Емоції: поняття, функції і значимість у розвитку особистості

Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного і неприємного, відношення людини до світу і людей, процес і результати його практичної діяльності. До класу емоцій ставляться настрої, почуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані "чисті" емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стани людини. Будь-які прояви його активності супроводжуються емоційними переживаннями.

У людини головна функція емоцій складається в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо, один одного, можемо, не користуючись мовою, судити про стани один одного і краще настроюватися на спільну діяльність і спілкування. Чудовим, наприклад, є той факт, що люди, що належать до різних культур, спроможні безпомилково сприймати і оцінювати вираз людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив.

Даний факт не тільки переконливо доказує уроджений характер основних емоцій і їхньої експресії на особі, але і наявність генотипів обумовленої спроможності до їхнього розуміння в живих істот.

Ми нерідко вважаємо, що емоції і почуття - це одне і те ж. Емоції, в строгому значенні слова, - це безпосереднє, тимчасове переживання якого-небудь почуття. Емоційне життя людини наповнена різноманітним змістом: емоції виражають оцінне ставлення до окремих умов, які сприяють або перешкоджають здійсненню діяльності (наприклад, страх, гнів), до конкретних досягнень у ній (радість, смуток), до сформованим або можливих ситуацій і т.п.

У людини головна функція емоцій складається в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо, один одного, можемо, не користуючи мовою, судити про стани один одного і краще настроюватися на спільну діяльність і спілкування. Другою найважливішою функцією емоцій є експресивна і комунікативна, вона ж є найважливішим чинником регуляції процесів пізнання.

Емоції виступають як внутрішня мова, як система сигналів, за допомогою якої суб'єкт дізнається про потреби значущості.

З точки зору впливу на діяльність людини емоції поділяються на стенічні і астенічні. Під вплив таких емоцій індивіду стає важко промовчати, залишитися бездіяльним, виявляється готовність "гори звернути". І навпаки, іноді переживання викликають своєрідну скутість, пасивність - тоді йде мова про астенічні емоціях.

Емоції відносно слабко виявляються в зовнішньому поводженні, іноді ззовні взагалі непомітні для сторонньої особи, якщо людина вміє добре приховувати свої почуття. Вони, супроводжуючи те чи інший поведінковий акт, навіть не завжди усвідомлюються, хоча всяке поводження пов'язано з емоціями, оскільки спрямовано на задоволення потреби. Емоційний досвід людини набагато ширше, ніж досвід його індивідуальних переживань. Емоції людини проявляються у всіх видах людської діяльності і особливо в художній творчості. Власна емоційна сфера художника відбивається у виборі сюжетів, у манері листи, у способі розробки обраних тем і сюжетів. Все це разом узяте складає індивідуальна своєрідність художника. [11, ст. 204-207]

Інтерес - найбільш часто випробовувана позитивна емоція. Він є виключно важливим видом мотивації в розвитку знань, навичок, інтелекту. Інтерес - це єдина мотивація, яка може підтримувати повсякденну роботу нормальним чином. Інтерес може порушуватися уявою і пам'яттю за відсутності зовнішньої стимуляції. Поширеною причиною емоції інтересу є генеруються індивідом уявні образи, пов'язані з досягненням цілей, які ставить перед собою індивід.

З точки зору зовнішніх проявів інтерес важко визначити точно, оскільки виразу обличчя при інтересі не настільки певні, як при багатьох інших емоціях. Інстинктивним при цьому може бути легке підведення або опускання брів, невелике розширення чи звуження століття, легкий нахил голови до плеча. [1, ст. 19-30].

Інтерес розглядається як одна з фундаментальних вроджених емоцій і вважається домінуючою з усіх емоцій у нормальної, здорової людини. Передбачається, що саме емоція інтересу постійно присутній у свідомості і що саме вона разом з пізнавальними структурами і орієнтаціями направляє сприйняття, пізнання і дію. Емоція інтересу підтримує дослідження, вивчення і конструктивну діяльність, міжособистісні та сімейні відносини, важливий для розвитку вмінь та інтелекту індивіда, відіграє провідну роль у розвитку та формуванні особистості. [5, ст. 33-37]

Радість - позитивна емоція, що характеризується відчуттям впевненості, задоволеності та особистої значущості. У зв'язку з тим, що почуття радості гармонізує стан людини, насичуючи його самовдоволення, задоволеністю навколишнім світом і світотворення в цілому, емоція ця, з об'єктивних причин, є відносно короткочасною, схильною зміні іншими емоційними станами.

Вираз радості універсально, супроводжується характерним розтягуванням і викривленням губ (посмішкою), мімічним звуженням очей з утворенням променистих зморшок.

