Кругопотік ринкової економіки
Для глибшого розуміння ринкової економіки застосуємо схему кругопотоку. Функціонування ринкової економіки грунтуєтьсяна взаємопов'язаному безперервному русі ресурсів, виготовлених продуктів і доходів. Такий рух називають кругопотоком.
Головними учасниками господарського життя, або економічними суб'єктами, є: домогосподарства, фірми (підприємства) і держава.
Домогосподарства - це особи або сім'ї, які є власниками усіх ресурсів, мають спільні доходи і спільно їх використовують. Отже, у ринковій економіці домогосподарства не лише отримують і витрачають доходи, а й володіють усіма економічними ресурсами і постачають їх на ринок.
Фірми — це основні виробничі одиниці, які використовують ресурси для виробництва товарів або послуг з метою отримання прибутку. Розрізняють три головні форми фірм (підприємства, бізнесу); одноосібні (індивідуальні); товариства; корпорації
Розгляд крутопотоку ринкової економіки дає підстави для таких висновків:
· домогосподарства і підприємства беруть участь у кругопотоці як самостійні і незалежні суб'єкти господарювання;
· домогосподарства і підприємства є учасниками багатьох ринків, проте в кожному випадку діють як контрагенти. На ресурсних ринках підприємства діють як покупці, а домогосподарства — як власники ресурсів і постачальники, що є продавцями. На ринку продуктів вони міняються місцями: домогосподарства як споживачі є покупцями, а підприємства — продавцями. Кожний економічний суб'єкт одночасно і купує, і продає;
· усі операції купівлі-продажу кількісно обмежені. Домогосподарства мають лише обмежені ресурси для постачання підприємствам. Тому обмежені й грошові доходи споживачів. Обмежена кількість грошей не дає змоги придбати всі товари і послуги, які споживач хотів би купити. Внаслідок обмеженості ресурсів виробництво товарів і послуг також обмежене. Тому, проблема рідкісності ресурсів то ухвалення правильних рішень є визначальною в аналізі схем.
· кінцевим результатом цього процесу є реальний потік економічних ресурсів, що на схемі показаний рухом проти годинникової стрілки, а грошовий потік доходів і споживчих ресурсів рухається за годинниковою стрілкою. усі ці потоки рухаються одночасно і безперервно.
Ця схема розкриває фундаментальні принципи санкціонування чистого ринку. Водночас тут не враховано низки обставин, зокрема: економічну роль держави; роль міжнародного ринку; не розкрито реального процесу формування цін на економічні ресурси, товари і послуги, а також усе розмаїття взаємозв'язків і взаємозалежностей в економіці.
Ринок засобів виробництва і предметів споживання
Свобода підприємства залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на, неї цін, укладання договорів тощо. В цьому зв'язку велике значення має наявність ринку засобів виробництва. Такий ринок існує головним чином у формі оптової торгівлі засобами виробництва, тобто торгівлі більш-менш великими партіями. Оптова торгівля включає як безпосередні комерційні зв'язки між підприємствами-виробниками й підприємствами-споживачами, так і зв'язки між ними через посередника - товарну біржу, ярмарки, аукціонів та дрібнооптові торгівельні підприємства. Прямі договірні зв'язки між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами засобі» виробництва найбільш поширені тоді, коли між підприємствами склалася стійка кооперація праці, наприклад, між текстильною і швейної» фабриками, автомобілебудівним і металургійним комбінатами*] Укладаючи договори, підприємства визначають обсяги та асортимент засобів виробництва, їх якість, строки та умови постачання. Поширеним видом оптової торгівлі засобами виробництва б торгівля через товарні біржі. Товарна біржа становить собою особливий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля масовими однорідними товарами і зароджується попит та пропозиція цих товарів у масштабу регіону; країни, співдружності країн і світового ринку. Особливість торгівлі на біржі є те, що товари безпосередньо не переходять з рук у руки. Угоди укладаються на основі пред'явлення та огляду встановлених форм документів, що регламентують номенклатуру, обсяг, терміни, форму доставки, а також ціну товару і деякі інші умови. За характером операцій розрізняють товарні біржі реального товару і ф'ючерсні. Продаж контрактів на біржах реального товару супроводжується або переходом його від продавця до покупця, або наступною поставкою протягом 1-15 днів. На біржу з реальним товаром він доставляється у строго визначених розмірах і продається у вигляді біржових