Різновиди організацій та комунікацій в них

Термін організація йшов в українську мову звивистим шляхом: від грецького «органон» – інструмент, знаряддя, через французьке – «пристрій» та російське «организация» – група людей, що взаємодіють між собою для досягнення спільної мети за допомогою певних умов (наявності спільного приміщення, засобів для роботи, правових, економічних умов тощо). Організацією зазвичай називають утворення, що має ряд ознак:

• наявність спільної мети;

• певна кількість учасників, що об’єднують свої зусилля для досягнення цієї мети;

• координація всіх внутрішніх процесів, що забезпечує саморегулювання організації;

• наявність меж, що відокремлюють організацію від оточуючого соціального середовища, інших організацій та забезпечують зв’язки з «зовнішнім світом»;

• організаційна культура (сукупність організаційних принципів, норм поведінки, символів, традицій тощо).

Існує багато визначень організації. Одне з найпростіших, яке виражає суть поняття, розглядає організацію як стійку систему людей, які спільно працюють, щоб досягнути спільних цілей на основі поділу праці та ієрархії ранґів. Організація дає змогу скористатися вигодами спеціалізації, досягти високої ефективності роботи. Адам Сміт у книзі “Багатство націй” показав переваги поділу праці для підвищення її продуктивності. Якщо поодинці один робітник може зробити 20 шпильок на день, то розробивши процес виготовлення на 18 операцій і поставивши на кожну одного робітника, можна досягти середньої продуктивності праці в 240 разів більшої, тобто 4800 шпильок денно.

Організації мають ресурси — це люди, фінанси, технології, сировина, енергоносії, організаційна структура тощо. Найважливіша функція будь-якої організації − це розв’язання проблем, пов’язаних із використанням ресурсів і взаємодією із довкіллям.

До чинників, що визначають внутрішнє середовище організації, дослідники систем відносять такі змінні, як структура організації, її цілі, завдання, технології, люди.

Усі ці змінні взаємодіють і взаємозалежні. Зміни однієї змінної впливають на характеристики інших. Наприклад, зміна технології обов’язково впливає на людей. Виникне потреба перекваліфіковувати або набирати більш підготовлені кадри. Нові цілі потребують нових технологій. Внутрішнє середовище можна розглядати як сукупність взаємодіючих структуроутворювальних компонентів організації.

Структура організації — це схема взаємозв’язків компонентів системи. Вона об’єднує їх у єдине функціонуюче ціле. Зміна розташування компонентів системи можлива до визначеної межі. Після цього система перестає існувати. Структура відбиває стійку картину взаємозалежності і взаємозв’язків підрозділів організації. Структура організації характеризується:

— ступенем формалізації,

— централізацією,

— демократизмом,

— делеґуванням прав і повноважень тощо.

Диференціація влади і повноважень є, поряд із спеціалізацією, структуроутворювальним чинником. Широке делеґування повноважень формує демократичну структуру. Зазвичай, демократична структура збільшує можливості, контактність організації. Проте в екстремальних умовах демократична структура завжди слабша, ніж централістська. Організаційна структура обмежує поведінку людини в організації, робить її більш передбачуваною. Комунікація оживляє організаційну структуру і визначає її конфігурацію.

Одні організації більше схожі на жорстко структуровані механізми, інші − нагадують живий організм. Механістичні організації функціонують, як добре налагоджений аґреґат, де усі його вузли взаємодіють із встановленою точністю і передбачуваністю. Тут кожний спеціаліст вирішує своє виробниче завдання за детально розробленим планом, строго дотримуючись встановленої реґламентації. У таких організаціях переважають вертикальні комунікації, по яких спускаються вниз команди і розпорядження. Співробітники в таких організаціях часто відчувають дефіцит інформації. Вважається, що механістичні організації малочутливі до “сиґналів” із зовнішнього середовища і важко сприймають нововведення. Організації органічного типу працюють, зазвичай, у творчому ключі. Співробітники тут більш поінформовані, ніж в організаціях механістичного типу, і виконують свої виробничі завдання, співвідносячи їх із загальною метою. У таких організаціях переважають горизонтальні комунікації і розвинуті неформальні мережі спілкування. Це дає змогу швидше перебудуватися, реагуючи на зміну кон’юнктури.

Обидва описані типи організацій — радше теоретичні. На практиці ж функціонують організації змішаного типу. Можливі і такі варіанти, коли якісь підрозділи занадто зареґламентовані, а в інших − переважає невтримний демократизм.

Організації можна класифікувати за типом власності на державні, приватні (належать одному власнику або групі власників) та громадські.

Спеціалісти, зазвичай, класифікують громадські організації так:

· організації членського типу, що об’єднують людей, які мають спільні потреби або прагнення. Такі організації утворюються навколо сильного лідера або групи однодумців. У цьому їхня сила і привабливість, але, водночас, тут криється серйозна небезпека: демократія повинна бути основою й стилем стосунків та управління у громадській організації, але лідери-засновники далеко не завжди сповідують демократичний стиль керівництва. Організації членського типу, зазвичай невеликі;

· партнерські організації – організації, орієнтовані на надання послуг певним групам людей (наприклад, харитативні організації, організації, що обслуговують людей з особливими потребами, займаються реабілітацією алкоголіків, наркоманів, звільнених після ув’язнення тощо). У таких організаціях невелика кількість штату і багато добровольців, які виконують більшість функцій з обслуговування клієнтів;

· Організації з надання технічної допомоги − їхня основна мета полягає у тому, щоб забезпечити технічну та організаційну підтримку громадським організаціям і групам членського або партнерського типу. Отже, клієнтами таких організацій є інші громадські організації.