Київська Русь за князювання Володимира Великого

3.

з VII ст. до н.е. в Північному Причорномор'ї вихідцями із Греції були засновані міста-держави: Ольвія (гирло Південного Бугу), Tipa (біля гирла Дністра), Феодосія, Херсонес (на місці нинішнього Севастополя), Пантікапей (на місці сучасної Керчі) та інші.

Засновані спочатку містами малоазійського узбережжя, ці поселення невдовзі стали незалежними державами (VII-І ст. до н.е.), а пізніше (І ст. до н.е. - III ст. н.е.) опинились під протекторатом Риму. Найбільшого розквіту держави досягли у VI-IV ст. до н.е. Провідну роль серед них відігравали Ольвія, Херсонес, Боспорське царство.

Головні причини заснування греками колоній - дефіцит землі і хліба, перенаселеність грецьких міст, воєнно-політичні конфлікти. Лідерство у заснуванні колоній належало малоазійському місту Мі-лету, "родоначальнику" понад 90 міст у басейні Чорного моря. Саме з малоазійських грецьких міст, які потерпали від постійних нападів персів і лідійців, рухався основний потік грецьких колоністів.

За формою правління міста-держави були республіками: демократичними (де вирішальну роль у політичному житті відігравав демос) або аристократичними (де влада фактично належала рабовласницькій аристократії). Типовими демократичними полісами були Ольвія та Херсонес. Як свідчать джерела, демократизації суспільного життя міст передувала гостра внутрішня соціальна боротьба. Так, переломним моментом в історії Ольвії можна вважати осаду міста македонським полководцем Зопіріоном у 331 р. до н.е. У цей період у місті спалахнула гостра соціальна боротьба: було звільнено рабів, наділено громадянськими правами іноземців, пом'якшено боргові зобов'язання, збільшено повноваження народних зборів. Соціальні реформи заспокоїли населення, в результаті Ольвія змогла дати відсіч Зопіріону.

Єдина монархія - Боспорське царство - виникла у V ст. до н.е. в результаті об'єднання більш як 20 міст на чолі з Пантікапеєм. Причому спочатку держава являла собою союз грецьких міст, кожне з яких мало елементи самоврядування. Але поступово вона трансформувалася в монархію. До Боспорського царства входили Керченський та Таманський півострови, Кубань. Поряд із греками тут жили скіфи, таври (у Криму), меотські племена (у Приазов'ї та на Кубані). У період свого розквіту (IV-III ст. до н.е.) Боспор вдався до спроби поширити свою владу на все узбережжя Чорного моря.

Правлячими династіями були Археанактиди (480-438 рр. до н.е.) та Спартокіди, що стояли при владі до 107 р. до н.е., коли під час повстання рабів та вільного населення під проводом скіфа Савмака було вбито царя Перісада V. Повстання виявилося згубним для Боспорської держави: спочатку вона ввійшла до складу Понтійського царства, згодом потрапила під владу Риму, а у 70-х роках IV ст. н.е. остаточно розпалася під ударами гунів.

Господарство античних міст-держав було засноване на жорстокій експлуатації рабів.

Економіка була багатогалузевою:

- Торгівля велася у двох напрямках - з Грецією і з північними сусідами (скіфами та сарматами). У Грецію вивозили хліб, худобу, шкіру, пушнину, рабів. Сусідам продавали вино, зброю, тканини, вироби мистецтва та ін.

- Ремесло досягло високого рівня розвитку і славилося виробництвом металевих, керамічних, ювелірних виробів, ткацтвом.

- Землеробство: вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука, груші тощо.

- Скотарство і рибальство.

Духовна культура досягла високого рівня розвитку: розвивалися освіта, наука, література, музика, театр, скульптура, архітектура.

Культуру міст-держав визначають як чорноморський варіант античної культури.

Причини занепаду:

- загальна криза рабовласництва, яка почалася з III ст. н.е. і підірвала сили держав;

- натиск кочівників. У III ст. н.е. під натиском готів загинула Ольвія та інші міста, в IV ст. н.е. під натиском гунів загинуло Боспорське царство. У V ст. н.е. античні міста-держави припинили існування. - Культура античних колоній значною мірою вплинула на культурний розвиток сусідніх народів, у т.ч. і слов'ян.

4.

 

Новгородський князь Олег захопив київський престол. Два політичних центри - Київ і Новгород - об'єдналися в одну державу, яка отримала назву Київська Русь. Першим князем Київської Русі став Олег. Його наступник - Ігор заснував правлячу на Русі династію Рюриковичів. Ядром формування київської держави стали поляни, які перебрали ім'я одного з племен "рос" або "рус".

Теорії походження Київської Русі

В історичній науці склалося декілька теорій утворення Київської Русі. Найпоширенішими вважаються:

- Норманська теорія: варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Давньоруської держави, східнослов'янські племена були нездатні без зовнішньої допомоги заснувати могутню державу.

Норманську теорію започаткували німецькі історики Г. Баєр та Г. Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Росії.

