Кримінальне право частина особлива 1 страница

1. Поняття, значення та с-ма Особ. ч.кр. права В Особ. ч.формулюються ознаки окремих зл. із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони м. призначатися. N Заг. та Особ. ч.кр. права як певні підс-ми КК перебувають у тісній і нерозривній єдності. Перш за все, N Особ. ч.базуються на N Заг. ч.Тому неможливо розкрити дійсний зм. N Особ. ч., не звертаючись до ч.Заг. Разом з тим, всі інст-ти Заг. ч.в своїй основі узагальнюють ті ознаки, що властиві усім зл., передбаченим Особ. ч. Неможливе також застосування окремих видів покарань за зл., передбачені Особ. ч., без урахування положень, закріплених у Заг. ч., щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань. Сама ж с-ма покарань, що визначена в Заг. ч., знаходить своє виявлення і прак. застосування тільки ч-з призначення конкр. покарань за окремі зл., передбачені Особ. ч.КК. Далі - КК. При кваліф-ї діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кр. відп-сті та покарання, застосовуються водночас N обох ч. Так, при кваліф-ї замаху на зл. застосуванню підлягають як N Заг. ч., так і N Особ. ч., у яких передбачено зл., на який вчинювався замах. Напр., замах на умис. вбивство кваліф-ся за ч.1 ст.15 та ч.1 ст.115 КК. Єдність Заг. та Особ. ч.КК забезпечує внутр. узгодженість інст-тів та N Кодексу і, в кінцевому рез-ті, еф-сть їх застосування. Особ. ч.КК - це с-ма N, що встановлюють, які саме конкретні сусп. небезпечні діяння (дія чи безд-сть) є зл., та які види покарань і в яких межах м.б. застосовані до осіб, які їх вчинили. В Особ. ч.КК наводиться вичерпний перелік зл., які заборонені кр. З. під загрозою покарання. Ін. словами, тільки діяння, передбачене відповідною ст. Особ. ч.КК, м. вважатися зл. Найважливіший пр-п: немає зл. без вказівки щодо цього в З. - повністю втілюється в Особ. ч.КК. Діяння, прямо в ній не передбачене, ні за яких умов не м. тягти за собою покарання. Застосування кр. З. за аналогією тут цілком викл-ся. Тому суд зобов'язаний керуватися тільки прямими вказівками того З., який передбачає відп-сть за цей зл. Він не має права заповнювати, на свій розсуд, дійсно існуючі чи такі, що здаються існуючими, прогалини. Заповнення таких прогалин, тобто криміналізація діяння (віднесення його до кола зл.), - виключна прерогатива законодавця. Значення Особ. ч.полягає в тому, що вона встановлює законодавчі межі криміналізації сусп. небезпечних діянь, забезпечуючи тим самим реальні підстави додержання законності та прав людини. В Особ. ч.законодавець диференціює кр. відп-сть за конкретні зл. з урахуванням їх тяжкості, тобто х-ру і ступеня сусп. небезпеки. Це створює ефективні можливості для здійсн. цілеспрямованої кр. політики і проведення її в суворих рамках З. Оголошуючи відповідні діяння зл-ними і караними, законодавець тим самим має на меті сформувати у людей непримиренне ставлення до зл-них проявів, усвідомлення необх-сті боротьби з такого роду вчинками. Загальнопревентивна ф-ція N Особ. ч.полягає у тому, щоб під загрозою покарання примусити нестійких членів сусп-ва утриматися від вчинення зл. і, тим самим, сприяти їх попередженню. N Особ. ч.розташовані у окремих розд. Кодексу за певною с-мою та у певній послідовності. Вона побудована за родовими об’.ми зл. В окремі розділи Особ. ч.КК об'єднуються N про відп-сть за зл., які посягають на 1 і той самий родовий об’. Родовий об’. - це певна група (комплекс) сусп. відносин, що відрізняються своєю однорідністю і, отже, певною єдністю. Цій групі сусп. відносин відповідає і певна група однорідних зл., які посягають на ці відносини. Найменування відповідних розділів Особ. ч.КК здебільшого прямо вказують на цей об’. (напр., «Зл. проти основ нацбезпеки У.»). С-ма побудована т.ч., щоб забезпечити виконання завдань, визначених у ч.1 ст.1. Поділ зл. за їх об’. у відповідних розд. КК має й істотне кодифікаційне значення. Так, видаючи новий кр. закон, яким встановлюється відп-сть за певний зл., законодавець включає його у відповідний Розд. Кодексу залежно від родового чи безпосер. об’., на який це діяння посягає. Розташування у с-мі Особ. ч.N про відп-сть за окремі зл. за їх об’. має неабияке значення для правильного застосування З., тлумачення його дійсного змісту, орієнтування у самому Кодексі. Так, застосування ст.201 про контрабанду, яка має своїм родовим об’. певну сферу госп. д-сті, викл-ся, якщо контрабанда пов'язана з переміщенням нарк. засобів. До таких дій має застосовуватися ст.305, яка призначена для кр.