Природний рівень безробіття (U*) відповідає обсягу ВНП, що наближається до потенційного

Фактичний рівень безробіття визначається за формулою:

U = Uфр + Uстр + Uцикл, (10.3)

де Uфр – рівень фрикційного безробіття, %;

Uстр – рівень структурного безробіття, %;

Uцикл – рівень циклічного безробіття, %.

Циклічним безробіттям називають перевищення фактичного рівня безробіття над природним. Його величина знаходиться з виразу:

Uцикл = U - U*, де U > U*. (10.4)

Співвідношення між зміною циклічного безробіття і обсягом виробництва ВНП визначається за допомогою закону Оукена.

Закон Оукена формулюється таким чином:

Перевищення фактичного рівня безробіття над природним на 1% призводить до втрат ВНП порівняно з його потенційним обсягом на 2,5% (2-3%).

Економічні розрахунки згідно із законом Оукена здійснюються за формулою:

Y – Y*

────── = - β * (U – U*), (10.5)

Y*

 

де Y – фактичний обсяг виробництва ВНП;

Y* - потенційний обсяг виробництва ВНП;

β – емпіричний коефіцієнт еластичності (чутливості) зміни ВНП до динаміки циклічного безробіття;

U – фактичний рівень безробіття, частки одиниці;

U*– природний рівень безробіття, частки одиниці.

 

3 Інфляція – це стійка тенденція до зростання середнього (загального) рівня цін.

Перенасичення грошовими знаками каналів грошового обігу є наслідком цього явища. Інфляція може бути притаманна будь-якій фазі економічного циклу. На фазі економічного зростання може спостерігатися інфляція, що носить назву природної (π*).

Природна інфляція (π*) складає 2-3% на рік та характерна для повної зайнятості ресурсів і потенційного обсягу виробництва ВНП. Вона не призводить до втрат ВНП.

Темп інфляції (π) – це відносна зміна середнього (або загального) рівня цін.

Темп інфляції (π) визначається за формулою:

P – P(-1)

π = ────── * 100%, (10.6)

P(-1)

де π – темп інфляції, %;

P – середній рівень цін у поточному році;

P(-1) – середній рівень цін у минулому (попередньому) році.

 

Повзуча (повільна) інфляція - < 20% на рік;

галопуюча – 20-100% на рік;

гіперінфляція – 100-1000% на рік;

супергіперінфляція - > 1000% на рік.

 

 

ОСНОВНИМИ ПРИЧИНАМИ ІНФЛЯЦІЇ Є:

1) грошова емісія, незабезпечена товарною масою;

2) кредитна емісія;

3) криза валютно-фінансової системи;

4) зростання бюджетного дефіциту та державного боргу;

5) мілітаризація економіки, оскільки вона є причиною збільшення видатків бюджету, додаткового поглинання матеріальних та трудових ресурсів, а отже, вилучення їх із сфери виробництва споживчих товарів, збільшення споживчого попиту з боку зайнятих в оборонній промисловості;

6) державна монополія;

7) монополізм підприємств;

8) диспропорції в економіці;

9) механізм оподаткування (при збільшенні податку на прибуток проявляється тенденція до зниження обсягів виробництва);

10) інфляція цінової надбавки (підвищення цін з метою компенсації майбутніх збитків, які можливі в результаті організаційної реструктуризації в економіці).

 

Відповідно до причин виникнення розрізняють:

1) ІНФЛЯЦІЮ ПОПИТУ, яка виникає внаслідок зростання сукупного попиту за умови, що фактичний обсяг ВНП близький до потенційного, а сукупний попит (AD) зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись урівноважити попит і пропозицію, зростають.

 

Рис. 2. Графік інфляції попиту

Інфляція попиту була притаманна нашій економіці на початку 90-х років XX століття, коли уряд України фінансував свій бюджетний дефіцит, скориставшись друкарським верстатом, і величезні черги людей збиралися в магазинах з метою позбутися паперових грошей, які швидко знецінюються, і придбати якомога більшу кількість товарів „про запас”.

