Кримінальне право частина особлива 3 страница

12. Тілесні ушкодж. середньої тяжкості. Легкі тілесні ушкодж. Умис. середньої тяжкості тілесне ушкодж. (ст.122) - таке тілесне ушкодж., яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездат. < як на 1/3. Тривалий розлад здоров'я виявляється в порушенні ф-цій б.-я. органу. Правила відносять до такого розладу послаблення ф-цій органів зору, слуху, язика, ноги, руки тощо. Повна втрата органу або позб. його назавжди здібності ф-ціонувати є тяжким тілесним ушкодж. і за ст.122 кваліфікуватися не м. Разом з тим, склад зл., що розглядається, м. мати місце й у разі повної, але тимчасової втрати органом його ф-цій. Ст.122 застосовується лише за умови, що порушення ф-ції б.-я. органу було тривалим. Відповідно до Правил під тривалим слід розуміти розлад здоров'я строком > 3-х тижнів (більш ніж 21 день). Під стійкою втратою працездат. менш як на 1/3 слід розуміти втрату заг. працездат. від 10 до 33%. З сб/с зл. м.б. вчинений з прямим або непрямим умислом. Умис. середньої тяжкості тілесне ушкодж., внаслідок якого настала смерть потерпілого, щодо якої має місце необережна вина, має тягти відп-сть за сукупністю зл. - за ст.122 і 119. Ч.2 ст.122 встановлює відп-сть за середньої тяжкості тілесне ушкодж., вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (напр., звільнити житлову площу тощо). Умис. легке тілесне ушкодж. (ст.125) - яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездат. До них Правила відносять ушкодж., що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не > як шість днів (садна, синці тощо). Сб/с хар-ся тільки умис. виною. Відп-сть за ст.125 настає і, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, якщо фактично було заподіяно легке тілесне ушкодж. Сбт - особа, якій виповнилося 16р. У ч.2 ст.125 встановлена відп-сть за легке тілесне ушкодж., що спричинило короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездат. Відповідно до Правил короткочасним є розлад здоров'я тривалістю > шести днів, але не > ніж 21 день (3 тижні). Під незначною стійкою втратою працездат. слід розуміти втрату заг. працездат. до 10%. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодж. (ст.128) тягне кр. відп-сть за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодж. Заподіяння ч-з необережність легких тілесних ушкоджень не є зл. Сб/с м.б. у вигляді зл-ної самовпевненості або зл-ної недбалості. Необережне заподіяння тілесного ушкодж., що призвело до смерті потерпілого, стосовно якої має місце необережна вина, кваліф-ся як необережне вбивство. Сбт - особа, якій виповнилось 16р.

13. Кр. відп-сть за тілесні ушкодж. при пом'якшуючих обст-нах Умис. тяжке тілесне ушкодж., заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст.123), є тілесним ушкодж. за пом'якшуючих обст. Поняття сильного душевного хвилювання та ін. умови застосування ст.123 аналогічні таким самим ознакам, висвітленим при аналізі складу умис. вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст.116). Сб/с хар-ся як прямим, так і непрямим умислом. Необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодж. в стані сильного душевного хвилювання тягне відп-сть за ст.128, причому такий стан має розглядатися як обст-на, що пом'якшує відп-сть (п. 7 ст.66). Якщо в діях винного поряд з ознаками, передбаченими ст.123, є така кваліфікуюча ознака, як настання смерті потерпілого, відп-сть все одно настає за ст.123. Протизаконне насильство м. за своїм х-ром створювати право особи на необх. оборону. Тому умис. заподіяння тяжкого тілесного ушкодж., хоча і в стані сильного душевного хвилювання, але якщо воно було рез-том перевищення меж необх. оборони, слід кваліфікувати не за ст.123, а за ст.124. За ст.123 заподіяння середньої тяжкості або легкого тілесного ушкодж. не є зл-ним. Умис. заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необх. оборони або у разі перевищення заходів, необх. для затримання злочинця (ст.124). Відп-сть за цей зл. настає за наявності наслідків, зазначених у ст.121. Умови, за яких тяжке тілесне ушкодж. вважається вчиненим при перевищенні меж необх. оборони або заходів щодо затримання злочинця, такі самі, як і при умис. вбивстві, передбаченому ст.118. Якщо цей зл. вчинений у стані сильного душевного хвилювання, викликаного протиправними діями потерпілого, відп-сть настає не за ст.123, а за ст.124. Заподіяння середньої тяжкості і легкого тілесного ушкодж. за обст., зазначених у ст.124, не тягне за собою кр. відп-сті.