одиниць, що відповідають або вмісту транспортного засобу (вагон), або ж місця за обсягом і вагою. Фактичні величини продажу називаються лотами, тобто партіями. Біржа ставить певні вимоги до біржового товару: стандартність, серійність і масовість виробництва. Окремі види засобів виробництва можуть реалізовуватись через дрібнотоварні торгівельні підприємства, ярмарки, аукціони. Всі, названі форми торгівлі засобами виробництва запроваджуються і в Україні. В умовах, коли земля є приватною власністю, вона купується і продається, тобто існує ринок землі як особливого засобу праці у сільськогосподарському виробництві та місця (простору) для виробничого та невиробничого будівництва. Земельні ділянки продаються, як правило, через аукціони, що організуються земельними та іпотечними банками. В Україні, оскільки товарна земля не є приватною власністю, ринок землі у повному розумінні відсутній. Мають поодинокі випадки продажу на аукціонах ділянок землі під житлове будівництво та підприємства, головним чином сфери послуг. Одним з найважливіших компонентів товарного ринку є ринок споживчих товарів і послуг. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів, з одного боку, і перевиробництво - з іншого. Ринок через конкуренцією, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим Диспропорції в економіці. Ринок споживчих товарів та послуг включає в себе системи оптової і роздрібної торгівлі. Оптова торгівля здійснюється як шляхом безпосередніх зв'язків між підприємствами-виробниками і торгівельними підприємствами, так і через посередників, головним серед яких є товарна біржа. Роздрібна торгівля являє собою продаж товарів торговельними підприємствами, як правило торговими капіталістами, безпосереднім споживачам. Основним напрямом розвитку роздрібної торгівлі г створення універсальних магазинів, які торгують різноманітними товарами. Водночас існують і спеціалізовані магазини і торгівельні фірми, які продають товари певного виду. Незначне місце в країнах з ринковою економікою посідає такий вид торгівлі, як споживча і постачально-збутова кооперація. Споживчі кооперативи об'єднують головним чином трудящі верстви міст. Вони закуповують товари безпосередньо у виробників і продають їх споживачам за цінами, дещо нижчими, ніж в магазинах, що належать торговим капіталістам. Постачально-збутові кооперативи об'єднують дрібних товаровиробників, переважно селян. Вони більш вигідно організують збут їх продукції та придбання необхідних їм засобів виробництва. В соціалістичних та постсоціалістичних країнах роздрібну торгівлю представляють не тільки підприємства споживчої кооперації і приватних осіб, а й держави. Щоправда, в постсоціалістичних країнах, кількість державних підприємств торгівлі постійно зменшується. Валютний ринок
3. 1.1. Характеристика валютних ринків
Валютний ринок – це сукупність конверсійних і депозитно-кредитних-операцій в іноземних валютах, що здійснюються між контрагентами – учасниками валютного ринку по ринковому курсу або відсотковій ставці.
Валютні операції – контракти агентів валютного ринку по купівлі-продажу, розрахунку і наданні позички в іноземній валюті на конкретних умовах (сума, обмінний курс, відсоткова ставка, період) із виконанням на певну дату. Поточні конверсійні операції (по обміну однієї валюти на іншу), а також поточні депозитно-кредитні операції (на термін до одного року) складають основну частку валютних операцій.
Головна відзнака конверсійних операцій від депозитно-кредитних полягає в тому, що перші здійснюються в деякий момент часу, тоді як депозитні операції мають тривалість в часі і різну строковість.
Валютний ринок можна класифікувати за певними ознаками:
- За видами операцій.. Наприклад, існують світовий ринок конверсійних операцій (у ньому можна виділити ринок конверсійних операцій типу долар/японська єна або долар/швейцарський франк), а також світовий ринок депозитних операцій.
- За територіальною ознакою.. Прийнято виділяти наступні крупні ринки: європейський, північноамериканський, далекосхідний. В них виділяють крупні валютно-фінансові центри: в Європі – Лондон, Цюрих, Франкфурт-на-Майне, Париж та ін.; в Північній Америці – Нью-Йорк; в Азії – Токіо, Сінгапур, Гонконг. Існують також національні валютні ринки (наприклад, валютний ринок України) із широким комплексом валютних операцій.
- Як перетинання територіальних ринків і ринків за видами операцій.. Наприклад, існують європейський ринок доларових депозитів або азіатський ринок конверсійних операцій німецька марка/японська єна.
