Шляхи залучення інвестицій у сільське господарство

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки сільського господарства

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

З ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

НА ТЕМУ:

 

«Інвестиційний процес. Інвестиційна політика»

 

Виконала:студентка групи Е 3/3

Ніколаева Ю. І

Науковий керівник: д.е.н., професор Котікова О.І.

 

 

Миколаїв – 2012р

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ УКРАЇНИ.

РОЗДІЛ 2. Сутність та структура інвестиційного процесу та інвестиційної політики. Шляхи залучення інвестицій у сільське господарство.

РОЗДІЛ 3. Роль держави у формуванні інвестиційної політики.

РОЗДІЛ4.Статистичні дані фінансування інвестиційної політики.

РОЗДІЛ 5. Нормативно-правове регулювання інвестиційного процесу та інвестиційної політики

РОЗДІЛ6. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

 

 

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ТЕСТИ

ЕКОНОМІЧНИЙ ДИКТАНТ

 

 

Вступ:

На сучасному перехідному періоді при різноманітті складних кризових економічних процесів і взаємовідносин між підприємствами, фінансовими інститутами, державами на внутрішньому і зовнішньому ринках гострою проблемою є ефективне вкладення (інвестування) капіталу з метою його збільшення.

Економічна природа інвестицій обумовлена закономірностями процесу розширеного відтворення і полягає у використанні частини додаткового суспільного продукту для збільшення кількості і якості всіх елементів системи продуктивних сил суспільства.

Відповідно до закону України "Про інвестиційну діяльність" від 18.09.1991р., під інвестиціями розуміються усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток, або досягається соціальний ефект.

Джерело інвестицій - фонд накопичення, або зберігаєма частина національного доходу, що спрямовується на збільшення і розвиток засобів виробництва, і фонд відшкодування, що використовується для відновлення зношених засобів виробництва у вигляді амортизаційних відрахувань.

Інвестиції в широкому розумінні можна визначити як витрати ресурсів, що здійснюються з метою одержання в майбутньому користі або прибутку. У такому розрізі рішення про вкладання інвестицій відрізняються від рішень, спрямованих на споживання, для яких характерним є те, що витрати ресурсів спрямовані на одержання тільки негайної корисності.

Інвестиційні пропозиції (проекти) є специфічними видами інвестицій, що здійснюються окремими особами і фірмами в приватному секторі, а також урядами різних країн і організаціями державного сектора.

У обох секторах керівники стикаються з необхідністю приймати рішення про прийняття або відхилення запропонованого інвестиційного проекту, або про вибір певної кількості варіантів проектів з набору запропонованих альтернативних інвестиційних проектів.

Аналіз корисності і витрат - це визначення цілого комплексу методів оцінки i підходів, що можуть бути застосовані та використані керівниками державного сектора в оцінці державних інвестиційних проектів, або в прийнятті політичних рішень щодо того, мають або не мають суттєву економічну вагомість субсидії, у визначенні інвестиційних проектів приватного сектора (що в противному випадку можуть бути не здійснені).

Аналіз доцільності капіталовкладень- це цілий комплекс методів, що використовують фінансові керівники підприємств у приватному секторі для оцінки запропонованих інвестиційних проектів (що, як правило, включають придбання основного капіталу). Методи і критерії, що застосовуються в аналізі ефективності капіталовкладень, і з погляду методології є тими ж самими, що й в аналізі корисності і витрат.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ІНВЕСТИЦІЙНОГО КЛІМАТУ УКРАЇНИ

 

 

Досвід багатьох країн світу показує доцільність залучення іноземних інвестицій. Актуальність обраної теми полягає в тому, що сьогодні від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, положення і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем.

Метоює дослідження стану інвестиційного клімату України і визначення основних тенденцій інвестування в країні.

Даний матеріал досить широко опрацьований в літературі, зокрема до досліджень інвестицій зверталися такі вчені, як Борщ Л.М., Майорова Т.В., Федоренко В.Г, Гойко А.Ф., Денисенко Н. Питання ефективності залучення іноземних інвестицій обговорюється багатьма політиками, науковцями та громадськими діячами.

Характеризуючи сучасний стан інвестицій в Україні, можна зазначити, що наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше, ніж виробництво валового продукту. Однією з причин цього було те, що інфляція значно знецінювала інвестиційні кошти.

Зараз настав етап відродження української економіки, більш насиченим став споживацький ринок, підвищились доходи населення, підвищилась схильність до заощаджень, але різкий ріст цін, низька інвестиційна активність стримують цей процес. Суттєвою передумовою для підвищення ділової активності в економіці являється подальший розвиток процесу приватизації державної власності.

