Чому релігію називають матірю, а знання, науку – батьком філософії?
Наука – это сфера человеческой деятельности, функцией которой является теоретическая схематизация и выработка объективных знаний о действительности. Філософія є вченням про загальні принципи буття, пізнання і стосунків людини і світу.
Конкретні науки мають власний предмет дослідження, свої методи і закони, свій рівень узагальнення знання, у філософії ж предметом аналізу є узагальнення цих наук, тобто філософія має справу з більш високим, вторинним рівнем узагальнення. При цьому рівень первинний призводить до формулювання законів конкретних наук, а завдання вторинного рівня - виявлення більш загальних закономірностей і тенденцій. Філософія сама впливає на розвиток науки, а не тільки відчуває вплив з їх боку.
Завдання з’ясування ціннісних підстав науки і культури загалом має філософський характер, бо предметом філософських роздумів є не світ сам по собі, а відношення «людина і світ». У філософії формується самосвідомість науки, досліджуються проблеми сутності і особливостей науково-пізнавальної діяльності. Філософія задає загальні світоглядні орієнтири у виборі проблеми дослідження, обгрунтуванні гіпотез і оцінки отриманих результатів. Філософський аналіз, узагальнення й інтерпретація нових наукових результатів не лише встановлює їх звязок і розходження з раніше накопиченим знанням, а й закладає методологічні засади формування нової системи поглядів.
Говорячи про схожість філософії та релігії, слід сказати, що в релігії, як і в філософії, мова йде про найбільш загальні уявленнях про світ, з яких люди повинні виходити в своєму житті; фундаментальні релігійні ідеї - про Бога, про Божественне творінні світу, про безсмертя душі, про Божих заповідях, які людина повинна виконувати, і т.д. - За своїм характером подібні з філософськими. Подібно філософії, релігія також досліджує першопричини мислимого (Бог), є формою суспільної свідомості
Коли і як виникає антична філософія?
Антична філософія, тобто філософія стародавніх греків і стародавніх римлян, зародилася в VII в. до н. е.. в Греції і тривала до VI в. н. е.. У це тисячоліття сформувалися два основних напрямки в європейській філософії - матеріалізм і ідеалізм, виникла діалектика, були поставлені в зародку (а то і в досить розвиненому вигляді), всі основні питання філософії, творили десятки мислителів, імена яких на слуху навіть у тих, хто спеціально філософію не вивчав, - Піфагор, Геракліт, Сократ, Демокріт, Платон, Арістотель, Епікур, Лукрецій Кар, Марк Аврелій, Цицерон, Сенека, Філон.
Антична філософія внесла винятковий внесок у розвиток світової цивілізації. Саме тут зародилася європейська культура і цивілізація, тут початок західної філософії, майже всіх її останніх шкіл, ідей і представників, категорій, проблем.
Як конкретизувався предмет і обсяг філософії після відокремлення різних галузей знань?
Питання, що вивчає філософія, є одним з найпроблематичніших для неї, оскільки предмет її історично змінювався. У різні епохи у філософії домінували то вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. філософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. Навіть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від філософії певних галузей знання, які інституціалізувалися в окремі наукові дисципліни (психологія, соціологія, політологія).
Еволюція предмета філософії не є чимось винятковим в історії науки: предмет вивчення конкретних наук, наприклад математики, також історично змінювався. Тому при визначенні предмета філософії слід брати до уваги не тільки те, яких історичних форм набувала філософія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна трактувати як осягнення всезагального розумом чи інтуїцією.
Найбільш загальні засади сущого (буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода тощо), з яких «конструюється» світ, і є предметом філософії.
