Джерела та причини появи домішок у лікарських засобах

Додаток А

 

ІДЕНТИФІКАЦІЯ ІОНІВ І ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ГРУП

АЛКАЛОЇДИ

Декілька міліграмів або зазначену в окремій статті кількість випробовуваної субстанції розчиняють у 5 мл води, додають кислоту хлористоводневу розведену і до кислої реакції розчину, потім 1 мл розчину калію йодвісмутату; відразу утворюється оранжево-червоний осад.

АЛЮМІНІЙ

Близько 15 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 2 мл води. До одержаного розчину або 2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають близько 0,5 мл кислоти хлористоводневої розведеної і близько 0,5 мл реактиву тіоацетаміду; осад не утворюється. Потім додають краплями розчин натрію гідроксиду розведений; утворюється гелеподібний білий осад, який розчиняється при наступному додаванні розчину натрію гідроксиду розведеного. До одержаного розчину поступово додають розчин амонію хлориду; знову утворюється гелеподібний білий осад.

АМІНИ АРОМАТИЧНІ ПЕРВИННІ

Випробовуваний розчин, зазначений в окремій статті, підкислюють кислотою хлористоводневою розведеною, додають 0,2 мл розчину натрію нітриту і через 1-2 хв додають 1 мл розчину β-нафтолу; з'являється інтенсивне оранжеве або червоне забарвлення і, як правило, утворюється осад такого самого кольору.

 

АМОНІЮ СОЛІ

До випробовуваного розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,2 г магнію оксиду. Крізь рідину пропускають струмінь повітря і газ, що виходить, спрямовують у суміш 1 мл 0,1 М розчину кислоти хлористоводневої і 0,05 мл розчину метилового червоного; забарвлення індикатора переходить у жовте. Потім додають 1 мл свіжоприготованого розчину 100 г/л натрію кобальтинітриту; утворюється жовтий осад.

АМОНІЮ.СОЛІ Й СОЛІ ЛЕТКИХ ОСНОВ

Близько 20 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 2 мл води. До одержаного розчину або до 2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 2 мл розчину натрію гідроксиду розведеного. При нагріванні розчину виділяються пари, які виявляються за запахом і лужною реакцією.

АРСЕН

а) 5 мл випробовуваного розчину нагрівають на водяній бані з рівним об'ємом реактиву гіпофосфіту; утворюється коричневий осад.

б) Арсен(Ш) (арсеніти). До 0,3 мл розчину, що містить випробовувану субстанцію в кількості, еквівалентній близько 30 мг арсеніт-іона, додають 0,5 мл кислоти хлористоводневої розведеної і 0,1 мл розчину натрію сульфіду; утворюється жовтий осад, нерозчинний у кислоті хлористоводневій концентрованій, розчинний у розчині аміаку.

с) Арсен (V) (арсенати). До 0,3 мл розчину, що містить випробовувану субстанцію в кількості, еквівалентній близько 1 мг арсенат-іона, додають по 1 мл розчину 100 г/л амонію хлориду, розчину аміаку і розчину 100 г/л магнію сульфату; утворюється білий кристалічний осад, розчинний у кислоті хлористоводневій розведеній (відмінність від арсенітів).

АЦЕТАТИ

а) Випробовувану субстанцію нагрівають з рівною кількістю кислоти щавлевої; виділяється кислота оцтова, яка виявляється за запахом і кислою реакцією.

б) Близько 30 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 3 мл води. До одержаного розчину або до 3 мл розчину, зазначеного в окремій статті, послідовно додають 0,25 мл розчину лантану нітрату, 0,1 мл 0,05 М розчину йоду і 0,05 мл розчину аміаку розведеного. Суміш обережно нагрівають до кипіння; протягом декількох хвилин утворюється синій осад або з'являється синє забарвлення.

с) До 2 мл нейтрального розчину, що містить випробовувану субстанцію в кількості, еквівалентній близько 20-60 мг ацетат-іона (СН₃СОО^-), додають 0,2 мл розчину 30 г/л заліза(Ш) хлориду; з'являється червоно-буре забарвлення, яке зникає при додаванні кислот мінеральних розведених.

д) 2 мл розчину, що містить випробовувану субстанцію в кількості, еквівалентній близько 20-60 мг ацетат-іона (СН₃СОО^-), нагрівають з рівною кількістю кислоти сірчаної концентрованої і 0,5 мл 96 % спирту; утворюється етилацетат, який виявляється за запахом.

АЦЕТИЛ

Близько 15 мг або зазначену в окремій статті кількість випробовуваної субстанції поміщають у пробірку завдовжки близько 180 мм і зовнішнім діаметром 18 мм і додають 0,15 мл кислоти фосфорної. Пробірку закривають пробкою, крізь яку пропущено невеличку пробірку завдовжки близько 100 мм і зовнішнім діаметром 10 мм, яка містить воду і виконує роль холодильника. На зовнішню поверхню меншої пробірки поміщають і краплю розчину лантану нітрату. Якщо субстанція відносно легко гідролізується, пристрій поміщають на 5 хв у водяну баню, потім виймають меншу пробірку. Для субстанцій, які важко гідролізуються, суміш повільно нагрівають на відкритому полум'ї до кипіння. Краплю знімають, змішують на фарфоровій пластинці з 0,05 мл 0.01 М розчину йоду. На край краплі наносять 0,05 мл розчину аміаку розведеного; через 1 -2 хв у місці з'єднання двох крапель з'являється синє забарвлення, яке посилюється і зберігається протягом короткого проміжку часу.

