Потреба в тіснішій співпраці держав-членів ЄС в політичній сфері, в затвердженні самобутності та ідентичності Європейських співтовариств на міжнародній арені викликала необхідність внесення істотних змін до Римських засновницьких договорів та створення Європейського Союзу. Скликана в цих цілях міжурядова конференція підготувала проект нового засновницького акту, який отримав назву Єдиного європейського акту. Він був підписаний представниками всіх держав-членів в лютому 1986 р., належним чином ратифікований на основі національних конституційних процедур і вступив в силу з 1 липня 1987 р.
У цьому документі було дано нове визначення цілей, що стоять перед Європейським Співтовариством, зафіксована на договірному рівні тенденція до розширення сфери відання Європейських співтовариств, намічена реструктуризація інституційної системи, визначені заходи по гармонізації права ЄС і національного права держав-членів, передбачені загальні засади створення Економічного i валютного союзу, визначені основні параметри співробітництва держав-членів в зовнішньополітичній сфері.
Стосовно вирішення завдань створення єдиного внутрішнього ринку були чітко визначені основні етапи його побудови. Програма включала в себе, перш за все, ліквідацію тих обмежень технічного, кількісного та іншого характеру, які ще існували у взаєминах між державами-членами. В рамках єдиного внутрішнього ринку підлягали скасуванню всі можливі перешкоди і бар'єри на шляху вільного рух капіталів, товарів, послуг і робочої сили. Побудова єдиного внутрішнього ринку планувалося здійснити в три етапи і завершити до 31 грудня 1992 р. з тим, щоб створити необхідну базу і основу для переходу до Економічного і валютного союзу.
Єдиний європейський акт (ЄЄА) помітно розширив юрисдикцію Європейських співтовариств, поширивши її, зокрема, на сферу соціальної політики. Передбачалося розширити співпрацю держав у таких важливих питаннях, як охорона праці, здоров'я, розвитку і підтримання діалогу між соціальними партнерами. ЄЄА закріплював поширення сфери відання Співтовариств на регіональну політику, організацію і проведення наукових досліджень і забезпечення технологічного розвитку, а також захист навколишнього середовища. У якійсь мірі Європейські співтовариства вже здійснювали ту або іншу діяльність в цій сфері, але перш за все за рахунок застосування механізму статті 235 Договору про ЄЕС. За допомогою ЄЄА це розширення сфери відання Співтовариств було належним чином легітимовано.
Певні зміни були внесені до системи інститутів ЄС, порядку і умов їх функціонування. Найбільш значними змінами в цій сфері стали перш за все інституціоналізація Європейської Ради і демократизація процедури прийняття рішень. Ще з 70-х рр. ввійшло у вжиток проведення самітів держав-членів ЄС, які збиралися періодично для обговорення найбільш важливих питань життєдіяльності Європейських співтовариств і вирішення тих або інших спірних проблем, які не вдавалося вирішити на рівні інших інститутів — Комісії, Ради. ЄЄА встановив, що Європейська Рада, яка складається з керівників держав-членів Європейських співтовариств, збиратиметься періодично не менше двох разів на рік, визначив її статус і повноваження.
Єдиний європейський акт закріпив зміни, внесені до процедури прийняття рішень, в сторону їх демократизації. Це знайшло своє віддзеркалення, зокрема, в ширшому застосуванні принципу кваліфікованої більшості при прийнятті рішень в рамках Ради ЄС, а також в розширенні участі Європарламенту в процедурі прийняття нормативно-правових актів ЄС. ЄЄА чіткіше сформулював положення, відповідно до якого на Комісію покладалося здійснення функцій по виконанню рішень Ради. Нарешті, ЄЄА передбачив створення Суду першої інстанції (СПІ). Його створення повинно було допомогти розвантажити Суд Європейських співтовариств і помітно прискорити процедуру розгляду справ в цій найважливішій судовій установі.
Крім положень, що вносили ті або інші зміни до Договорів про ЄЕС, ЄОВС і Євроатом, Єдиний європейський акт містив також нові положення, що відносяться до європейської співпраці в сфері зовнішньої політики. У цих положеннях йдеться, зокрема, про взаємні консультації та інформування держав-членів з питань зовнішньої політики, що представляють загальний інтерес в цілях координації зближення позицій і вчинення спільних дій. Вироблення і визначення загальних позицій повинні були послужити відправною точкою для проведення зовнішньої політики всіма державами-членами ЄС. Слід відмітити, що процедури здійснення загальної зовнішньої політики були описані в загальних рисах, а спеціальні інститути або органи, що відають питаннями вироблення загальної зовнішньої політики та її реалізації, не були встановлені з достатньою чіткістю. Проте, ці недоліки Єдиного європейського акту не мали принципового значення, оскільки система взаємних консультацій та співпраці в рамках Ради, в якій періодично зустрічаються міністри закордонних справ, і функціонування допоміжних органів Ради були вже до цього часу досить добре відпрацьовані і йшлося скоріше не про створення системи нових інститутів або органів, а про легітимацію їх діяльності у сфері зовнішньої політики.
Єдиний європейський акт сприяв консолідації досягнень Співтовариств, ствердженню і розширенню правових засад в їх діяльності. Він сприяв активізації процесу інтеграції, раціоналізації діяльності інститутів Співтовариств, заклав передумови для переростання співпраці держав-членів в тісніший Економічний і валютний союз, а також і політичний союз. Тим самим, була намічена програма подальшої еволюції, яка і підготувала перехід до утворення Європейського Союзу.
