Аграрні відносини та їх особливості

Основи економічної теорії

Тема 9:

РИНКОВІ ВІДНОСИНИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ

План

1. Аграрні відносини та їх особливості

2. Рентні відносини і форми земельної ренти. Ціна землі

3. Агропромисловий комплекс, його структура і функції

Питання для самостійного опрацювання

1. Державне регулювання АПК

 

Аграрні відносини та їх особливості

Однією з галузей економіки кожної країни є сільськогосподарське виробництво. В ринковій економіці воно здійснюється на товарно-грошових засадах. Сільське господарство має такі особливості, що суттєво впливають на підприємництво та надають йому особливих ознак.

Сільське господарство — найдавніша галузь людської діяльності. Протягом всієї історії люди завжди займались вирощуванням рослин та тварин, що забезпечувало їм значну частину їх потреб. Ця галузь не втратила своєї значимості і в сучасних умовах. В Україні на початок XXI ст. у сільському господарстві створюється понад 1/5 виробленої усією економікою продукції та понад 1/4 валової доданої вартості. Прямо чи опосередковано воно виробляє продукцію, що є основою 75% фонду споживання.

Економічна діяльність у цій сфері національної економіки здійснюється за економічними законами, що регулюють і інші сфери суспільного виробництва. Але сільськогосподарське виробництво має свою специфіку, що відрізняє його від інших сфер економіки. Це пов’язано насамперед з тим, що основним засобом виробництва у цій сфері є земля, який має свої особливості

Особливості землі

Не створена працею і не може бути відтворена

Не може бути замінена жодними іншими засобами

Не можна довільно збільшити та перемістити у просторі

 

 

Зазначені особливості землі як основного фактора сільськогосподарського виробництва зумовлюють і специфіку останнього.

ü По-перше, продукт цього виробництва є специфічним, бо виступає результатом не тільки людської праці, а й таких природних факторів, як родючість землі та кліматичні умови. Економічний процес відтворення у цій галузі тісно переплітається з природним.

ü По-друге, сільськогосподарське виробництво характеризується сезонністю. Йому властиві великі перерви часу між виробничими процесами, що зумовлене дією біологічних і кліматичних факторів. А це загострює проблему зайнятості робочої сили. До того ж, передбачається утримання значної кількості техніки, яка використовується лише протягом певного, нетривалого часу.

ü По-третє, для сільськогосподарського виробництва характерний суттєвий розрив у часі між затратами виробництва і одержаним результатом у вигляді готового продукту, що може бути реалізованим.

ü По-четверте, залежність від природно-кліматичних умов, біологічних і ґрунтових чинників суттєво позначається на результативності сільськогосподарського виробництва, обумовлюючи його нестійкість, а отже, і значні затрати на створення страхових фондів на випадок несприятливих факторів, таких як посухи, град, повені та ін.

Особливості сільськогосподарського виробництва позначаються і на економічних відносинах цієї сфери, що іменуються аграрними відносинами Їх основним елементом є відносини земельної власності. Це історично визначена форма присвоєння особою, групою осіб або державою землі як природної умови будь-якого виробництва, а в сільському господарстві — основного фактора виробництва. В сучасних умовах у більшості країн власники землі, що використовується у сільськогосподарському виробництві, поділяються на дві групи:

· ті, хто самі здійснюють господарську діяльність, використовуючи власну або найману працю;

· ті, хто не займається сільськогосподарською діяльністю, а здають землю в платне користування іншим особам.

Землеволодіння цевизначення права фізичної чи юридичної особи на певну ділянку землі на обумовлених підставах, що передбачають відповідні права та обов’язки його власника.

З емлекористування це використання землі в установленому звичаєм або законом порядку і визначає умови, порядок та форми господарського використання землі фізичними або юридичними особами, які не мають на неї права власності.

В сучасних умовах однією з найпоширеніших форм землекористування є оренда землі, за якої власник земельної ділянки передає її на певний строк іншій особі, для здійснення господарської діяльності за певну винагороду.

Оренда землі існує здавна. Ще в кодексі Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) чітко визначались умови оренди землі. Вона була короткостроковою (на 1—2 роки), натуральною (з виплатою 1/3 або 1/2 врожаю з поля і 2/3 з саду) або грошовою. В країнах, що розвиваються, оренда землі і нині є основною формою землекористування. В Ірані, наприклад, наприкінці XX ст. 60% усіх селянських сімей орендували землю. У Гватемалі таких сімей 40%, в Іспанії — 75%. Широко розповсюджена оренда землі і в розвинутих країнах. Так, на кінець XX ст. у західноєвропейських країнах частка орендної землі становила 40%. Поширеною є оренда землі і в США, де 68% землі, що використовувалася фермерами для сільськогосподарського виробництва, було використано на умовах оренди. Часто орендують землі підприємці, які використовують найману працю. Такі підприємства в розвинутих країнах виготовляють основну частину сільськогосподарської продукції.

В Україні на початку XXI ст. майже 5,6 млн. земельних паїв, отриманих селянами в ході земельної реформи, були здані в оренду. Це дало змогу їм щорічно одержувати суттєвий дохід у формі орендної плати.

Організаційно - правові форми підприємництва в Україні

Фермерські господарства

Приватні та приватно- орендні підприємства

Акціонерні та інші товариства

Виробничі та постачальницько-збутові кооперативи

Особливості аграрних відносин проявляються і в специфіці організаційно-правових форм підприємницької діяльності в сільськогосподарському виробництві.

 

Найпоширенішим є фермерське господарство, що зазвичай пов’язане з сімейними фермами. Такі ферми, як правило, ведуть виробництво власними силами або частково використовують найману робочу силу для виконання сезонних робіт.

Широкого розповсюдження набула і така форма підприємницької діяльності, як сільськогосподарські кооперативи. Вони найчастіше є постачальницько-збутовими. Виробництво сільськогосподарської продукції дрібні фермерські господарства здійснюють самостійно, а питання забезпечення себе необхідними ресурсами та реалізації виробленої продукції вирішують через кооперативи.

Специфіка землі як основного засобу виробництва та особливості реалізації власності на землю обумовлюють необхідність економічної оцінки землі. Це визначення відносної продуктивності та загальної цінності землі як природного ресурсу та основного засобу виробництва у сільському господарстві. Її мета — якнайточніше встановити відмінності в якості земель щодо економічної родючості за досягнутого рівня землеробства. Економічна оцінка землі є складовою частиною земельних кадастрів, що є системою відомостей і документів, які містять сукупність достовірних даних про природний, господарський і правовий стан земель.