БАРБІТУРАТИ (ЗА ВИНЯТКОМ N-ЗАМІЩЕНИХ)

Близько 5 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 3 мл метанолу, додають 0,1 мл розчину, що містить 100 г/л кобальту нітрату і 100 г/л кальцію хлориду, перемішують і додають при струшуванні 0,1 мл розчину натрію гідроксиду розведеного; з'являється фіолетово-синє забарвлення і утворюється осад.

 

БЕНЗОАТИ

а) До 1 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,5 мл розчину заліза(Ш) хлориду; утворюється блідо-жовтий осад, розчинний в ефірі.

б) 0,2 г випробовуваної субстанції, якщо необхідно, здрібненої, поміщають у пробірку, змочують 0.2 мл або 0,3 мл кислоти сірчаної, обережно нагрівають дно пробірки; на внутрішніх стінках пробірки з'являється білий наліт.

с) 0,5 г випробовуваної субстанції розчиняють у 10 мл води. До одержаного розчину або до 10 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,5 мл кислоти хлористоводневої; утворюється осад, який після перекристалізації з теплої води і висушування у вакуумі має температуру плавлення від 120 °С до 124 °С.

БРОМІДИ

а) Наважку випробовуваної субстанції, еквівалентну близько 3 мг бромід-іона (Вr^-), розчиняють у 2 мл води. Одержаний розчин або 2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, підкислюють кислотою азотною розведеною, додають 0,4 мл розчину срібла нітрату, перемішують і відстоюють; утворюється світло-жовтий сирнистий осад. Осад відокремлюють центрифугуванням і промивають трьома порціями води по 1 мл кожна. Ці операції проводять швидко у захищеному від яскравого світла місці, при цьому допускається, щоб рідина над осадом не була уповні прозорою. Одержаний осад суспендують у 2 мл води і додають 1,5 мл розчину аміаку; осад повільно розчиняється.

б) Наважку випробовуваної субстанції, еквівалентну близько 5 мг бромід-іона (Вr^-), або кількість субстанції, зазначену в окремій статті, поміщають у невелику пробірку, додають 0,25 мл води, близько 75 мг свинцю (ІV) оксиду, 0.25 мл кислоти оцтової і обережно струшують. Верхню внутрішню частину пробірки висушують за допомогою фільтрувального паперу і залишають на 5 хв. Смужку фільтрувального паперу необхідного розміру імпрегнують, уміщуючи її край у краплю розчину фуксину знебарвленого і негайно поміщають імпрегновану частину в пробірку. Протягом 10 с біля нижнього краю фільтрувального паперу з'являється фіолетове забарвлення, яке чітко відрізняється від червоного забарвлення фуксину, що спостерігається у верхній імпрегнованій частині смужки паперу.

с) До 1 мл розчину, що містить випробовувану субстанцію у кількості, еквівалентній близько 2-30 мг бромід-іона (Вr^-) додають 1 мл кислоти хлористоводневої розведеної, 0,5 мл розчину (свіжоприготованого) 50 г/л хлораміну, 1 мл хлороформу і збовтують; хлороформний шар набуває жовто-бурого забарвлення.

ВІСМУТ

а) 0,5 г випробовуваної субстанції розчиняють у 10 мл кислоти хлористоводневої розведеної. Одержаний. розчин або 10 мл розчину, зазначеного в окремій статті, кип'ятять протягом 1 хв, охолоджують і, якщо необхідно, фільтрують. До 1 мл одержаного розчину додають 20 мл води; утворюється білий або світло-жовтий осад, колір якого після додавання від 0,05 мл до 0,1 мл розчину натрію сульфіду змінюється на коричневий.

б) Близько 45 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 10 мл кислоти азотної розведеної. Одержаний розчин або 10 мл розчину, зазначеного в окремій статті, кип'ятять протягом 1 хв, охолоджують і, якщо необхідно, фільтрують. До 5 мл одержаного розчину додають 2 мл розчину 100 г/л тіосечовини; з'являється жовтувато-оранжеве забарвлення або утворюється оранжевий осад. Потім додають 4 мл розчину 25 г/л натрію фториду; розчин не знебарвлюється протягом 30 хв.

ЗАЛІЗО

а) Наважку випробовуваної субстанції, еквівалентну близько 10 мг заліза-іона (Fе²⁺), розчиняють в 1 мл води. До одержаного розчину або до 1 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1 мл розчину калію фериціаніду; утворюється синій осад, нерозчинний при додаванні кислоти хлористоводневої розведеної.

б) Наважку випробовуваної субстанції, еквівалентну близько 1 мг заліза-іона (Fе³⁺), розчиняють у 30 мл води. До одержаного розчину або до 3 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1 мл кислоти хлористоводневої розведеної і 1 мл розчину калію тіоціанату; з'являється червоне забарвлення. Відбирають дві порції одержаного розчину по 1 мл кожна. До однієї порції додають 5 мл спирту ізоамілового або 5 мл ефіру, струшують і залишають до розшарування; органічний шар набуває рожевого забарвлення. До другої порції додають 2 мл розчину ртуті (ІІ) хлориду; червоне забарвлення розчину зникає.

с) Наважку випробовуваної субстанції, еквівалентну не менше 1 мг заліза-іона (Fе³⁺), розчиняють у 1 мл води. До одержаного розчину або до 1 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1 мл розчину калію фероціаніду; утворюється синій осад, який не розчиняється при додаванні 5 мл кислоти хлористоводневої розведеної.