В економіку України у I півріччі 2010 р. іноземними інвесторами вкладено 1782,8 млн. дол. прямих інвестицій, що 66% більше від надходжень I півріччя попереднього року. Такі дані оприлюднив Держкомстат України. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій на 1 липня 2010 р. становив 40402,1 млн. дол., що на 1,2% більше обсягів інвестицій на початок 2010 р., та в розрахунку на одну особу становив 880,7 дол.

Ці і деякі інші позитивні тенденції в господарській динаміці свідчать про рух економіки України до стабілізаційної фази перехідного періоду. Однак, стійкість даного руху, який забезпечується здебільшого засобами грошово-кредитної політики, залишається недостатньо міцною при відсутності необхідних структурних зрушень в реальному секторі економіки.

Таким чином, у зв'язку з продовженням нестабільності в економічному стані України багато ведучих економістів пов'язують майбутнє нашої держави з залученням в широких масштабах в українську економіку іноземних інвестицій, що являє довгострокові цілі створення в Україні цивілізованого суспільства, яке характеризувалося б високим рівнем життя населення.

У 2011 році обсяги іноземних інвестицій в Україні зростуть до 7 мільярдів доларів, що на 16,7% чи 1 мільярд доларів перевищить показник 2010 року. Про це повідомляє інформаційний центр "Україна-2012". Збільшення вкладень у нашу країну будуть пов'язані з Євро-2012 і приватизацією.

Зараз найбільшими інвесторами в українську економіку залишаються Кіпр, Швеція, Німеччина і Росія. Найбільші суми вони інвестують у фінансовий сектор. Цього року експерти радять чекати 4,5 мільярда доларів прямих іноземних інвестицій. Наступного року, на думку виконавчого директора Міжнародного фонду О. Блейзера, вони досягнуть 7 мільярдів доларів - завдяки зростанню надходжень на Євро-2012 і приватизаційним проектам.

В економіку України в 2011 році уряд в загальному залучив 100 мільярдів гривень інвестицій (іноземних та внутрішніх), що майже у 2,5 рази перевищує минулорічний обсяг. Ці кошти він планує потратити на розвиток нашого виробництва, на створення нових робочих місць.

Крім того, М. Азаров доручив МЗС негайно розробити і протягом півроку здійснити широкомасштабну програму інформування ділових кіл країн-партнерів про інвестиційний клімат в Україні. Головною метою цієї програми має стати просування іміджу України "як надійної інвестиційної гавані європейського культурно-туристичного центру".

Планується реалізувати спеціальну комунікативну партнерську програму для інвесторів, які вже працюють в Україні, сприяти розвитку їх бізнесу в Україні і кожен випадок відхилення від політики лібералізації економічних відносин оцінювати як надзвичайну подію. Кожен інвестор в Україні повинен бути провідником об'єктивної позитивної інформації про умови ведення бізнесу в Україні.

Іноземний капітал може внести в країну досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів.

Пріоритетними сферами для залучення і підтримки стратегічних інвестицій можуть бути визначені ті, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну необхідність ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових та вантажних автомобілів; тракторо- та комбайнобудування; авіа- і ракетобудування; суднобудування; замкнений цикл виробництва палива для АЕС; розвиток енергогенеруючих потужностей; нафтогазовидобування на Чорноморському шельфі; упровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна інфраструктура.

Отже, інвестиції є воротами науково-технічного прогресу. Науковий потенціал країни, який раніше відрізнявся світовим рівнем досягнень в різних сферах фундаментальної науки і техніки, з відновленням інвестиційної активності отримає нове дихання. Ефективно вирішити проблему зниження ресурсо- і енергоємності можна тільки шляхом широкого упровадження нових технологій, з'єднати інтереси наукових досліджень і практики через потреби ринку.

Активізація інвестиційного процесу, зростання прямих капітальних вкладень в економіку є одним із головних інструментів успішного проведення економічних реформ в Україні. Підсумовуючи сказане зауважимо, що інвестиційне середовище на сьогодні не сприяє пожвавленню інвестиційної діяльності в Україні. Економіка України на даному етапі розвитку є такою: ми живемо у борг, і чим більше позик бере уряд, тим глибшою стає боргова яма. Власне виробництво стоїть на місці, адже згідно даних Держкомстату Україна більше імпортує, ніж експортує, а щоби купувати - потрібні гроші. Оскільки власних бракує, можна жити за позичені. Такий стан справ явно не грає на руку жодному інвестору. Зокрема, велика частка тіньового сектора, низький рівень віддачі на вкладення. В той же час прямі іноземні інвестиції сьогодні для України є надзвичайно необхідними і можуть стати «рятівним колом» на шляху до побудови цивілізованого суспільства. Тож необхідно докласти максимум зусиль, щоб досягти якнайкращих результатів.