-правової охорони ін. об’., а саме - здоров'я населення. Всі N Особ. ч.КК за своїм змістом можна поділити на 3 групи: заборонні, роз'яснювальні та заохочувальні. Переважну більшість становлять заборонні N (норми-заборони), що забороняють певні вчинки людей (зл-на дія або зл-на безд-сть) під загрозою застосування особливого виду держпримусу - кр. покарання. Так, у ч.1 ст.115 встановлено, що за вчинення умис. вбивства винному загрожує покарання у вигляді позб. волі на строк від 7 до 15р. Заборонні N за своєю стр-рою поділяються на диспозиції і санкції. Роз'яснювальні N пояснюють певні поняття, розкривають зм. термінів, що вживаються у КК. Так, у примітці 1 до ст.185 (крадіжка) дається визначення повторних зл., передбачених у ст.185, 186, 189-191, а у примітках 3 і 4 - роз'яснюється поняття зл., вчиненого у великих й особливо великих розмірах, вказівка на які є в ст.185-191. У КК також міститься багато заохочувальних N, сутність яких полягає в тому, що за певних умов особа, яка вчинила зл., звільняється від кр. відп-сті з урахуванням її посткр. поведінки. Це, на відміну від добровільної відмови від доведення зл. до кінця (ст.17) і загальних N, що регулюють звільнення від кр. відп-сті (Розд. IX Заг. ч.КК), спец. норми, які звільняють особу від відп-сті, незважаючи на те, що вона вже вчинила зл. і в її діях є всі ознаки відповідного складу зл. Так, особа, яка добровільно здала нарк. засоби, психотр. речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю зл., пов'язаних з їх незак. обігом, звільняється від кр. відп-сті за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання. Заохочувальні N мають важливе значення для попередження і припинення відповідних зл., стимулювання посткр. поведінки, що свідчить про втрату особою сусп. небезпеки.

2. Поняття та значення кваліф-ї зл. У диспозиціях ст.Особ. ч.КК встановлюються юр. ознаки, що у своїй сукупності х-ризують певне сусп. небезп. діяння як зл-не і каране. Це означає, що диспозиція ст.містить опис конкр. складу зл. Напр., склад крадіжки визначений як таємне викрадення чужого майна (ст.185). Проте диспозиції ст.Особ. ч.КК не вичерпують усіх ознак складу зл. Деякі з них передбачені Заг. ч.КК, оскільки вони відносяться до всіх або більшості складів, закріплених у ч.Особ. Напр., у ст.Особ. ч.нічого не сказано про такі ознаки складу зл., як вік і осудність. Але про ці ознаки для всіх складів йдеться в ст.19 і 22. Отже, склад кожного зл. становлять ознаки, описані як в Особ., так і в Заг. ч. Застосування відповідних ст.КК відбувається на основі з'ясовування ознак окремих складів зл. При цьому у разі застосування N Особ. ч.чітко проявляються ф-ції складу зл.: фундаментальна, розмежувальна, процес. і гарантійна. Перш за все, склад зл. є законною, єдиною, необх. та достатньою підставою кр. відп-сті (фундаментальна ф-ція складу зл.). Кр. відп-сті підлягає лише особа, у сусп. небезпечному діянні якої є ознаки складу зл., передбачені кр. З. Ці ознаки необх. для кр. відп-сті, при відсутності яких вона викл-ся. Водночас встановлення цих ознак вичерпує склад, тобто вони достатні для кр. відп-сті. Ознаки складу зл. виконують й іншу роль: вони відмежовують зл. від діянь, які не є зл-ними, або 1 склад зл. - від ін. (розмежувальна ф-ція складу зл.). Розмежування складів окремих зл. можна пояснити на такому прикладі. Якщо винний таємно вилучив гроші з квартири потерпілого, то його дії б. кваліфіковані як самоправство, якщо він вважав, що має на них дійсне або вигадане право (зокрема, що вилучає ці гроші в рахунок боргу, який йому, незважаючи на нагадування, не віддавав потерпілий). Якщо таким самоправством не було заподіяно значної шкоди потерпілому, то це випадок цивільно-правового делікту. Якщо ж за такого вилучення винний розумів, що не має на це майно (гроші) жодних прав, що воно є чужим, вчинене підпадає під ознаки крадіжки і кваліф-ся за ст.185. Процес. ф-ція складу зл. означає, що він виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі дослідження у кожній кр. справі. Сам опис ознак складу зл. в З. має вирішальне значення. Чим > ознак введено З. до складу зл., зазначеного у диспозиції, тим > коло факт. обст-нслід встановити у справі, тим ширші межі дослідження. Нечіткість ознак складу зл., введення розпливчастих диспозицій робить межі дослідження кр. справи досить невизначеними. Тому точний опис ознак складу зл. в З. - важлива умова еф-сті самої процес. д-сті. Зазвичай, встановленням складу зл. не обмежуються межі дослідження у кр. справі, вони набагато ширші, але ознаки складу мають тут вирішальне значення. Склад зл. виконує також ф-цію охорони прав і зак. інтересів гр-н. Шляхом опису точних складів зл. і фіксації їх ознак законодавець гарантує гр-ну захист від необгрунтованого притягнення до кр. відп-сті (гарантійна ф-ція складу зл.). Склад зл. являє собою законодавчу модель кваліф-ї зл. Кваліфікуючи зл., ми встановлюємо відповідність вчиненого особою сусп. небезпечного діяння складу, описаному в З. У цьому виявляється сутність кваліф-ї. В ній дається не тільки юр., а й соц.