ЙОДИДИ

а) Наважку випробовуваної субстанції, еквівалентну близько 4 мг йодид-іона

(І^-), розчиняють у 2 мл води. Одержаний розчин або 2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, підкислюють кислотою азотною розведеною, додають 0,4 мл розчину срібла нітрату, перемішують і відстоюють до утворення світло-жовтого сирнистого осаду. Осад відокремлюють центрифугуванням і промивають трьома порціями води по 1 мл кожна. Цю операцію проводять швидко в захищеному від яскравого світла місці, при цьому допускається, щоб рідина над осадом не була уповні прозорою. Осад суспендують у 2 мл води і додають 1,5 мл аміаку; осад не розчиняється.

б) До 0,2 мл розчину випробовуваної субстанції, що містить близько 5 мг йодид-іона (І^-) в 1 мл, або до 0,2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,5 мл кислоти сірчаної розведеної, 0,1 мл розчину калію діхромату, 2 мл води, 2 мл хлороформу, струшують протягом кількох секунд і залишають до розшарування; хлороформний шар набуває фіолетового або фіолетово-червоного забарвлення.

КАЛІЙ

а) 0,1 г випробовуваної субстанції розчиняють у 2 мл води. До одержаного розчину або до 2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1 мл розчину натрію карбонату і нагрівають; осад не утворюється. До гарячого розчину додають 0,05 мл розчину натрію сульфіду; осад не утворюється. Розчин охолоджують у льодяній воді, додають 2 мл розчину 150 г/л кислоти винної і відстоюють; утворюється білий кристалічний осад.

б) Близько 40 мг випробовуваної субстанції розчиняють в 1 мл води. До одержаного розчину або до 1 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1 мл кислоти оцтової розведеної і 1 мл свіжоприготованого розчину 100 г/л натрію кобальтинітриту; відразу утворюється жовтий або оранжево-жовтий осад.

с) Сіль калію, внесена у безбарвне полум'я, забарвлює його у фіолетовий колір або при розгляданні через синє скло - у пурпурово-червоний.

КАЛЬЦІЙ

а) До 0,2 мл нейтрального розчину, що містить випробовувану субстанцію в кількості, еквівалентній близько 0,2 мг кальцій-іона (Са²⁺) в 1 мл, або до 0,2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,5 мл розчину 2 г/л гліоксальгідроксіанілу у спирті, 0,2 мл розчину натрію гідроксиду розведеного і 0,2 мл розчину натрію карбонату. Суміш струшують з 1 мл або 2 мл хлороформу і додають від 1 мл до 2 мл води; хлороформний шар набуває червоного забарвлення.

б) Близько 20 мг або зазначену в окремій статті кількість випробовуваної субстанції розчиняють у 5 мл кислоти оцтової. До одержаного розчину додають 0,5 мл розчину калію фероціаніду; розчин залишається прозорим. До розчину додають близько 50 мг амонію хлориду; утворюється білий кристалічний осад.

с) До 1 мл розчину, що містить випробовувану субстанцію у кількості 2-20 мг кальцій-іона (Са²⁺), додають 1 мл розчину 40 г/л амонію оксалату; утворюється білий осад, нерозчинний у кислоті оцтовій розведеній і розчині аміаку, розчинний у розведених мінеральних кислотах.

д) Сіль кальцію, змочена кислотою хлористоводневою і внесена у безбарвне полум'я, забарвлює його в оранжево-червоний колір.

КАРБОНАТИ Й ГІДРОКАРБОНАТИ

а) 0,1 г випробовуваної субстанції поміщають у пробірку і суспендують у 2 мл води. До одержаної суспензії або до 2 мл суспензії, зазначеної в окремій статті, додають 3 мл кислоти оцтової розведеної. Пробірку відразу закривають притертою пробкою зі скляною трубкою, двічі вигнутою під прямим кутом; спостерігається бурхливе виділення бульбашок газу без кольору і запаху. Пробірку обережно нагрівають і пропускають газ, що виділяється, крізь 5 мл розчину барію гідроксиду; утворюється білий осад, що розчиняється при додаванні надлишку кислоти хлористоводневої.

б) 0,2 г випробовуваної субстанції розчиняють у 2 мл води. До одержаного розчину додають 0.5 мл насиченого розчину магнію сульфату; утворюється білий осад (відмінність від гідрокарбонатів, розчини яких утворюють осад лише при кип'ятінні суміші).

Примітка. Для одержання насиченого розчину магнію сульфату до 100 г магнію сульфату додають 100 мл води і залишають на 24 год при частому збовтуванні. Розчин фільтрують.

 

с) 0,2 г випробовуваної субстанції розчиняють у 2 мл води. До одержаного розчину додають 0,05 мл розчину фенолфталеїну; з'являється червоне забарвлення (відмінність від гідрокарбонатів, розчини яких залишаються безбарвними).

 

КСАНТИНИ

До кількох міліграмів або до зазначеної в окремій статті кількості випробовуваної субстанції додають 0,1 мл розчину водню пероксиду концентрованого, 0,3 мл кислоти хлористоводневої розведеної і упарюють на водяній бані до одержання сухого жовтувато-червоного залишку. До залишку додають 0,1 мл аміаку розведеного; колір залишку змінюється на червоно-фіолетовий.

