Зміст договору. Проблеми тлумачення змісту договору

Зміст договору – це сукупність погоджених між сторонами його умов. Традиційно в юридичній літературі розрізняють істотні, звичайні й ви­падкові умови договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотними умовами договору є:

1. умови, які безпосередньо зазначені в законі;

2. умови, які необхідно погодити саме для цього виду договору;

3. умови, на погодженні яких наполягає одна із сторін.

Звичайні умови договору – це умови, які традиційно, за звичаєм вклю­чаються в договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але зрозуміло, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов’язків із проведення капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законо­давством за загальним правилом капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний – наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто в цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови – це умови, які, як правило, не передбача­ються певним видом договору, але можуть бути встановлені за погодженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної норми. Наприклад, за загальним правилом повірений за договором доручення має право на винагороду, якщо інше не встановлено законом чи договором, якщо, укладаючи конкретний договір, сторони передбачили його безоплатний характер. Якщо випадкові умови за погодженням сторін мають місце в договорі, вони набувають ознак істотних умов.

Зміст договору у багатьох випадках визначається шляхом типізації договірних умов. Відповідно до ст. 179 ГКУ при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

1. вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

2. примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

3. типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

4. договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Під тлумаченням договору розуміють роз’яснення його змісту.

Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами) (ст. 213 та 637 ЦКУ). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину:

1. беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів;

2. якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з’ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін;

3. якщо за вказаними правилами немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.