Рід невідмінюваних іменників

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні і порядкові.

1. Кількісними називаються числівники, котрі позначають кількість предметів і відповідають на питання скільки? Серед них виділяють власне кількісні (два, п'ять, вісімнадцять, тридцять шість); дробові (чотири восьмих, сім цілих три десятих); збірні (троє,десятеро); неозначено-кількісні (кілька, багато, чимало).
Кількісні числівники змінюються за відмінками, але не мають граматичних ознак роду і числа. Виняток становлять числівники один (одна, одне,-о), одні; два, дві; обидва, обидві; півтора, півтори.

2. Порядковими називаються числівники, які позначають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? котра? котре? котрі?: перший, перша, перше, перші; одинадцятий, одинадцята, одинадцяте, одинадцяті.
Порядкові числівники, подібно до прикметників, змінюються за родами, числами і відмінками.

Осн.правила запису цифр.інфи:

1)простий кільк.числівник без вказівки на одиницю виміру записується словом (у складі трьох осіб),але 40 гектарів.

2)простий числівник на позначення часових меж записується словом(за два місяці до..)

3)складні і складені числівники записуються цифрами,але крім початку речення

4)дати

5)навчал. і фінан. роки

6)грош.сума записується цифрами, а в дужках словами

7)порядкові числівники записуються з відмінковими закінченнями

8)складені слова з першою частиною 50-80 вфдмінюється лише 2-га частина

9)2,3,4,обидва вимагають за собою наз.відм.множини.

76. Займенник - частина мови, яка замінює іменник у реченні. Вказує на предмети, ознаки, кількість, але не називає їх. Займенники подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки?

1)переваж.більшість док-тів пишеться від імені установи,закладу,орг.-ції(1 ос.мн.). займенник МИ пропускається

2)паралельною є форма 3 ос.одн.

3)займенник ВАМ опускається,що створює враження строгої об’єктивності викладу, типової для ділов.мовлення (надсилаємо для ознайомлення).Введення в речення займенника ВАС,ВАМ пом’якшує категоричність вимоги.

4)вживання займенника Я пропускається в розпорядчих документах(наказую.., пропоную..). Займенник наявний і обов’язковий в автобіогр.,поясн.записках, дорученнях.

77. Дієслово — частина мови, яка називає дію або стан істоти, предмета. Основні граматичні ознаки дієслова — час, особа, число і спосіб, за ними дієслово в реченні відрізняється від інших слів.

Вибір грамат.форми дієслова:

1)в док-тах найпоширеніша форма-слово теп.часу зі значенням поза часовості(1 ос.мн.,2ос.од-ми,ти)

2)теп.час вжив-ся на позначення майб.часу,коли підкреслюється обов’язковість(засідання розпочинається о 10 год)

3)майб.час дієслів недок.виду-складена форма(будуть здійснюватися)

4)наказ.спосіб вираж-ся рядом:

а)власне наказ.спосіб викор-ся лише в усн. мовленні(зробіть,принесіть)

б)у пис.формі переважає інфінітив і описові лексич.засоби

Інфінітив вжив-ся у наказах і розпорядженнях,надає вислову категор.х-ру(прийняти,звільнити).

Менш категоричні безособові форми. Вони мають х-р ствердження фактів, застосовувався в інструкціях, статусах, приписах(заборонено)

Форми дієслова:дієприкметник(актив-вживається обмежено; пасив.)та дієприслівник(до та недок види)

Дієприслівники широко використ-ся в діл.мовленні і пишуться на поч..речення.

78. Прийменник - це служб. част мови, яка уточнює граматичне значення ім. і виражає зв'язки між словами в реченні.

Сфера вживання прийм. у діл. мові необмежена, але варто врахувати декілька застережень. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відм. закінченнями, ім. або займ., вони утворюють прийменниково-відмінкову конструкцію. Часто прийменниково-відмінкові форми синонімічні безприйменниково-відмінковим.

Порівняємо:

а) (значення причини) занепокоєні з приводу дій - занепокоєні діями;

б) (просторове значення) прямувати по степах - прямувати степами.

Існує розгалужена система синтаксичних синонімів зі значенням різних відношень:

- просторових: при заводі, від заводу, на заводі, біля заводу, перед заводом, до заводу, і з будинку, зі станції (і), з полів, посеред поля, над полем, край поля, поперед нас, поза стінами, попід парканом, (і) з-під каменя, понад землею, через поле, уздовж дороги, крізь отвір, навпроти президії, побіля стіни, проміж цеглинами. (і) з-за гори;

- часових: від часу проголошення, близько години, за гетьманщини, до реформ, (у) впродовж століття, проти ночі, під час панування, напередодні свят, наприкінці доби, (і) з часу творення, у (в) радянський період, протягом ночі, через день, об обідній порі, о восьмій годині, за хвилину, під час колективізації, після перебудови;

- причин.: у силу обставин, з нагоди ювілею, через хворобу, від перемоги, за умов, в обставинах, у зв'язку з, в наслідок;

- мети: задля успіху; на випадок, щодо покращення, про всякий випадок, для звіту, ради успіху, заради спільної мети;

- допустовості (у)всупереч правил, наперекір заборонам, замість мене, окрім роботи, опріч правил, у(в) разі потреби, незважаючи на попередження, попри труднощі, відповідно до умов, при нагоді та інші.