ЛАКТАТИ

Наважку випробовуваної субстанції, еквівалентну близько 5 мг кислоти молочної, розчиняють у 5 мл води. До одержаного розчину або до 5 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1 мл бромної води, 0,5 мл кислоти сірчаної розведеної і нагрівають на водяній бані, періодично перемішуючи скляною паличкою до знебарвлювання розчину. До розчину додають 4 г амонію сульфату і перемішують, додають краплями, не перемішуючи, 0,2 мл розчину 100 г/л натрію нітропрусиду у кислоті сірчаній розведеній, обережно додають, також не перемішуючи, 1 мл розчину аміаку концентрованого і відстоюють протягом 30 хв; на межі двох рідин утворюється темно-зелене кільце.

МАГНІЙ

Близько 15 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 2 мл води. До одержаного розчину або до 2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1 мл розчину аміаку розведеного; утворюється білий осад, що розчиняється при додаванні 1 мл розчину амонію хлориду. До одержаного розчину додають 1 мл розчину динатрію гідрофосфату; утворюється білий кристалічний осад.

НАТРІЙ

а) 0,1 г випробовуваної субстанції розчиняють у 2 мл води. До одержаного розчину або до 2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 2 мл розчину 150 г/л калію карбонату і нагрівають до кипіння; осад не утворюється. До розчину додають 4 мл розчину калію піроантимонату і нагрівають до кипіння, потім охолоджують у льодяній воді і, якщо необхідно, потирають внутрішні стінки пробірки скляною паличкою; утворюється густий осад білого кольору.

б) Наважку випробовуваної субстанції, еквівалентну близько 2 мг натрій-іона (Na⁺), розчиняють у 0,5 мл води. До одержаного розчину або до 0,5 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1,5 мл метоксифенілоцтової кислоти реактиву, охолоджують у льодяній воді протягом 30 хв; утворюється об'ємний білий кристалічний осад. Суміш поміщають у воду при температурі 20 °С і перемішують протягом 5 хв; осад не зникає. До суміші додають 1 мл розчину аміаку розведеного; осад цілком розчиняється. До одержаного розчину додають 1 мл розчину амонію карбонату; осад не утворюється.

с) Сіль натрію, змочена кислотою хлористоводневою і внесена в безбарвне полум'я, забарвлює його у жовтий колір.

НІТРАТИ

а) Наважку порошку субстанції, еквівалентну близько 1 мг нітрат-іона (N0^-₃), або кількість, зазначену в окремій статті, додають до суміші 0,1 мл нітробензолу і 0,2 мл кислоти сірчаної і через 5 хв охолоджують у льодяній воді. Продовжуючи охолодження, повільно при перемішуванні додають 5 мл води, 5 мл розчину натрію гідроксиду концентрованого, 5 мл ацетону, збовтують і відстоюють; верхній шар набуває темно-фіолетового забарвлення.

б) Нітрати. Розчин, що містить випробовувану субстанцію у кількості, еквівалентній близько 2 мг нітрат-іона (N0^-3), не знебарвлює розчин 1 г/л калію перманганату, підкислений кислотою сірчаною розведеною (відмінність від нітритів).

с) Нітрити. Кілька кристалів антипірину розчиняють у фарфоровій чашці в 0,1 мл кислоти хлористоводневої розведеної, додають 0,1 мл розчину, що містить близько 1 мг нітрит-іона (N0^2-); з'являється зелене забарвлення (відмінність від нітратів).

РТУТЬ

а) Близько 0,1 мл розчину випробовуваної субстанції помішають на ретельно очищену поверхню мідної фольги; з'являється темно-сіра пляма, яка при натиранні стає блискучою. фольгу висушують і нагрівають у пробірці; пляма зникає.

б) До розчину, зазначеного в окремій статті, долають розчин натрію гідроксиду розведений до скльнолужної реакції середовиша; утворюється густий осад жовтого кольору (солі ртуті).

c) До 1 мл розчину, шо містить випробовувану субстанцію у кількості, еквівалентній 10-30 мг ртуть-іона (Нg²⁺), додають обережно краплями розчин калію йодиду; утворюється червоний осад, розчинний у надлишку цього реактиву.

САЛІЦИЛАТИ

а) До 1 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,5 мл розчину заліза (Ш) хлориду; з'являється фіолетове забарвлення, яке не зникає після додавання 0.1 мл кислоти оцтової.

б) 0,5 г випробовуваної субстанції розчиняють у 10 мл води. До одержаного розчину або до 10 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,5 мл кислоти хлористоводневої. Одержаний осад після перекристалізації з гарячої води і висушений у вакуумі має температуру плавлення від 156 °С до 161 °С.

СВИНЕЦЬ

а) 0,1 г випробовуваної субстанції розчиняють в 1 мл кислоти оцтової. До одержаного розчину або до 1 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 2 мл розчину калію хромату; утворюється жовтий осад, що розчиняється при додаванні 2 мл розчину натрію гідроксиду концентрованого.

б) 50 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 1 мл кислоти оцтової. До одержаного розчину або до 1 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 10 мл води і 0,2 мл розчину калію йодиду; утворюється жовтий осад. Суміш кип'ятять протягом 1-2 хв; осад розчиняється. Розчину дають охолонути; знову утворюється осад у вигляді блискучих жовтих пластинок.

 

СРІБЛО

Близько 10 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 10 мл води. До одержаного розчину або до 10 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,3 мл кислоти хлористоводневої; утворюється білий сирнистий осад, який розчиняється при додаванні 3 мл розчину аміаку розведеного.

СИЛІКАТИ

Кількість випробовуваної субстанції, зазначену в окремій статті, змішують у свинцевому або платиновому тиглі за допомогою мідного дроту із близько 10 мг натрію фториду і декількома краплями кислоти сірчаної до утворення суспензії. Тигель накривають тонкою прозорою пластиковою пластинкою з висячою краплею води і обережно нагрівають; через короткий проміжок часу навколо краплі води з'являється біле кільце.