14. Побої та мордування і їх відмінність від легкого тілесного ушкодж. (ст.126). У ч.1 встановлюється відп-сть за умис. нанесення удару, побоїв або вчинення ін. насильницьких дій, які завдали фіз. болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Під ударом слід розуміти одноразовий вплив тупим предметом на тіло людини, що заподіяв фіз. біль. Побої хар-ся багаторазовими ударами. Під ін. насильницькими діями мають на увазі фіз. вплив на людину (крім ударів і побоїв), що викликав больові відчуття (придушення ч.тіла, виривання волосся та ін.). Передбачений у ст.126 зл. не спричиняє порушення анатомічної цілості тканин або нормального ф-ціонування тканин і органів людського тіла. Тому він і не заподіює тілесного ушкодж., але обов'язково викликає фіз. біль. Сб/с хар-ся умис. виною. Сбт - особа, яка досягла 16р.. У ч.2 ст.126 встановлена відп-сть за ті самі діяння, що мають х-р мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких. Такі ознаки, як здійсн. цього зл. групою осіб або з метою залякування потерпілого чи його близьких, мають те саме значення, що і при аналізі ст.121. Що стосується мордування, то Правила вважають ними дії, що полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та ін. аналогічні дії. Якщо внаслідок цих дій заподіяні тяжкі тілесні ушкодж. відп-сть настає за ст.121.

15. Зараження ВІЛ або ін. невиліковною інфекційною хворобою (ст.130) є спец. видом тілесного ушкодж. Ст.130 встановлює відп-сть за зараження саме ВІЛ, хоча нею охоплюється як наслідок і СНІД. Не менш небезпечні випадки зараження ін. невиліковними інф. хворобами, що є небезпечними для життя людей (напр., важкі форми туберкульозу). Ч.1 ст.130 встановлює відп-сть за свідоме поставлення ін. особи в небезпеку зараження ВІЛ чи ін. невиліковної інф. хвороби, що є небезпечною для життя людини. Поставлення в небезпеку зараження з об/с полягає в різних діях, які створюють реальну загрозу зараження потерпілого ВІЛ-інфекцією, СНІДом, ін. невиліковною хворобою. Це такі дії, які в даних конкр. умовах м. привести до зараження ін. особи, і, якщо таке зараження не настає, то тільки внаслідок випадкових обст., або заходів, вжитих потерпілим. Зл. вважається закінченим з моменту поставлення в небезпеку зараження. Згода потерпілого в цих випадках не викл. відп-сті суб’. зл. Способом поставлення в небезпеку зараження є статеві зносини або ін. дії. З сб/с цей зл. передбачає усвідомлення, тобто знання особою про наявність у неї ВІЛ-інфекції або СНІДу чи ін. невиліковної інф. хвороби, що є небезпечною для життя людей, і усвідомлення ним того, що він своїми діями ставить потерпілого в небезпеку зараження. Сбт - б.-я. особа, якій виповнилося 16р., і яка знає про свою хворобу. Ч.2 ст.130 передбачає відп-сть за зараження ін. особи вказаними в ч.1 цієї ст.