Фінансовий облік операцій з векселями

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну певну суму грошей власнику векселя (векселетримачу).

Операції обліку (переобліку) векселів та надання (одержання) кредитів під заставу векселів відносять до кредитних операцій. Вексель може бути прийнятий до обліку або в заставу тільки за таких умов: 1) за наявності підписів не менше ніж двох осіб; 2) якщо його індосовано (передавальний запис на векселі) у повній відповідності до вимог «Положення про операції банків з векселями». Не рекомендується брати до обліку і в заставу векселі: 1) які мають перерву в повних індосаментах; 2) неакцептовані переказні (незалежно від кількості примірників); 3)іменні; 4) опротестовані. Подані до обліку і в заставу векселі перевіряються з позицій їх юридичної чинності і фінансової надійності.
Юридична експертиза здебільшого полягає у перевірці векселів із формального боку (наявність і правильність заповнення всіх реквізитів) Процедурами фінансової експертизи підтверджується можливість оплати векселя у визначений строк. Крім перевірки кредито- та платоспроможності пред’явника, слід аналізувати фінансовий стан платника, індосантів, які не зняли з себе відповідальності безоборотним застереженням, а також авалістів. Векселі, що неоплачені своєчасно, мають бути опротестовані. Для цього їх передають нотаріусу, який учиняє відповідний надпис. Відшкодування коштів за придбаним векселем банк може отримати через:1) оплату векселя платником або іншою особою, зобов’язаною за векселем; 2) переоблік облікованого векселя в іншому банку; 3) продаж векселя; 4) зарахування для погашення власних зобов’язань банку перед платником або (після опротестування) перед іншою зобов’язаною за векселем особою; 5) передавання іншим особам для розрахунку за власними зобов’язаннями банку до або після настання строку платежу за векселем. За дострокової оплати придбаного векселя банк може повернути платнику певну частку дисконту, що був утриманий ним під час обліку векселя. Сума дисконту, що підлягає поверненню, визначається за угодою сторін за умови, що до строку оплати за векселем залишилось не менше ніж 10 днів. Обліковування (облік) векселів є формою кредитування банком суб’єкта господарювання через придбання векселя до настання строку платежу за ним з відповідною знижкою (дисконтом) для одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Обліковуючи вексель, банк тим самим надає векселедержателю-пред’явнику строковий кредит. Як правило, можуть бути обліковані векселі з точно визначеним строком платежу, а саме: визначено-строкові (на певну дату), дато- (у такий-то час від видачі векселя) і візо-векселі (у такий-то час від пред’явлення), причому на останніх має бути відмітка про дату пред’явлення. Особа, яка має бажання пред’явити векселі для обліку, подає в банк заяву за встановленим банком зразком. До такої заяви на вимогу банку можуть додаватися інші документи, що характеризують фінансовий стан, кредитоспроможність векселедавця, а також угоди, на підставі яких придбавалися векселі, тощо. Рішення щодо можливості прийняття до обліку (відмови в обліку) приймає вповноважений орган банку або вповноважена на це особа. Банкам рекомендується встановлювати ліміти з обліку векселів для кожного платника за векселем та/або пред’явника векселя. Облік векселів банк здійснює на підставі договору, укладеного з векселедержателем. Договір може укладатися як на певний строк (генеральна угода щодо обліку), так і на окремі векселі (разові договори про облік). Векселі подаються пред’явником до обліку з відповідним реєстром таких векселів (щонайменше у двох примірниках), форма якого встановлюється банком (додаток 30). Векселі в реєстрах, як правило, розміщують у порядку настання строків платежу, починаючи з найближчого. Після прийняття банком позитивного рішення щодо обліку усіх або частини векселів визначається сума дисконту та інших утримань із клієнта за кожним векселем, а з клієнтом укладається відповідний договір. Векселі, в обліку яких відмовлено, повертаються клієнту (представнику клієнта) під розписку. Сума, яка підлягає утриманню на користь банку як дисконт, розраховується на підставі дисконтної ставки банку і може погоджуватися з пред’явником.

1. Значення, завдання і джерела аналізу фінансового стану підприємства.

Основними джерелами фінансового стану є: 1) форма 1 річної та квартальної звітності «Баланс підприємства»; 2) форма 2 річної та квартальної звітності «Звіт про фінансові результати і їхнє використання»; 3) форма 3 річної та квартальної звітності «Звіт про фінансово-майновий стан підприємства». Ця бухгалтерська звітність орієнтована на ринкові відносини і значною мірою наближена до вимог Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Баланс став більш наочним і пристосованим для вирішення завдань, поставлених перед аналізом фінансового стану в умовах ринку. З метою аналізу фінансового стану може використовуватися і інша інформація — дані бухгалтерського і оперативного обліку, поточної звітності підприємства, необлікована інформація. Слід зазначити, що за доступністю інформацію поділяють на відкриту і закриту (секретну), що є комерційною таємницею, тому і аналіз фінансового стану, як було сказано вище, може бути двох видів: внутрішній і зовнішній.
Внутрішній аналіз здійснюється фінансистами підприємства на основі нормативів, що застосовуються на підприємстві і є комерційною таємницею; виконується він шляхом порівняння їх з плановими параметрами фінансової діяльності підприємства.
Зовнішній аналіз здійснюється за даними бухгалтерської звітності зацікавленими організаціями — податковою інспекцією, банком, іншими структурами. Бухгалтерська звітність, яка застосовується при цьому, містить обмежену інформацію про діяльність підприємства, однак дозволяє досить об’єктивно оцінити фінансовий стан підприємства, не користуючись при цьому інформацією, яка є комерційною таємницею.
Існуюча бухгалтерська звітність відрізняється від тієї, яка застосовувалася раніше (2—3 роки тому), отже, відповідно змінилася і методика аналізу. Так, у балансі вже не наводяться показники наявності власних оборотних коштів, стійкі пасиви, зникли такі розділи колишньої методики, як аналіз надлишку або нестачі оборотних коштів, нормованих запасів і ціла низка інших. Водночас ринкова економіка висунула вимоги до аналізу цілої системи нових показників, які раніше в нашій практиці не використовувались, наприклад, аналіз ліквідності фінансової тривалості, розрахунок і аналіз коефіцієнтів цих показників. Інформація про фінансовий стан підприємства повинна достовірно відображати фінансовий стан підприємства і його модифікації, що відбувалися за звітний період. Щоб упорались із цим, необхідно передусім вивчити аудиторський звіт про точність фінансових звітів, що його складає незалежний аудитор. Це дуже важливо нині, коли коло користувачів цієї інформації значно розширилося.
Основні користувачі інформації про фінансовий стан такі: 1) керівництво підприємства — для керівника підприємства ця інформація необхідна для ефективного керування підприємством, для прийняття ефективних управлінських та планових рішень; 2) акціонери підприємства, тобто його власники. Вони оцінюють, наскільки ефективно адміністрація виконує свої функції; 3)податкове управління. Йому необхідно мати інформацію про фінансовий стан підприємства (зокрема про суму прибутку) для визначення сум податків, що їх зобов’язане сплатити підприємство.