Згідно легального визначення можна розглянути зміст митної справи. 1 страница

По-перше, митна справа є поліструктурним явищем й вклю­чає в себе: порядок переміщення через митний кордон України то­варів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане із встано­вленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушен­нями вимог цього кодексу, спрямованих на реалізацію митної по­літики.

По-друге, митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, де дотримуються ви­знаної у міжнародних відносинах системи класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, ми­тної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

По-третє, у митну справу також включається митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, профілактика виявлен­ня та припинення контрабанди та інших порушень митного зако­нодавства, розгляд справ про їх порушення, співробітництво з мит­ними органами інших країн.

По-четверте, у митній справі при виконанні своїх безпосередніх обов'язків митні органи зв'язані з іншими правовід­носинами: міжнародно-правовими, цивільно-правовими, зовнішньо­економічними тощо.

По-п’яте, митна справа є засобом забезпечення прав та законних інте­ресів фізичних та юридичних осіб має внутрішній та зовніш­ній аспект. Внутрішній аспект зв'язаний із безпекою людини, напри­клад, від незаконного переміщення наркотичних засобів прекурсорів, інших подібних їм за дією препаратів, неякісних лікарських пре­паратів, продуктів харчування, товарів народного споживання тощо. Зовнішній аспект зв'я­заний із задоволенням культурних та інших потреб населення Укра­їни: міжнародний туризм, міжнародний культурний обмін, лікування за рубежем, навчання, спілкування із родичами, міграція тощо.

По-шосте, митна справа є засобом забезпечення безпеки держави поля­гає в тому, що при її здійсненні визначальним моментом є захист суверенітету України, її економічних інтересів. Через здійснення митної справи держава може захищати проголошені Конституцією України пріоритети, і перш за все життя та здоров'я своїх грома­дян, їх законні права та інтереси.

1. Поняття, предмет та метод правового регулювання митного права.

Поняття митного права виводиться із загальнотеоретичних підхо­дів до права як галузі, законодавства, науки та навчальної дисцип­ліни.

Митне право як галузь права — це комплексна галузь права, система встано­влених (санкціонованих) державою правових норм різної галузе­вої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.

Митне право як наука — систе­ма поглядів, теорій та уявлень про урегульовані митним законодавст­вом відносини.

Як навчальна дисципліна митне право — сукупність необхідних знань та вмінь для тих, хто його вивчає, та методів навчання.

Предмет митного права — суспільні організаційні відносини, що складаються в процесі і з приводу переміщення товарів і транспорт­них засобів через митний кордон України. В більшій мірі ці відноси­ни є управлінськими, тобто відносинами влади підпорядкування. В той же час вони є майновими, але стосуються особистих немайнових. Окрім цього, митне право охоплює і процесуальні правовідносини. На предмет митного права впливають особливості міжнаро­дних публічних відносин, концепція гуманітарного права та по­літики. Але за основним своїм спрямуванням — це відносини майнового характеру, особисті немайнові відносини та органі­заційно-управлінські відносини.

Метод митного права — це сукупність правових прийомів (за­собів і способів), за допомогою яких здійснюється вплив на поведінку суб'єктів. Як уже зазначалося, митне право регулює управ­лінські відносини при здійсненні митної справи, що зумовлює і його методи. Переважна частка владних вертикальних відносин митного права засновується на підпорядкуванні зобов'язаного суб'єкта носієві владних повноважень. Отже, митне право регулює відно­сини між його суб'єктами на засадах підлеглості.

 

1. Джерела митного права.

Джерелами митного права є різноманітні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб’єктів у митній сфері. В зв'язку з тим, що в більшості митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження припадає на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.

Основним джерелом митного права є Конституція України. В ній встановлено ряд норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та ін.

Другий рівень конституційних норм – спеціальний. Він встановлює висхідні засади митної діяльності України. Відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. Пункт 22 цієї статті встановлює, що виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень КМ України п.8 ст. 116 Конституції України віднесено організацію й забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Інтеграційний напрям розвитку нашого законодавства та міжнародні зобов’язання України визначають значення міжнародних конвенцій і домовленості у сфері митного права як його джерел. Це випливає з того, що, якщо є розбіжності між міжнародними актами, що ратифіковані в Україні, і національним законодавством, діють саме перші.

Міжнародні угоди з митної справи охоплюють такі напрями як:

- процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;

- уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозах;

- митне оформлення контейнерів;

- правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.

