Вибір теми та реалізація наукового дослідження

Зміст

1. Вибір теми
2. Складання плану наукової роботи
3. Вивчення літературних джерел. Методи добору фактичних матеріалів і складання огляду літератури
4. Підготовка до написання та написання роботи
Список використаної літератури

Вибір теми та реалізація наукового дослідження

Як свідчить досвід, вибір теми наукового дослідження досить важливий та відповідальний етап у науковій діяльності. Адже успіх наукового дослідження в значній мірі залежить від того, наскільки правильно, виважено обрано тему. Для того, щоб це зробити, дослідник, а в нашому випадку це студент, повинен добре орієнтуватися в таких поняттях, як об'єкт, предмет, проблема, тема дослідження. Об'єкт дослідження -це процес або явище, в межах якого виникають проблеми (чи проблема) для вивчення. В нашому випадку це можуть бути:
- виробничі відносини в цілому або їх складові - соціально-економічні, - організаційно-економічні та конкретно-економічні відносини;
- особистісні та загальносоціальні відносини;
- системи економічних понять, категорій, законів. Предмет дослідження - це та частина об'єкта, що безпосередньо піддається дослідженню і визначає тему дослідження. Виходить, що предмет дослідження є поняттям більш вузьким у порівнянні з об'єктом. Проблема - це об'ємна наукова задача, розв'язання якої має велике значення для економіки в цілому чи окремої її галузі. Вона, як правило, охоплює кілька тем. Тема дослідження - це також наукова задача, але більш вузька у порівнянні з проблемою. Вона охоплює якусь певну галузь наукового дослідження і базується на численних дослідницьких питаннях, тобто на більш дрібних наукових задачах.
Тільки визначившись з об'єктом і предметом дослідження, дослідник може обрати (сформулювати) проблему і тему. Колектив авторів на чолі з О.А. Дудченком виокремлює три етапи у виборі проблеми: формулювання проблеми та окреслення очікуваного результату; розроблення структури проблеми, тобто виокремлення теми, підтем та дослідницьких питань; визначення актуальності, цінності проблеми для економічної науки та практики.
Від того, наскільки правильною буде постановка проблеми, в значній мірі залежить її розв'язок. При цьому вкрай важливо вміти відрізняти псевдопроблему від наукової проблеми. Зробити це дуже складно, а тому обґрунтування проблеми здійснюється, як правило, колегіально, шляхом обговорення на засіданнях вчених рад та кафедр із залученням опонентів. При виборі проблеми діють переважно наступним чином:
- відокремлюють відоме від невідомого;
- локалізують невідоме в часі та просторі;
- формулюють проблему і визначають, що необхідно для її дослідження.
Прийнято розрізняти декілька специфічних груп проблем, з якими доводиться мати справу тому, хто досліджує соціально-економічні явища. До них відносяться: добре структуровані проблеми, проблеми середнього рівня структурованості, мало структуровані проблеми, не структуровані проблеми. Добре структуровані, або як їх ще називають, стандартні проблеми, це ті, розв'язання яких жорстко залежить від будь-яких змін у причинах, що їх породили. Наприклад, проблему підвищення продуктивності праці в умовах відсутності можливості впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу можна вирішити тільки шляхом поліпшення організації праці. Проблеми середнього рівня структурованості - це такі, при вирішенні яких необхідно враховувати і вплив вірогідних чинників, тобто таких, які можуть вплинути, а можуть і не вплинути. Скажімо, при розв'язанні проблеми забезпечення ритмічності роботи підприємств по переробці сільськогосподарської продукції можуть виникнути непередбачувані чинники (наприклад, випадання граду, спека, мороз), які зроблять помітний вплив на кінцевий результат. Мало структуровані проблеми - це такі, при вирішенні яких невідомі чинники посідають значне місце, а отже має місце високий рівень невизначеності. Прикладом таких проблем може бути

