Затверджено на засіданні кафедри правознавство 16 страница

Затвердження переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, є виключною компетенцією Верховної Ради України (п. 36 ст. 85 Конституції України). Він передбачений в ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», а та­кож Законом України «Про перелік об'єктів права державної влас­ності, що не підлягають приватизації» від 7 липня 1999 р..

Приватизація неправомочною особою означає приватизацію осо­бою, яка за законодавством не може бути суб'єктом приватизації.

Цей злочин вважається закінченим з моменту переходу майна, що приватизується, до покупця — фізичної чи юридичної особи.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єктом злочину можуть бути працівники органів приватиза­ції та інші особи.

У частині 2 ст. 233 встановлена відповідальність за ті самі діян­ня, якщо вони призвели до незаконної приватизації майна держав­ної чи комунальної власності в великих розмірах або вчинені групою осіб за попередньою змовою. Великим розміром визнається незакон­на приватизація майна на суму, що у тисячу і більше разів переви­щує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 233 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 223 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Незаконні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234). Предмет цього злочину — приватизаційні папери. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992 р. приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних па­перів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, держав­ного житлового фонду, земельного фонду. Приватизаційні папери можуть бути лише іменними. Предметом цього злочину є чужі при­ватизаційні папери.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується купів­лею, продажем або іншою незаконною передачею чужих приватиза­ційних паперів (наприклад, використання для розрахунків або як за­ставу для забезпечення платежів підприємств), або розміщенням та іншими операціями з чужими приватизаційними документами без належного дозволу (наприклад, посередницька діяльність з привати­заційними паперами без ліцензії).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з передбачених у ст. 234 дій.

Суб'єктивна сторона злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка не є власником прива­тизаційних паперів.

Частина 2 ст. 234 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчи­нені повторно або особою, раніше судимою за один із злочинів, пе­редбачених статтями 233, 235, або організованою групою, або з ви­користанням службового становища.

У частині 3 ст. 234 встановлена відповідальність за викрадення приватизаційних паперів.

Викрадення означає протиправне таємне або відкрите вилучен­ня чужих приватизаційних паперів поза або всупереч волі особи, у якої вони знаходяться, і обертання їх на свою або інших осіб ко­ристь. Викрадення може бути поєднане із застосуванням фізичного або психічного насильства або без такого. Тобто викрадення охоп­лює всі ті способи вилучення майна, які характеризують крадіжку (ст. 185), грабіж (ст. 186) і розбій (ст. 187). У разі застосування на­сильства, що згідно із законом карається більш суворим покаран­ням, вчинене необхідно додатково кваліфікувати за статтями про злочини проти життя та здоров'я особи.

Протиправне заволодіння приватизаційними паперами шляхом обману, зловживання довірою або зловживання службовою особою своїм службовим становищем, а також їх привласнення чи розтрата кваліфікується як злочин проти власності (статті 190 і 191).

Злочин вважається закінченим, якщо приватизаційні папери ви­лучені, а винний отримав можливість користуватися чи розпоря­джатися ними.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що по­єднаний з корисливим мотивом.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 234 — штраф від ста до п'яти­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні ро­боти на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 234 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, за ч. З ст. 234 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Недотримання особою обов'язкових умов щодо привати­зації державного, комунального майна або підприємств та їх подальшого використання (ст. 235). Предмет цього злочину — документи, необхідні для приватизації державного і комунального майна.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується поданням неправдивих відомостей у декларації щодо походження коштів, за які приватизується державне, комунальне майно або підприємство, та інших документах, необхідних для їх приватизації, недотриман­ням вимог щодо подальшого використання приватизованого об'єкта та інших обов'язкових умов щодо приватизації, встановлених зако­нами та іншими нормативно-правовими актами.