Серед джерел митного права можна назвати і такі акти як:

1) публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад, міжнародні торгові терміни – «Інкотермс-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;

2) документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад, загальні умови постачань, проформи контрактів і т. п.;

3) звичаєве право (звичаї, звичаї ділового обігу);

4) судово-арбітражна практика.

Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України, як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права. МК України прийнято 20 грудня 2001 р. і підписано Президентом України 11 липня 2002 р.

Структурно МК України складається із преамбули, 21 розділу, що розбиті на 67 глав і мають 432 статті. Характерно, що кодекс у редакції від 20 грудня 2001 р. мав 24 розділи, що були розбиті на 78 глав і мали аж 524 статті.

Структура митного кодексу України зумовлює систему цього права та відповідно послідовність викладення матеріалу у цьому посібнику. У той же час за наполяганням Президента України і ряду народних депутатів відносини, що стосуються митно-тарифного регулювання, і в подальшому зберегли свою відносну автономію.

Положення МК України деталізуються у поточних законах. Наприклад, Закон України «Про єдиний митний тариф» регулює види та порядок стягнення мита. Серед інших законів України, що відносяться до митного права, варто відзначити такі як «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., «Про введення єдиного збору, що стягується у пунктах пропуску через державний кордон України», від 4.11.1999 р. «Про ставки акцизною збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24.05.1996 р., «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 р., «Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (переміщуються) громадянами через митний кордон України», «Про режим іноземного інвестування», «Про вивіз, ввезення й повернення культурних цінностей». «Про гуманітарну допомогу» та інші.

У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п. 8 Положення про державну митну службу України вмежах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У передбачених законодавством України випадках її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

1. Поняття і види норм митного права.

Норми митного права — це встановлені державою правила поведінки в митній сфері, які регулюють зміст митної справи і підтримуються примусовою силою держави. Так, згідно зі ст. 7 МК України законодавство України з питань митної справи становлять Конституція України, цей Кодекс, закони та інші нормативно-правові акти з питань митної справи, видані на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України.

Норми митного права, так само як й інші галузі права, поділяються на дві великі частини: Загальну й Особливу. Загальна частина митного права включає митні правові норми, у яких виражені загальні положення, що стосуються регулювання всієї сукупності суспільних відносин у сфері митної справи. Положення норм Загальної частини мають загальне значення. Вони застосовуються лише у тому разі, коли немає спеціальної норми або спеціальна норма суперечить загальній. До складу Загальної частини входять такі митно-правові інститути — сукупності митно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини в митній справі: що закріпляють мету, принципи й зміст митної справи; що регулюють правовий статус митних органів; що регулюють державну службу в митних органах і визначають правовий статус посадових осіб митних органів; що упорядковують правовий статус осіб, які переміщають товари і транспортні засоби через митний кордон: що визначають форми і методи митної діяльності, серед яких важлива роль належить митно-правовим нормам, що регламентують порядок прийняття актів у сфері митної справи й здійснення інших процесуальних і процедурних дій; що регулюють примус у митній сфері.

Особлива частина митного права містить у собі розташовані у визначеному МК України порядку і логічній послідовності інститути митного права, зв'язок між якими об'єктивно зумовлений самою сутністю та змістом митної справи. До складу Особливої частини входять митно-правові інститути, що поєднують такі групи митно-правових норм, що регулюють: переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів; митні режими; митні платежі; митне оформлення; митний контроль; валютний контроль; ведення митної статистики і ТН ЗЕД.

До Особливої частини митного права належать також норми, що регламентують юрисдикційну діяльність митних органів. Ці норми містяться в Митному кодексі. Вони регламентують дізнання, здійснюване митними органами, і провадження у справах про порушення митних правил забезпечують їх правильний і своєчасний розгляд. Сюди належать норми, що регулюють службу у митних органах України.

Також норми митного права можна розділити за цілями регулювання на:

1. Економічні. До них належать фіскальні, тобто ті, які доповнюють прибуткову частину бюджету країни, та регулятивні. Свій регулюючий вплив на економіку митний механізм виявляє митними тарифами (методами непрямого керівництва), а також заборонами, обмеженнями, ліцензуванням, квотуванням експорту та імпорту (методами прямого адміністративного керівництва). Зазначене регулювання покликано: — стимулювати розвиток національної економіки; — захищати український ринок; — заохочувати іноземні інвестиції; — забезпечити виконання зобов'язань перед іншими державами, міжнародними союзами, а також сприяти досягненню іншої мети з питань політичної та економічної стабілізації України.