 

 

РОЗДІЛ 2. Сутність та структура інвестиційного процесу та інвестиційної політики.

 

 

Термін "інвестиції" походить від латинського слова "іnvеst", що означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

За фінансовим визначенням, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином: інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.

1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково- технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції).

Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т.д.).

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином: а) до 2 років; б) від 2 до 3 років; в) від 3 до 5 років; г) понад 5 років.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні
(акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.

Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (Іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.

Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки.

Шляхи залучення інвестицій у сільське господарство

Найбільш привабливою для сільськогосподарського підприємства формою залучення інвестицій є створення спільних підприємств та стратегічних альянсів. Вона передбачає залучення інвестицій у вигляді внесків до статутного фонду підприємства. Інвесторами виступають переважно фінансове міцні промислові, агросервісні, іноземні та інші підприємства. Права й обов'язки інвестора визначаються Статутом новоствореного господарського товариства чи спільного підприємства.

Традиційною і практично найбільш поширеною формою є залучення кредитних ресурсів комерційних банків та інших фінансових інвесторів. Джерелами кредитування є банки та інші фінансові організації. Сільськогосподарські товаровиробники, можуть отримати кредити за двосторонніми домовленостями з іноземними фінансовими інвесторами.

Найбільш простою формою залучення інвестицій є використання господарських договорів про спільну виробничу діяльність, при якій обмежений в коштах сільськогосподарський товаровиробник та фінансове міцне підприємство спільно фінансують виробничі витрати. При цьому досягається краще використання землі й виробничих сільськогосподарських потужностей, зберігаються робочі місця, а працівники отримують заробітну плату. Винагородою партнерам за понесені ними витрати матеріальних і грошових ресурсів є вироблена продукція. Частки кожного партнера в загальному обсязі продукції визначаються пропорційно їх внескам у спільну діяльність. Взаємовідносини між партнерами регулюються господарським договором про спільну виробничу діяльність.

Перспективною формою залучення інвестицій у сільське господарство є також спільна діяльність сільськогосподарських, агросервісних, промислових та інших підприємств у складі агропромислових фінансових груп. Хоча зараз такі групи в сільському господарстві відсутні, вже створена достатня законодавчо-нормативна база для їх поширення.

Разом з вищенаведеними сільськогосподарські підприємства можуть використовувати й інші, менш поширені варіанти залучення інвестицій. Іноземні інвестиції являють собою всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України.

Підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо протягом року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція. Для новостворених підприємств цей критерій визначається за підсумками першого повного календарного року їх існування.

Кваліфікаційна іноземна інвестиція - це іноземна інвестиція, що становить не менше 20% статутного капіталу. Декретом Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" (ст.1) визначені мінімальні розміри кваліфікаційної іноземної інвестиції залежно від виду інвестицій та суб'єктів інвестування (зокрема, не менше 50, 100, 500 тис. та 1 млн. дол. США).

Декретом Кабінету Міністрів України № 55-93 іноземним інвесторам надано право здійснювати інвестиції в таких формах: частковій участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки у діючих підприємствах, створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю; придбання прямо не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи земельні ділянки, будинки, квартири, приміщення, устаткування, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів; придбання самостійно або з участю українських юридичних чи фізичних осіб прав користування землею, концесій на використання природних ресурсів та території України; придбання інших майнових прав; в інших формах здійснення інвестицій, зокрема на основі угод із суб'єктами господарської діяльності України, які прямо та виключно не заборонені законами України.

 

РОЗДІЛ 3. Роль держави у формуванні інвестиційної політики.

В умовах реформування економіки в Україні мають бути розроблені власні механізми державного регулювання інвестиційних процесів, орієнтовані на створення правових основ функціонування на ринку капіталу, формування стратегічних та тактичних цілей і пріоритетів, дотримання соціальних цінностей, спрямованості інвестицій па вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції, частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв. регулювання зовнішніх інвестицій і валютного ринку, спрямування інвестицій на розвиток економіки і повну зайнятість.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програмами розвитку народного господарства, республіканськими і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності складається з управління державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контролю за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом прямого (адміністративно-правового) та непрямого втручання в інвестиційну діяльність, див. рис.

Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності в Україні, регулюються Законом "Про інвестиційну діяльність" та іншими законодавчими актами України. Інвестиційна діяльність суб'єктів

України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України.

