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону після відбуття засудженим основного покарання або в разі умовно-дострокового звільнення чи заміни покарання більш м’яким надсилає копію вироку суду до кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засудженого або до військової частини за місцем служби засудженого.

Згідно ст. 36 КВК (Порядок виконання покарання у виді громадських робіт) покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого — на органи внутрішніх справ. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, роз’яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого самоврядування перелік об’єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу.

Згідно ст. 41 КВК (Порядок виконання покарання у виді виправних робіт) покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу. Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого — на органи внутрішніх справ. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених; роз’яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі із засудженим; контролює поведінку засуджених; вносить подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з’явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням протягом строку відбування ними покарання. Засуджені зобов’язані: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з’являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання; періодично з’являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.