2. Захисні, тобто ті, які забезпечують економічну, санітарну безпеку країни, захист суспільного порядку, здоров'я населення, культурних цінностей. Названим цілям служать усі компоненти митної справи: митна служба, митна діяльність, митна політика та ідеологія. Системі контролю та платежів служать і юридичні норми, митне оформлення, а також боротьба з контрабандою та іншими правопорушеннями.

Також митне право України містить такі самостійні групи норм: норми міжнародного права, присвячені питанням регулювання митної справи; норми законодавства України; норми законодавства колишнього СРСР, які не суперечать законодавству України.

1. Митні правовідносини.

Поняття митні відносини охоплює сукупність економічних, організаційно-правових і психоетичних відносин при регулюванні зовнішньоторговельної діяльності, заснованих на принципах і напрямах митної політики. За своїм змістом ці відносини є в більшій мірі економічними, а за формою — юридичними.
Як відносини митного права вони є суспільними відносинами, що врегульовані нормами митного права, учасники яких є носіями прав і юридичних обов'язків.
За своєю функціональністю митні правовідносини є регулятивними та охоронними. За галузевою приналежністю вони — адміністративно-правові. В той же час при зберіганні на митному складі виникають звичайні цивільно-правові відносини.
За напрямами правового регулювання ці відносини є організаційні і здебільшого управлінські. Звідси ми можемо виділити два рівні управлінських відносин:
— внутрішні, що виникають з приводу управління митною системою України, і зокрема відносини між окремими ланками цієї" системи;
— зовнішні, що виникають при здійсненні митної справи. Здебільшого вони виникають між державою в особі митних органів і особами, що переміщають через митний кордон України товари. Зовнішні відносини виникають при взаємодії митних органів різних країн.
Можна виділити відносини матеріального змісту і процесуального. До останніх належать відносини, що виникають у процесі провадження про порушення митного законодавства.
Як і інші відносини, вони мають свою структуру: об'єкт, суб'єкти й зміст. Об'єкт митних правовідносин складають організаційні заходи щодо митного оформлення і митного контролю. Разом із тим як об'єкт митного регулювання виступає і речі. Вони наділені спеціальним митним режимом, який впливають на особливості переміщення їх через митний кордон.
Суб'єктами цих відносин, з одного боку, виступають митні органи, а з другого — фізичні і юридичні особи, що перетинають митний кордон і переміщують через нього товари, предмети і транспортні засоби. Ці суб'єкти є загальними і спеціальними. До спеціальних суб'єктів слід віднести тих, які мають дипломатичний імунітет і не підлягають повному митному контролю.
Зміст митних відносин складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх суб'єктів. Суб'єктивне право — міра дозволеної поведінки, яка гарантується державою, а юридичні обов'язки — вид і міра зобов'язаної поведінки суб'єкта митних правовідносин. Ці обов'язки, як правило, детально встановлені нормами митного права.
Слід зазначити, що в літературі вказується чотириланкова структура митних правовідносин. Четвертим елементом указується сама норма права. Якщо ж бути послідовним, то до структури митних правовідносин варто віднести і юридичні факти як підставу їх виникнення (п'ятиланкова теорія правовідносин).

1. Поняття і зміст митної політики.