Рис. Важелі державного впливу на інвестиційний клімат

Особливості здійснення інвестиційної діяльності на території України суб'єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а також цими суб'єктами і суб'єктами України в зонах вільного підприємництва в Україні визначаються спеціальним законодавством України. При цьому створюються пільгові умови інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах.

Інвестиційна діяльність суб'єктів України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України.

Одним з найважливіших методів державного регулювання інвестиційної діяльності є обов'язкова комплексна державна експертиза інвестиційних програм та проектів. Інвестиційні програми та проекти будівництва незалежно від джерел фінансування підлягають обов'язковій комплексній державній експертизі у повному обсязі, крім об'єктів, затвердження проектів будівництва яких не потребує висновку комплексної державної експертизи. Перелік таких об'єктів встановлюється Державним комітетом з будівництва та архітектури відповідно до законодавства.

Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, дотримання прав і законних інтересів її суб'єктів. Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлені умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору.

Державні органи та їх посадові особи не мають права втручатися в діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності, крім випадків, коли таке втручання допускається чинним законодавством і здійснюється в межах компетенції цих органів та посадових осіб.

Інвестиційну діяльність держава регулює і через захист інвестицій - це комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню цілі внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується законодавством України, а також міжнародними договорами України. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що унеможливлює застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

З метою забезпечення сприятливого та стабільного інвестиційного клімату держава встановлює державні гарантії захисту інвестицій.

 

 

РОЗДІЛ4. Статистичні дані фінансування інвестиційної політики.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 5. Нормативно-правове регулювання інвестиційного процесу та інвестиційної політики.

 

На сьогодні правова система України включає велику кількість законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в інвестиційній сфері. При цьому основою нормативно-правого регулювання в зазначеній сфері є закони.

Процес формування сучасної нормативно-правової бази, яка покликана регулювати інвестиційні процеси в Україні, розпочався з моменту прийняття акта проголошення незалежності України.

Одним з перших кроків щодо врегулювання відносин у інвестиційній сфері в Україні стало прийняття Верховною Радою України законів України "Про захист іноземних інвестицій на Україні" від 10 вересня 1991 року № 1540a-XII та "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 року № 1560-XII.

Особливості режиму іноземного інвестування на території України встановив Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР. Положення цього Закону врегульовують відносини, зокрема, щодо державних гарантій захисту іноземних інвестицій, державної реєстрації та контролю за здійсненням інвестицій, діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, розгляду спорів тощо.

Також важливе значення має прийнятий 17 лютого 2000 року Закон України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження" № 1457-III, який спрямований на захист конкуренції між суб'єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб'єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

Вказаним Законом визначено, що спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 3 Закону).

Також статтею 5 Закону визначено, що цей Закон поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій, їх реєстрації, у тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України від 13 березня 1992 року "Про іноземні інвестиції", Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 55-93 "Про режим іноземного інвестування" та Закону України від 19 березня 1996 року "Про режим іноземного інвестування".

Окреме місце в системі інвестиційного законодавства займає прийнятий 15 березня 2001 року Закон України "Про інститути спільного інвестування (пайові та інвестиційні фонди)" № 2299-III, який визначає правові та організаційні основи створення, діяльності та відповідальності суб'єктів спільного інвестування, особливості управління їх активами, встановлює вимоги до складу, структури та зберігання активів, особливості розміщення та обігу цінних паперів інститутів спільного інвестування, порядок та обсяг розкриття інформації інститутами спільного інвестування з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесторів тощо.

Також у 2001 році був прийнятий Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)" від 20 грудня 2001 року № 2899-III.

До окремої групи можна віднести законодавчі акти, які встановлюють спеціальний правовий режим господарської діяльності у спеціальних (вільних) економічних зонах, регулюють спеціальні правові режими інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку та в межах технологічних парків України.

Так, у 1992 році було прийнято Закон України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 року № 2673-XII, який визначив порядок створення і ліквідації, механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами виконавчої влади та іншими органами.

Після затвердження урядом у 1994 року Концепції створення вільних економічних зон в Україні (постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 року № 167 "Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні") почалися перші спроби реалізації Закону, зокрема, створення вільних економічних зон.

Також до групи законодавчих актів, що врегульовують зазначені відносини, слід віднести закони України "Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області" від 24 грудня 1998 року № 356-XIV; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області" від 24 грудня 1998 року № 357-XIV; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області" від 15 липня 1999 року № 970-XIV; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Житомирській області" від 3 грудня 1999 року № 1276-XIV; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова" від 11 травня 2000 року № 1714-III; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території пріоритетного розвитку у Волинській області" від 5 квітня 2001 року № 2354-III; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Шостки Сумської області" від 18 листопада 2003 року № 1251-IV; "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Чернігівській області" від 18 листопада 2003 року № 1250-IV тощо.