До причин інфляції попиту належать:

а) немонетарні:

· розширення державних (військових і соціальних) замовлень;

· зростання попиту на засоби виробництва в умовах майже повної завантаженості виробничих потужностей;

· зростання доходів населення в результаті узгоджених дій профспілок;

· зміни в асортиментній структурі сукупного попиту (AD) призводять до зростання загального рівня цін, бо ціни на нові товари є вищими за ціни на традиційні товари;

б) монетарні:

· зростання номінальних касових залишків, яке обумовлене: збільшенням грошової бази, вилученням грошей із сектору майна, використанням фінансових активів та боргових зобов’язань як платіжних засобів;

· зростання швидкості обігу грошей, яке викликане інфляційними очікуваннями макроекономічних суб’єктів („втеча від грошей”);

 

2) ІНФЛЯЦІЮ ВИТРАТ (ІНФЛЯЦІЮ ПРОПОЗИЦІЇ), коли зростання цін пов’язане із зростанням сукупних витрат у періоди високого рівня безробіття і надмірних витрат виробничих ресурсів.

Рис. 3. Графік інфляції витрат (пропозиції)

До причин інфляції витрат (пропозиції) належать:

· олігополістична практика ціноутворення та фінансова політика держави;

· зростання цін на сировину;

· збільшення податкового тиску та зростання „податкового клину”;

· боротьба профспілок за підвищення заробітної плати.

Інфляцію витрат (інфляцію пропозиції) від інфляції попиту відрізняє те, що ціни починають зростати ще до досягнення повної зайнятості, тому що витрати на працю, капітал і матеріали мають здатність збільшуватися навіть у недовантаженій економіці.

Коли інфляція попиту доповнюється інфляцією витрат, то в економіці виникає інфляційна спіраль:

Заробітна ↑ ціни на ↑ ціни на ↑ ціни на ↑ заробітна ↑

плата ==> готову ==> ресурси ==> готову ==> плата ==> …

(W) продукцію (p) продукцію (p) (W)

 

Дефляція – це стійка тенденція до зниження середнього (загального) рівня цін.

Дезінфляція – це зниження темпів (уповільнення) інфляції, тобто зниження темпів зростання цін.

В Україні дезінфляція спостерігалась у 1995-1996 рр., коли високі темпи інфляції, що вимірювалися чотирьохзначними числами, були зменшені завдяки активної стабілізаційної політики уряду.

 

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ:

Ø зниження життєвого рівня населення у формах зниження реальної вартості особистих заощаджень та скорочення поточних реальних доходів;

Ø ефект інфляційного оподаткування;

Ø перерозподіл доходів між приватним сектором і державою;

Ø перерозподіл доходів між тими, хто бере участь у процесі виробництва, і тими, хто отримує трансфертні виплати, на користь перших;

Ø перерозподіл майна від кредиторів до дебіторів, тому що борг повертається знеціненими грошами;

Ø скорочення обсягів виробництва як результат зниження стимулів до праці та до розширення виробництва;

Ø некерована інфляція порушує управління економікою в цілому.

 

АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ має два види:

1) адаптивна політика (політика градуювання), яка проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом’якшенні її негативних наслідків, поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Основними заходами адаптивної політики виступають:

ü стабілізація інфляційних очікувань;

ü поступове обмеження грошової пропозиції;

ü індексація грошових доходів населення;

ü застосування політики „цін та доходів” (уряд або заморожує ціни і номінальні доходи, або „прив’язує” зростання рівня цін до зростання заробітної плати, а зростання заробітної плати – до підвищення продуктивності праці. Політика „цін та доходів” може бути ефективною, якщо вона пролонгована у часі, але не створює небезпеку перетворення відкритої інфляції на приховану);

ü укладання договорів з підприємцями та профспілками про темпи зростання цін та заробітної плати;

2) активна політика (шокова терапія), яка базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси. Вона є особливо прийнятною в умовах гіперінфляції. Основними заходами активної політики виступають:

а) заходи загального характеру:

ü контроль за грошовою масою;

ü заборона емісійного фінансування Державного бюджету;

ü проведення грошової реформи конфіскаційного типу;

ü стабілізація інфляційних очікувань;

ü реструктуризація економіки;

ü регулювання валютного курсу;

ü підвищення ступеня товарності економіки;

ü приватизація;

ü засоби збільшення норми заощаджень та зменшення їхньої ліквідності;

б) заходи, спрямовані проти інфляції попиту:

ü зменшення державних витрат;

ü збільшення податків;

ü скорочення дефіциту Державного бюджету;

ü стабілізація валютного курсу;

в) заходи, спрямовані проти інфляції витрат:

ü стримування зростання факторних доходів та цін;

ü зниження податків на бізнес та прибуткового податку з громадян в рамках „економіки пропозиції” (уряд повинен проводити такі заходи, які сприяють зміщенню довгострокової кривої сукупної пропозиції (AS) праворуч без її руху вгору.