хворобами, особою, що знала про наявність у неї вірусу цієї хвороби. Зл. вважається закінченим з моменту, коли потерпілий виявився інфікованим цим вірусом. Необх. ознакою об/с цього зл. є причинний зв'язок між діянням і зараженням потерпілого, згода якого на таке зараження не викл. відп-сті винного. Якщо не можна встановити, чи заразився потерпілий саме від дій цієї особи, останній м. відповідати за ч.1 ст.130 - за поставлення в небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією чи ін. невиліковною інфекційною хворобою. Сб/с - лише зл-на самовпевненість. Оскільки З. вимагає усвідомлення особою наявності у неї хвороби, вина у вигляді зл-ної недбалості викл-ся. Умис. зараження вказаними в ст.130 хворобами тягне відп-сть за ч.4 цієї ст. Сбт - б.-я. особа, якій виповнилося 16р. і яка страждає на ці захв.. У ч.3 ст.130 встановлена відп-сть за зараження вказаними хворобами 2 чи > осіб або неповнолітнього. Зараження венхворобою - це також спец. вид тілесного ушкодж. (ст.133). З об/с полягає в зараженні 1 особою ін. венхворобою. До венвідносяться такі інфекційні захв., як сифіліс, гонорея, м'який шанкер та ін. Х-р вензахв., м-ди і тривалість їх лікування, можливість лікування не впливають на кваліф-ю зл. Для відп-сті за ст.133 досить зараження хоча б 1 з венхвороб. Не мають значення для кваліф-ї і способи зараження. Воно переважно настає внаслідок статевих зносин, в тому числі і гомосексуальних, не викл-ся і зараження ін. чином, напр., шляхом передачі недопалків, внаслідок поцілунку. Згода потерпілого, напр., на статеві зносини з особою, хворою на венхворобу, що призвело до зараження, не викл. протиправності діяння. Зл. вважається закінченим з моменту, коли потерпілий фактично захворів на венхворобу. Це зл. з мат. складом і вимагає, щоб між діянням винного і наслідком, що настав, тобто зараженням потерпілого, був причинний зв'язок. З сб/с зл. м.б. вчинений умис. (тобто з прямим або непрямим умислом) або внаслідок зл-ної самовпевненості. У З. спеціально встановлено, що відп-сть за ст.133 настає, якщо особа знала про наявність у неї вензахв., тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що хвороба знаходиться у неї в стадії зараження (напр., особа вступає в статеві зносини, не закінчивши курсу лікування). Зараження ін. особи венхворобою внаслідок зл-ної недбалості викл. таке знання, а, отже, і відп-сть за ст.133. Сбт - б.-я. особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилось 16р., яка хворіє на венхворобу і знає, що вона у неї є. У ч.2 ст.133 встановлені кваліфікуючі обст-ни зл. Ними є: а) зараження венхворобою особою, раніше судимою за цей зл.; б) зараження 2 чи > осіб; в) зараження неповнолітнього, тобто особи, якій не виповнилося 18р. Для відп-сті за ч.2 ст.133 досить 1 із вказаних кваліфікуючих ознак. У ч.3 ст.133 передбачена відп-сть за зараження венхворобою, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (напр., безплідність, самогубство потерпілого).