Диспозиція ст. 235 є бланкетною і вимагає звернення до законів та інших нормативно-правових актів про приватизацію для визна­чення у кожному конкретному випадку переліку необхідних доку­ментів, що подаються покупцями майна, а також обов'язкових умов приватизації. Це, наприклад, зобов'язання, передбачені бізнес-пла­ном, планом приватизації або умовами аукціону, конкурсу, викупу, які обов'язково включаються до договору купівлі-продажу майна, яке приватизується.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої з указаних дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа. За недотримання обов'язко­вих умов щодо приватизації несе відповідальність особа, яка зо­бов'язана їх дотримуватися згідно із законодавством про привати­зацію.

Покарання за злочин: за ст. 235 — штраф від ста до чотирьох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні ро­боти на строк до двох років. Розділ X

Злочини проти громадської безпеки

§ 1. Поняття і види злочинів

проти громадської безпеки

Злочини проти громадської безпеки є загальнонебезпечними ді­яннями, що порушують загальну безпеку, ставлячи ряд цінностей, передусім життя та здоров'я невизначеного кола осіб, під загрозу заподіяння їм істотної шкоди.

Об'єктом цих злочинів є громадська безпека — стан захище­ності суспільства — таких його цінностей, як життя та здоров'я лю­

дей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, уста­нов та організацій від загальнонебезпечних посягань¹.

Предметом багатьох злочинів проти громадської безпеки є зброя, боєприпаси, вибухові речовини, вибухові пристрої, радіоак­тивні матеріали та інші предмети, що становлять підвищену небез­пеку для оточення.

Об'єктивна сторона злочинів проти громадської безпеки поля­гає у суспільно небезпечному, протиправному діянні (дії або безді­яльності), що порушує громадську (загальну) безпеку і створює за­гальну небезпеку для життя людей чи заподіяння істотної шкоди здоров'ю і/або власності, довкіллю, нормальній діяльності підпри­ємств, установ та організацій.

Більшість злочинів проти громадської безпеки відносяться до злочинів з формальним складом і можуть бути вчинені лише шляхом дії, а злочини з матеріальним складом (статті 264, 267 і 270) вчиняються як шляхом дії, так і бездіяльності. Засобами вчинення багатьох злочинів проти громадської безпеки є або можуть бути предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення.

Суб'єктивна сторона багатьох цих злочинів — прямий умисел або змішана форма вини, що передбачає умисел щодо діяння (на­приклад, щодо порушення певних правил) і необережність щодо на­слідку (наприклад, до загибелі людей).

Суб'єкт злочинів проти громадської безпеки, як правило, — будь-яка особа, а за деякі злочини, наприклад, терористичний акт — особа, яка досягла 14-ти років.

У багатьох випадках кваліфікуючими або особливо кваліфікую­чими ознаками злочинів проти громадської безпеки є загибель лю­дей або настання інших тяжких наслідків. Загибель людей означає загибель однієї або кількох осіб. Під іншими тяжкими наслідками необхідно розуміти заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одній або кільком особам, середньої тяжкості двом чи більше особам, за­подіяння майнової шкоди у великому або в особливо великому роз­мірі тощо.

Виходячи з послідовності злочинів, вказаних у дев'ятому розділі Особливої частини КК, всі злочини проти громадської безпеки мо­жуть бути поділені на три групи:

1) створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об'єднань, участь в них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов'язаних з ними (статті 255—261);

2) незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами (статті 262—266);

3) порушення різних правил, що забезпечують громадську безпеку (статті 267—270).

§ 2. Створення злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об'єднань, участь у них та у злочинах, що вчиняються ними чи пов'язані з ними

Створення злочинної організації (ст. 255). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в таких формах: 1) створенні злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого

злочину; 2) керівництві такою організацією; 3) участі у ній; 4) участі у злочинах, вчинюваних такою організацією; 5) організації зустрічі (сходок) представників злочинних організацій або організо­ваних груп для розроблення планів і умов спільного вчинення зло­чинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи коорди­нації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп; 6) керівництві цією зустріччю (сходкою); 7) сприянні такій зустрічі (сходці).

Створення злочинної організації для вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину полягає в різних діях зі створення (зас­нування, формування) злочинної організації: у підшукуванні зброї або співучасників, вербуванні їх до злочинної організації, розподілі функцій між учасниками тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжко­го злочину. Поняття злочинної організації дається у ч. 4 ст. 28.