16 липня 1999 року прийнято Закон України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" № 991-XI, що визначив правові та економічні засади запровадження та функціонування спеціального режиму інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" (м. Київ), "Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона" (м. Київ), "Інститут монокристалів" (м. Харків), "Вуглемаш" (м. Донецьк), "Інститут технічної теплофізики" (м. Київ), "Київська політехніка" (м. Київ), "Інтелектуальні інформаційні технології" (м. Київ), "Укрінфотех" (м. Київ), "Агро технопарк" (м. Київ), "Еко-Україна" (м. Донецьк), "Наукові і навчальні прилади" (м. Суми), "Текстиль" (м. Херсон), "Ресурси Донбасу" (м. Донецьк), "Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій" (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса), "Яворів" (Львівська область), "Машинобудівні технології" (м. Дніпропетровськ).

До такого законодавства слід віднести положення Податкового, Господарського,Цивільного, Земельного кодексів та законів України "Про інноваційну діяльність" від 4 липня 2002 року № 40-IV; "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР; "Про концесії"від 16 липня 1999 року № 997-XIV; "Про угоди про розподіл продукції" 14 вересня 1999 року № 1039-XIV; "Про регулювання містобудівної діяльності" 17 лютого 2011 року № 3038-VI; "Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду" 22 грудня 2006 року № 525-V; "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 року № 3480-IV; "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 року № 448/96-ВР; "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 року № 1576-XII; "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 року № 514-VI; "Про холдингові компанії в Україні" від 15 березня 2006 року № 3528-IV; "Про стимулювання розвитку регіонів" від 8 вересня 2005 року № 2850-IV; "Про транскордонне співробітництво" 24 червня 2004 року № 1861-IV тощо.

Державне регулювання в інвестиційній сфері також здійснюється за допомогою значної кількості указів Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України тощо. Серед них можна виділити наступні: Указ Президента від 10 квітня 2006 року № 300 "Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності"; постанову Кабінету Міністрів Українивід 7 серпня 1996 року № 928 "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій"; постанову Кабінету Міністрів України від 30 січня 1997 року № 112 "Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора"; постанову Кабінету Міністрів Українивід 28 грудня 2001 року № 1801 "Про затвердження Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002 - 2010 роки"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 477"Про схвалення Програми "Інвестиційний імідж України"; розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 року № 447 "Про схвалення Концепції створення індустріальних (промислових) парків" тощо.

Слід звернути увагу, що значну частину вітчизняного законодавства становлять міжнародні правові акти, учасником яких є Україна: багатосторонні міжнародні угоди, конвенції, які спрямовані як на захист іноземних інвестицій, так і на врегулювання інших питань. До таких документів можна віднести, зокрема, Конвенцію про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18 травня 1965 року (ратифіковано Законом України від 16 березня 2000 року № 1547-III).

Максимальне спрощення для суб'єкта інвестиційної діяльності порядку отримання послуг, пов'язаних із підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів, шляхом запровадження принципу "єдиного вікна", покликаний забезпечити Закон України "Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом "єдиного вікна" від 21 жовтня 2010 року № 2623-VI, який набрав чинності 1 січня 2012 року.

Вказаним Законом визначаються правові та організаційні засади відносин, пов'язаних з підготовкою та реалізацією інвестиційних проектів за принципом "єдиного вікна" та передбачається, зокрема, покладання на уповноважений орган функцій взаємодії із суб'єктами надання адміністративних та господарських послуг, що, в свою чергу, значно спростить порядок отримання послуг суб'єктом інвестиційної діяльності, необхідних для подальшої реалізації інвестиційного проекту.

22 грудня 2011 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про інвестиційну діяльність" № 4218-VI, яким передбачається приведення термінології у відповідність із чинним законодавством, визначення терміну "інвестиційний проект" та змісту складових частин інвестиційного проекту, напрямів, шляхів та заходів державної підтримки і стимулювання інвестиційної діяльності, а також запровадження державної реєстрації інвестиційних проектів/проектних (інвестиційних) пропозицій, які потребують державної підтримки та проведення оцінки їх економічної ефективності.

22 березня 2012 року Верховною Радою України прийнято в цілому проект Закону України "Про індустріальні парки", що визначає правові та організаційні засади створення та функціонування індустріальних парків на території України (реєстр. № 8396 від 15 квітня 2011 року).