16. Залишення в небезпеці та ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані Залишення в небезпеці (ст.135). Ч.1 цієї ст.встановлює відп-сть за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження ч-з малолітство, старість, хворобу або внаслідок ін. безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан. При описі об/с цього зл. в ч.1 ст.135 вказані 2 види зл-ної безд-сті: а) т.зв. безд-сть-невтручання, яка полягає в невиконанні особою обов'язків з надання допомоги потерпілому, який знаходиться в небезпечному для життя стані і б) безд-сть, яка викликана попередніми діями особи, яка поставила тим самим потерпілого в небезпечний для життя стан (поставлення в небезпеку). При 1-му виді безд-сті (безд-сть-невтручання) небезпека для життя потерпілого виникає незалежно від дій винного (напр., внаслідок стихійних сил природи, пожежі, раптової втрати потерпілим свідомості та ін.). Небезпека для життя потерпілого виникає ніби сама по собі внаслідок розвитку б.-я. явищ. При другому виді безд-сті (поставленні в небезпеку) така небезпека для життя виникає саме внаслідок дій суб’. (напр., при підкиданні дитини; у випадках, коли потерпілий був збитий автотранспортом, яким керував винний тощо). Тут небезпека для життя потерпілого є рез-том поведінки самого винного. Зл., передбачений ч.1 ст.135, вважається закінченим з моменту залишення в небезпеці, хоч небезпечні для життя наслідки і не настали. Відп-сть за цією ст. не викл-ся, якщо навіть буде встановлено, що наслідки (напр., смерть потерпілого), все одно настали б, незважаючи на надання допомоги. Ч.1 ст.135 карає саме залишення без допомоги, незалежно від того, що надання такої допомоги не могло в цій ситуації запобігти наслідків. Для складу цього зл. необх. встановити, що потерпілий знаходився в безпорадному стані - малоліття, старість, хвороба, сильне сп'яніння, непритомність, нещасний випадок тощо. Причини такої безпорадності м.б. різними. Як і за б.-я. безд-сті відп-сть за залишення в небезпеці м. настати лише за умови, якщо у особи була можливість надати допомогу потерпілому. Якщо такої можливості не було (напр., в рез-ті непереборної сили), відп-сть викл-ся. Викл-ся вона і за умови, якщо для надання допомоги потерпілому особа має пожертвувати собою. Однак наявність певного ризику і небезпеки в зв'язку з виконанням обов'язку з надання такої допомоги відп-сті не усуває. Сб/с цього зл. визначена ч.1 ст.135 шляхом вказівки на завідомість. Наявність завідомості означає усвідомлення винним, що залишений без допомоги знаходиться в небезпеці, що безпосер. загрожує його життю. Відсутність такої завідомості викл. відп-сть. Суб’. цього зл. є особа, якій виповнилося 16р. і яка зобов'язана піклуватися про залишеного без допомоги, або яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Практика ВС виходить з того, що водій, винний в порушенні правил безпеки руху і експлуатації транспортних засобів, що спричинили тілесні ушкодж., який завідомо залишив без допомоги потерпілого, що знаходився в небезпечному для життя стані, має відповідати за сукупністю зл., передбачених ст.286 і 135. Якщо водій не був винний у зл-ному порушенні вказаних правил, але життя або здоров'я потерпілого були поставлені під загрозу внаслідок випадку з керованим ним автотрансп. засобом, невиконання водієм обов'язків з надання допомоги потерпілому тягне відп-сть за ст.135. У ч.2 ст.135 встановлена відп-сть за залишення в небезпеці, вчинене матір'ю стосовно новонародженої дитини, за умови, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані. Якщо ця умова відсутня, дії винної охоплюються ч.1, а при настанні наслідків, вказаних у ч.3 ст.135, за цією ч.ст.135. У ч.3 ст.135 передбачена відп-сть за залишення в небезпеці, якщо воно спричинило смерть потерпілого або ін. тяжкі наслідки (тяжке тілесне ушкодж., важку хворобу тощо). Між залишенням в небезпеці та вказаними наслідками має б. причинний зв'язок.? про суб’. сторону зл., вказаного в ч.3 ст.135, має вирішуватися залежно від х-ру безд-сті, допущеної винним. При безд-сті-невтручанні, коли небезпечний для життя стан потерпілого виникає поза діями винного, і останній не виконує своїх обов'язків з надання допомоги, сб/с відносно наслідків (напр., смерті потерпілого) м. виражатися як в необережності, так і в умислі. Зл., передбачений в ч.3 ст.135, має місце, напр., коли рятівник човнової станції за необачністю не надав допомоги потопаючому і останній потонув. Тут є необережність. За цією ж ст. КК буде відповідати рятівник і тоді, коли він не надав допомоги особі, яка тонула, з особистих мотивів (напр., помсти, ревнощів тощо), тобто за наявності умислу щодо смерті потерпілого. При іншому виді безд-сті, коли винний сам своїми діями поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, але допомоги йому не надав, внаслідок чого потерпілий загинув, сб/с зл., передбаченого ч.3 ст.135, м.