СУЛЬФАТИ

а) Близько 45 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 5 мл води. До одержаного розчину або до 5 мл

розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1 мл кислоти хлористоводневої розведеної і 1 мл розчину, барію хлориду; утворюється білий осад.

б) До суспензії, одержаної в результаті реакції (а), додають 0,1 мл 0,05 М розчину йоду; жовте забарвлення йоду не зникає (відмінність від сульфітів і дитіонітів), але знебарвлюється при додаванні краплями розчину олова хлориду (відмінність від йодатів). Суміш кип'ятять; осад не знебарвлюється (відмінність від селенатів і вольфраматів).

 

СУЛЬФІТИ

а) До 2 мл розчину, що містить випробовувану субстанцію у кількості, еквівалентній 10-30 мг сульфіт-іона (S0_з^-), додають 2 мл кислоти хлористоводневої розведеної і струшують; поступово виділяється сірчистий газ, що виявляється за характерним різким запахом.

б) До зазначеного в окремій статті розчину, що містить сульфіт-іон (S0_з^-), додають 0,1 мл 0,05 М розчину йоду; реактив знебарвлюється.

СУРМА

Близько 10 мг випробовуваної субстанції розчиняють при нагріванні у розчині 0,5 г калію-натрію тартрату у 10 мл води і охолоджують. До 2 мл одержаного розчину або до 2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають краплями розчин натрію сульфіду; утворюється оранжево-червоний осад, який розчиняється при додаванні розчину натрію гідроксиду розведеного.

ТАРТРАТИ

а) Близько 15 мг випробовуваної субстанції розчиняють у 5 мл води. До одержаного розчину або до 5 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,05 мл розчину 10 г/л заліза (ІІ) сульфату і 0,05 мл розчину водню пероксиду розведеного; з'являється нестійке жовте забарвлення. Після знебарвлення розчину до нього додають краплями розчин натрію гідроксиду розведений; з'являється інтенсивне синє забарвлення.

б) До 0,1 мл розчину, що містить випробовувану субстанцію, у кількості еквівалентній близько 15 мг/мл кислоти винної, або до 0,1 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,1 мл розчину 100 г/л калію броміду, 0,1мл розчину 20 г/л резорцину, 3 мл кислоти сірчаної і нагрівають на водяній бані від 5 хв до 10 хв; з'являється темно-синє забарвлення. Розчин охолоджують і вливають у воду; забарвлення розчину змінюється на червоне.

 

 

ФОСФАТИ (ОРТОФОСФАТИ)

а) До 5 мл розчину, зазначеного в окремій статті, якщо необхідно, нейтралізованого, додають 5 мл розчину срібла нітрату; утворюється жовтий осад, колір якого не змінюється при кип'ятінні і який розчиняється при додаванні розчину аміаку.

б) До 1 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 2 мл молібденованадієвого реактиву і перемішують; з'являється жовте забарвлення.

 

ХЛОРИДИ

а) Наважку випробовуваної субстанції, еквівалентну близько 2 мг хлорид-іона (С1-), розчиняють у 2 мл води. Одержаний розчин або 2 мл розчину, зазначеного в окремій статті, підкислюють кислотою азотною розведеною, додають 0,4 мл розчину срібла нітрату, перемішують і відстоюють; утворюється білий сирнистий осад, який центрифугують і промивають трьома порціями води по 1 мл кожна. Цю операцію проводять швидко в захищеному від яскравого світла місці, при цьому допускається, щоб рідина над осадом не була уповні прозорою. Осад суспендують у 2 мл води і додають 1,5 мл розчину аміаку; осад швидко розчиняється; допускається наявність декількох крупних часток, які розчиняються повільно/

б) Наважку випробовуваної субстанції, еквівалентну близько 10 мг хлорид-іона (СІ^-), або кількість, зазначену в окремій статті, поміщають у пробірку, додають 0,2 г калію діхромату і 1 мл кислоти сірчаної. Біля вхідного отвору пробірки поміщають фільтрувальний папір, просякнутий 0,1 мл розчину дифенілкарбазиду (при цьому просякнутий папір не має стикатися з калію біхроматом); папір забарвлюється у фіолетово-червоний колір.

ЦИНК

а) 0,1 г випробовуваної субстанції розчиняють у 5 мл води. До одержаного розчину або до 5 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,2 мл розчину натрію гідроксиду концентрованого; утворюється білий осад. Потім додають ще 2 мл розчину натрію гідроксиду концентрованого; осад розчиняється. До одержаного розчину додають 10 мл розчину амонію хлориду; розчин залишається прозорим. До розчину додають 0,1 мл розчину натрію сульфіду; утворюється білий пластівчастий осад.

 

б) До 2 мл розчину, що містить випробовувану субстанцію у кількості, еквівалентній 5-20 мг цинк-іона (Zn²⁺), додають 0,5 мл розчину калію фероціаніду; утворюється білий осад, нерозчинний у кислоті хлористоводневій розведеній.

 

ЦИТРАТИ

а) Наважку випробовуваної субстанції, еквівалентну близько 50 мг кислоти лимонної, розчиняють у 5 мл води. До одержаного розчину або до 5 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 0,5 мл кислоти сірчаної і 1 мл розчину калію перманганату. Розчин нагрівають до знебарвлення, додають 0,5 мл розчину 100 г/л натрію нітропрусиду в кислоті сірчаній розведеній, 4 г кислоти сульфамінової. До суміші додають розчин аміаку концентрований до лужної реакції середовища, додаючи його краплями до повного розчинення кислоти сульфамінової. Додавання надлишку розчину аміаку концентрованого призводить до появи фіолетового забарвлення, яке переходить у фіолетово-синє.