економічна оцінка впливу на природне середовище будівництва гідроелектростанцій, атомних станцій тощо. Неструктуровані проблеми характеризуються максимальною невизначеністю.
Найпростішим прикладом таких проблем є прогнози розвитку народного господарства чи якоїсь галузі на тривалу перспективу.
Розібравшись з проблемами, дослідник може приступати до вибору теми. На думку багатьох вчених, вибрати тему інколи більш складно, ніж здійснити саме дослідження. Так це чи ні, однак вибір теми є найвідповідальнішим етапом у діяльності дослідника, бо від теми, як свідчить практика, залежить подальша діяльність і результат дослідження. При обранні теми дослідник повинен враховувати наступні вимоги до неї. По-перше, тема повинна бути актуальною, містити елемент новизни і бути перспективною. Актуальність теми полягає у її важливості, значущості в даний час. Визначити актуальність теми теоретичного дослідження може лише досвідчений вчений відповідної галузі або науковий колектив. Це пояснюється відсутністю чітких критеріїв для встановлення рівня актуальності означених досліджень та необхідністю широкої обізнаності з проблемою. Актуальність прикладних наукових розробок визначати легше, оскільки більш актуальною буде та тема, яка забезпечує більший економічний ефект.
Інколи молоді дослідники вважають, що досить по-новому сформулювати тему і вона буде актуальною. Така думка помилкова, адже не все нове є прогресивним і не все старе - консервативним. Елемент новизни буде ознакою актуальності теми наукового дослідження тільки у тому разі, коли тема націлена на вирішення нової задачі, коли вона в такій постановці ніколи не розроблялась і не розробляється в даний час. Наявність новизни дає досліднику підстави твердити, що він вперше отримав відповідні результати, вперше сформулював та обґрунтував теоретичні положення, вперше розробив рекомендації, впровадження яких в практику дало значний економічний ефект, вперше ввів у науковий обіг ті чи інші досі невідомі

джерела, концепції, теорії тощо. Іншими словами, актуальною та новою може бути лише перспективна тема, розв'язання якої означає подальший розвиток економічної науки.
По-друге, при виборі теми дослідник повинен враховувати наявність теоретичної бази, завдяки якій він може отримати максимально повну уяву про те, що у досліджуваній галузі економічної науки вже зроблено і що необхідно зробити. Іншими словами, щоб обрати тему, дослідник повинен познайомитися з фундаментальною літературою з теми. Причому таке знайомство здійснюється, як правило, в ретроспективному плані, тобто від останніх за часом джерел до більш ранніх. Працюючи з теоретичними джерелами, необхідно пам'ятати, що в кожному з них, особливо в частині формулювання загальних висновків, присутній момент суб'єктивного. А це означає, що читати треба праці різних авторів, в тому числі й зарубіжних.
По-третє, вибираючи тему, необхідно враховувати можливість її виконання саме в цьому вищому навчальному закладі чи науковій установі. Справа в тому, що кожна кафедра, будь-який інший науковий підрозділ, як правило, має свій профіль, кваліфікацію і компетентність. Відповідна спеціалізація наукових досліджень цілком виправдана, оскільки сприяє підвищенню теоретичного рівня досліджень, поліпшенню їх якості та піднесенню ефективності. Проте в окремих випадках наукові колективи свідомо йдуть на виконання непрофільних тем, близьких до основної тематики. Робиться це з міркувань розвитку ініціативи та творчості, виключення монополізму, що може мати місце при вузькоспеціалізованій тематиці досліджень окремих колективів.
По-четверте, при виборі теми наукового дослідження слід враховувати зв'язок її з конкретними господарськими планами, основними потребами виробництва на даному етапі. Адже будь-яка тема в кінцевому рахунку варта дослідження тільки за умови, що отримані результати будуть впроваджені у виробництво, тобто знайдуть відповідне застосування. Якщо на етапі обрання

теми стає зрозуміло, що результати дослідження не будуть впроваджен, то таку тему розробляти не слід. Безпомилково визначитися в цьому питанні досліднику можуть допомогти відвідування великих підприємств, галузевих та академічних інститутів, кафедр споріднених вищих навчальних закладів. Доцільно також скористатися консультаціями провідних вчених, відомих господарників та виробничників.
Коли йдеться про впровадження результатів наукових досліджень у практику, то це зовсім не означає впровадження у буквальному розумінні. Адже, наприклад, фундаментальні дослідження не мають безпосереднього виходу на господарську практику. Тобто ми ведемо мову про впровадження результатів наукових досліджень в широкому розумінні. Воно, на думку багатьох вчених, може здійснюватися в різних формах, які можна згрупувати в залежності від характеру того чи іншого наукового дослідження.
У разі, коли дослідження носить методологічний характер, то впровадження результатів може здійснюватися у таких основних формах:
- публікації монографії, підручника, наукової статті, наукової доповіді;
- виступу на науковій конференції;
- використання у навчальному процесі;
- використання при розробці державних і регіональних програм розвитку тієї - чи іншої галузі народного господарства;
- використання при підготовці нових нормативних і методичних документів.
Якщо соціально-економічне дослідження носить методичний характер, то впровадження отриманих результатів може здійснюватися у формі пропозицій щодо вдосконалення планування соціально-економічного розвитку, поліпшення використання господарського механізму, розроблення нормативних документів міністерств і відомств.
У випадку, коли наукове дослідження має прикладний характер, тобто спрямоване на вирішення якихось конкретних проблем суспільного виробництва, то впровадження його результатів набуває форми наукового

