В одному реченні не можливий розгорнутий виклад якогось змісту, тому для цього необхідно кілька пов’язаних між собою речень, тобто текст. Висловлюючи свої думки і почуття, людина переслідує мету – щось повідомити, про щось запитати, переконати, спонукати до певних дій. Отже, безпосереднім проявом думки є текст.
Текст (від лат. textum- тканина, сплетіння, з'єднання) - максимальна одиниця мови. Повний розгорнутий виклад матеріалу з обраної теми; сукупність речень, пов’язаних за змістом. Виступає обов’язковим складником комунікативного процесу, допомагає фіксувати, зберігати і передавати думку.
Лінійно розташована сукупність речень є одиницею тексту. Найменша одиниця тексту – надфразова єдність та абзац, а також розділи, підрозділи, глави.
Надфразова єдність, або складне синтаксичне ціле,— це група речень, об'єднаних граматичним і змістовим зв'язком, що виражають думку вільніше, розгорнутіше і повніше порівняно з реченням. У діалозі, наприклад, надфразова єдність складається з питань і відповідей. Надфразова єдність найчастіше збігається з абзацом, хоч може складатися і з кількох абзаців.
Абзац (нім. absatz) - це відрізок тексту, що має структурну, тематичну і змістову завершеність. Групи речень, що входять до абзацу, передають відносно самостійну інформацію і характеризуються певними структурними особливостями. Такі групи речень називають складним синтаксичним цілим. Іноді текст може складатися з одного речення. Це прислів’я, приказки, крилаті вислови: Влітку один тиждень рік годує. Книга за сімома печатями. Сім разів відмір, один раз відріж.
За способом репрезентації тексти поділяють на усні, письмові.
Усний текст – продукт живого мовлення, він відтворюється мовним апаратом людини й сприймається на слух як цілісний відрізок мовного потоку (публічні виступи, діалоги тощо).
Письмовий – продукт письма чи друкування, відтворюється на папері як „ланцюжок” графічних знаків (протоколи, звіти, наукові праці тощо).
Основні ознаки текстів:
1. Цілісність, яка забезпечується змістовою (єдність теми і змісту) або комунікативною (мета спілкування), структурною і формально-граматичною (єдність мовленнєвих жанрів) цілісностями.
2. Зв’язність (когезія) - визначальна категорія тексту, яка забезпечується єдністю двома видами засобів: зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні засоби когезії мають формальні показники (лексичні і граматичні засоби: синоніми, пароніми, сполучники, порядок слів у реченні, наголос, паузи тощо), однак домінують внутрішні семантичні засоби зв'язності. Внутрішній зв'язок базується на спільності предмета опису, що є тим «стрижнем», що проходить через весь текст і як би «стягає» усі його частини в єдине ціле.
3. Членованість тексту - властивість тексту бути комунікативно членованою одиницею з метою полегшення сприйняття інформації адресатом.
4. Інформативність тексту. Кожний текст створюється заради передачі інформації.
5. Завершеність тексту - це ознака, що передбачає їхню формальну і змістову закритість.
Види зв'язку між складовими частинами тексту:
У тексті може бути послідовний («ланцюговий») і паралельний зв’язок.
Л анцюговий (послідовний) зв'язок полягає в тому, що певний елемент попереднього речення є відправним пунктом для наступного і вимагає дальшого розгортання думки. Послідовний зв’язок з повторенням слід широко використовується в науковому і діловому мовленні, забезпечуючи точність мовлення. Наприклад: Правильно і чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників або вчителів-мовників, це – не тільки ознака, а й обов’язок кожної культурної людини. Культурними в нас мусять бути всі, незалежно від того, працює людина розумово чи фізично. (Б. Антоненко-Давидович.);
Паралельни й зв'язок — це цілковита рівнозначність кількох окремих речень у складному синтаксичному цілому Повтор слова при паралельному зв’язку є засобом підсилення, підкреслення чого-небудь. Узагальнююче речення в такому тексті виконує роль експресивного повтору. Наприклад: І справді – раптом почав падати прямий дощ. Він лив, і половина сонця заховалася за хмари, а половина визирала: а що робиться на землі, бо там весною завжди дуже весело, і сонцю хотілося все бачити. Всі краплини сяяли на сонці від його проміння і сліпили очі. Це був веселий сліпий дощик! (О. Іваненко.).