б. виражена щодо наслідків лише в необережності. Якщо ж щодо смерті потерпілого буде встановлений умисел (прямий або непрямий), все вчинене створить собою вбивство і має кваліфікуватися за ст.115. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст.136). Кр. відп-сть встановлена за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, за можливості надати таку допомогу або за неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодж. або смерть. З об/с зл. виражається лише в безд-сті-невтручанні, за якої особа не надає допомоги потерпілому, який опинився в небезпечному для життя стані, внаслідок небезпеки, яка виникла не ч-з поведінку винного. Це полягає в: а) ненаданні допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, коли винний міг це зробити (напр., якщо той, хто вміє добре плавати, не надає допомоги тому, хто тоне в річці) або б) неповідомленні про такий стан потерпілого належним установам або особам (скажімо, той хто не вміє плавати, не повідомляє про людину, яка тоне, спортсменам, які знаходяться поруч) і в) спричиненні внаслідок ненадання допомоги або неповідомлення тяжких тілесних ушкоджень (ч.1) або смерті (ч.3). Відп-сть за безд-сть викл-ся, якщо особа не мала можливості надати допомогу або позбавлена була можливості повідомити про тяжкий стан потерпілого ін. особам або установам. У ч.2 ст.136 встановлена відп-сть за ненадання допомоги малолітньому. З сб/с власне безд-сть здійснюється умис., щодо вказаних наслідків можлива як умис., так і необережна вина. Суб’. зл. є особа, на якій не лежить спец. обов'язок піклуватися про потерпілого і яка не поставила його своїми діями в небезпечний для життя стан.

17. Кр. відп-сть за ненадання медичної допомоги хворому медпрацівником (ст.139). У ч.1 ст.139 встановлюється відп-сть за ненадання без поважних причин допомоги хворому медпрацівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо медпрацівникові завідомо відомо, що це м. спричинити тяжкі наслідки для хворого. З об/с зл. полягає в безд-сті - в ненаданні допомоги хворому без поважних на те причин, якщо це могло спричинити тяжкі для нього наслідки. Ненадання допомоги м.б. виражене у відмові практикуючого лікаря або медсестри, які знаходяться вдома, тобто поза службою, з'явитися за викликом до хворого або його близьких, у відмові надати допомогу при нещасному випадку, події на вулиці тощо. Поважні причини ненадання допомоги, які виключають відп-сть, м.б. різними: непереборна сила, стан крайньої необх-сті, хвороба самого медпрацівника, що позбавляє його можливості надати допомогу, некомпетентність цього працівника, якщо ним вжиті заходи щодо виклику належного фахівця, відсутність медикаментів або хірургічних інструментів, невміння ними маніпулювати та ін. Можливість настання тяжких наслідків для хворого в зв'язку з ненаданням йому допомоги має б. реальною, тобто такою, яка за звичайного її розвитку м. в конкр. умовах призвести до смерті або ін. тяжких наслідків. З сб/с зл. передбачає завідомість (умисел або самовпевненість), за якої винний усвідомлює, що ненадання ним допомоги хворому м. спричинити його смерть, серйозні ускладнення та ін. тяжкі наслідки. Сбт зл. спец. - це медпрацівник, зобов'язаний відповідно до встановлених правил надавати допомогу хворому (лікарі, в тому числі й ті, які не працюють в медустановах, напр., займаються приватною практикою, медсестри, акушерки, фельдшери, фармацевти, які на час ненадання допомоги знаходяться на службі). У ч.2 ст.139 встановлена відп-сть за ненадання допомоги хворому, що спричинило смерть або ін. тяжкі наслідки (напр., важкі ускладнення тощо). Між ненаданням допомоги і цими наслідками має б. встановлений причинний зв'язок. Однак якщо надання допомоги все одно не могло запобігти настанню вказаних наслідків, медпрацівник відповідає за ч.1 ст.139, за сам факт ненадання такої допомоги. Наслідки, що настали, не м.б. поставлені йому в вину, оскільки тут між ненаданням допомоги і цими наслідками відсутній причинний зв'язок.

