Гарантія становить собою односторонній договір, за яким одна організація (гарант) зобов’язується нести майнову відповідальність перед кредитором за неналежне виконання зобов’язань боржником. Гарантія має багато схожих рис з по 
рукою, тому норми, які регулюють договір поруки, поширюються і на договір гарантії, якщо інше не передбачено законодавством. У договорі, забезпеченому гарантією, як і у договорі, забезпеченому порукою, участь беруть три особи: кредитор, боржник і гарант.
Зобов’язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов’язання (ст.562 ЦКУ).
У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого гарантією, кредитор повинен пред’явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:
1. сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;
2. закінчення строку гарантії;
3. відмови кредитора від своїх прав за гарантією.
Гарантія відрізняється від поруки наступними рисами:
1. за договором поруки зобов’язання може бути забезпечене
будь-якою особою, за гарантією – як правило, юридичною
особою (банк, інша фінансова установа, страхова організація);
2. обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою
суми, на яку видана гарантія. Обов’язок поручителя пов'язаний із сумою невиконаного зобов’язання;
3. гарантія надається у межах суми, якої бракує боржнику, порука ж забезпечує зобов’язання повністю. Тобто за гарантією виникає субсидіарне зобов’язання, за порукою – солідарне.
Поняття та види застави
Під заставою розуміють як безпосередню передачу, так й інше виділення боржником кредитору певного свого майна чи майна майнового поручителя для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок вартості цього майна переважно перед іншими кредиторами.
Особа, яка надає майно в заставу, є заставодавцем. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).
Особа, яка отримує майно в заставу, називаються заставодержатель.
Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду. Предметом застави може бути будь-яке майно, крім того, що за законодавством не може бути відчужене заставодавцем і на яке не може бути звернене стягнення. В заставу можна передавати і очікуване майно, наприклад, майбутній урожай, приплід худоби, плоди та інші прибутки, якщо це передбачено договором.
Договір застави має укладатися у письмовій формі. Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є: нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об’єкти. Застава нерухомого майна підлягає також державній реєстрації.
Залежно від предмета застави розрізняють такі її види:
1. іпотека. Іпотека – це застава нерухомості, що залишається у заставодавця або у третьої особи. Застава космічних об’єктів та транспортних засобів, що залишаються у володінні заставодавця, також регулюється нормами, які регулюють іпотечні відносини;
2. заклад. Заклад – це застава рухомого майна; при цьому предмет застави передається заставодержателю;
3. застава товарів в обігу або переробці. Предметом цього виду застави є: сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція;
4. застава цінних паперів. 
Передання у заставу цінних паперів на пред’явника здійснюється шляхом простого їх вручення заставодержателю, іменних – шляхом вчинення заставного індосаменту. Заставлені папери за угодою сторін можуть бути передані на збереження в депозит нотаріальної контори або банку;
5. застава майнових прав. Суть застави майнових прав полягає в тому, що в разі невиконання боржником зобов’язання до заставодержателя переходять закладені права в тому обсязі, в якому вони належали заставодавцю. Предметом договору застави можуть бути належні заставодавцю вимоги за зобов’язаннями, де він є кредитором, або за зобов’язаннями, які виникнуть у майбутньому. Наприклад, одна із форм факторингових операцій.
Застава припиняється у разі:
1. припинення забезпеченого заставою зобов’язання;
2. загибелі або втрати майна застави, якщо заставодавець не
замінив предмет застави;
3. примусової реалізації предмета застави;
4. закінчення строку дії права, що становить предмет застави;
5. набуття заставодержателем права власності на предмет
застави.
ЛЕКЦІЯ 5