На сьогодні в Україні все ще відбувається процес формування нормативно-правової бази в інвестиційній сфері. На розгляді у Верховній Раді України знаходиться низка законопроектів, що спрямовані на удосконалення регулювання відносин в інвестиційній сфері.

Так, 23 серпня 2011 року у Верховній Раді України зареєстрований проект Закону України "Про Фонд гарантування інвестицій на фондовому ринку" (реєстр. № 9069), яким пропонується визначити порядок здійснення компенсаційних виплат інвесторам, які втратили свої кошти та/або цінні папери внаслідок недоступності інвестицій.

22 грудня 2011 року у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону України "Про національні проекти" (реєстр. № 9638), метою якого є створення правових засад для розв'язання стратегічних соціально-економічних проблем держави, покращення якості життя громадян, додаткового залучення інвестицій і підтримки розвитку економіки України інноваційним шляхом.

21 лютого 2012 року Верховною Радою України прийнято у першому читанні проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації іноземних інвестицій" (реєстр. № 9676 від 10 січня 2012), який розроблений на виконання підпункту 1 пункту 1 плану заходів щодо спрощення процедури провадження іноземними підприємствами та підприємствами з іноземними інвестиціями діяльності в Україні на друге півріччя 2011 року, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 червня 2011 № 546-р. Метою законопроекту є встановлення чітких норм законодавства щодо здійснення державної реєстрації іноземних інвестицій органами державної реєстрації та її спрощення шляхом збільшення терміну подання інвестором документів для державної реєстрації іноземних інвестицій до 30 календарних днів після їх фактичного внесення, запровадження механізму перереєстрації іноземної інвестиції у разі, якщо інвестор-нерезидент продав або будь-яким чином передав корпоративні права українського підприємства іншій юридичній або фізичній особі - нерезиденту, встановлення порядку анулювання державної реєстрації іноземної інвестиції у випадку вилучення (репатріації) іноземних інвестицій, а також установлення семиденного терміну, протягом якого органами державної реєстрації здійснюється така реєстрація.

 

 

РОЗДІЛ6. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ.

 

 

Державна інвестиційна політика - це комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, структурну перебудову, підвищення ефективності національної економіки. Ефективна інвестиційна політика держави повинна призвести до поширення відтворювальних процесів в економіці. Тому важливо усунути існуючі недоліки, пов’язані з її здійсненням та функціонуванням.
Актуальними питаннями вирішення проблем державної інвестиційної політики займалися І. О. Кірнос, С. Москвін, І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупко, З. Залога та інші автори. В роботах цих авторів увагу приділено науковому обґрунтуванню напрямків розвитку державної інвестиційної політики в Україні, подоланню недоліків внутрішньої та зовнішньої державної політики стосовно інвестиційної діяльності.
Державне агентство України з інвестицій та інновацій (Держінвестицій) призначене для участі у формуванні та забезпеченні реалізації державної інвестиційної та інноваційної політики. Актуальне завдання держави – активізація інвестиційної діяльності та нарощування обсягів інвестицій. Для покращення інвестиційного клімату і інвестиційної привабливості країни пропонується здійснити ряд заходів.

Для активізації розробки та застосування інноваційних проектів рекомендоване створення наукових парків в усіх великих містах та містах з великою кількістю інвестованого капіталу. Держінвестицій вже поклав новий курс стосовно інвестиційної політики – підтримку розвитку інновацій з державного бюджету, в рамках чого був створений науковий парк «Київська політехніка». Це передбачає кредитування суб’єктів господарювання на сприятливих умовах для впровадження інвестиційної та інноваційної діяльності. Але кількість підприємств, впроваджуючи інноваційні проекти, істотно невелика.

Важливим є також забезпечення сталого соціально-економічного розвитку регіонів шляхом посилення їх інноваційної складової. На сьогоднішній день Держінвестицій займається розробкою такої програми для Автономної Республіки Крим. Основна мета цієї програми – посилення інноваційного характеру економіки АРК. Розробка схожої програми для розвитку й інших адміністративно-територіальних одиниць держави є завданням майбутнього. Програма соціально-економічного розвитку всіх областей України систематизує заходи щодо покращення інвестиційного клімату та залучення іноземних інвестицій.

