Шляхи подолання інфляції в Україні

Починаючи з 1993 р. в Україні було здійснено кілька спроб обмежити емісію грошей, щоб стримати інфляцію. Проте ці спроби були невдалими. У 1994 р. уряд намагався застосувати адміністративніметоди для обмеження темпів зростання цін. Це була, по суті, класична політика доходів, яка сповільнювала зростання зарплати, запроваджувала фіксовані ціни на значну кількість товарів і послуг, вводила адміністративне регулювання на валютному ринку тощо. Така політика пригасила темпи зростання цін, але спричинила катастрофічне падіння обсягів виробництва в уже лібералізованій економіці. Крім цього, вона відкинула країну далеко назад у реформуванні економіки.

Починаючи з другої половини 1994 р., основою антиінфляційної програми уряду стало приборкання інфляційних очікувань, які здебільшого формувалися за адаптивним принципом і значною мірою корелювали з динамікою валютного курсу української національної валюти (карбованця). Це полегшувало завдання антиінфляційної політики, бо достатньо було стабілізувати валютний курс. Кредити, отримані від міжнародних організацій, допомогли НБУ сформувати резервний фонд для здійснення інтервенцій на валютному ринку, що стабілізувало курс національної валюти (українського карбованця).

Продумана політика уряду і НБУ у 1994 – 1996 рр. дала змогу успішно провести грошову реформу. Рівень інфляції в Україні сягнув рекордно низького значення – 10,1% у 1997 р. Проте фінансова криза в Росії у 1998 р. не могла не позначитись на економічній ситуації в Україні. Вітчизняній економіці передалися очікування знецінення валюти, що підвищило ціни на енергоносії та прискорило темп інфляції, який у 1998 р. становив уже 20%. Наслідки паливної кризи в Україні, що найбільш яскраво проявила себе у середині 1999 р., а також недорід у 2003 р. у сільському господарстві спричинили певний стрибок цін на енергоносії та продукти харчування.

Згідно з оцінками фахівців, в українській економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вихід економіки України із трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура та надмірний рівень монополізації, величезний державний борг і переважно дефіцитний бюджет загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на реструктуризації національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин як необхідних умов макроекономічної стабілізації та швидкого економічного зростання.

Стагфляція - це ситуація в економіці, коли одночасно відбувається підвищення рівнів інфляції та безробіття на тлі загального спаду виробництва.

4 Взаємозв’язок між інфляцією і безробіттям у короткостроковому періоді характеризує крива Філіпса.

Між безробіттям та інфляцією у короткостроковому періоді існує обернена залежність (рис. 4).

Рис. 4. Графічне відображення кривої Філіпса

Рівняння Філіпса має такий аналітичний вираз:

π = πе – α * (U – U*) + ε, (10.7)

де π – фактичний темп інфляції, частки одиниці;

πе - очікуваний темп інфляції (береться на рівні інфляції базового року), частки одиниці, тобто πе = π(-1);

U - фактичний рівень безробіття, частки одиниці;

U* - природний рівень безробіття, частки одиниці;

α - емпіричний коефіцієнт, що визначає tg кута нахилу кривої Філіпса (коефіцієнт еластичності інфляційних змін до динаміки циклічного безробіття);

ε – шоки пропозиції (випадковий фактор).

У рівнянні Філіпса відображено, що рівень інфляції залежить від 3-х факторів:

1) очікуваної інфляції;

2) циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття від його природного значення;

3) шокових змін пропозиції.

У короткостроковому періоді економічна політика, яка спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводить до прискорення інфляції, і навпаки.