18. Захоплення заручників та незаконне позб. волі або викрадення людини Захоплення заручників (ст.147). Ця ст.включена до КК відповідної до міжнародної конвенції, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 p., до якої приєдналася й У. Об’. є не тільки особиста воля, але і особиста безпека особи, яка захоплена як заручник. З об/с захоплення заручника - це його викрадення, яке м.б. таємним або відкритим, вчиненим шляхом обману, з насильством, в тому числі із застосуванням зброї або м. обійтися без такого насильства. Тримання заручника - це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоч тримання і м. здійснюватися особою, яка не бере участі у захопленні. Тримання - це позб. заручника волі. Захоплення і тримання заручника відрізняються від зл., передбаченого ст.146 КК, особ. метою, яку переслідує сбт зл. Діючи з прямим умислом, винний має на меті спонукання родичів заручника, держабо ін. установи, підпр-ства або орг-ї, фіз., юр. або службової особи до здійсн., або, навпаки, утримання від здійсн. б.-я. дії як умови звільнення заручника. Інакше кажучи, злочинець пов'язує звільнення заручника із задоволенням його вимог, які він висуває вказаним вище особам і органам держави (це, напр., вимога викупу, звільнення особи (осіб), яка відбуває покарання, надання транспортних засобів, іноз. валюти, зброї тощо). Зл. вважається закінченим з моменту захоплення або тримання заручника. Подальші насильницькі дії щодо заручника, якщо вони утворюють самост.зл., кваліфікуються додатково за ін. ст.Особ. ч.КК. Сбт - б.-я. особа, яка досягла 14р.. У ч.2 ст.147 передбачені такі кваліфікуючі ознаки зл.: здійсн. цього зл. щодо неповнолітнього або організованою групою, або дії, які поєднані з погрозою знищення людей (напр., винний загрожує висадити будівлю, в якій він знаходиться із заручником тощо), або такі, що спричинили тяжкі наслідки (напр., смерть заручника, його самогубство, заподіяння йому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяння значної мат. шкоди). Тяжкими наслідками слід також вважати смерть або заподіяння тілесних ушкоджень близьким родичам заручника, особам, які брали участь у звільненні заручника. При вбивстві заручника або ін. осіб дії винного додатково кваліфікуються за відповідним пунктом ч.2 ст.115. Захоплення або тримання як заручника працівника правоохоронного органу охоплюється ст.349. Незаконне позб. волі або викрадення людини (ст.146). З об/с цей зл. полягає в протиправній забороні людині вибирати за своєю волею місце перебування, або таємному чи відкритому її захопленні. Позб. волі м. виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити. Потерпілим від зл. м.б. б.-я. особа, в тому числі малолітній. Незаконне позб. волі м.б. здійснено шляхом застосування фіз. насильства (напр., потерпілого зв'язують і замикають в підвалі, поміщують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом псих. насильства (напр., під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Воно м.б. вчинене і шляхом обману (напр., людину заманюють в будь-яке місце і замикають з метою позб. волі). Найнебезпечнішим видом незаконного позб. волі є викрадення людини, тобто таємне або відкрите захоплення і утримання потерпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фіз. або психічним (погрози) насильством. За ст. 146 карається лише незаконне позб. волі. Тому відп-сть викл-ся, коли особу було позбавлено волі внаслідок акту необх. оборони або крайньої необх-сті, або в рез-ті акту правомірного затримання. З сб/с цей зл. вчиняється лише з прямим умислом і м. х-ризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.). Суб’. є лише приватна особа. Службові особи за подібного роду дії несуть відп-сть за перевищення влади, тобто за ст.365. Ч.2 ст.146 вважає кваліфікуючими ознаками незаконне позб. волі або викрадення людини, вчинені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо 2 або > осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (напр., утримання в сирому, холодному або темному приміщенні), або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фіз. страждань (напр., позб. волі без надання потерпілому їжі), або із застосуванням зброї (якщо на цю зброю не був встановлений дозвіл - діяння вимагає додаткової кваліф-ї за ст.263), або здійснювані протягом тривалого часу. У ч.3 ст.146 КК передбачені особливо кваліфікуючі обст-ни цього зл.: вчинення його організованою групою, або спричинення внаслідок позб. волі або викрадення тяжких наслідків (смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).