Компоненти тексту можуть поєднуватися ще такими видами зв’язку:
- контактним — пов’язані елементи знаходяться поруч;
- дистантним - зв'язок здійснюється на відстані (наприклад, об'єкт, що згадувався в першому абзаці, знову стає предметом уваги в наступних абзацах, через певну кількість речень іншого змісту);
- перспективним - зв'язок полягає в тому, що думка, висловлена в якомусь реченні, вимагає подальшого розгортання.
- ретроспективним - зв'язок виявляється тоді, коли якийсь фрагмент вимагає від адресата пригадування змісту попередніх частин тексту.
Частини тексту пов'язуються не лише за змістом, але й за допомогою лексичних та граматичних засобів. До перших належать повтори слів, синоніми, спільнокореневі слова, займенники і близькі до них прислівники. До других — сполучники, вставні слова, неповні речення, риторичні питальні речення тощо.
Розрізняють усні й писемні тексти, художні й нехудожні,прозові й віршові,монологічні й діалогічні, розповідь, опис,роздум.
Усний текст – продукт живого мовлення, він відтворюється мовним апаратом людини й сприймається на слух як цілісний відрізок мовного потоку. Письмовий – продукт письма чи друкування, відтворюється на папері як „ланцюжок” графічних знаків. Кожний з них має відповідно властивості усного чи писемного мовлення.
Художньому тексту властиві образність, що виявляється у майстерному змалюванні картин і образів засобами художнього слова, та конкретно-чуттєвий елемент, який бере участь у створенні чуттєво-емоційних вражень. Саме цим відрізняються тексти художнього стилю від інших. Певні властивості художнього стилю мають окремі тексти розмовного та публіцистичного стилю.
Нехудожні тексти визначаються більшою інформативністю, докладністю і відсутністю художньої образності. Це тексти наукового, офіційно-ділового, а також окремі жанри публіцистичного і різновиди розмовного стилю.
Тексти усіх стилів, крім художнього, за формою вияву прозові, тобто позбавлені ритмічної організації. Для художнього стилю властива ще й віршова форма вияву, що реалізується повторенням певних ритмомелодичних строфічних елементів.
В основі розмежування монологічних і діалогічних текстів лежить кількість учасників текстотворення (мовців – адресантів мовлення).
За типом мовлення тексти бувають: розповідь, опис, роздум Текст-розповідь – передбачає послідовний розвиток подій; текст-опис - опис певного об’єкта, предмета; текст-роздум - доводить або заперечує певні тези, теореми. ТЕКСТ-РОЗПОВІДЬ: подає інформацію про події, явища, вчинки людей (або персонажів, якщо текст художній). Наприклад:
І ось що він мені розповів. Начебто сто років тому у цьому будинку жив привід. І не просто якийсь там звичайний, а… Як би його краще назвати? Своєрідний, чи що?..
Річ у тім, що кожного дня народження одного із членів родини (будь-кого!) робив цей привід ювілярові "подарунок", власноручно з'являючись перед усіма мешканцями цього будинку одночасно. (З інтернету)
ТЕКСТ-ОПИС: послідовно подаються ознаки, характерні для людини, явища, зображуваного предмета або історичної епохи. Описи дуже часто використовуються у художніх творах. Наприклад:
У давніх слов'ян Новий рік пов'язувався із землеробним календарем.
З 10 століття вже християнська Русь святкувала його 1 березня, розпочинаючи сільськогосподарські роботи, а через п'ять століть Новий рік перенесли на 1 вересня, знаменуючи кінець збору врожаю.
І лише з 1700 року за наказом Петра Першого християнське літочислення ведеться з 1січня. (З газети)
ТЕКСТ- РОЗДУМ - це міркування героя (або автора) над тим чи іншим явищем, з обґрунтуванням, розкриттям причинно-наслідкових зв'язків.
Часто у зачині тексту ставиться запитання, на яке далі в логічній послідовності. доказово дається відповідь.
Тексти - роздуми найчастіше зустрічаються в науковому (зокрема, в науково-популярному) та публіцистичному текстах. Наприклад:
Вважається, що коли у людини немає друзів, вона починає вести себе агресивно.
Свідки стверджують, що саме це й привело Володимира до злочину…
Можливо, так воно і було, але є, мені здається, ще якась причина, яка сприяла цьому лиху. (З газети)