Особливу увагу слід приділити залученню інвестиційних ресурсів у ресурсодобувні галузі. Але світова практика інвестування вже відходить від цього. Протягом останніх років іноземні інвестиційні ресурси направляються на розвиток науково-технічної сфери та сфери послуг. Проблема полягає в тому, що в Україні багато реструктуризованих підприємств (в основному вугільних шахт), після припинення функціонування яких залишаються екологічно-забруднені території. Ці території необхідно підтримувати у належному стані – ставити сталеві опори, відкачувати воду, наглядати за загальним станом. У держави немає для цього достатніх коштів. Іноземні інвестори також мало зацікавлені в цьому. Тому для отримання необхідних коштів рекомендується проведення благодійних акцій з метою залучення зацікавлених міжнародних організацій в покращенні екологічного стану.

За останні роки збільшилася кількість туристів, які подорожують територією України. Держінвестицій оминуло таку існуючу проблему, як інвестування в розвиток інфраструктури туризму. Це дозволить покращити існуючий ринок туристичних послуг та збільшити приплив туристів в країну. Особливу увагу слід приділити розвитку територій, які будуть задіяні під час проведення «Євро - 2012».

Держінвестицій координує роботу Українського центру сприяння іноземним інвестиціям. Цей центр розробив кінцевий проект дієвої стратегії залучення прямих іноземних інвестицій - трирічний план (2007-2010), що зосереджується на наступних основних ланцюгах формування споживчої вартості (стратегічних секторах), які стануть причиною довгострокового економічного зростання України: машинне обладнання, автомобільна промисловість; споживча електроніка; ІТ, високі технології; сільське господарство, харчова промисловість; авіакосмічна промисловість, літакобудування; енергія із нетрадиційних джерел. Для збільшення обсягу іноземних інвестицій рекомендований аналіз та вирішення проблем роботи цього центру.

Пропозиції щодо покращення інвестиційної політики держави

№ з/п	Напрямок удосконалення державної інвестиційної політики
	Створення наукових парків
	Розробка соціально-економічних програм розвитку областей України
	Проведення благодійних акцій з метою залучення інвестицій в покращення екологічного стану країни
	Залучення інвестицій в розвиток інфраструктури туризму
	Вирішення проблем роботи Українського центру сприяння іноземним інвестиціям

 

 

Висновок:

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні наприкінці ХХ сторіччя потребують глибокого вивчення світового досвіду реформування економіки незалежної держави на шляху ринкових перетворень.

Ключовим процесом розбудови економіки є інвестиційний процес, що обумовлює вирішення двох нагальних проблем, що стоять перед суб’єктами господарювання України: обгрунтування та прийняття інвестиційних рішень і залучення до інвестиційного процесу фінансових ресурсів та їх капіталізація.

Недостатній теоретичний рівень та відсутність практичних розробок обумовлює необхідність обгрунтування найефективніших шляхів активізації інвестиційного процесу в Україні з метою подолання кризових явищ в економіці та вирішення соціальних проблем держави.

Науковими результатами дослідження можна назвати визначення багатьох інвестиційних категорій; обгрунтування доцільності інвестицій; пристосування до умов України методик, якими оперує світова практика; обгрунтовання пропозицій, які необхідно врахувати при розробці законодавчих та нормативних актів України і багато іншого.

Здобуті наукові результати можуть бути використані:

- при викладанні економічних дисциплін в вищих учбових навчальних закладах за програмами з економіки та менеджменту;

- науковцями при дослідженні теоретичних засад інвестування та прогнозуванні перспектив розвитку ринкових відносин в інвестиційній сфері;

- на макрорівні - при удосконаленні існуючої законодавчої та нормативної бази та розробці регулятивних засад різної юридичної сили, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату та активізацію інвестиційного процесу в Україні.

Здобуті практичні результати доцільно використати суб’єктами господарювання України при: проведенні передінвестиційних досліджень; прийнятті інвестиційних рішень; техніко-економічному обгрунтуванні проектів та розробці бізнес-планів; укладанні договорів та контрактів з іншими суб’єктами інвестиційного процесу; ресурсному забезпеченні проектів та освоєнню інвестицій; управлінні та моніторінгу інвестиційними проектами; введенні об’єктів до дії.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. http://www.ukrstat.gov.ua/

 

2. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року N 1561 XII // http://www.rada.gov.ua /

 

3. Ментель О.Ю., Мєшков А.В. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ - 2008р.

4. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / Швайка Л. А. - К.: Знання, 2006.- 435 c.

5. Інвестиційна діяльність - Майорова Т.В. Бібліотека українських підручників

6. Стельмащук А.М., Навчальний посібник. - Тернопіль: ТАНГ, 2000. - 315 с

7. Борщ Л. М. Інвестиції в Україні: Стан, проблеми і перспективи / Л. М. Борщ // - К.: Т-во «Знання». - 2005. - 318с.

8. Дані держкомітету статистики. Розділ «Інвестиції» 2009-2010 рр.

9. Діденко Я. О. Удосконалення прямого іноземного інвестування / Я. О. Віденко // Фінанси України. - 2004. - № 12.- C. 96-105.

10. Лазебник Л. Л. Інвестиційний клімат та економічна мотивація іноземного інвестування в Україні / Л. Л. Лазебник // Фінанси України. - 2010. - №4. - С. 82-88.

11. Мельник О. О. Інвестиційний клімат в Україні / О. О. Мельник // Фінанси України. - 2010. - №8. - С. 61-65.

12. Омелянович Л. А., Філіпенко Т. В., Гладкова О. В. Сучасні проблеми і перспективи інвестиційної діяльності в Україні / Л. А. Омелянович // Фінанси України. - 2010. - №6. - С. 73-78.

 

Тести:

 

1. Державна інвестиційна політика — це …….

a) комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів.

b) діяльність держави, спрямовану на формування сприятливого інвестиційного клімату, за допомогою раціонального взаємозв"язку способів і форм державного регулювання інвестиційної діяльності на загальнодержавному, регіональному і галузевому рівнях.

c) діяльність держави щодо регулювання інвестиційної діяльності з метою реалізації цілей економічної, науково-технічної та соціальної політики.

d) комплекс економічних, організаційно-правових та інших заходів держави, спрямованих на створення сприятливого інвестиційного клімату, структурну перебудову, підвищення ефективності національної економіки.

2. До державних органів, які можуть здійснювати контроль за інвестиційною політикою, належать:

a) Пенсійний фонд України

b) Фонд соціального страхування України

c) Акціонерно-комерційні банки

d) Кабінет Міністрів України

3. Закон України «Про інвестиційну діяльність» затверджено:

a) 1991

b) 1992

c) 1993

d) 1996

4. Напрями державного регулювання інвестиційної діяльності:

a) Забезпечення захисту інвестицій.

b) Проведення гнучкого кредитного регулювання.

c) Експертиза фондового ринку.

d) Податкове визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування.

1. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів:

a) Усунення бази оподаткування;

b) запровадження диференційованих ставок оподаткування;

c) звільнення від подвійного оподаткування.

d) Зменшення сплати податку на певний строк.

7. Функціональними учасниками інвестиційного процесу можуть виступати:

a) Інжиніринго-консалтингова фірма.

b) Приватна фірма.

c) Кредитна фірма

d) Міжрегіональна фірма

8. Методи оцінки ефективності інвестицій,що не враховують фактор часу:

a) Метод збитковості

b) Метод рентабельності

c) Метод внутрішньої норми прибутку

9. Яке з тверджень є помилковим:одним з принципів держ регулювання інвестиційноï діяльності в Укр. є:

a. Розширення джерел фінансування інвестиційних проектів (змішане фінансування)

b. Збільшення частки державному інвестицій в ïх загальному обсязі

c. забезпечення позитивних, інноваційних мікроструктурних зрушень.

d. удосконалення нормативно-правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій.

10. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів

a) Прогнози економічного і соціального розвитку України.

b) Схеми цільово науково-технічні.

c) комплексні програми інвестицій.

d) схеми розвитку техніко-економічних обґрунтувань.

 

Словник:

1. За фінансовим визначенням, інвестиції – це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу.

2. Економічне визначення інвестицій: інвестиції – це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.

3. Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.

4. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів.

5. Інвестиційна політика — загальнодержавні принципові рішення і заходи, що визначають напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки з метою забезпечення ефективності та пропорційності її розвитку, усунення міжгалузевих і внутрішньогалузевих диспропорцій, досягнення оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва і невиробничої сфери.

6. Інвестиційний клімат — сукупність чинників економічного, політичного, правового та соціального характеру, які бере до уваги інвестор, ухвалюючи рішення щодо здійснення інвестицій.

7. Інвестиційний процес — це складний комплекс робіт, який включає такі основні фази: визначення об'єкта інвестування, залучення фінансових коштів, здійснення контролю за їх використанням.

8. Інвестиційна привабливість галузей - це інтегральна характеристика окремих галузей економіки з позицій перспективності розвитку, дохідності інвестицій та рівня галузевих інвестиційних ризиків.

9. Інвестиційний ринок ( investment market; інвестиційний ринок) - сукупність економічних відносин, які складаються між торговцями інвестиційних товарів і послуг, а також об´єктів інвестування у всіх їх формах.

10. Інвестиційний прибуток – позитивна різниця між доходом, отриманим інвестором від продажу цінних паперів, та вартістю таких цінних паперів, що визначається із суми витрат на їх придбання.