Активи валютного ринку не зводяться тільки до грошових одиниць іноземних держав. Під валютою розуміють:
А) у вузькому значенні цього поняття – грошові знаки іноземних держав;
Б) у широкому розумінні – у дане поняття включаються також цінні папери – платіжні документи (чеки, векселя, акредитиви, сертифікати та ін.), фондові цінності (акції, облігації тощо) в іноземній валюті та інші цінності (благородні метали, дорогоцінне каміння і т.д.).
3.1.2. Учасники валютного ринку
Основними учасниками валютного ринку є:
• Комерційні банки. Вони проводять основний обсяг валютних операцій. В банках тримають рахунки інші учасники ринку і здійснюють за ними необхідні конверсійні й депозитно-кредитні операції. Банки немов би акумулюють (через операції з клієнтами) сукупні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки. Окрім задоволення заявок клієнтів банки можуть проводити операції і самостійно, за рахунок власних засобів. Тому валютний ринок є, насамперед, ринком міжбанківських угод.
• Фірми, що здійснюють зовнішньоторговельні операції. Компанії, що беруть участь у міжнародній торгівлі, утримують постійний попит на іноземну валюту (імпортери) і пропозиції іноземної валюти (експортери), а також розміщують вільні валютні залишки в короткострокові депозити. При цьому дані організації прямого доступу на валютний ринок, як правило, не мають і проводять конверсійні й депозитні операції через комерційні банки.
• Компанії, що здійснюють вкладення активів за кордоном. Дані компанії, що представлені різного роду міжнародними інвестиційними фондами, здійснюють політику управління, розміщуючи кошти в цінних паперах урядів і корпорацій різних країн. До даного виду фірм відносяться також крупні міжнародні корпорації, що здійснюють іноземні виробничі інвестиції: створення філіалів, спільних підприємств.
• Центральні Банки.. В їх функцію входить управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, що виявляють вплив на рівень обмінного курсу, а також регулювання рівня процентних ставок по вкладенням у національній валюті.
• Фізичні особи.. Фізичні особи проводять широкий спектр неторгових операцій в частині зарубіжного туризму, переказів заробітної плати, пенсії, гонорару, покупки й продажу валюти готівкою.
• Валютні біржі. У ряді країн із перехідною економікою функціонують валютні біржі, в функції яких входить здійснення обміну валют для юридичних осіб і формування ринкового обмінного курсу. Держава звичайно, активно регулює рівень обмінного курсу.
• Валютні брокерські фірми. В їх функцію входить зведення продавця і покупця іноземної валюти й здійснення між ними конверсійної або позичково-депозитної операції. За своє посередництво брокерські фірми стягують комісію у вигляді відсотка від суми угоди.
Брокерська фірма, що володіє інформацією про курси і ставки, є місцем, де формується реальний валютний курс і реальні процентні ставки по вже укладеним угодам. Комерційні банки одержують інформацію про поточний рівень курсу від брокерських фірм.
3.1.3. Строковість операцій
Для операцій, що тривають у часі (депозитні операції, свопи), у світовій практиці існують прийняті умови їх виконання, включаючи стандартні дати валютування і дати закінчення (таблиця 3.1).
Для поточних операцій дата валютування відстоїть від дати укладення угоди не далі, ніж на 2 робочий день. Умови розрахунків з датою валютування на 2 робочий день (виключно вихідні і свята) носять назву спот (spot), а угоди вважаються виконаними «на споті».
У світовій практиці комерційні банки здійснюють клієнтські платежі на умовах спот. Також на умовах спот прийнято проводити поточні конверсійні операції, а також розміщення й залучення депозитів на термін більш одного дня. Однак подібні операції можливо проводити також із датою валютування “tomorrow” або “на томі”, тобто на наступний робочий день (виключно вихідні і свята) після дати укладення угоди.
3 .1.4. Дата валютування й дата закінчення
При здійсненні будь-якої угоди слід розрізняти дві дати: дату укладення угоди (по телефону, телексу, письмово і т.д.) і дату виконання угоди, тобто фізичного переміщення грошових коштів. Дата виконання умов угоди називається датою валютування.
Для безготівкових конверсійних операцій дата валютування означає календарне число, в яке був здійснений реальний обмін грошових засобів у вигляді одержання купленої валюти й поставки проданої валюти за контрактом.
