ОСОБЛИВОСТІ РОЗБУДОВИ ЗАГАЛЬНОЇ, ПРОФЕСІЙНОЇ Й ВИЩОЇ ШКОЛИ У 20-ті РОКИ
ДОБА УСРР (Українськоїсоціалістичноїрадянськоїреспубліки) (1919-1921) Уцейперіодкерівництво системою освіти прийняв на себе Народний Комісаріат освіти, який здійснив насіупні кроки в реформуванні освітньої галузі: запровадження єдиної трудової політехнічної школи і пропаганда трудового характеру навчання і виховання; формування соціально-педагогічного напрямку досліджень науковців та вчительства (за підтримки Г.Гринька, Я.Ряппо); введення двоступеневоі системи освіти (з 8 до 13 років та з 14 до 17); перетворення першого ступеня в дитячий будинок, а другого - в політехнічну школу із залученням до певного виду професійноїдіяльності. Таким чином, Народний Комісаріат Освіти запропонував свій пшях розбудови шкільництва для найширших мас населення України. При цьому кожна з національних меншин, що населяли Україну, також могла заснувати свої навчальні заклади з викладанням рідною мовою. Початок 20-х років став періодом створення німецьких, польських, чеських, єврейських шкіл в Україні.
ДобаНЕПу(1921 - 1926рр.)У цей період розвиток освіти в Україні характеризувався проявом двох протилежних тенденцій: залучення до української системи освіти загальних радянських педагогічних ідей, що було продиктовано створенням СРСР; формування в освіті Української РСР специфічних рис в організаційному та змістовому аспектах. Основою цієї відмінності став розвиток соціально-педагогічних наук на основі рефлексології, у векторі рефлексологічної моделі Західної Європи.Видатні науковці-педагоги 20-х років - О.Залужний, В.Протопопов, І.Соколянський, Я.Чепіга, Я.Мамонтов - сформували основи розвитку цієї науки. Видавався науковий журшл "Український вгсниі експеримеитальиої педагогіки та рефлексологіГ. Як наука, педологія включала в себе цілий ряд дисциплін: ан^ропологію, анатомію, фізіологію, історію, егнологію, етнографію. Педагогіка також стала одним із струкіурних підюзділів рефлексології і повинна була виконувати функцію реалізації теоретичних засад, що розроблялись педологією.Отже, перші десятилітгя ХХст. в українській освіті ^ожна визначити як перюд культурно-освітньої нестабільності.Формування незалежності України вивільнило значний науково-педагогічний потенціал української інтелігенції, спричинило до розгортання широкої мережі українських навчальних та наукових закладів різного рівня, а також громадських культурно-освітніх організацій. Основними Ітринципами/на яких будувалася українська освіта у 1905-1926рр., можна вважати рідномовність, доступність, рівноправність в отриманні знань. Створення СРСР та формування єдиної радянської системи освітиуніфікувалоукраїнську школу і нівелювалоспецифіку, якою вона відрізнялась у 20-і роки XX ст.
Поясніть сутність принципу спорідненої праці Сковороди. Яке значення він має для розвитку укр. Нац. Педагогічної думки?
Споріднена праця – щастя людини. Обов’язок педагогів – виявити здібності, нахили дитини до певного роду діяльності, і всі зусилля спрямувати на їх розвиток. Для того, щоб це зробити, потрібно багато уваги приділяти практиці, вправам, які не тільки допомагають вірно розпізнати природні дані людини, а ще й вдосконалюють їх. Розділення людей що займаються „спорідненою” і „неспорідненою” працею – це і є сама глибока думка, на яку можна спиратися при розв’язанні сучасних проблем людства. Вся творчість Сковороди виходить з розуміння того, що людство може об’єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям –„ споріднена” праця. Праця ж „неспоріднена” – джерело деградації і людини і людського суспільства. Логіка його міркувань приводить до думки, що „неспоріднене” виховання при якому не враховуються природні здібності й задатки обмежує свободу дитини, пригнічує властиву їй актуальність і творчий потенціал, закриває саму можливість досягнення людського щастя Слід зазначити, що дана концепція сприяє утвердженню особистості в соціумі, а пізнання своєї духовної сутності є обов’язковою умовою досягнення щасливого стану, який сприяє виконанню нею свого справжнього призначення Заслуга видатного педагога полягає в тому,що він вперше виходить на вирішення проблеми самореалізаціїособистістю свого внутрішнього природного потенціалу й самоутвердження в суспільному житті, за допомогою концепції „спорідненої” праці.Саме тому, ці напрацювання потрібно використовувати для формування й розвитку особистості та сучасного суспільства. Праця, яка не відповідає можливостям і здібностям людини, не дає їй ані насолоди, ані морального задоволення, а суспільству завдає неповторної шкоди. На думку філософа, в ідеальному суспільстві його члени маютьреалізувати свої природні обдарування у „спорідненій” праці і за допомогою освіти кожен має пізнати себе та свої природні схильності і обдарування.
