Демаркація – проведення лінії державного кордону на місцевості й позначення його відповідними прикордонними знаками

ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ

1. Об'єкти політичної карти світу

2. Державна територія і державний кордон

3. Політико-територіальні утворення

4. Періоди формування політичної карти світу. Зміни на політичній карті

5. Типологія країн світу

6. Міжнародні організації та союзи

Об'єкти політичної карти світу

Об'єктами політичної карти світу є держави та їх кордони, столиці та найбільші міста, адміністративно-територіальний устрій територій. Але в науковому розумінні термін «політична карта світу» містить у собі значно об'ємніший зміст, охоплюючи і процес еволюції форм державної влади та устрою країн, взаємовідносини між ними, що зумовлює створення різноманітних об'єднань і союзів або виникнення гострих протиріч, які спричиняють територіальні конфлікти, тощо.

Політична карта світу — географічна карта, яка дає територіально-політичну характеристику світу, материків або великих географічних регіонів.

У більш широкому значенні політична карта світу — це предмет, що досліджується політичною географією як складовою економічної та соціальної географії. Політична географія вивчає політико-географічне положення держав та їх кордони, державний лад й адміністративно-територіальний устрій, політичну структуру суспільства. До сфери її інтересів належать також деякі проблеми міжнародних відносин, передусім ті, що пов'язані з розміщенням політичних сил на світовій арені.

Головним об'єктом вивчення політичної географії є країни і держави.

Країна — територія з визначеними кордонами, заселена певним народом, яка в політико-географічному аспекті може мати державний суверенітет або бути залежною.

Якщо країна є суверенною територією, то вона набуває політичного змісту держави.

Держава — суверенне політичне утворення, яке здійснює свої повноваження на певній території через діяльність особливої системи органів і організацій — механізму держави.

Сучасна політична карта світу охоплює понад 250 країн і територій. Із них у 2002 р. суверенними державами були до 80 % країн. За XX ст. кількість суверенних держав значно збільшилась. Так, у 1900 р. на політичній карті світу їх було 55, у 1947 р. — 76, у 1980 р. — 160, а у 2002 р. — 191 держава.

Як бачимо, з кожним роком кількість суверенних держав збільшується, що зумовлює зростання демократизації світового співтовариства.

 

Державна територія

У географічній науці часто вживаними є два близькі за значенням терміни – „географічний простір” і „територія”. Проте вони не ідентичні: територія є частиною географічного простору, його підсистемою.

Географічний простір – складний земний простір, що розвивається в часі та охоплює всі сфери географічної оболонки землі (літосферу, гідросферу, атмосферу, біосферу) і соціосферу.

Територія держави – частина земної кулі з природними, а також створеними в результаті людської діяльності властивостями і ресурсами, що перебувають під суверенітетом певної країни.

У межах державної території держава є вищою стосовно всіх осіб та організацій владою, яка забезпечується системою державних органів (законодавчих, виконавчих і судових). Отже, державна територія – це простір здійснення державної влади.

Найважливішою та загальноприйнятою нормою міжнародного права, на якій базується мирне співіснування, є принцип недоторканості й цілісності державної території, багаторазово закріплений у міжнародних договорах.

До складу державної території входять:

- суходіл із його надрами;

- акваторія:

а)внутрішні (національні) води;

б) територіальні води;

- повітряний простір над суходолом та водами.

Юридично до державної території за міжнародними угодами також прирівнюють:

- морські судна, які належать державі й офіційно перебувають на певний момент за її межами;

- літаки;

- морські підводні кабелі;

- засоби зв’язку;

- території дипломатичних представництв держави за кордоном.

У політико-географічних дослідженнях застосовуються класифікації форм державної території:

1) стосовно моря:

а) країни, що мають вихід до Світового океану та його частин:

- приморські (США, Аргентина, Росія та інші);

- півострівні (Іспанія, Італія, Південна Корея та інші);

- острівні (Ірландія, Куба, Мальта та інші);

- країни-архіпелаги (Японія, Індонезія, Філіппіни та інші);

б) країни, які не мають виходу до моря (їх 43): Австрія, Азербайджан, Андорра, Афганістан, Білорусь, Болівія, Буркіна-Фасо, Бурунді, Бутан, Ватикан, Вірменія, Ефіопія, Замбія, Зімбабве, Казахстан, Киргизстан, Лаос, Лесото, Ліхтенштейн, Люксембург, Македонія, Малаві, Малі, Молдова, Монголія, Непал, Нігер, Парагвай, Руанда, Сан-Марино, Свазіленд, Сербія, Словаччина, Таджикистан, Туркменістан, Уганда, Угорщина, Узбекистан, Центральноафриканська Республіка (ЦАР), Чад, Чехія, Швейцарія.

2) за геометричною формою території:

- компактні країни (Франція, Польща та ін.);

- країни видовженої форми (Чилі, Норвегія та ін.).

У світі існує кілька країн, оточених територією іншої держави – анклави. Анклавами є Сан-Марино, оточене територією Італії; Ватикан, розташований всередині італійської столиці Риму, Лесото – оточене територією Південноафриканської Республіки (ПАР).