Для депозитних операцій датою валютування є дата відкритття депозиту, тобто дата надходження засобів на рахунок позичальника. Датою закінчення депозиту служить дата повернення основної суми на рахунок кредитора.
Датами валютування і датами закінчення контракту є тільки робочі дні, виключаючи вихідні й святкові дні для даної валюти.
Сутність попиту на гроші
У кожній державі існує національна грошова система, тобто форма організації грошового обігу, що склалася історично і закріплена законом. Її основними елементами є:
грошова одиниця (карбованець, долар, євро тощо);
масштаб цін;
види державних грошових знаків, що мають законну платіжну силу, порядок їх емісії та обігу (забезпечення, випуск, вилучення і т.д.);
регламентація безготівкового обороту; державні органи, що здійснюють регулювання грошового обігу [13, с.147].
Визначальний елемент - гроші. Вони купуються і продаються на грошовому ринку, який включає фінансові інститути, що забезпечують взаємодію попиту на гроші та їх пропозиції, а також грошові потоки, які входять і виходять із цих установ [2, c.415].
Елементами механізму функціонування грошового ринку є попит на гроші, пропозиція і ціна грошей (процентна ставка).
Загальна кількість грошей, що домогосподарства, бізнес, уряд бажають мати в даний момент, є сукупний попит на гроші. Він розпадається на дві складові: попит на гроші для угод і попит на гроші як засіб збереження багатства (попит на гроші з боку активів).
Попит на гроші для угод обумовлений тим, що населенню, підприємствам, уряду гроші потрібні для купівлі товарів і послуг. Дж. М. Кейнс відносив до нього і той грошовий резерв, який необхідний для незапланованих покупок (попереджувальний попит).
Попит на гроші для угод залежить від:
обсягу номінального ВВП (чим більше виробляється товарів і послуг, чим вищі ціни на них, тим більше потрібно грошей для обслуговування торгових і платіжних операцій, отже, попит на гроші для угод змінюється пропорційно номінальному ВВП);
швидкості обігу грошей (чим вона більше, тим менше грошей необхідно для торговельних угод, і навпаки) [2, c.416].
Для спрощення припустимо, що необхідна кількість грошей не пов'язане зі зміною ставки позичкового відсотка r. Тоді при заданих обсязі ВВП і швидкості обігу грошей крива попиту на гроші для угод Dt буде мати вигляд вертикальної прямої (рис. 1.1., А) [7, c.127]:
Розглянемо другу складову сукупного попиту на гроші, тобто попит на гроші як засіб збереження багатства.
Кейнс називав його спекулятивним. Цей попит пояснюється тим, що частину своїх доходів населення зберігає.
Є три варіанти заощадження:
зберігати їх у вигляді грошей;
купувати цінні папери;
купувати нерухомість та інші матеріальні цінності з метою їх накопичення, а не споживання.
Остання форма заощаджень характерна більш за все для інфляційної економіки. У нормально функціонуючої економіці вибір здійснюється між грошима і цінними паперами.
У кожного способу розміщення заощаджень є свої достоїнства і недоліки. Гроші не приносять доходу, але абсолютно ліквідні, тобто можуть відразу і без будь-яких витрат бути використані для покупок і платежів.
Цінні папери (для спрощення все їхнє різноманіття зведемо до державних облігацій) приносять стійкий дохід у вигляді відсотка, але менш ліквідні. Потрібен час, а можливо, і гроші, щоб перетворити їх на платіжний засіб. Існує і певний ризик, пов'язаний зі змінами курсу цінних паперів. Вибір між грошима та облігаціями і визначає коливання процентної ставки. Підвищення рівня процентної ставки призводить до зростання попиту на облігації і відповідно до скорочення попиту на гроші (при фіксованому обсязі заощаджень). І навпаки, зниження рівня процентної ставки супроводжується скороченням попиту на облігації і зростанням - на гроші.
Таким чином, існує зворотна залежність між попитом на гроші як засіб збереження багатства і рухом процентної ставки. Графічно попит буде зображуватися спадною кривою Da. Вона ніколи не буде стосуватися осі абсцис, так як існує деяка мінімальна ставка відсотка imin, при якій незручності зберігання заощаджень у формі облігацій не будуть компенсуватися доходом на них, і ніхто не буде пред'являти попит на облігації.