Дослідники сходяться на думці, що досить непросто говорити про причини радості, оскільки її переживання необов'язково випливає з специфічній ситуації або дії.

Радість має велике значення в життєдіяльності людини, полегшуючи й підсилюючи соціальні зв'язки, тим самим збільшуючи адаптаційні характеристики особистості, і позначаючи звільнення від негативної стимуляції і напружених станів. [12, ст. 184]

З точки зору впливу на діяльність людини емоції поділяються на стенічні і астенічні. Емоції людини проявляються у всіх видах людської діяльності і особливо в художній творчості. Власна емоційна сфера художника відбивається у виборі сюжетів, у манері листи, у способі розробки обраних тем і сюжетів. Все це разом узяте складає індивідуальна своєрідність художника.

Подив - не має чітко вираженого позитивно позитивного чи негативного знаку емоційна реакція на раптово виникають обставини. Подив гальмує всі попередні емоції, спрямовуючи увагу на об'єкт, його викликав, і може переходити в інтерес.

Зовнішнє вираження подиву супроводжується підняттям брів, зморшками на лобі, розширенням і округленням очей, часткове відкриття рота, устремлінням тіла вперед.

У строгому сенсі здивування не є ні позитивних, ні негативних. Але якщо людина відносно часто відчував приємне здивування, то він прийде до його позитивну оцінку, якщо відносно часто відчував неприємний подив, він може прийти до його негативній оцінці і гірше справлятися з ситуаціями, що викликають це почуття.

Подив є минущим почуттям. Воно швидко наступає і швидко проходить, не мотивуючи поведінку протягом тривалого часу. Функція подиву полягає у підготовці індивіда до успішних дій в умовах нового раптової події, в пристосуванні нервової системи до зовнішніх змін. З еволюційної точки зору готовність мати справу з несподіванками і вміння орієнтуватися в умовах раптово з'являються небезпек має неоціненне значення.

Страждання - важлива фундаментальна, яскраво негативна емоція, що грає значну роль в еволюції людини і що продовжує виконувати важливі біологічні та психологічні функції.

Першою причиною страждання є акт народження, фізичне відділення дитини від матері. Відчуження, фізичне або психологічне, залишається протягом всього життя однією з основних і найбільш загальних причин страждання.

Іншою важливою причиною страждання є невдача, як реальна, так і уявна. У даному випадку причини страждання пов'язані з особистісними установками.

Відчуваючи страждання, людина може відчувати самотність, ізольованість, відірваність, поразка і почуття знедоленості, як справжнє, і уявне, а також невдоволення собою і безсилля.

Таким чином, страждання - найбільш поширена негативна емоція, що є домінуючою при горі і депресії, яка може служити конструктивним цілям, мотивуючи активну діяльність.

Гнів, огиду і презирство - різні фундаментальні емоції. Вони різні як по проявах, так і переживань. Людина може відчувати себе роздратованим при гніві, переживати глибоке незадоволення при відразі і бути холодним і відстороненим при піклування. Однак у повсякденному житті гнів, огиду і презирство здаються часто виникають разом. Ситуації, які викликають одну з цих емоцій, часто викликають і інші.

Гнів. Однією з причин гніву є почуття фізичного або психологічного перешкоди - фізичні перешкоди, правила, закони чи власна нездатність. Якщо перешкоди незначні або неочевидні, безпосередня реакція може в гніві і не виражатися, однак щось справді заважає досягненню омріяної мети, гнів рано чи пізно обов'язково виникне. Ці причини викликають гнів у багатьох людей, хоча існують інші, індивідуальні та залежать від рівня розвитку причини гніву.

Індивідуальні вираження гніву можуть значно варіювати, але на обличчі індивіда в стані гніву майже завжди можна бачити хоча б деякі з природних компонентів його прояви: рух м'язів чола всередину і вниз, похмуре і загрозливе вираз очей, що фіксуються на об'єкті гніву, розширення ніздрів, підняття крил носа, почервоніння обличчя.

При гніві у людини напружені м'язи і горить обличчя. Людина відчуває свою силу і хоче напасти на джерело гніву. Чим сильніше гнів, тим сильнішим і енергійним відчуває себе індивід, і тим більше потребу у фізичній дії. Гнів змушує відчувати сильну напругу і супроводжується сильним почуттям імпульсивності.

