Основні риси модерністського роману

• нове розуміння традиції;

• оголошення прийому «потік свідомості» засобом пізнання індивідуальності;

• розрив із попередніми культурами;

• відмова від однолінійної залежності причин і наслідків у літературному творі;

• заперечення всього сталого, постійного;

• визнання центром подій свідомості митця;

• набуття епічністю нових ознак: подіями вважаються враження, асоціації, алюзії;

• зосередженість на процесі відтворення, мові, внутрішній, індивідуальній свідомості;

• створення зовнішнього світу через сприйняття індивіда;

• відкритість фіналів, багатозначність символів, звертання до «Я» читача.

Однією з ключових постатей модерністської прози є ірландський письменник Джеймс Джойс.

У його психологічному есе "Джакомо Джойс" відобразились автобіографічні мотиви: це був художньо-щоденниковий літопис історії одного кохання, пережитого Джойсом у Трієсті до юної учениці Амалії Поппер.

Твір «Джакомо Джойс» уважається одним із найкращих зразків малої модерністської прози. Написаний у вигляді низки фрагментів, він є своєрідним художньо-щоденниковим літописом історії одного кохання.

Реальною основою сюжету була пережита письменником закоханість в Ама- лію Поппер, свою ученицю. Напружений, динамічний, багатий розмаїтими відтінками плин почуттів ліричного героя, який сприймає ситуацію в усій її неймовірній суперечливості та ускладненості численними табу, адже він — зрілий чоловік, до того ж одружений, а вона — молода дівчина; він учитель, вона — учениця; його ставлення до своїх почуттів — лірично-іронічне, її — дещо кокетливе, — усе це становить зміст твору. Фрагменти, з яких складається есе, фіксують окремі миті любовних взаємин, віддзеркалюють спалахи почуттів героя та відтворюють різні ракурси образу коханої. Оскільки художні прийоми модернізму багатозначні, то окремі епізоди можна розуміти як такі, що відбуваються лише в розпаленій уяві ліричного героя. У поетиці твору широко використовуються імпресіоністичні засоби (враження, «зупинена мить»), елементи «потоку свідомості».

 

Автор використав у есе характерні риси поетики модерністських творів, у першу чергу, "потоку свідомості" — художнього засобу зображення внутрішнього світу людини, що полягає у безпосередньому відтворенні "зсередини" плину її роздумів, переживань, настроїв як складного психологічно свідомо-підсвідомого процесу; своєрідний спосіб фіксації та вираження найприхованіших складників цього процесу; один із провідних прийомів літератури модернізму.

"Потік свідомості" нерідко називають і розширеним внутрішнім монологом. Для, нього характерні підкреслена увага до духовного життя особистості, спонтанність виникнення думок та образів, відсутність чіткої послідовності, поєднання свідомого та несвідомого, раціонального та чуттєвого, підвищена емоційність, зменшення ролі автора на користь "я" героя, безперервність процесу внутрішньої діяльності особистості, глибинний психологізм тощо. Стилістично "потік свідомості" виявляється у синтаксичній невпорядкованості мовлення, використанні невласнепрямої мови, оповідної манери, ремінісценцій, ліричних відступів, асоціацій тощо. Художній час у цьому потоці є часом "життя душі" літературного героя, що може вміщувати у собі не тільки минуле, теперішнє і майбутнє, а й бажане, уявне, омріяне.

Твір Д. Джойса «Джакомо Джойс» за жанром – психологічне есе, яке характеризується невеликим об’ємом та індивідуальними думками і враженнями автора з якогось питання. У всіх творах ірландського письменника автор зосереджується на зображенні внутрішнього світу людини, на її думках і почуттях.

«Джакомо Джойс» написаний у 1914 році й розповідає про події, які відбувалися з самим автором, коли він заробляв собі на життя викладанням англійської мови. Реальна Амалія, дочка багатого промисловця, була ученицею Джойса.

Назва твору та деякі факти біографії дозволяють зробити висновок, що в есе автор сам стає літературним героєм. Але при цьому є в цьому творі й багато домислених ситуацій для цілісності композиції.

Основою твору «Джакомо» є історія кохання героя до молодої дівчини. Свої спостереження за нею, думки, цитати з різних творів, спогади Джойс будує як фрагменти, як потік свідомості. І хоча розповідь має вигляд окремих уривків, складається уява про його неперевершену цілісність. Автор в есе зумів так поєднати деталі та штрихи, що вони злились у єдину картину людської душі.

Образ коханої дівчини подається автором через змалювання окремих деталей: «Бліде обличчя в ореолі пахкого хутра. Руки її сором’язливі і нервові. Вона посилає погляд у лорнет. Так: Зітхання. Сміх. Змах вій». Любов, як хвиля, поглинає обох закоханих. Картина людських взаємин передається через посмішку, торкання, поцілунок: «… щасливі слова на устах, щасливий сміх», «пучки холодні, тихі й рухливі… Дотик. Дотик». Автор виразно змальовує погляди, жести, які створюють картину взаємин: «… оливкове довгасте лице, спокійні лагідні очі», «… бачу її округлі темні очі, сповнені страждання». Герої майже зовсім не розмовляють між собою, за них це роблять очі, руки, серця: «Вона підносить руки, силкуючись застібнути на потилиці чорну серпанкову сукню. Але хоч як натужується, це їй не вдається… Я підношу руки, щоб допомогти, і її руки опускаються…».

Письменник часто звертається до цитування В. Шекспіра. У підтексті твору звучать відгуки сонетів і п’єс великого митця: «Тіло її не пахне: квітка без запаху»; «Ці бліді пальці торкалися сторінок, гидких і прекрасних». Мати героїні нагадує королеву Гертруду, а дочка – Офелію. Історія кохання, внутрішнє життя Джакомо сприймаються через цитування Біблії: «Стелять мені під ноги килими для Сина Людського»; «Не плач за мною, о Діво єрусалимська»; «Господь сказав: У своїй біді шукатимуть мене ретельно. Ходіть, до Господа повернімося».

Часто у творі звучить мотив смерті й кладовища. Він наче віщує героям розлуку: «Тут гробівець її родаків, чорний надмогильний камінь, безнадійна тиша… Гробівець її родаків і її самої також… Не помирай!» Це заклик до коханої зберегти живу душу, усвідомити вічне життя. Але подих смерті торкається героїв. Дівчина залиша світ. Та Джакомо усвідомлює, що треба жити далі, незважаючи на обставини, жити і кохати.

Потік свідомості у психологічному есе Д. Джойса «Джакомо» сповнений метафор, порівнянь, недомовок і символів. Окремі деталі, відтінки та натяки дозволяють читачеві самому брати участь у створенні образів. Вони примушують нас мріяти, співчувати та замислюватися над проблемами людських стосунків.

У цьому творі втілена важлива для автора концепція неперевершеності людської особистості, її спроможність створювати чудовий індивідуальний світ, світ кращий, ніж духовно обмежена реальність.

У самій назві твору слово "Джакомо" є водночас італійським відповідником англійського "Джеймс" і самоіронічним натяком на знаменитого Джакомо Казанову.

Есе насичене запозиченнями з текстів Біблії, Шекспіра, Ібсена, що свідчить про інтертекстуальність твору, породжує своїм перекликанням з іншими текстами новий зміст.

У творі немає звичного сюжету: текст побудовано мозаїкою дрібних, пов’язаних між собою лише емоційним настроєм фрагментів. Показуючи різні іпостасі героїні, автор не розкриває її внутрішній світ, він залишається незбагненним. Почуття ж оповідача, розмаїття відтінків, їх динамічність, напруженість глибоко розкриваються через широкий зв’язок із світовим літературним контекстом (опора на тексти Біблії, Шекспіра, Ібсена); завдяки цьому досягається ефект сполучення ейфоричного, плинного почуття з вічним і непорушним.

Джеймс Джойс створив своєрідний жанр психологічного есе, у якому увага зосереджується на внутрішньому житті особистості. Автор сам стає героєм літературного твору. Про це свідчать факти біографії письменника.

 

Автор	Спільне	Ліричний герой
ü ім'я ü дружина ü захоплення ученицею ü робота ü країна

 

Висновок. Автор не тотожний героєві, і це дає можливість вести діалог, про­демонструвати напружені внутрішні пошуки ліричним героєм істини.

 

високоосвічений

пристрасний

обдарований

чутливий

іронічний

вразливий

 

 

Завдання для самоконтролю

♦ Знайдіть у тексті цитати, що характеризують ліричну героїню як «молоду шляхетну особу»; кокетливу жінку, напівдорослу-напівдитину, закохану.

♦ Чому твір починається запитанням «Хто?»

♦ Які асоціації викликає у свідомості ліричного героя образ дівчини? («Лоша», «випещена в неволі птиця», «чорняве курчатко», «одаліска», «зоряна гадюка»)

♦ Знайдіть у творі використані автором прийоми іронії. («Чорняве курчатко налякане: зненацька уриває, короткі знічені скрики: воно плаче за своєю мамцею, досвідченою квочкою»)

♦ Дослідіть, які кольори переважають в описах, що створюють настрій, враження? (Фіолетовий, рожевий, сірий, темний, опалевий, чорний та ін. - залежно від настрою)

♦ Знайдіть слухові, тактильні та інші образи, з'ясуйте їх роль. (Короткий смішок, прохолодна розмова, підбори вистукують пустку тощо)

♦ Знайдіть описи гами почуттів ліричного героя. (Можливо, поява «її» — зародження почуттів — вагання — переживання її хвороби — докори сумління через дружину — взаємність — розлука — згасання почуттів.)

♦ Знайдіть приклади використання «потоку свідомості», елементів пародій­ності, інтертекстуальність.

♦ Дайте визначення понять: «потік свідомості», «есе», «алюзія», «ремінісценція», «інтертекстуальність», «пародія», «іронія».