Національна специфіка мови виразно позначається безпосередньо на її прийменниковому керуванні.

По: черговий по району; наказ по відділенню; спеціаліст по проектуванню споруд; колеги по роботі; по можливості, комітет по сприянню малим підприємствам і підприємцям.

Відтінок згаданого значення помітний у конструкціях, що виражають просторові відношення, зокрема місце перебування. Прийменниково-відмінкова форма може визначати поширення дії на певному просторі, або ж її повторюваність, а також розташування об'єкта в декількох точках поверхні чи всередині кількох об'єктів, наприклад: порядкує по господі, снігопади пройшли по області, обговорюють по кабінетах.

Ця ж конструкція вживається для вказівки на рух по поверхні предмета або в межах якогось простору, до того ж коли рух відбувається в багатьох напрямках, наприклад: в'ється по стовбуру, сунеться по стіні, пройду по дошці, їхав по шосе.

У деяких словосполученнях (без зміни значення) паралельно з іншими прийменниками, що виступають синтаксичними синонімами або без них (по завершенні навчання - після завершення навчання, стріляти по мішені - стріляти в мішень, простувати по слідах - простувати слідами, пересуватися по пустелі - пересуватися пустелею). У конструкціях з іменниками в 3 відмінку при вказуванні на предмет, місце, простір, час, що є межею поширення певної дії або ознаки (вантажівка загрузла по Фіри - загрузла до фар, резервуари були повні по краї - повні до країв, степи до Дніпра - степи по Дніпро, відпочивати до цього часу - по це час).

Нормативними є також поєднання прийменника по:

1. у складних прислівниках з іншими частинами мови: - з іменниками (по можливості, по суті, по батькові); - із прикметниками (по-господарськи, по домашньому); - із займенниками (по-нашому, по-своєму); - із числівниками (по троє, один по одному, по-друге).

2. з іменниками в М. відмінку: - зі значенням мети: (послали по інструктора, пішли по воду); - зі значенням місця чи напрямку, де відбувається дія (пляма розповзалася по стелі, трансляція по телебаченню); - зі знанням місця поширення дії (розпорядження по фабриці, чеканник по міді); - зі значенням роз подільності (усі делегати отримали по подарунку, жінкам подарувати по букету пролісків).

3. із займенниками (по їхньому будинку, по цьому місцю).

В інших випадках треба використовувати прийм. на, за, з, із, до, для, від, під, у(в), як, через, щодо та ін. або взагалі безприйменникові конструкції залежно від контексту.

80. 1. Основні норми вимови звуків і звукосполучень
Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія. Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків. Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими особливостями:
– гол. зв. вимовл. повнозвучно в будь-якій позиції; звуки [а], [і], [у] передаються завжди чітко і виразно; ненаголошений [о] не наближається до [а], як у російській мові, але перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о]; ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие] (вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних можуть йотуватися (клієнт, егоїст);
– пригол. дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом); звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено (розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі (неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед [і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю,бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер) тощо.
Вимова звукосполучень пов’язана з такими процесами:
– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться,
-шся вимовляються як [ц?:а], [с?:а] (інвестується, фінансуєшся), -жся,
-чся у дієсловах наказового способу передаються як [з?с?а], [ц?с?а] (уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);
– з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів, двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний, годинник, возз’єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними звуками (законно, невинність); у прикметниках на –анн-ий, -янн-ий, -енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, але довгожданий); в іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс); у словах алло, брутто, нетто та інших;
– з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т], [з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, і у всіх відмінках імен. сер.р. на -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення

82. Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук.

Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Муравйов, Соловйов, Воробйов;

2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;

3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Наприклад: Горячеє, Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев;

4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Ааександров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаєв, Білевич. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський;

5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іва-щенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Лісний, Ліненко.

Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и. Наприклад: Живков, Жиловенко, Жигалюк, Кочигін, Чигрін, Чирва, Шиша-рова, Шишацький, Щиглов, Щипачов;

6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Наприклад: Руїн, Воїнович, Мар'їн, Ільїн, Переїденко;

7) російська літера ы завжди передається через и. Напиклад: Фортали, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих;

8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук, Вшоградов, Винокур;

9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Наприклад; Матвєев, Андрєєв, Федосєєв, Євсєєв, Патрікєєв, Веденєєв; Лаптєв, Мед-ведєв, Пахарєв, Каменєв, Гундарєв, Жухарєв; Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев;

10) у префіксі при- завжди пишеться и. Наприклад: При-ходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній;

11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик;

12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишне-вецький, Новицький, Липовицький, Іваницький, Жванецький, Корецький, Саврицький, Квітницький, Хмельницький, Купецький, Пінаєвський, Залюбовський, Завадовський, Зелінський, Пет-ровський, Тройський, Міщерський, Добровольський, Печерський, Матусовський, Броварський.