б) До 1 мл нейтрального розчину, що містить випробовувану субстанцію в кількості, еквівалентній 2-10 мг цитрат-іона, додають 1 мл розчину 200 г/л кальцію хлориду; розчин залишається прозорим; при кип'ятінні розчину утворюється білий осад, розчинний у кислоті хлористоводневій розведеній.

с) До кількості субстанції, еквівалентній 1-2 мг цитрат-іона, додають 0,5 мл ангідриду оцтового і нагрівають; через 20-40 с з'являється червоне забарвлення.

 

ЕФІРИ СКЛАДНІ

До близько 30 мг або до зазначеної в окремій статті кількості випробовуваної субстанції додають 0,5 мл розчину 70 г/л гідроксиламіну гідрохлориду у метанолі, 0,5 мл розчину 100 г/л калію гідроксиду в спирті, нагрівають при збовтуванні і охолоджують. Одержаний розчин підкислюють кислотою хлористоводневою розведеною, додають 0,2 мл розчину заліза(Ш) хлориду, розведеного у 10 разів; з'являється синювато-червоне або червоне забарвлення.

Додаток В

 

ВИПРОБУВАННЯ НА ЧИСТОТУ ТА ПРИПУСТИМІ

МЕЖІ ВМІСТУ ДОМІШОК

Якість лікарського засобу, яка зумовлює можливість медичного застосування регламентується вимогами загальних та спеціальних фармакопейних статей. В окремих статтях фармакопеї (монографіях) на окремі лікарські засоби допускаються різноманітні сторонні речовини, які називають домішками. Якісний та кількісний склад домішок для кожного лікарського засобу визначається експериментальним шляхом та регламентується фармакопеєю. Виконуючи аналіз на доброякісність лікарської речовини, ми визначаємо чи не перевищує кількість тої чи інакшої домішки межу, що встановлена фармакопеєю.

Державна фармакопея не вимагає абсолютно чистого продукту чи лікарського засобу і допускає у ньому наявність певної кількості домішок, проте у суворо визначених межах.

Ця допустима межа визначається фізіологічною дією домішки на організм та її впливом власне на сам лікарський засіб, його біотрансформацію, шляхи введення, зручність застосування, кратність введення, консистенцію тощо.

Саме через всі ці вищевказані причини в різних лікарських засобах допускається різний вміст (або взагалі забороняється) одних і тих самих домішок в різних кількостях.

Наявність домішок у лікарських засобах не є випадковою, а зумовлюється цілком закономірними причинами.

 

Джерела та причини появи домішок у лікарських засобах.

Для мінімізації вмісту сторонніх речовин у препаратах необхідно визначити основні джерела забруднення. До них можна віднести:

1. Домішки, що потрапляють у процесі здобування лікарських засобів. Основні джерела домішок – це апаратура, вихідна сировина, розчинники та інші речовини, які використовуються при добуванні лікарських засобів, матеріали первинного пакування: флакони, скляні ампули, пластикові пакети, тюбики.

Матеріал з якого вироблена апаратура (метал, скло, пластмаса) може бути причиною наявності таких домішок важких металів, як наприклад стибій, ртуть, олово та арсен. При недбалому очищені самого пристрою або ж вихідних субстанцій можуть з’являтися домішки розчинників волокон тканин або фільтрувального паперу, піску, азбесту тощо, а також залишки лугів або кислот.

Синтетичні лікарські речовини здебільшого містять речовини вихідних, проміжних та побічних продуктів реакцій та речовин, а лікарські засоби, що утворюються з рослинної сировини та тваринного походження нерідко мають домішки сторонніх екстрактивних речовин.

Іншим основним джерелом забруднення домішками препаратів є виробничі фактори, у тому числі швидкість повітрообміну, чистота повітря виробничих приміщень, якість санітарної обробки приміщень і устаткування, фільтрі, технологічного обладнання, персоналу. В чистому приміщенні 70-80% забруднення припадає на персонал, 15-20% - на обладнання, 5-10% - на на навколишнє середовище.

У готовий продукт частинки можуть проникнути на будь - якій стадії виробництва в результаті тертя, корозії, впливу розчинників. Іншим джерелом потрапляння частинок є обладнання,з яким продукт безпосередньо перебуває в контакті: реактори, місткості для зберігання, устаткування для наповнення, тощо. Рівень вмісту домішок у препаратах може розглядатись як критерій оцінки правильності організації та ведення процесу виробництва.

 

2. Внаслідок неправильного зберігання, коли не були враховані властивості або порушення норми зберігання лікарського засобу, відбувається його розклад, нерідко з утворенням продуктів, небезпечних для організму.

Таким чином бачимо, що невідповідні умови зберігання можуть бути причиною недоброякісності лікарських засобів.

Конкретний аналіз окремих лікарських засобів завжди враховує їх індивідуальні особливості та є певною мірою відносним, таким, що відповідає вимогам фармакопейної статті.

Отже при виборі реакції випробування на чистоту загальними вимогами є:

чутливість реакції в даних умовах досліду;

· специфічність;

· відтворюваність.

· При визначенні домішок у лікарських засобах здебільшого використовують найчутливіші реакції, оскільки домішки якщо й допускаються, то переважно в дуже малій кількості.