Сукупний попит на гроші можна отримати, підсумувавши попит на гроші для угод Dt і попит на гроші з боку активів Da. Крива загального попиту Dm не стосується осі абсцис, бо норма відсотка не може впасти нижче мінімальної граничної ставки imin. Вона не стосується і осі ординат, так як складова попиту на гроші Dt не залежить від ставки процента [7, c.129].
Таким чином, елементом механізму функціонування грошового ринку є попит на гроші. Він розпадається на дві складові: попит на гроші для угод і попит на гроші як засіб збереження багатства (попит на гроші з боку активів). Кожна зі складових залежить від ряду факторів.
Загальні відомості про валюту і валютні курси.
Валюта – грошові знаки іноземних держав, кредитні і платіжні документи в
вигляді векселів, чеків, банкнот, що використовуються в міжнародних
розрахунках. У широкому розумінні, валюта – це кошти що належать
центральному банку, казні та комерційним банкам. До епохи капіталізму і
на початку його розвитку в обігу перебували срібна і золота, а в деяких
країнах лише срібна валюта. З розвитком капіталізму все більшого
значення набувають банкноти – кредитні знаки грошей, що їх випускають
емісійні банки для заміни металевих грошей, як засіб обігу і платежів. З
кінця 18 ст. у Великобританії, а з останньої третини 19 ст. і в ін.
каїнах в обігу в основному залишається золото, а також розміняні на
золото банкноти. Для загальної кризи капіталізму, яка охопила і валютну
систему, характерним є паперова валюта – нерозмінні на золото банкноти,
які постійно знецінюються.
Валютний курс, інтервалютний курс, вексельний курс – ціна грошової
одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.
Основою валютного курсу є співвідношення грошових одиниць щодо їхнього
золотого вмісту в різних країнах. Розрізняють офіційний і вільний курс
іноземної валюти. В умовах загострення запальної кризи економіки держав,
яка характеризується в сфері грошового обміну валютними кризами
(характеризуються крахом золотого стандарту, нестійкістю курсів
національних валют, дефіцитністю балансів, девальвацією і ревальвацією
валют), курси деяких держав (як і розвинутих так і новостворених) валют
остаточно втратили свою відносну стійкість, є формальними і не завжди
відображають дійсну вартість відповідних валют щодо золота й товарів.
Більшість країн капіталістичного світу вибрала на сучасну етапі курсну етапі курс
“плаваючих валют, який дає їм можливість якоюсь мірою пристосувати до
економічної кон’юктури, що швидко змінюється.
валютні зони - валютні угрупування держав, створенні під час та після
другої світової війни на базі довоєнних валютних блоків для проведення
узгодженої політики в галузі міжнародних валютних відносин. Як правило
валютні зони охоплюють країни, які перебувають у фінансово – економічній
і політичній залежності від більш могутньої держави, що очолює зону. Ці
країни підтримують курс своїх валют щодо валюти країни гегемона і можуть
змінювати їхні паритети лише за допомогою цієї країни; повинні тримати
свої основні золото та валютні резерви в банках країни, що очолює зону;
купувати її державі цінні папери, які є забезпеченням валюті країн
учасниць зони; здійснювати міжнародні розрахунки і платежі через банки
країни гегемона. Для країн учасниць валютних зон створюються більш
пільгові умови обміну (оборотності валют) валют порівняно з валютами,
що належать країнам, які не входять до валютної зони, запроваджується
єдина система валютного контролю, який насамперед поширюється на
валютний обіг країн учасниць з іншими країнами світу. Для учасників
валютних зон встановлено єдиний митний і зовнішньоторговельний режим, що
забезпечує провідній державі сприятливим умовам для боротьби за ринки,
сировини та сфери застосування капіталу як у межах зони так і поза нею.
Найбільшими валютними зонами є стерлінгова, доларова, зона франка.
Стерлінгова зона, яку очолює Великобританія, налічує понад 40 країн
різних континентів, головним чином країн співдружності. Основна валютна
зона – англійський фунт стерлінгів. Доларову зону очолює США, вона
охоплює переважно країни Північної, Центральної, та Південної Америки.
Основна валюта – долар. Зона франка охоплює понад 30 країн (створена на
базі колишніх колоніальних володінь та історичних усталених торгівельно
- валютних зв’язків); очолює зону Франція. Основна валюта французький
франк.