Тема "спорідненої праці" - ця одна з самих найважливіших тем, що розвиваються Сковородою. Ця тема перейшла з його байок в філософію і досягла такої висоти, що придбала значення загального принципу, що визначає не тільки людське щастя, але навіть значення людського буття. Третім - з існуючих "трьох світів" - є символічний світ, що ототожнюється Сковородою з Біблією. Біблії також приписується існування двох натур - зовнішньої і внутрішньої. Сковорода вважає, що представлені в Біблії легенди - це фантазія, обман, фальсифікація, небилиці, брехня, з одного боку, але в них закладене таємниче значення, корисне і повчальне знання - з іншого. Сковорода і сам написав декілька притч з вигаданими образами, але з глибоким внутрішнім значенням. Тому і Біблію він розглядав як інструмент збагнення прихованої таємниці. Збагнення внутрішньої натури Сковорода зв'язує з пізнанням краси. Він вважає, що зовнішня форма - це випадкове, явище, що вноситься в природу, а внутрішня натура - це істинне джерело краси. Застосовуючи філософію двох натур і трьох світів до людини, Сковорода робить висновок, що людина здійснює прекрасні вчинки і щаслива тільки тоді, коли вона погодить свою поведінку і образ життя зі своїми природними схильностями. Зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю. У філософському вченні Сковороди не тільки сама сильна і яскрава, але і сама важлива для сучасності є теза про щастя людини і людства загалом. У попередніх главах вказувалося, що у вченні Сковороди щастя людини не зв'язується з все більш повнішим задовільненням її потреб. У Сковороди розуміння щастя має більш глибоке коріння. Суть щастя він зв'язує з образом життя самої людини. Найбільш повно ця суть розкривається через вислів Сократа: "…Інший живе для того, щоб їсти, а я - їм для того, щоб жити. …" - яким Сковорода відкриває свій трактат під назвою "Ікона Алкивіадська". Своїм розумінням щастя Сковорода як би захищає людську "природу" від примітивного її зведення до споживання і користі. Сам він обрав такий образ життя, який з його слів допомагав йому "не жити краще", а "бути краще". Прагнення "бути краще" він зв'язував з поняттям "чистої совісті": "краще годину чесно жити, чим поганить цілий день". Найбільшої глибини теза про щастя досягає на тому моменті, коли Сковорода визначає саму суть "чесного життя" і "чистої совісті". Виявляється ця суть розкривається через трудову діяльність людини. У Сковороди не всяка праця веде до чесного життя і чистої совісті. У нього праця - це не обов'язок, не борг, не примушення (як суспільство вважає сьогодні), а, навпаки, вільний потяг людини. Процес праці розглядається як насолода і відчуття щастя навіть незалежно від його результатів. Такій праці Сковорода дає визначення "споріднена". Розділення людей, що займаються "спорідненою" і "неспорідненою" працею - це і є сама глибока думка, на яку можна спиратися при розв'язанні сучасних проблем людства. Думка про те, що щастя людини полягає в праці, і що вона зробила мавпу людиною, відвідувала багатьох філософів і раніше. Але визначення праці з позицій джерела свободи і щастя, або джерела страждання і нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна і в літературних творах, і в філософських трактатах. Вся його творчість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям - "споріднена" праця. Праця ж "неспоріднена" - джерело деградації і людини, і людського суспільства. Сучасна екологічна криза - це свідчення того, що людство займається в основному "неспорідненою" працею і ще не усвідомило роль "спорідненої" праці, пов'язаної з суттю самої людини. Тільки на основі пізнання людиною своїх природних здібностей - своєї функції в природі, можна перейти на перспективну траєкторію розвитку. Передова частина людства чуйно вловлює цю думку Сковороди. Світова громадськість зараз визнає, що щастя і мир на планеті залежать в більшій мірі не від того, що люли уміють робити, а від того, на що направлена їх діяльність. Заняття "спорідненою" працею накладає відбиток і на образ життя людини. Біографи Сковороди, наприклад, стверджують, що письменник Лев Толстой любив Сковороду саме за те, що його образ життя гармоніював з його вченням. Сам же Толстой страждав від дисгармонії між власним вченням і безсиллям порвати з життям, не відповідним його ідеалам.