19. Торгівля людьми або ін. незаконна угода стосовно людини (ст.149) - крім волі людини - основного безпосер. об’. - додатковим безпосер. об’. цього зл., залежно від мети використання потерпілого, м. виступати різні його блага: статева недоторканність, честь і гідність, трудові та ін. права гр-на. З об/с - це продаж людини (що передбачає її купівлю), ін. сплатна передача (напр., передача людини в рахунок боргу) або здійсн. щодо людини б.-я. ін. незаконної угоди (напр., угоди про вербування або інше залучення жінок для подальшого використання в порнобізнесі та ін.). До того ж ці дії мають обов'язково пов'язуватись із зак. або незак. переміщенням потерпілого ч-з держкордон У. Згода або, навпаки, її відсутність з боку потерпілого на таке переміщення, значення для кваліф-ї зл. не має. Продаж, ін. сплатна передача людини, вчинена щодо неї ін. операція, проводяться для подальшого продажу або ін. передачі потерпілого ін.й особі або особам. Сб/с - тільки прямий умисел, що пов'язаний з певною метою. Ця мета, виходячи з тексту ст.149, м.б. найближчою і віддаленою (первинною і кінцевою). Найближчою метою винного є продаж потерпілого, ін. сплатна передача його ін.й особі або особам. Вочевидь, що така мета пов'язана з корисливими мотивами, прагненням отримати зл-ний прибуток від операції. Однак для складу зл. слід встановити і віддалену (кінцеву) мету. Перелік різних цілей вичерпно визначений у ст.149. Це - використання потерпілого з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у зл-ну д-сть, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація праці потерпілого. Для складу зл. досить встановити хоча б 1 з цих цілей. Важливо зазначити, що З. не вимагає, щоб конкретна кінцева мета була досягнута. Для складу зл. досить, якщо винний переслідував цю мету. Тому зл. вважається закінченим вже з моменту продажу потерпілого, його ін. сплатної передачі, або ін. угоди щодо людини, пов'язаної з переміщенням потерпілого ч-з держкордон У. Сбт - б.-я. особа, причому відп-сті підлягають всі уч-ки зл-ної операції, звичайно, крім потерпілого. Це покупець і продавець, посередники операцій і б.-я. ін. особа, яка бере участь в здійсн. дій, вказаних у ст.149. У ч.2 ст.149 вказані кваліфікуючі ознаки цього зл.: здійсн. зл. щодо неповнолітнього, кількох осіб (хоч би двох), повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням суб’. свого службового становища або особою, від якої потерпілий був у мат. або ін.й залежності (в цих випадках зл. здійснюється спец. суб’.). Ч.3 ст.149 передбачає особливо кваліфікований вид цього зл. Це вчинення його організованою групою або якщо він пов'язаний з незак. вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в У., або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки (напр., самогубство, тяжку хворобу потерпілого, залишення потерпілого після використання напризволяще тощо).