Керівництво злочинною організацією — це напрям діяльності злочинної організації, дій її учасників, давання вказівок, розпоря­джень, завдань співучасникам, виконання функцій ватажка або одного з ватажків злочинної організації, управління нею, її учас­никами.

Участь у злочинній організації передбачає існування вже ство­реної злочинної організації. Тут йдеться про випадки, коли особа не брала участі у створенні злочинної організації, але вступила (уві­йшла) до злочинної організації, створеної іншими особами. З момен­ту давання згоди на вступ (входження) до злочинної організації дії винного розцінюються як закінчений злочин — участь у злочинній організації, хоч би той, хто вступив до злочинної організації і не брав участі у вчинених нею злочинах. Вступ до злочинної організа­ції, членство в ній є закінченим злочином з тих підстав, що сам по собі цей факт означає надання злочинній організації можливості ви­користання її учасника згідно з планами злочинної організації. Участь у злочинній організації, поряд з вступом до неї, може вира­зитися в різних діях.

Участь у злочинах, вчинюваних злочинною організацією, має місце тоді, коли особа не брала участі у створенні злочинної органі­зації, не вступала до цієї організації, не була її учасником, але брала безпосередню участь у злочині, вчиненому злочинною організацією.

Організація зустрічі (сходки) представників злочинних ор­ганізацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення зло­чинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних орга­нізацій або організованих груп — це залучення до зустрічі (сход­ки), розробка плану її підготовлення і проведення, об'єднання вка­заних осіб, їх мобілізація, спрямованість на зустріч (сходку), нала­годження, упорядкування зустрічі (сходки) для успішної і ефективної злочинної діяльності. Поняття організованої групи да­ється у ч. З ст. 28.

Керівництво вказаною зустріччю (сходкою) — це управління зустріччю (сходкою) для розроблення планів і умов спільного вчи­нення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

Сприяння вказаній зустрічі (сходці) — це створення відповід­них умов для її здійснення, надання допомоги тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони створення злочинної організації є мета вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а організації, керівництва чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп — ме­та розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матері­ального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єд­нань злочинних організацій або організованих груп. Мотиви злочи­ну можуть бути різними. У більшості випадків це прагнення до наживи, матеріальної вигоди. Особа, яка створила злочинну органі­зацію з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, або яка керувала такою організацією, підлягає кримінальній відповідаль­ності не лише за ст. 255, але відповідно до ч.і ст. ЗО і за всі злочи­ни, вчинені злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники злочинної організації підлягають криміналь­ній відповідальності за участь у ній, а також за вчинені злочинною організацією злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь. У разі вчинення окремими членами злочинної організації злочинів, які не передбачалися (не охоплювалися) цілями злочинної організації і не входили в плани її діяльності, відповідальності за ці злочини підлягають лише особи, які їх вчинили.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка фізична особа, яка досягла 16-річного віку.

Вчинення злочинною організацією злочинів, санкції за які не пе­ревищують 12 років позбавлення волі, охоплюється ст. 255 і не ви-

магає додаткової кваліфікації. Якщо ж злочинною організацією вчи­нений злочин, за який передбачене більш суворе покарання, ніж зазначене у ст. 255, такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів — за ст. 255 і за статтею КК, яка передбачає відповідаль­ність за більш тяжкий злочин.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 звільняється від кримінальної відпові­дальності особа, крім організатора чи керівника злочинної організа­ції, за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255, якщо вона до­бровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю. Добровільність заяви про ство­рення злочинної організації або участь у ній означає вчинення цих дій з різних мотивів, але з власної волі і за усвідомлення об'єктивної можливості і надалі брати участь у ній.

Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в двох формах: 1) заздалегідь не обіцяному сприянні учасникам злочинних організацій та укритті їх злочинної діяльності шляхом надання приміщень, сховищ, транспортних засо­бів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних па­перів; 2) заздалегідь не обіцяному вчиненні інших дій по створенню умов, які сприяють їх злочинній діяльності. Заздалегідь обіцяне вчи­нення цих дій утворить собою співучасть у злочині, передбаченому ст. 255.

Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх зло­чинної діяльності означає надання їм допомоги, підтримки, створен­ня відповідних сприятливих умов для подальшого здійснення їх зло­чинної діяльності та її приховування.

Здійснення інших дій по створенню умов, які сприяють злочин­ній діяльності учасників злочинних організацій, означає підготов­лення та забезпечення можливості злочинної діяльності учасників злочинних організацій. Якщо сприяння учасникам злочинних органі­зацій та укриття їх злочинної діяльності здійснюється способом, який сам по собі має ознаки іншого складу злочину, вчинене підля­гає кваліфікації за сукупністю злочинів. Сприяння учасникам зло­чинних організацій їх злочинній діяльності та укриття винним здо­бутих учасниками злочинних організацій предметів, зберігання яких карається саме по собі, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів (наприклад, зберігання вибухових речовин). Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з указаних дій. Для кваліфікації цього злочину як закінченого не має значення, чи вдалося винному сприяти учасникам злочинної ор­ганізації та укрити їх злочинну діяльність. Досить встановити, що дія була направлена на здійснення вказаного сприяння.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що вона надає заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриває їх злочинну діяльність, і бажає цього. Якщо ж здійснення цих дій було обіцяне до або під час вчинення злочину, тобто до моменту вчинення учас­никами злочинної організації тяжкого чи особливо тяжкого злочину або до його закінчення, такі дії розглядаються як співучасть у вчи­ненні цього злочину у виді пособництва. При цьому, якщо особа більш або менш постійно, систематично сприяє злочинній діяльнос­ті учасників злочинної організації та укриває їх злочинну діяльність, то пособництво переростає в участь у злочинній організації. Тому про сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх зло­чинної діяльності можна говорити лише у разі заздалегідь не обіця­ного, не постійного сприяння, а тимчасового разового зв'язку зі зло­чинною організацією (наприклад, приховування без попередньої до­мовленості майна, здобутого злочинною організацією шляхом вчи­нення нею тяжкого чи особливо тяжкого злочину).

Мотив і мета можуть бути різними і не є обов'язковими ознака­ми складу цього злочину.

Суб'єкт злочину: за ч. 1 ст. 256 — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку, за ч. 2 цієї статті — тільки службова особа або осо­ба, яка вчинила злочин, передбачений ст. 256, повторно (див. ч. 1 ст. 32).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 256 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 256 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із позбавленням права обіймати пев­ні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Бандитизм (ст. 257). Відповідно до ст. 257 бандитизм це — організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, уста­нови, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

Обов'язковими ознаками банди є: 1) наявність у ній декількох (трьох і більше) суб'єктів злочину; 2) стійкість; 3) озброєність; 4) загальна мета учасників угрупування — вчинення нападів на під-приємства, установи, організації чи на окремих осіб; 5) спосіб вчи­нення злочину — напад на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Стійкість як ознака банди має місце лише у разі, якщо вона створена для зайняття злочинною діяльністю, вчинення, як прави­ло, не одного, а кількох нападів. В окремих випадках банда може бу­ти створена для одного, але особливо небезпечного нападу, що ви­магає особливої підготовки. Наприклад, для нападу на банк, пошто­вий поїзд тощо. Про стійкість банди можуть свідчити стабільність її складу та організаційних структур, згуртованість її членів, постій­ність форм і методів злочинної діяльності тощо.

Озброєність банди означає наявність зброї хоча б у одного чле­на банди. Саме озброєність для нападів у поєднанні зі стійкістю та іншими ознаками і утворює ту міру суспільної небезпечності, яка характеризує банду. Під зброєю розуміють пристрої, прилади та ін­ші предмети, конструктивно призначені і технічно придатні для ура­ження живої чи іншої цілі, тобто зброя у вузькому, власному зна­ченні слова. Зброя може бути вогнепальною, холодною, вибуховою тощо. Наприклад, зброя, вражаюча сила якої засновується на вико­ристанні електричної енергії, радіоактивних випромінювань, біоло­гічних та хімічних чинниках тощо. Якщо зброя є лише у одного чле­на банди, необхідно, щоб інші учасники знали, що він має зброю і вона може бути використана під час нападу. Для складу бандитизму не обов'язково, щоб зброя була застосована, пущена в хід при напа­ді. Тобто для відповідальності за бандитизм достатньо того, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути використана.

Банда створюється з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб. Нападом необхідно вважати дії, по­єднані із застосуванням насильства. Насильство може бути як фі­зичним (вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень, нанесення уда­рів, побоїв, зв'язування, позбавлення волі, інші насильницькі дії), так і психічним — реальна погроза негайного застосування фізично­го насильства. Таким чином, під озброєною бандою необхідно розу­міти стійке, озброєне об'єднання трьох і більше суб'єктів злочину, які організувалися для вчинення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб.

Об'єктивна сторона бандитизму може виражатися в трьох формах: 1) організація озброєної банди з метою нападу на підприєм­ства, установи, організації чи на окремих осіб; 2) участь у такій бан-ді; 3) участь у вчинюваному бандою нападі. Для складу бандитизму досить вчинення хоча б однієї з цих дій.

Організація озброєної банди з метою нападу на підприєм­ства, установи, організації чи на окремих осіб — це будь-які дії, результатом яких стало створення банди. Вони можуть виражатися в підшукуванні та вербуванні співучасників, у змові, придбанні зброї, розробці планів створення банди або вчиненні злочинних на­падів тощо. Саме з моменту створення банди бандитизм вважається закінченим злочином, незалежно від того, чи вчинила банда хоча б один напад. Якщо дії винного не призвели до створення банди з при­чин, які не залежали від його волі, вони мають кваліфікуватися як незакінчений злочин, тобто за ст. 14 чи статтями 15 і 257.

Участь в озброєній банді — це членство в ній, входження, вступ до її складу, незалежно від того, чи вчинені винним будь-які дії у складі банди чи ні. Участь у банді вважається закінченим зло­чином з моменту давання згоди на вступ у банду. Участю у банді по­ряд зі вступом у банду охоплюється як безпосередня участь членів банди у вчинюваних нею нападах, так і виконання ними інших дій в інтересах банди: керівництво, фінансування, забезпечення примі­щеннями, сховищами, зброєю, транспортом, документами, інформа­цією, підшукування об'єктів для нападу тощо.

Участь у вчинюваному озброєною бандою нападі матиме місце, якщо члени банди та інші особи, не члени банди, спільно бра­тимуть безпосередню участь у вчинюваному бандою нападі. Участь може виявлятися у різних діях: придушенні опору потерпілого, за­безпеченні безпеки нападаючих бандитів та інших діях з надання допомоги банді під час вчинення нею нападу. Участь особи, яка не є членом банди, у вчинюваному бандою нападі, необхідно відрізняти від пособництва бандитизму. Пособник не бере безпосередньої учас­ті у бандитському нападі. Пособники бандитизму, тобто особи які сприяли вчиненню злочину бандою, не вступаючи до її членів і не беручи безпосередньої участі в її нападі, підлягають відповідальності за ч. 5 ст. 27 і ст. 257.

Вчинені під час бандитських нападів злочини не виходять за рамки складу бандитизму і не потребують додаткової кваліфікації, за винятком випадків вчинення бандою умисного вбивства. У цих випадках кваліфікація настає за сукупністю злочинів — бандитизму і вбивства.

Суб'єктивна сторона складу бандитизму характеризується ви­ною у формі прямого умислу. Якщо особа, яка брала участь у нагїа-ді, не знала про те, що інші учасники входять до складу банди, то вона не може підлягати відповідальності за бандитизм. Дії такої осо­би необхідно кваліфікувати залежно від характеру вчиненого, на­приклад, як розбій, вбивство тощо. Бандитизм може вчинюватися з метою викрадення, вбивства, зґвалтування, звільнення винних з-під варти, вчинення хуліганства тощо.

Суб'єкт бандитизму — будь-яка особа, яка досягла 14-річного

віку.

Покарання за злочин: за ст. 257 — позбавлення волі на строк від п'яти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Терористичний акт (ст. 258). Терористичний акт (від лат. іеггог — страх, жах) є одним із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в двох фор­мах: 1) застосуванні зброї, вчиненні вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або запо­діянні значної майнової шкоди чи настанні інших тяжких наслідків; 2) погроза вчинення зазначених дій.

Під застосуванням зброї слід розуміти використання її вра­жаючих властивостей проти життя, здоров'я, майна чи довкілля. Поняття вибуху, підпалу розглянуті при аналізі складу диверсії (ст. 113). До інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи на­стання інших тяжких наслідків, можуть бути віднесені застосу­вання отруйних речовин, затоплення, обвали, каменепади, зруйну­вання будівель, споруд, доріг, засобів зв'язку, пошкодження об'єк­тів довкілля, нафтових родовищ, систем життєзабезпечення тощо. Для складу закінченого злочину досить вчинення будь-якої із зазна­чених дій.

Погроза вчинення зазначених загальнонебезпечних дій передба­чає доведення до відома органів державної влади чи місцевого само­врядування, службових осіб, об'єднань громадян, юридичних або фі­зичних осіб, умислу винного вчинити зазначені дії. З моменту такої погрози терористичний акт вважається закінченим злочином. По­гроза може бути виражена як безпосередньо, так і опосередковано, як відкрито, публічно, так і анонімно, усно чи письмово тощо.

З суб'єктивної сторони терористичний акт може бути вчине­ний лише з прямим умислом. При погрозі не має значення, чи справді винний мав умисел привести її до виконання. Обов'язковою

ознакою суб'єктивної сторони терористичного акту є наявність ме­ти: 1) порушення громадської безпеки; 2) залякування населення;

3) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення;

4) вплив на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами; 5) привертання уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

Суб'єктом терористичного акту може бути будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Частина 2 ст. 258 передбачає відповідальність за терористичний акт, вчинений: 1) повторно (див. ч. 1 ст. 32); 2) за попередньою змо­вою групою осіб (див. ч. 2 ст. 28); 3) заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків. Якщо дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, призвели до загибелі людини, вин­ний відповідає за ч. З ст. 258.

У частині 4 ст. 258 передбачена відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво та­кою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріаль­не, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності теро­ристичної групи чи терористичної організації. Ці поняття аналогічні тим, що розглянуті при аналізі складів злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255, статтями 256 і 257.

У частині 5 ст. 258 встановлено, що від кримінальної відпові­дальності за діяння, передбачене ч. 4 цієї статті, звільняється особа, крім організатора і керівника, яка добровільно повідомила про нього правоохоронному органу і сприяла припиненню існування або діяль­ності терористичної групи чи організації чи розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку зі створенням або діяльністю такої групи чи ор­ганізації, якщо в її діях немає складу іншого злочину. Добровіль­ність повідомлення про існування терористичної групи чи організа­ції означає здійснення цих дій з власної волі, з різних мотивів, за усвідомлення об'єктивної можливості і надалі брати участь у ній або сприяти її діяльності.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 258 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. 2 ст. 258 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. З ст. 258 — позбавлен­ня волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбав­лення волі, за ч. 4 ст. 258 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності

(ст. 259). Об'єктивна сторона цього злочину полягає у неправд­ивому повідомленні про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками. Неправдиве повідомлення — це неправдива інформація, що не від­повідає дійсності, про ніби-то існуючу підготовку вибуху, підпалу або інших подібних дій, доведена до відома будь-якої особи. Злочин вважається закінченим з моменту неправдивого повідомлення.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умис­лом, завідомістю — тобто винний знав про те, що відомості, пові­домлені ним, є неправдивими.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 259 передбачена відповідальність за завідомо не­правдиве повідомлення: а) якщо воно спричинило тяжкі наслідки або б) вчинене повторно (див. ч.і ст. 32).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 259 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 259 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.