Анклави, що мають частково морське узбережжя, називають напіванклавами. Такими є Бруней, оточений територією сусідньої Малайзії і має вихід до Південно-Китайського моря, Гамбія, яка оточена територією Сенегалу й має вихід до Атлантичного океану, Монако, оточене територією Франції і має вихід до Середземного моря.

 

Державний кордон

Державний кордон – позначена на поверхні землі (суходолу або водного простору) або уявна, але позначена на карті лінія, та уявна вертикальна поверхня, яка проходить через неї у повітряному просторі та у надрах землі, що визначає межу території держави і відокремлює її від інших держав і відкритих морів.

З огляду на різноманітні особливості їх встановлення та функціонування виділяють кілька видів кордонів.

Офіційні державні кордони – це кордони між державами, залежними територіями, колоніальними володіннями окремих держав на суші. Вони визначають межі державної території, і в цьому їх основне призначення. Існують два типи встановлення державного кордону: делімітація й демаркація.

Делімітація – визначення за угодою між урядами суміжних держав загального напрямку проходження державного кордону і населення його на географічну карту. Делімітація кордонів здійснюється за участю експертів з багатьох напрямів діяльності, які враховують політичні, історичні, фізико-географічні, етнічні та інші аспекти їх проведення.

Демаркація – проведення лінії державного кордону на місцевості й позначення його відповідними прикордонними знаками.

Кордони територіальних вод встановлюють за зовнішньою лінією територіальних вод, що прилягають до території держави в межах 12 морських миль (22,224 км) від узбережжя. Проте деякі країни в односторонньому порядку оголосили своїми територіальними водами ширші смуги: Бразилія, Перу, Сьєрра-Леоне, Уругвай, Еквадор (200 миль) та інші.

Сухопутні та морські державні кордони склалися історично. За нормами міжнародного права вони є непорушними.

Формально недержавні кордони.

До них належать:

- кордони за міжнародними угодами (наприклад, встановлені між етнічними територіями в колишній Югославії);

- тимчасові договірні кордони (встановлюються між зонами впливу різних угрупувань під час військово-політичних конфліктів);

- демаркаційні (розділові) кордони – розділяють Саудівську Аравію та Ірак (нейтральна зона);

- кордони економічних зон на морі.

Економічна зона на морі (морська економічна зона) – район поза межами територіальних вод завширшки 200 морських миль, у якому приморська держава має суверенні права на розвідування й розробку живих і мінеральних ресурсів моря.

Ініціаторами створення таких кордонів стали країнами Латинської Америки у 60-х роках ХХ ст.. На морські економічні зони припадає 40% площі Світового океану, в тому числі райони, які дають 96% вилову риби.

Кордони поділяють також за їх конфігурацією – морфологічними ознаками. За такою класифікацією виділяють кордони:

- геометричні („проведені по лінійці”, тобто переважно за паралелями та меридіанами). Такі кордони проводять переважно у рідконаселених, малоосвоєних місцевостях на час делімітації. Це кордони між Алжиром і Малі, Малі і Мавританією, США і Канадою, штатами Австралії та США;

- звивисті.

У політико-географічній теорії кордони класифікують за природними особливостями, залежно від того, по яких природних об’єктах вони проведені:

- орографічні (гірські);

- рівнинні;

- річкові;

- озерні (між США й Канадою);

- морські;

- кордони між секторами Арктики та ін.

Залежно від походження, історії та тривалості існування державні кордони бувають:

- антецедентні (попередні) – кордони, проведені до освоєння і масового заселення території, наприклад у США і Канаді;

- накладені – кордони, які розділяють уже сформовані етнічні, культурні й соціальні спільноти, наприклад у колоніальному суспільстві;

- субсеквентні – кордони, які виникли після формування певних соціально-культурних і економічних спільнот, але не ігнорують їх, а певною мірою враховують межі між ними;

- реліктові – кордони, успадковані від минулих історичних періодів, наприклад у Латинській Америці.

Функції кордонів. Державний кордон виконує дві основні функції: розділювальну і з’єднувальну (контактну).

Розділювальна функція виявляться в обмеженні умов виникнення потоків людей, товарів, капіталовкладень, інформації між країнами, а також в обмеженні умов їх пересування. У першому випадку ця функція полягає у блокуванні та фільтрації потоків. Для обмеження або припинення пересування людей, наприклад, вводять заборони або важко здолані формальності, встановлюють високі державні збори на візи, створюють перешкоди для маятникових міграцій через кордон. Заходами, які регулюють перевезення товарів через кордони, є диференціація митних зборів на різні групи товарів, товари різних країн.

З’єднувальна (контактна) функція пов’язана з об’єктивними процесами інтернаціоналізації господарського життя, різносторонніми зв’язками між державами. Посилення контактної функції кордонів – поки лише тенденція, яка виявляється переважно в Європі та Північній Америці. Частка цих регіонів у загальній протяжності кордонів невелика (8% загальної їх довжини у світі). В інших регіонах більш помітною є дія першої функції.

Усередині державної території виділяють межі адміністративно-територіальних одиниць (штатів, областей, кантонів, земель та інших) і економічних районів.

Усі види кордонів створюють геополітичний простір та виокремлюють різні політико-територіальні утворення, які у своїй сукупності формують політичну карту світу.