20. Експлуатація дітей (ст.150) Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв'язку з фіз. та розумовою незрілістю дитина потребує особ. охорони, турботи і допомоги, у т. ч.належного правового захисту, для повного і гармонійного розвитку її особистості дитині необх. рости в сім. оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Експлуатація дитини знаходиться у явному протиріччі з наведеними вимогами. У цьому й полягає сусп. небезпека зл., передбаченого ст.150. Об’. зл. - воля, честь і гідність, фізичне і псих. здоров'я дитини. Обов'язковою ознакою складу зл. є потерпілий. Ним м.б. тільки дитина, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування. Відповідно ж до законодавства У. допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює -15, а за сукупністю ін., крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час) - 14р. При цьому для дітей, що мають вік < 16р., тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Діти, які досягли 16р., мають також право займатися підприємницькою д-стю, м.б. членами колективного сільськогосподарського підпр-ства та членами селянського (фермерського) господарства в порядку, встановленому З. Під законодавством у ст.150 слід розуміти З., чинні міжнар. Д.и У., згода на обов'язковість яких надана ВР, а також постанови ВР, укази Пр У., декрети і постанови KM, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до К. і З. З об/с зл., передбачений ст.150, полягає в сусп. небезпечних діях - експлуатації дитини. Під експлуатацією дитини розуміється привласнення не б.-я. мат. рез-тів (продуктів) її праці (доходу у вигляді мат. благ), а лише прибутку як різниці між доходами і виробничими витратами. Проте, якщо особа не несе виробничих витрат у зв'язку з використанням праці дитини, отримані нею доходи і є фактичним прибутком. Слід також мати на увазі, що, оскільки д-сть, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліф-ї зл. за ст.150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток. Зл. вважається закінченим з моменту фактичного початку роботи дитиною, праця якої використовується суб’. зл. Примушування чи втягнення дитини у заняття проституцією кваліф-ся за ч.3 ст.303, а якщо ці дії були вчинені в рамках сутенерства - за ч.3 і 4 ст.303. Втягнення дитини у жебрацтво кваліф-ся за ст.304, а якщо ці дії вчинені щодо дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці як жебрака з метою отримання прибутку - за сукупністю зл., передбачених ч.1 або 2 ст.150 і ст.304. Сбт зл. загальний. Експлуатація дитини, вчинена службовою особою, за наявності підстав кваліф-ся за ст.364 або 365. З сб/с зл. хар-ся прямим умислом. Обов'язковою метою експлуатації дитини є отримання прибутку. Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкоди для здоров'я, фіз. розвитку або освітнього рівня дитини (ч.2 ст.150) м. х-ризуватися тільки необережністю. Примушування дитини до роботи з метою спричинення їй тілесних ушкоджень (напр., з метою перервати вагітність дитини жіночої статі) або як спосіб катування кваліф-ся, відповідно, за ст.121, 122, 125 або 127. Кваліфікованими видами зл. (ч.2 ст.150) є експлуатація: 1) кількох (двох чи >) дітей одночасно або в різний час; 2) дитини, якщо вона потягла істотну шкоду для здоров'я, фіз. розвитку або освітнього рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві. Під істотною шкодою для здоров'я дитини у ч.2 ст.150 слід розуміти шкоду, яка полягає у спричиненні потерпілій дитині з необережності тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодж. Істотною шкодою для фіз. розвитку дитини є шкода, яка полягає, напр., у припиненні або істотному гальмуванні її фіз. розвитку відповідно до певних медкритеріїв, а істотною шкодою для освітнього рівня дитини - в тривалому припиненні її навчання у загальноосвітній школі, професійно-технічному закладі тощо, зокрема таке, що порушило К-ційне право дитини на обов'язкову повну середню освіту. Причинний зв'язок між експлуатацією дитини та її сусп.-небезпечними наслідками є обов'язковою ознакою цього кваліфікованого виду зл. При цьому наявність істотної шкоди для здоров'я, фіз. розвитку або освітнього рівня дитини та вказаний причинний зв'язок встановлюються за допомогою суд. експ-зи (медичної, псих., психологічної тощо). Згідно із законодавством У. забороняється залучення дітей до участі у важких роботах і роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Тому шкідливим виробництвом слід вважати не тільки виробництво зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на якому відповідно до законодавства У. забороняється застосування праці неповнолітніх, а й будь-яке інше виробництво, яке м.б. шкідливим для здоров'я дітей (зокрема, підземні роботи, важкі роботи, роботи з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок).