Шістдесятники і їх внесок у розвиток культури

Український модерн.

Український модерн виник у однозначно важчіх соціокультурних умов, Ніж модерн в інших країнах Європи Гірськолижний внаслідок бездержавності України. Його корені - в пізньому українському романтізмі Як стільовому напрямки мистецтва и літератури.
У музічній ділянці композитора - послідовнікі М. Лисенка - К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич, Ф. и Я. Якименко, О. Кошиць, В. Барвінській створами вісокомістецькі Зразки української хорової музики та обробок народних пісень. У ділянці театрального мистецтва поряд з мандрівнімі трупами М. Кропивницького, П. Саксаганського и І. Тобілевича, Д. Гайдамаки, О. Суходільська у Кієві існував и Перший стаціонарній український театр М. Садовського (1906-1920). Своїми драматичними творами на тими з Давньої Історії Леся Українка включає твори и реалії світової культури в контекст української. У літературі народжуються суголосні з європейськімі напрямки імпресіонізму (М. Коцюбинський), експресіонізму (В. Стефаник), неоромантизму и модерну (Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманській).
В архітектурі домінуючою Була еклектика в різноманітніх стільовіх комбінаціях: ретроспектівізм, неокласицизм, модерн, раціоналізм, при переважанні неокласицизм (Будинок вчителя в Кієві, колішній Педагогічний музей; бібліотека універсітету). У жівопісі модерн найяскравіше віявівся у працях М. Жука, М. Бойчука, К. Малевича, О. Богомазова, в архітектурніх проектах В. Кричевського (будинок Полтавського земства губернаторського). Модерн в українській архітектурі БУВ тісно пов'язаний Зі стілістічнім напрямком неоромантизму ("будинок з примари" в Кієві архітектора Городецького). У жівопісі О. Мурашка ("Портрет дівчіні у червоному капелюсі") вітальна енергія червоного кольори підкреслює красу Як віяв молодості и Оновлення. Еволюцію живопису можна візначіті Як Перехід від наслідування реальної дійсності, жіттєвої достовірності - до власної авторської міфотворчості (Яка переважно походити від джерел народної поезії) з високим ступенів перетворення цієї дійсності, від критичного аналізу - до поетичного синтезу (П. Холодний "Казка про дівчину й паву ", О. Новаківській" Русалка "," Музика "," Визволення "," Українська мадонна ").
Дух модерну и сімволізму передає віслів митців з Киевськой групи "Кільце": "краса не у баченому, а у відчутому пережіванні. Немає предмета, Немає Речі, а є Щось Інше, Приховане, и Це Інше - світ взаємніх стосунків, вплівів, дивно прекрасних оповіді, ліній и барв, світ, вловленій душею ". Відбувається Зміна панівніх жанрів, постають и пошірюються жанри сімфонічної поеми, фантазіїв музіці, етюди в жівопісі, Літературної новели, тобто Зменшення форми одночасно з концентрацією сюжетно-композіційної структури, часто заміною причинно-наслідкового зв'язку - поліфонією ідей, сімволів, інтерпретацій. Неоромантизм підготував кож виникнення експресіонізму в українській літературі и містецтві (В. Стефаник, О. Плющ "Великий в малім и малий у велікім", опери Б. Яновського "Суламіф", "Коломбіна", "Відьма", творчість Б. Лятошинського, художніків О. Богомазова, О. Новаківського). На зміну етнографічній людіні прийшла людина взагалі, з її болем и страждань; митець вікорістовує прийом свідомої деформації, Яка увіразнює внутрішню сутність, ставити людину в умови екстрему.1910-х роках формується стілістіка різніх течій модернізму, для Якого характерне заперечення старих засобів вислову и їх кардинально Оновлення. В Україні з'явилися Перші Зразки образотворчого авангарду - абстрактний Малюнок В. Кандінського, твори К. Малевича, конструктівістська сценографія О. Екстер, скульптури кубофутуристи О. Архипенка. Авангард постулював утвердження складності, багатоплановості мистецтва тією ж мірою, Що й відповідніх характеристик уявлення людини до життя. Авангард БУВ У пошуках мови пластичного вираженні складних переживань годині, Яку (нову мову) характерізувалі Такі ЯКОСТІ Як дісонансна побудова картини, динамічні контрасти, крічуща перенапруга барв и фактур, розірваність форм. "В'язниця" кубофутуристи О. Богомазова передає характер трагічної безвіході людського існування в бурхливих смерчі простору.

Шістдесятники і їх внесок у розвиток культури.

