ЛЕКЦІЯ 3
Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні
План
1. Функціональні стилі сучасної української мови та сфера їх застосування.
2. Основні ознаки функціональних стилів.
3. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.
4. Текст як форма реалізації мовнопрофесійної діяльності
Функціональні стилі сучасної української мови та сфера їх застосування
І не покрилось слово пилом.
Все мова в пам’яті трима:
Вважали почерк спершу стилем,
Пізніш – манеру й лад письма.
Є стиль художній і розмовний
(Усім знайомий, не новий).
Є науково-популярний
І офіційно-діловий.
(Д.Білоус).
Використовуючи мову у найрізноманітніших сферах суспільного життя, люди вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на занятті відрізняється від виступу на зборах, написання приватного листа відрізняється від написання твору. Залежно від змісту і мети висловлювання у процесі мовлення відбувається певний добір і поєднання мовних одиниць. Мистецтво добирати й ефективно використовувати систему мовних засобів з конкретною метою визначає рівень культури мовлення людини і загальний рівень духовної культури нації.
Стиль (від латин. stilus – паличка для письма), манера письма.
Мовний стиль (стиль літературної мови) – різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це власне слова на власному місці.
Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови – спілкування, повідомлення, впливу.
Сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, конфесійний (релігійний) та епістолярний. Кожен зі стилів має свої характерні ознаки і реалізується у властивих йому жанрах.
Жан р – це різновид текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.
У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.
Стилі та підстилі
Розмовний: побутовий, світський.
Художній: епічний, ліричний, драматичний, комбінований.
Науковий: власне науковий, науково - навчальний, науково-популярний.
Публіцистичний: стиль засобів масової інформації, художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний.
Офіційно-діловий: законодавчий, дипломатичний, адміністративно-канцелярський.
Конфесійний: стиль проповіді, стиль богословської літератури.
Епістолярний: стиль листування.
Основні ознаки функціональних стилів
Кожний стиль має:
- сферу поширення і вживання (коло мовців);
- функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
- характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
- систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо);
- жанри реалізації (документи, художні твори, наукові праці тощо);
Розмовний стиль
Це найдавніший стиль, що виник з потреби спілкування. Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців. У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом. Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів.
Сфера спілкування – усне повсякденне спілкування в побуті, у сім’ї, на виробництві (в неофіційній обстановці).
Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з’ясування виробничих і побутових стосунків.
Жанри реалізації – приватні листи, бесіди.
Основні мовні засоби:
- емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми – цвіркочуть, тюрлюнчать);
- суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення – еньк, -юсіньк-, -ечк- тощо;дорогенький, гарнюсінький, недалечко);
- прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові: Так, гаразд.);
- часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (пона-, поза-; понаїхало, позаховано);
- фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки (балакати, бац, ну, ага);
- заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонк а);
- типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.
Основні ознаки:
- безпосередня участь у спілкування;
- усна форма спілкування;
- неофіційність стосунків між мовцями (неформальне спілкування);
- невимушеність спілкування;
- непідготовленість до спілкування;
- використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);
- використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка);
- емоційні реакції;
- потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.
Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.
ПРИКЛАД:
- Викладач запитує у студента:
- Чому ви так хвилюєтесь? Боїтесь моїх запитань?
- Та ні, пане викладач, я боюсь своїх відповідей.
Художній стиль
Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.
Як і у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) цей стиль покликаний крім інформаційної функції виконувати найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.
Сфера спілкування – мистецтво слова, творча діяльність, культура, освіта.
Основне призначення – естетичний вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів, формування ідейних переконань, моральних якостей.
Жанри реалізації – художні твори (драма, комедія, повість, роман, вірш, поема тощо).
Основні мовні засоби:
- наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);
- використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів: книш – хліб, гостинець – битий шлях, пускати півня - підпалювати);
- запровадження авторських новаторств (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);
- уживання історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементі, навіть жаргонізмів (піїт – поет, ректи - казати);
- поширене вживання дієслівних форм: (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали. (Н. тв.); (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу ): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан. (Л.Костенко);(у наказовому способі): В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);
- широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики;
- повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс - опущення члена речення, риторичні запитання, звертання, безсполучниковість та ін.).
Основні ознаки:
- художнє відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ);
- естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;
- експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, ввічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе тощо);
- зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури);
- відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання;
- визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття читача).
За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:
епічні (прозові: казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);
ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія. епіграма);
драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);
комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).
ПРИКЛАД:
Тож взявши харчу торбу запасную, до сліз жони завбачливо оглух. «Я їду, отже, я існую», - так пояснив їй, що життя – це рух. (Л. Костенко)
Науковий стиль.
Науковий стиль на кінець хх ст. досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передати найскладніші здобутки людства в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання лексичних і граматичних засобів літературної мови в науковому стилі.
Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.
Основне призначення – викладення наслідків дослідження про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизації знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.
Жанри реалізації – монографії, дисертації, анотації, відгуки, рецензії, лекції, наукові статті, доповіді, наукові дискусії.
Основні мовні засоби характеризуються:
- великою кількістю наукової термінології (транскрипція, турбуленція, дистиляція, реорганізація, атомна маса);
- наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і значків;
- оперуванням абстрактними, переважно іншомовними словами (обґрунтування, теорема, вакуум, синус, параграф, шлак);
- використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень (квантова фізика, генна інженерія);
- залученням цитат і посилань на першоджерела;
- відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики (малюсінький, соловейки);
- наявністю чіткої композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосування цифрової або літерної нумерації);
- окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників характеризується наявністю дієслівних форм (частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища): було проаналізовано, треба розглянути, досліджуючи теорему тощо;
- монологічним характером текстів;
- різнотипністю складних речень, наявністю стандартних виразів (кліше): навести приклад, провести розрахунок, підбити підсумки.
Основні ознаки:
- об’єктивність і предметність тлумачень (чітка визначеність предмета й об’єктивне до нього ставлення, що супроводжується вказівкою на джерело повідомлення);
- логічна послідовність і доказовість викладу;
- узагальненість понять і явищ;
- об’єктивний аналіз, відсутність образності та емоційності;
- точність і лаконічність висловлювань (вміння уникати повторів, надмірної деталізації);
- аргументація та переконливість тверджень;
- докладні висновки.
Науковий стиль має такі підстилі:
власне науковий із жанрами текстів (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти;
науково-популярний - застосовується для доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;
науково-навчальний - наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не включає використання елементів емоційності.
ПРИКЛАД:
Терміни – це спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, діям з певної галузі науки, техніки. До основних груп термінологічної лексики належать: математична, фізична, лінгвістична, філософська, хімічна, медична, морська, залізнична…
Публіцистичний
Публіцистичний стиль – це стиль, що призначений інформувати суспільство про факти, явища і формувати громадську думку.
Сфера використання - громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність.
Основне призначення:
- -інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;
- активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;
- пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.
Жанри реалізації – виступи, нариси, публіцистичні статті, памфлети (твори сатиричного х-ру), фейлетони (статті критичного х-ру), есе (короткі нариси).
Основні мовні засоби:
- синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;
- лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (електорат, багатопартійність, приватизація, демократія);
- використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж, юність епохи), перифрази (чорне золото - вугілля, нафта; легені планети - ліси);
- широко використовуються прислів’я, приказки, фразеологізми (з хворої голови на здорову);
- уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт);
- із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси -іст (-ист), -атор, -ація та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо-, нео-, супер-, інтер-та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);
- синтаксисові публіцистичного стилю властиві різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками; ключове, вирішальне значення мають влучні, інтригуючі заголовки;
Основні ознаки:
- доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал);
- поєднання логічності доказів і полемічності викладу;
- сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників;
- висловлювання наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю;
- наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;
- пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, активний вплив на слухача, спонукання до дії.
Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способом подачі інформації поділяється на такі підстилі:
- стиль ЗМІ (газет, радіо, телебачення тощо);
- художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, есе (короткі нариси вишуканої форми);
- науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).
ПРИКЛАД:
Учасники пленуму правління Київської письменницької організації закликають усіх літераторів, незалежно від їхніх політичних поглядів і естетичних переконань, до єдності та взаєморозуміння в ім'я розвитку українського письменства, подальшого поступу національно-культурного відродження.
(„Літературна Україна").
Офіційно-діловий стиль
Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час оформлення ділових паперів (розпоряджень, постанов, актів, наказів, резюме, характеристик тощо).
Сфера використання – офіційно-ділові відносини, спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.
Основне призначення - регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах, обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.
Жанри реалізації – ділова документація (закони, укази, статути, довідки, звіти, службові листи); виступи на зборах, нарадах, засіданнях, прес-конференціях; бесіди з діловими партнерами, телефонні розмови.
Основні мовні засоби:
- стандартна канцелярська лексика: суспільно-політична, професійно-виробнича, науково-термінологічна (бланк, штамп, підпис, віза, апелювати, інцидент, бюджет);
- відсутність емоційно забарвленої лексики (величезні, колосальні, грандіозні плани);
- уживання мовних штампів, стійких сполук (що діє на підставі, доводити до відома, зважаючи на викладене вище, згідно з наказом);
- специфічні фразеологічні компоненти (круглий стіл, тримати курс, впливові кола, супровідна нота);
- наявність безособових та наказових форм дієслів, дієслів теперішнього часу із значенням постійності дії (було проаналізовано, вжити заходів, рішення приймається, має місце);
- широке використання простих поширених речень з однорідними підметами, присудками, додатками (Директор вказав на проблему ретельної підготовки звітів і заповнення таблиць.);
- використання складних речень із сурядним та підрядним зв’язком (МЗС України вважає, що ухвалений за результатами обговорення документ, не відображає реальної ситуації в Україні.).
Основні ознаки:
- офіційний характер (спілкування між установами, закладами, підприємствами, службовими особами);
- адресність (офіційний автор та адресат завжди відомі);
- повторність дій та ситуацій (регулярне використання однакових мовних засобів);
- тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація;
- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;
- точність та ясність (поєднуються з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів);
- документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, розташованих у певній послідовності, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
- висока стандартизація вислову та сувора регламентація тексту (для чіткої організації текст поділяється на параграфи, підпункти,абзаци).
Підстилі:
- законодавчий (закони, укази, постанови, статути) – регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними та службовими особами;
- дипломатичний (міжнародні угоди, конвенції, комюніке (повідомлення), протоколи, звернення, меморандуми (дипломатичні листи) – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків;
- -адміністративно-канцелярський (накази, розпорядження, довідки, доручення, акти) – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах, діловодстві.
ПРИКЛАД:
У ст. 11. “Закону про мови ” записано: “Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ. організацій є українська мова”.
Епістолярний стиль
Сфера використання - приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад, художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського, “Листи з хутора” П. Куліша та ін.).
Основні ознаки:
- наявність певної композиції;
- початок, що містить шанобливе звернення;
- головна частина, у якій розкривається зміст листа;
- кінцівка, де підсумовується написане;
- іноді постскриптум. (Р.S. - приписка до закінченого листа після підпису).
Основні засоби - поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.
До епістолярного стилю зараховують не тільки листи видатних письменників, громадських і культурних діячів, а й щоденники, записи, мемуари.
Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формувань увічливості.
Конфесійний стиль
Сфера використання — спілкування в конфесіях, культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.
Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах (літургіях), проповідях, молитвах (усна форма); в Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).
Основні засоби:
- суто церковна термінологія, мовні формули із сакральним значенням (дар праведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);
- непрямий порядок слів у реченні та словосполуці (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);
- значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, — за три дні збудую інший, нерукотворний);
- наявність архаїзмів (уста, живіт, зріти);
- стандартність стильової форми.
Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражальних засобів і поділ на такі підстилі: публіцистичний, науковий, художній. Повернення до загальнолюдських і давньонаціональних цінностей зобов'язує нас уважніше ставитися до конфесійного стилю як до складової частини загальнонаціональної культурно-духовної скарбниці та складової частини нашої історії.
ПРИКЛАД:
«Як до Одушевленого Божого Кивоту, хай ніяк не доторкнеться рука скверних; уста ж вірних. Богородиці невпинно голос Ангела співаючи, з радістю хай виголосять: Радуйся, Благодатная, Господь з Тобою» (Великий молитовник, 23).
Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.
Із часу введення курсу «Ділова українська мова» у вищих навчальних закладах (1992) відбулася певна переорієнтація щодо розуміння самого предмета викладання.
Формулюючи поняття «мова професійного спілкування», слід мати на увазі принаймні три сучасні стилі — офіційно-діловий, науковий, розмовний, оскільки ділова та фахова мова містять близькі й навіть спільні мовні засоби різних рівнів. Уміле використання цих засобів — необхідна умова досягнення успіхів у професійній сфері.
Професійна сфера репрезентує офіційно-діловий та науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, листа, доповіді тощо.
Для цих стилі характерні спільні метатекстові одиниці, за допомоги яких можна:
1) наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читача до важливих фактів: слід, варто, розглянемо(наведемо) приклад, перейдемо до питання, зауважимо насамперед, тільки, аж нiяк не;
2) пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад; приміром, зокрема; а саме; тільки так, це значить, передусім(передовсім);
3) висловити впевненість або сумнів (оцінку повідомлюваного): очевидно; зрозуміло, зрозуміла (ясна) річ, напевно, без усякого сумніву, беззаперечно, безумовно, не викликає сумнівів той факт, що…, не потребує доведення...;
4) вказати на порядок думок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, спочатку, спершу, почнемо з того, що…, перейдемо до питання.
5) поєднати частини інформації: і (й), також, інакше кажучи, згідно з цим, відповідно до цього, як зазначалося раніше, як було показано, разом з тим.
6) відобразити зіставлення й протиставлення, вказати на причину (умову) і наслідок: і, а, але, проте, однак, не тільки (не лише), а й, на противагу цьому, в такому разі (випадку), попри те, а отже, незважаючи на те, як з’ясувалося.
7) узагальнити, зробити висновок: отже, словом, зрештою, що й треба було довести, можна зробити висновок проте, що…, є підстави стверджувати що..., сутність викладеного дає підстави потвердити...;
У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови у суспільно-виробничій сфері. Основний критерій – знання мови свого фаху, рівень володіння професійною термінологією. Разом з підвищенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються вимоги до мовних знань – уміння грамотно висловлюватись, оформляти ділові папери, вести переговори тощо.
Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення (грамотності,, стислості, точності викладу) кожен фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів. З цією метою студенти мають навчитися:
правильно використовувати різні мовні засоби відповідно до комунікативних намірів; влучно висловлювати думки для успішного розв’язання проблем і завдань у професійній діяльності;
сприймати, відтворювати, редагувати тексти офіційно-ділового й наукового стилів;
скорочувати та створювати наукові тексти професійного спрямування, складати план, конспект, реферат тощо, робити необхідні нотатки, виписки відповідно до поставленої мети;
складати різні типи документів, правильно добираючи мовні засоби, що репрезентують їх специфіку;
послуговуватися лексикографічними джерелами (словниками) та іншою допоміжною довідковою літературою, необхідною для самостійного вдосконалення мовної культури.
Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, тобто уміння запитувати, відповідати, переконувати, зрозуміло і лаконічно висловлювати свою думку. Особливі труднощі у студентів виникають під час монологічних висловлювань – безсистемність, непослідовність, відсутність орієнтації на адресата. Тому їх активна участь в різноманітних тренінгах, діалогах, дискусіях, публічних виступах є запорукою успіху в навчанні та професійній кар’єрі. Володіння засобами розмовного стилю, зокрема розмовно-професійного, допоможе добирати й ефективно використовувати систему мовних засобів відповідно до умов спілкування.
Отже, слово − це робочий інструмент інженера, мовлення − компонент його професійної майстерності. Від правильності, точності, логічності, зв’язаності, переконливості, емоційності, доступності висловлювань залежать ефективність та результативність роботи з підлеглими.