Прикладом може бути ферум (ІІІ), що виявляється декількома способами:

- роданідом амонію NH₄SCN;

- калію фероціанідом K₄[Fe(CN)₆];

- тіогліколевою кислотою:

 

- сульфосаліциловою кислотою:

 

Але якщо ферум (ІІІ) визначають як домішку, то використовують сульфосаліцилову кислоту, оскільки саме за її допомогою необхідно найменшу кількість іонів феруму (ІІІ) для чутливої реакції.

 

 

Еталонні розчини.

Для приблизної оцінки вмісту домішок у лікарській речовині застосовують еталони. Еталон – це зразок, який містить точну наважку (визначену кількість) домішки, яку відкривають.

При приготуванні еталонних розчинів для визначення домішок іонів виходять з чутливості реакції на певний іон. Для цього здебільшого беруть хімічно чисті речовини, що містять ті іони, еталонні розчини яких необхідно приготувати.

Наявність домішок визначають колориметрично або нефелометрично, порівнюваючи результати реакцій у розчині еталона та в розчині лікарської речовини після додавання до однакової кількості реактивів.

Оскільки еталонні розчини – це розчини з точною концентрацію, то ми можемо внаслідок реакції сказати не тільки наявність чи відсутність тої чи інакшої домішки, а також і її кількість.

Еталонні розчини використовують тільки тоді, коли визначають домішки, наявність яких є припустимою державною фармакопеєю в певній кількості. У випадку, коли в статті вказано, що лікарська речовина не має містити певних домішок, то еталонні розчини не використовуються, оскільки даних домішок не має бути взагалі в наявності.

Державна фармакопея при випробуванні лікарського засобу на наявність домішки дає детальні описи умов проведення тих чи інших реакцій. У випадках, коли домішка зустрічається у багатьох лікарських засобах фармакопея не дає докладної методики визначення цієї домішки в окремій статті, а тільки зазначає допустиму межу її в лікарському засобі.

Загальні зауваження при визначенні домішок:

1. Вода та реактиви мають бути вільними від іонів, на які проводять випробування;

2. Пробірки, в яких проводяться випробування, повинні бути безбарвними та однаковими за діаметром;

3. Наважки для приготування еталонних розчинів беруть з точністю до 0,001 г;

4. Еталонні розчини готують безпосередньо перед застосуванням;

спостереження опалесценції проводять на темному, а забарвлення – на

білому фоні;

5. Додавання реактивів до досліджуваного та еталонного розчинів

проводиться одночасно та в однаковій кількості.

6. У випадках, коли у фармакопейній статті вказано, що в розчині тієї чи іншої концентрації не повинно бути виявлено тієї чи інакшої домішки роблять наступним чином: до досліджуваного розчину додають усі наведені реактиви, крім основного, який відкриває цю домішку. Одержаний розчин ділять на дві частини, до однієї дають основний реактив, а до другої – ні, після чого одержані два розчини порівнюють між собою та роблять відповідні висновки. Між ними не повинно бути помітної різниці.

Випробування на граничний вміст домішок:

1.Амонію солі.

Метод А. Домішку визначають за допомогою лужного розчину калію тетрацодмеркурату (реактиву Неслера):

Кількість випробовуваної речовини, зазначену в окремій статті, поміщають у пробірку, розчиняють у 14 мл води, якщо необхідно, підлужують розчином натрію гідроксиду розведеним і доводять об'єм розчину водою до 15 мл. Додають 0,3 мл розчину калію тетрайодмеркурату лужного.

Як еталон використовують розчин, одержаний додаванням до 10 мл еталонного розчину амонію 5 мл води і 0,3 мл розчину калію тетрайодмеркурату лужного. Пробірки закривають.

Через 5 хв жовте забарвлення випробовуваного розчину має бути не інтенсивніше за забарвлення еталону.

 

Метод В.

Визначення солей амонію рекомендується проводити з папером, просякнутим розчинами AgNO3 і MnSO4. Розчин, що досліджується, термостатують з важким магнію оксидом при 40 0С

 

MgO+H₂O Mg(OH)₂

2NH₄⁺+ Mg(OH)₂ NH₃ + H₂O + Mg²⁺

2AgNO₃ + MnSO₄ + 2H₂O 2Ag + MgO₂ + (NH₄)₂SO₄ + 2NH₄NO₃

 

Паралельно за цих самих умов проводять реакцію з розчином еталону.

Сіре забарвлення паперу, отримане у досліді з випробовуваним розчином, має бути не інтенсивнішим за забарвлення, одержане у досліді з еталоном.

 

Метод С. Застосовують для зразків, що містять лужноземельні та важкі метали. До розчину випробовуваної речовини додають розчин натрію гідроксиду і натрію карбонату. Осад карбонатів лужноземельних та важких металів відфільтровують. У фільтраті визначають домішку солей амонію взаємодією з лужним розчином калію тетрацодмеркурату (реактивом

Неслера)

 

Метод Д. Застосовують для зразків, що містять домішку феруму. Спочатку додають калію натрію тартрату в середовищі розчину натрію гідроксиду для зв’язування солей феруму III в комплексну сполуку:

 

 

Після цього солі амонію за реакцією з лужним розчином калію тетрацодмеркурату.

Арсен.