- Теорія автохтонного походження Київської Русі: з варягами чи без варягів східні слов'яни були в змозі утворити свою державу, бо:

- для цього у східних слов'ян існували всі необхідні внутрішні соціально-економічні передумови;

- процес державотворення розпочався у східних слов'ян ще до приходу варягів;

- варяги, просуваючись у східнослов'янські землі, керувалися, перш за все, не державотворчою, а торговельною метою і здобуванням. Вони прагнули підкорити дніпровський торговельний шлях (т. зв. "шлях із варяг у греки"), обкласти даниною місцеве населення.

Цю теорію сповідували українські історики XIX - початку XX ст. М. Костомаров, В.Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій та ін.

Антинорманської теорії дотримується і сучасна українська історіографія.

Дійсно, держава виникає лише тоді, коли стає історичною необхідністю - на стадії розпаду первіснообщинного та формування класового суспільства. Саме на такій стадії суспільного розвитку знаходилися східні слов'яни у VIII-IX ст.

Перші князі:

Князювання Олега (882-912 рр.) Ігоря (912-945 рр.) Ольги (945-964 рр.) Святослава (964-972 рр.) Це період швидкого територіального зростання Русі і поступової консолідації держави.

Князі об'єднали майже всі східнослов'янські племена, підпорядкували собі найважливішу торговельну артерію по Дніпру. Консолідації племен сприяла боротьба з кочівниками і Візантійською імперією. Відповідно східний і південний напрямки були головними в зовнішньополітичній діяльності київських князів.

За князювання Олега та Ігоря до складу держави увійшли поляни, сіверяни, древляни, кривичі, радимичі, уличі, ільменські словени, а також неслов'янські племена - чудь і меря. Здійснюючи походи на схід - до Каспію та проти Візантії, князі зміцнювали кордони держави та забезпечували Русі ринки збуту.

Київська Русь за князювання Володимира Великого

Володимир (980 -1015) Після смерті Святослава між його синами почалася жорстока боротьба за владу, в якій переміг Володимир Святославич.
Одним із головних завдань,-утримання понад двох десятків племен під владою Києва. Протягом 981 — 984 рр. Володимир приборкав повстання в'ятичів, радимичів, встановив для них данину, також приєднав землі Червенської Русі — міста Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, що належали полякам, і землі ятвягів між Німаном та Західним Бугом, а потім землі білих хорватів.
Володимир непокоївся печенізькою загрозою і постійно намагався її відвернути. Для протидії цьому була потрібна сильна армія. Володимир розпочав військову реформу, замінивши племінну організацію війська на феодальну — службу за право володіти земельною власністю. Це зміцнило і владу князя. Окрім цього, була створена система фортець, валів, опорних пунктів тощо на річках Ступні, Сулі, Трубежі.
Адміністративна реформа передбачала ліквідацію племінних княжінь, поділ усієї країни на 8 округів.
Була проведена й релігійна реформа, щоб упорядкувати систему язичницьких вірувань в державі і тим самим сприяти згуртуванню слов'янських племен. З цією метою він створив язичницький пантеон із 6 богів і зробив обов'язковим поклоніння їм. Проте, переконавшись в неможливості таким чином об'єднати державу і запровадити єдину релігію, він ознайомився з іншими релігіями і вирішив прийняти християнство за візантійським обрядом.
Для піднесення авторитету свого роду та значення своєї держави Володимир забажав одружитися з візантійською принцесою Анною, сестрою візантійського імператора. Після того, як дружина Володимира захопила в Криму Корсунь (Херсонес), імператор погодився на шлюб своєї сестри з Володимиром, але за умови, що той прийме християнство. Охрестившись сам, Володимир зробив християнство державною релігією і влітку 988 р. наказав жителям Києва прийняти хрещення. Обряд хрещення було здійснено в усіх містах і селах держави.
Після прийняття християнства в Київській Русі розпочалося церковне будівництво: найбільшу церкву було споруджено в Києві на честь Богородиці та названо Десятинною, оскільки на її утримання князь виділив десяту частину свого майна. Київ став духовним центром поширення християнства та діяльності православної церкви. Там знаходилась резиденція митрополита, якого висвятив константинопольський патріарх — найвища духовна особа православної церкви. Першим митрополитом був грек Феофілакт (988—1018). Духовній владі київського митрополита підлягали єпископи: вони правили єпархіями (церковними округами), куди входили численні парафії (церковні общини на чолі із священиками), що засновувались в містах і селах.
На утримання вищого православного духовенства і монастирів київські князі давали великі грошові пожертвування, а також орні землі, ліси, сіножаті і рибні озера. Селяни і міщани для утримання місцевих церков сплачували десятину.
Прийняття християнства на Русі справило величезний вплив на подальший розвиток держави:
• воно зміцнило центральну владу князя, оскільки християнська релігія наголошує, що влада правителя дана Богом;
• сприяло формуванню єдиного світогляду та єдиної ідеології для різноплемінного населення держави і його згуртуванню у єдину давньоруську народність;
• дало можливість Київській Русі як рівноправній увійти в коло наймогутніших держав Європи;
• сприяло бурхливому розвиткові культури, торгівлі, кам'яного будівництва, а також культурним зв'язкам з християнським світом.