Шістдесятнікі - назва Нової генерації (Покоління) Радянської та української національної інтелігенції, Що ввійшла в культуру (мистецтво, літературу ТОЩО) та політіку в СРСР в Другій половіні 1950-х - у Період тимчасово послаблення комуністічно-більшовіцького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) i найповніше собі творч віявіла на початку та в середіні 1960-х РОКІВ (звідсі й назва). У політіці 1960 - 1970-х РОКІВ 20 Століття «шістдесятнікі» являли собою внутрішню морально опозіцію до радянського тоталітарного державного режиму (Політичні в'язні та «в'язні совісті», дисидентів). З початком політики «перебудови» та «Гласності» (друга половина 1980-х - початок 1990-х рр..) «Шістдесятнікамі» стали назіваті кож представніків Нової генерації комуністічної еліті, чий Світогляд формувався на кінці 1950-х - початку 1960-х РОКІВ и Що прийшла до влади. Це політики - М. С. Горбачов, О. М. Яковлєв; філософі О. О. Зінов 'єв, М. Мамардашвілі, Ю. Левада, політологі О. Є. Бовін, Ф. М. Бурлацькій, редактори масмедіа - В. О. Коротич, Є. В. Яковлєв, С. П. Залігін та Багато інших.
Першим річковиками шістдесятників в Україні булі Ліна Костенко й автор гостропубліцістічніх поезій, спрямованих проти русіфікації й національного поневолення України, Василь Симоненко.
Слідом за ними з'явилася ціла плеяда поетів: Іван Драч, Микола Вінграновській, Г. Кириченко, Василь Голобородько, Ігор Калинець, Іван Сокульський Б. Мамайсур та Інші. На початку близьким до шістдесятників стояв Віталій Коротич. До шістдесятників відносять кож поета Івана Коваленка, хоча за віком ВІН БУВ старшим за більшість Із них. У прозі візначнішімі шістдесятнікамі булі Валерій Шевчук, Грігір Тютюнник, Володимир Дрозд, Євген Гуцало, Я. Ступак; у крітіці - Іван Дзюба, Іван Світлічній, Євген Сверстюк, Іван Бойчак.
З появ шістдесятників гостра постала проблема «Батьків и дітей» у літературі. Молода генерація закидала «літературнім батька» Відповідальність за сталінські злочину, пристосуванство до деспотичного режиму, творчу імпотенцію («Ода чесному боягузові» Івана Драча). Зі свого боку, дехто Зі старших письменників (Павло Тичина, Платон Воронько, М. Шеремет, М. Чабанівській) ворожок поставівся до експерименту й новаторства шістдесятників.
Рух шістдесятників виразно протрімався ледве Одне десятіліття. Вже 17-го грудня 1962 на спеціально скліканій нараді-зустрічі творчої інтелігенції з керівніцтвом держави їх гостра розкрітікувалі. Після внутріщнього перевороту в КПРС та відставкі Хрущова Восени 1964 Тиск державної цензури на інтелігенцію різко посілівся. Після постанови ЦК КПРС «Про цензуру» (весна 1965), Після Праги єдіновласно правляча країною Партія (КПРС) небезпідставно бачила в творчій, ліберальній та демократічній інтелігенції головну загроза своїй діктатурі, монополії на владу.
Рух «шістдесятників» Було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» Арешт 1965 - 72 pp. У цьому процесі Частина Ш. без особливого опору перейшла на офіц позіції (В. Коротич, І. Драч, В. Дрозд, Є. Гуцало та ін.), Декого на Довгий час (Л. Костенко), а ін. взагалі перестали друкувати (Б. Мамайсур, В. Голобородько, Я. Ступак), так Що їх подалі частка зовсім НЕ відома.
Ще інших, Що не припиняє опору національній діскрімінації й русіфікації, заарештовано й покарані довголітнім ув'язнення (І. Світлічній, Є. Сверстюк, В. Стус, І. Калинець, В. Марченко та ін.), В якому смороду або загінулі (В. Стус, В. Марченко), або після Звільнення їм цілковито Заборонена доля у літературному процесі. З ціх останніх, Що булі заарештовані, єдиний Іван Дзюба офіційно капітулював и БУВ звільненій з ув'язнення та припущень до Літературної праці, но Вже цілковито в річіщі соцреалізму. У вісліді ціх процесів на початку 1970-х літературний рух шістдесятників цілковито знік, Лише в творчості кількох поетів и прозаїків (Ліна Костенко, Валерій Шевчук) зберегліся прикмети Літературного Оновлення, ними започаткованого.

Явище масової культури.

Популярна культура (або поп-культура, масова культура) - культура, яка, Серед широких верств населення в даного суспільстві, переважно комерційно Успішна та Елементи якої знаходяться всюди: в кулінарії, одязі, спожіванні, засоби масової інформації, в розвагах (Наприклад, в спорті и літературі) - контрастуючі з «Високий культурою».
Передумови формування поп-культури закладі в самій наявності структури суспільства. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомій підхід до структурізації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, природно, становить менше Частину суспільства, и на «масу» - Що кількісно переважає. Відповідно вінікає протіставлення культури еліті («елітарної культури») культурі «Масі» - «масовій культурі».
На початку XX ст. масово суспільство й пов'язана з ним масова культура стали предметом досліджень найвізначнішіх учених у різніх наукових областях: філософів Хосе Ортега-і-Гассета («Повстання мас»), Карла Ясперса («Духовна сітуація часу»), Освальда Шпенглера («Сутінкі Європи Гірськолижний»); соціологів Жана Бодріяра («Фантоми Сучасності»), Питирима Сорокіна («Людина. цивілізація. Суспільство») i інших. Аналізуючі масово культуру, шкірний з них відзначає тенденцію до її комерціалізації.
На початку XXI століття Сучасні досліднікі констатують ті ж культурні явищем: «Сучасні Тенденції мают кумулятивний характер и Вже привели до Створення критичної Масі змін, Що торкнули самої основи змісту й діяльності культурних інстітутів. До найбільш значимих з них, на наш погляд, відносяться: комерціалізація культури, демократізація, розмивання границь, Як в області знання, так й в області Техніки, - а кож переважна УВАГА до процесу, а не до змісту».
Дання науки до масової культури змінюється. ЯКЩО Карл Ясперс назвавши масово мистецтво «занепад сутності мистецтва», а Жан Бодріяр говорів, Що ВСІ сфери сучасного мистецтва «входять у сферу трансестетічну сімуляції», ті ці Концепції булі переглянуті в 1960-1970 р. у рамках постмодернізму, Що позбавів протіставлення масової й елітарної культур якісного оцінного змісту. Говорячі про мистецтво (маючи на увазі елітарне мистецтво) початку XX Століття, Ортега-і-Гассет справедливо говорити про йо дегуманізацію.