Митна політика — це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері

забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та

нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Митна політика та основні її елементи в основному збігаються в багатьох країнах, що спричинено інтеграційними процесами та розвитком гуманітарного законодавства, відкритістю суспільства, посиленням ролі та значення міжнародних зв'язків. Відповідно до ст. 2 МК України митна політика — це система принципів та напрямків діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.
Митна справа у всіх країнах є виключною монополією держави. Це означає виключне право держави на розробку засад митної політики і механізму її здійснення. Головний зміст державної монополії митної справи полягає в забезпеченні цілісного централізованого регулювання зовнішньоторговельного обміну. Кінцева мета митної політики, як це випливає із самого її легального визначення — меркантильна й полягає у забезпеченні залучення додаткових коштів для формування бюджету. В той же час пробиває шлях інше розуміння її сутності — сприяння економічному обігу та обміну між державами, забезпечення свободи пересування особистості та міжнародних контактів. Тому обмежувати митну політику лише фіскальними інтересами держави було б непередбачливо.
Монополія митної справи вирішує по суті два завдання: найширше використання зовнішньоекономічних зв'язків для розвитку економіки країни й захисту її від несприятливого впливу зовнішньоекономічних чинників — спекулятивних, монопольних, кон'юнктурних і т.д. У такому ракурсі митна політика є засобом забезпечення інтересів населення та національної економіки.
Формування митної політики передбачає необхідність врахування двох важливих підходів її формування: фритредерство та протекціонізм. Якщо перший — політика вільної торгівлі, за якої митні органи виконують переважно реєстраційні функції та не стягують експортні та імпортні мита, не встановлюють також обмеження на зовнішньоторговий обіг, то другий, навпаки — спрямований на захист власної промисловості та власного товаровиробника від зарубіжних конкурентів на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи та обмеження імпорту.
Митний протекціонізм уперше був започаткований у XVI столітті в Англії і пов'язувався із промисловою революцією. Для захисту інтересів промисловців та підприємств від конкуренції з боку голландських та французьких товарів були введені високі ставки мита на товари, які вироблялись в Англії. Паралельно було обмежено або заборонено ввезення товарів. Було введено такий порядок, за яким дозволялось привозити іноземні товари тільки на англійських суднах чи принаймні на кораблях країни походження товарів. При цьому за це стягувався додатковий збір. З колоній привозились товари виключно на англійських кораблях. Мета цих заходів полягала також й у позбавленні Голландії переваг та сили в торгівлі. Така політика тривала майже 400 років, що дозволило Англії стати не тільки могутньою морською державою, але вийти за економічним розвитком на перше місце у світі.
Після того як було досягнуто передових позицій у промисловості і дешевизні англійських товарів, Англія докорінно змінила свою митну політику і перейшла до фритредерства.
У країнах, де сповідується політика протекціонізму, посилюється спеціалізація тарифів, що призводить до їх громіздкості та заплутаності, частих змін, у яких важко розібратися не тільки експортерам та імпортерам, але й самим митним органам. Тарифна політика при фритредерстві, як правило, стабільна. Тарифи мають низькі, інколи символічні ставки, а митні надходження до бюджету формуються лише на основі декількох статей.
Формування сучасної митної політики України враховує стан її економіки, геополітичне становище та необхідність залучення іноземних інвестиції, що не можливо зробити без політики фритредерства. Це пояснюється тим, що через країну проходять великі міжнародні транспортні артерії і Україна по суті є великим транспортним коридором. Будь-які спроби ускладнити пересування товарів по цих транспортних коридорах можуть призвести до важких наслідків для економіки. В той же час простежується тенденція до протекціонізму і захисту інтересів національного товаровиробника. На митну політику України впливають й суб'єктивні чинники, геополітичні тенденції, які змушують враховувати національні інтереси в митній політиці, захищати економічні інтереси як країни у цілому, так і її окремих регіонів.
Функціонально митна політика зводиться до забезпечення права громадян України на пересування, забезпечення економічних інтересів України, в тому числі й фіскальної політики, забезпечення міжнародного економічного, політичного, культурного та соціального співробітництва, зайняття місця у міжнародному розподілі ринків.
Митна політика України зводиться до необхідності забезпечення її єдності на всій території, координації зусиль всіх митних органів на виконанні її пріоритетних напрямів, удосконаленні нормативно-правової бази, взаємодії та тісній співпраці із митними органами інших країн. Митна політика містить елементи гуманітарної, економічної (зовнішньоекономічної"), торгової, фінансової, науково-технічної, інвестиційної, природоохоронної та інших видів політики.
У ринковій економіці держава здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності з метою забезпечення безпеки країни і захисту загальнонаціональних інтересів. Діяльність державних органів щодо регулювання ЗЕД здійснюється практично у всіх країнах світу, але її масштаби, форми і методи, конкретні цілі і завдання визначаються кожною країною, виходячи з її масштабів, положення в сучасному світі, зовнішньої і внутрішньої політики.
Державне регулювання ЗЕД здійснюється різними методами, що залежно від кваліфікаційних ознак (критеріїв) поділяються на адміністративні й економічні, тарифні і нетарифні.
Економічні методи регулювання ЗЕД ґрунтуються на використанні економічних інструментів торгової політики — мита, податків (ПДВ, акцизів і ін.) і митних зборів. Використовуючи ці інструменти, держава впливає на економічні інтереси суб'єктів ЗЕД і на їхню поведінку. Ці методи здебільшого відповідають природі ринкових відносин і тому відіграють головну роль у регулюванні ЗЕД у сучасних умовах.
Адміністративні методи включають державні правила, нормативи, заборони, за допомогою яких держава здійснює безпосередній вплив на суб'єктів ЗЕД, регламентує різні сторони їхньої діяльності в інтересах суспільства. Адміністративні методи в більшості випадків суперечать природі ринкових відносин і тому сфера їхнього застосування поступово звужується. Але найсуттєвіший захід адміністративного впливу — контроль, у тому числі й митний, зберігає свою актуальність та значення і тепер.
Тарифні методи поряд з податками та зборами є основою економічного регулювання ЗЕД. Виняткова роль митних тарифів у регулюванні ЗЕД визначила доцільність їхнього особливого розгляду, поза зв'язком з іншими методами економічного регулювання. Тарифне регулювання спрямоване переважно на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, у тому числі недобросовісної. У системі тарифного регулювання вирішальну роль відіграють ввізні мита.
Експортні мита вважаються такими, що суперечать природі ринкових відносин, міжнародні і регіональні союзи й угоди не рекомендують їх використовувати в міжнародній торгівлі.
У більшості випадків імпортні товари мають вітчизняні аналоги і складають конкуренцію останнім. Ввізні мита на такі товари повинні визначатися з урахуванням співвідношення між світовими і національними витратами і цінами. Ці співвідношення по групах і видах продукції можуть, як правило, коливатися в дуже широкому діапазоні, що визначає необхідність диференціації ставок ввізного мита по групах і видах продукції. У зв'язку з цим вони часто змінюються.
При обмеженому асортименті завезеної продукції і масовості завезення ставки мита можуть встановлюватися індивідуально для конкретних суб'єктів чи виробів з орієнтацією на їх індивідуальні вихідні головні параметри.
Мито є найважливішим економічним регулятором ЗЕД, за допомогою якого реалізується технічна політика держави у сфері зовнішньоекономічного обміну, і тому ставки ввізного мита не можуть бути інертними до технічного рівня і фізичного стану імпортованих машин і устаткування, а тим більше створювати переваги для імпорту морально застарілих і фізично зношених машин і устаткування.
Основною правовою базою для стягнення мита є МК України, Закон України «Про єдиний митний тариф». Відповідно до цього закону митний тариф є своєрідним зводом ставок мита, що застосовуються до переміщуваних через митний кордон України товарів і систематизовані відповідно до ТН ЗЕД СНД. В той же час ці ставки постійно змінюються. Згідно з чинним законодавством при формуванні імпортного митного тарифу базові ставки ввізного мита установлюються щодо товарів, які ввозяться з країн, у торгово-політичних відносинах з якими Україна застосовує режим найбільшого сприяння.
До товарів, що ввозяться з країн, торгово-політичні відносини з якими не передбачають режим найбільшого сприяння до нації або країна походження яких не визначена, ставки ввізних мита збільшуються в два рази, за винятком випадків надання тарифних пільг, преференцій.
Наприкінці слід зазначити, що Україна при здійсненні митної політики вимушена балансувати між обома її напрямами.