Метод А. Оснований на відновленні Арсену з його сполук цинком у кислому середовищі до газоподібного арсину:

6Zn + As₂O₃ + 12HCl 2AsH₃ + 3H₂O + 6ZnCl₂

Арсин, що виділився, вступає в реакцію меркурію бромідом (ртутно - бромідний папір), при цьому утворюється кілька продуктів:

AsH₃ + HgBr₂ AsH₂ (HgBr) + HBr

AsH₃ +2HgBr₂ AsH₂ (HgBr) + 2HBr

AsH₃ + 3HgBr₂ AsH₂ (HgBr) + 3HBr

AsH₃ + As(HgBr)₃ As 2Hg3 + 3HBr

Після промивання у воді та висушування на ртутно - бромідному папері залишається пляма від світло – жовтого (AsH₂(HgBr)) до темно – коричневого кольору, (As₂Hg₃) інтенсивність якого залежить концентрації домішки Арсену.

Визначення проводять у двох приладах: 1- з випробовуваною субстанцією, 2- з еталонним розчином. Реакція відбувається у присутності розчину олова II хлориду, гранульованого цинку, HCl (р) та розчину КІ.

Для поглинання сіркогідрогену та сірчистого газу, які можуть утворитись в результаті реакції, нижнюю трубку приладу нещільно заповнюють свинцево – ацетатною ватою.

Температура водяної бані не повинна перевищувати 40^о С.

Паралельно за цих самих умов проводять дослід з еталоном, що складається з 1 мл еталонного розчину арсену і 24 мл води.

Не менш як через 2 год забарвлення ртутно-бромідного паперу, одержане в досліді з випробовуваним розчином, має бути не інтенсивнішим за забарвлення ртутно-бромідного паперу, одержане в досліді з еталоном.

 

Метод В. Застосовують у випадку визначення поряд з Арсеном Селену і телуру, а також при визначенні Арсену в зразках, що містять сурму, вісмут, срібло, а також сульфіти і сульфіди.

Дослідження базується на відновленні сполук Арсену натрію гіпофосфітом у присутності кислоти хлористоводневої (к.) та КІ до металевого Арсену:

NaH₂PO₂ +HCl NaCl + H₃PO₂

As₂O₃ + H₃PO₂ 2As + 3 H₃PO₃

As₂O₅ + 5 H₃PO₂ 2As + 5 H₃PO₃

Процес відновлення Арсену відбувається у дві стадії:

2H₃PO₂ H₃PO₄ + PH₃

As₂O₃ + PH₃ 2As + H₃PO₄

 

Кількість випробовуваної речовини, зазначену в окремій статті, поміщають у пробірку, що містить 4 мл кислоти хлористоводневої і близько 5 мг калію йодиду, і додають 3 мл реактиву гіпофосфіту. Суміш нагрівають на водяній бані протягом 15 хв, час від часу струшуючи.

Паралельно за цих самих умов готують еталон, використовуючи замість випробовуваної речовини 0,5 мл еталонного розчину арсену.

Після нагрівання на водяній бані забарвлення випробовуваного розчину має бути не інтенсивніше за забарвлення еталону.

 

Кальцій.

Визначають за реакцією з розчином амонію оксалату в оцтовокислому середовищі в присутності еталонного розчину кальцію спиртового:

Ca²⁺ + (NH4)₂C₂O₄^2- CaC₂O₄ + 2NH₄⁺

При приготуванні всіх розчинів, застосовуваних у даному випробуванні, має використовуватися вода дистильована.

До 0.2 мл еталонного розчину кальцію спиртового додають 1 мл розчину амонію оксалату. Через 1 хв додають суміш 1 мл кислоти оцтової розведеної і 15мл розчину, що містить зазначену в окремій статті кількість випробовуваної речовини і струшують.

Опалесценція випробовуваного розчину має бути не інтенсивніше за опалесценцію еталону.

 

4.Хлориди.

Визначають за реакцією з розчином аргентуму нітратом у присутності кислоти азотної (р):

Cl ^- + AgNO₃ AgCl + NO₃ ^-

До 15 мл розчину, зазначеного в окремій статті, додають 1 мл кислоти азотної розведеної і виливають суміш за один раз у пробірку, що містить 1 мл розчину срібла нітрату.

Опалесценція випробовуваного розчину має бути не інтенсивніше за опалесценцію еталону.

5.Фториди.

Випробування проводять у спеціальному приладі. Речовину змішують з піском (SiO2), додають кислоту сульфатну (р), нагрівають і збирають відгін у колбу, яка містить натрію гідроксид і фенолфталеїн.

Паралельно проводять дослід з розчином еталону.

В циліндрі з випробовуваним розчинои і еталоном додають реактив – амінометилалізариндіоцтову кислоту – синє забарвлення, що зявляється замість червоного, має бути не інтенсивніше за забарвлення еталону:

SiO₂ + 6HF H₂[SiF₆] + H₂O

H₂[SiF₆] + 2NaOH Na₂[SiF₆] + H₂O

Червоне забарвлення

Синє забарвлення.

 

6.Магній.

Визначення домішки магнію проводять у лужному середовищі взаємодією з розчином гідроксихіноліну в хлороформі:

 

 

До 10 мл розчину випробовуваної речовини, приготованого, як зазначено в окремій статті, додають 0,1 г динатрію тетраборату. Додають 4 мл розчину 1 г/л гідроксихіноліну у хлороформі, струшують протягом 1 хв, залишають до розшарування, нижній шар відбирають і використовують для випробування.

Паралельно за цих самих умов готують еталон, використовуючи замість 10мл розчину випробовуваної речовини суміш 1 мл еталонного розчину магнію та 9 мл води. Жовто -зелене забарвлення випробовуваного розчину має бути не інтенсивніше за забарвлення еталону.