обґрунтування шляхів, способів розв'язання важливих питань виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг.
При виборі теми наукового дослідження варто пам'ятати про те, що в процесі подальшої роботи можливі деякі уточнення її. Причому потребу в цьому дослідник може відчути вже на етапі складання плану дослідження. Основними факторами, що можуть спричинити необхідність уточнення теми є:
- отримання дослідником додаткової інформації про ступінь розроблення даної теми або її окремих питань;
- поява інформації про те, що за такою ж або подібною темою вже ведуться дослідження в інших вищих навчальних закладах чи установах, а дублювання недоцільне;
- зміни організаційного порядку (змінився науковий керівник, не закуплено або вийшло з ладу необхідне обладнання тощо).
Звичайно, до уточнення теми треба підходити виважено, тобто вносити деякі корективи у її формулювання тільки тоді, коли для цього є вагомі підстави. Навіть коли з'ясується, що хтось іще розробляє подібну тему, не варто відразу відмовлятися від неї. Адже, як підказує досвід, двоє людей, не пов'язаних один з одним, ніколи однаково не розв'яжуть одну і ту ж проблему. Більш того, в окремих випадках навіть доцільно дослідження важливої наукової проблеми доручати кільком дослідникам або дослідницьким колективам. Сказане не стосується дисертаційних досліджень.

2. Складання плану наукової роботи

Своєрідним перехідним моментом від обрання теми до постановки мети і завдань наукового дослідження є складання плану дослідження. Перехідний характер цього процесу полягає в тому, що його можна віднести

як до одного означеного етапу дослідження, так і до іншого. Справа в тому, що, складаючи план, дослідник цим самим конкретизує ті головні питання теми, на яких він має намір сконцентрувати свою увагу. Водночас пункти плану в певній мірі відображають мету і завдання наукового дослідження.
Таким чином, складання плану є важливим моментом наукової діяльності дослідника Як свідчить досвід, кожний, хто береться здійснювати будь-яке наукове дослідження від самого початку роботи і до завершення її повинен мати план: план дисертації, план монографії, план доповіді, план статті тощо. Оскільки на початку наукового дослідження скласти остаточний варіант плану практично неможливо, то досліднику доводиться розробляти декілька варіантів: попередній план, робочий план, остаточний план. Попередній план наукового дослідження формується, як правило, на ґрунті гіпотези, тобто на ґрунті припущення, що визріває на основі інтуїції або на попередньо розробленій версії. Попередній план лише в основних рисах характеризує предмет дослідження, є достатньо гнучким щодо можливих змін та уточнень. Складається він довільно і, зазвичай, має форму плану-рубрики, що вміщує перелік розташованих у колонку рубрик, об'єднаних внутрішньою логікою досліджуваної теми.
Якщо попередній план більш наближений до етапу вибору теми, то робочий план посідає золоту середину між темою і формулюванням мети та завдань наукового дослідження. Він більш точно відображає тему дослідження та більш повно охоплює мету і завдання цього останнього, тобто це план, що зазнав певних уточнень у процесі подальшого опрацювання соціально-економічної інформації. В ньому більш детально розписуються всі проблеми, питання, думки до кожного пункту дослідження, джерела, на основі яких дослідник має намір розробляти відповідне питання.
Остаточний план становить собою реферативний виклад розміщених у логічному порядку питань, за якими надалі буде систематизуватися увесь

напрацьований матеріал. Остаточний план, як правило, має форму плану-проспекту. Він дає певну уяву про основні положення майбутнього дослідження, принципах розкриття теми, співвідношення обсягів окремих частин тощо. Остаточний план - це практично назви розділів і параграфів разом з їх реферативним викладом. Остаточний план найменше наближений до етапу вибору теми і найбільше пов'язаний з етапом формулювання мети та завдань дослідження. Слід мати на увазі, що остаточний план-це не догма. Він, як і попередній та робочий, має динамічний характер. Зберігаючи визначений науковий напрям, дослідник може розвивати ідеї та думки, що виходять за рамки, окреслені планом-проспектом.
Таким чином, остаточний план виводить дослідника на етап формулювання мети і завдань дослідження. Щоб впоратися з ним, необхідно передусім старанно вивчити, опрацювати наукову інформацію, що стосується теми дослідження. Аналіз відібраної інформації може здійснюватися у хронологічному або тематичному порядку. При хронологічному порядку аналізу дослідник критично аналізує найважливіші ідеї, факти, теорії, співставляючи одну з одною та виокремлюючи етапи в історії досліджуваного питання. При цьому дослідник не повинен обмежуватися лише згадуванням вже існуючих робіт і їх анотацією. Він повинен постійно викладати свої власні міркування та думки, бо саме так можна сформувати фунт для майбутньої гіпотези наукового дослідження.