 

1. Набуття чинності законів і інших нормативно – правових актів з питань митної справи їх дія в часі.

Згідно зі ст. 9 МК України Закони України з питань митної справи набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. Інші нормативно-правові акти з питань митної справи набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. У разі якщо такі нормативно-правові акти не будуть офіційно опубліковані, вони не набирають чинності.

Офіційним опублікуванням закону та іншого нормативно-правового акта з питань митної справи вважається його опублікування в одному з періодичних видань, визначених законодавством України як офіційні. Датою офіційного опублікування нормативно-правового акта вважається дата виходу в світ відповідного номера того офіційного видання, в якому зазначений акт було опубліковано раніше, ніж в інших офіційних виданнях.

Строки набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами з питань митної справи, визначені днями, починаються з 0 годин дня, наступного за датою офіційного опублікування закону або іншого нормативно-правового акта, і закінчуються о 24 годині останнього дня відповідного строку.

Згідно ст. 10 МК України регулюється дія нормативних актів митної справи у часі.

Отже, при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

У випадках, коли чинним законодавством передбачена можливість проведення митних процедур без подання декларації, застосовується законодавство, чинне на день здійснення таких процедур.

Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за порушення митних правил, передбачені цим Кодексом, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за такі правопорушення, зворотної сили не мають.

1. МКУ (Митний Кодекс України) – основне джерело митного права. Його значення, зміст і структура.

1 січня 2004 року набрав чинності новий Митний кодекс України, який визначив основи митної справи нашої держави. Кодекс складається з 21 розділу, 67 глав – до котрих включено 432 статті.

Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

 

1. Принципи митного регулювання.

Принципи митного регулювання визначаються згідно зі ст. 4 МК України. До них відносяться принципи:

1) виключної юрисдикції України на її митній території;