В еволюції людини гнів мав важливе значення для виживання. Воно пояснюється здатністю мобілізувати енергію індивіда і зробити його готовим до активної самозахисту. Існують дані, що свідчать, що неможливість або нездатність висловити відповідним чином справедливий гнів може заважати ясному мисленню, погіршувати відносини і приводити до психосоматичних розладів. [30, ст. 46-48]

Відраза. Це негативний емоційний стан, що викликається об'єктами (предметами, людьми, обставинами і ін), зустріч із якими (фізична взаємодія, комунікація в спілкуванні та ін) вступає в різке протиріччя з ідеологічними, моральними або естетичними принципами чи установками суб'єкта. У деяких відносинах огиду тісно пов'язане з гнівом, проте воно володіє низкою відмінних рис. Людина прагнути усунути об'єкт відрази або відсторонитися від нього. Якщо відразу інтенсивно, воно дійсно може викликати блювотний рефлекс.

Коли щось викликає огиду, людина прагне усунути цей об'єкт або змінити його таким чином, щоб він перестав викликати відразу. У процесі еволюції огиду, ймовірно, сприяло підтримці санітарного стану середовища та запобігало вживання зіпсованої їжі і води. Відраза, як і гнів, може бути спрямоване на самого індивіда, знижуючи самооцінку і викликаючи самосудження. Сукупність гніву та огиди щодо себе, як правило, відчувають страждають депресією. [18, ст. 141]

Презирство. Це негативний емоційний стан, який виникає в міжособистісних взаємовідносинах і породжується неузгодженістю життєвих позицій, поглядів і поведінки суб'єкта з аналогічними категоріями, притаманними об'єкту почуття. Відчуває цю емоцію людина, як правило, піднімає брову, у нього витягується особа, підводиться голова, як ніби він дивиться згори вниз. В еволюції презирство могла відігравати конструктивну роль у розвитку самооборони, проте коли презирство звернуто на інших людей (або на себе) важко виявити в цій емоції що-небудь позитивне чи адаптивний. Можливо, що презирство помірної сили служить конструктивним цілям, якщо воно спрямоване проти об'єктивно асоціальних об'єктів. Поряд з цим легко визначити негативні функції цієї емоції. Презирство - основна емоція у всіх видах забобонів. З трьох емоцій ворожості - гніву, огиди і презирства - презирство є найбільш холодної емоцією. Презирство - це відсторонене переживання, що спонукає до агресії, що виявляється в зарозумілості, хитрості та обмані.

Гнів, огиду і презирство - це різні емоції, але в житті вони часто взаємодіють. Будь-яка комбінація цих трьох емоцій становить основний афективний компонент ворожості. Управління гнівом, огидою і презирством представляє собою значні труднощі. Нерегульований вплив цих емоцій на мислення та діяльність може створити серйозні проблеми адаптації. [27, ст. 52-55]

Страх рано чи пізно відчувають всі люди. Пов'язані з ним переживання легко відтворюються і можуть прориватися у свідомість під час сну. Страх є найбільш небезпечною з усіх емоцій. Інтенсивний страх призводить навіть до смерті. Але страх не є тільки злом. Він може служити сигналом і змінювати напрямок розумових процесів і поведінку. З еволюційно - біологічної точки зору страх може посилювати соціальні зв'язки, включати колективний захист.

Причинами страху можуть бути події, умови або ситуації, що є сигналом небезпеки. Загроза може бути як фізичної, так і психологічної. Причиною страху може бути як присутність чогось загрозливого, так і відсутність чогось, що об'єкта, що забезпечує безпеку, наприклад, мати для дитини.

Страх може викликатися стражданням, це пов'язано з тим, що в дитинстві сформувалися зв'язку між цими почуттями. Через часту поширеності страждання зв'язок його з острахом викликає неврози "тривожності".

Причини страху можна розділити на 4 класи: зовнішні події чи процеси, потяги і потреби, емоції, когнітивні процеси суб'єкта. Причини, що відносяться до кожного з цих класів, можуть бути як вроджені, так і набуті.

Страх є емоцією великої сили, яка виявляє помітний вплив на сприйняття, мислення і поведінку індивіда. [16, ст. 11-121]

Сором - негативний емоційний стан, що виражається в усвідомленні невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням оточуючих, а й власним уявленням про належному поведінці і зовнішньому вигляді.

Протиборство і перемога над соромом можуть збільшувати почуття особистісної ідентичності і свободи. Для боротьби з соромом люди використовують захисні механізми заперечення, придушення і самоствердження. Часто пережитий сором може вести до страждання і депресії. [28, ст. 98]

Так як емоції - продукт еволюційно-біологічного спадщини, природно зробити висновок про те, що кожна емоція виконує природжено адаптивну функцію в розвитку людства. Сором, можливо, виконує деякі життєво важливі функції для індивіда. Перш за все, сором робить людину сенситивним до почуттів і оцінками оточуючих, що спрямоване на зближення спільноти. Щоб уникнути сорому від усвідомлення своєї непотрібності індивід розвиває свої здібності. Індивіди з більш високими і різнобічними здібностями сприяють процвітанню та посилення життєздатності суспільства.