-моральна оцінка вчиненого особою діяння. В зв'язку з цим правильна кваліф-я зл. має велике значення для зміцнення законності, охорони правопорядку, забезп. прав і зак. інтересів гр-н. Тому вчинений зл. має б. кваліфікований відповідно до З., що передбачає кр. відп-сть за це діяння, і б.-я. відступи від цієї вимоги неприпустимі. Неправильна кваліф-я призводить до невірної правової і соц.-мораль. оцінки діяння, визначаючи тим самим і неправильне уявлення про х-р і ступінь його сусп. небезпеки. У цьому плані цілком неприпустима кваліф-я діяння, що не містить ознак складу зл., як зл-ного. Така кваліф-я м. призвести до засудження особи, яка взагалі не вчинювала зл. Не менш шкідливі також і випадки протилежного х-ру, якщо в діях, що є зл-ними, не встановлено ознак складу зл. Найпоширенішими є помилки, коли зл-ному діянню дається невідповідна кваліф-я. Напр., якщо діяння, що є розбоєм, кваліф-ся як грабіж, умис. вбивство - як вчинене з необережності, а крадіжка - як шахрайство. У таких випадках діянню дається не лише неправильна юр. кваліф-я, а й неправильна соц.-моральна оцінка. Кваліф-я зл. передбачає повне і всебічне встановлення тих факт. обст-н справи, що відповідають ознакам складу зл., зазначеним у З. Якщо такі фактичні обст-ни не з'ясовано, не можна дати точну кваліф-ю зл., що відповідала б об’. істині. Крім виявлення у справі певних факт. обст., необх. знайти і точно усвідомити ознаки цього складу зл. відповідно до N КК, потім встановити відповідність вчиненого особою діяння ознакам складу, описаного в З. Кваліф-я зл. і є об'єднуючою ланкою між фактично вчиненим особою сусп. небезпечним діянням і тим складом зл., якому це діяння відповідає. Звідси випливає важлива вимога: кваліф-я передбачає точний юр. аналіз ел-тів складу зл.: об’., об’. і сб/с, суб’. зл. Причому правильне встановлення ел-тів складу та їх ознак є необх. передумовою правильної кваліф-ї вчиненого. Важливе значення має визначення тих сусп. відносин, яким це діяння заподіює безпосередню шкоду. Констатація цих відносин означає і виявлення об’. цього зл. Так, якщо розголошено комерц. таємницю, це свідчить, що об’. цього зл. є госп. д-сть, тобто відносини у сфері підпр-ва, і такі дії підпадають під ознаки ст.232. Якщо ж розголошено інформ-ю, що становить держтаємницю, вчинене посягає на відносини у сфері обороноздат. держави і кваліф-ся за ст.328. Для визначення об’. зл. в ряді випадків істотне значення мають ознаки особи, яка потерпіла від зл-ного посягання. Так, потерпілими в зл., передбаченому ст.345, є робітники правоохор. органів у зв'язку з виконанням ними своїх служб. обов'язків. Об’. цього зл. - авторитет органів держвлади, а також безпека та здоров'я цих осіб. Для кваліф-ї зл. важливо встановити ті ознаки, що визначають об’. сторону його складу. Вони в переважній більшості прямо вказані в диспозиціях відповідних ст.КК. Так, для кваліф-ї зл. як крадіжки необх. встановити, що особа вчинила таємне викрадення чужого майна. Важливе значення має також з'ясовування того, чи є зл. закінченим або д-сть особи перервана на стадії готування чи замаху на зл. Так, затримання особи, яка намагається вирвати у потерпілої сумку з грошима, кваліф-ся як замах на грабіж, а змова про вчинення вбивства - як готування до цього зл. У таких випадках крім кваліф-ї дій за відповідною ст. Особ. ч.необхідне посилання і на ст.14 та 15, що визначають караність незакінченого зл. Для кваліф-ї дій організаторів, підбурювачів і пособників крім ст.Особ. ч., що передбачає зл., вчинений виконавцем, необхідне посилання і на ст.27. Для визначення об/с істотне значення має встановлення сусп. небезпечних наслідків, які впливають на кваліф-ю зл. У зл. із мат. складом необх. також встановлювати і причинний зв'язок між сусп. небезпечним діянням і наслідками, що настали. У ряді випадків об’. сторону зл. х-ризують спосіб вчинення діяння, місце, час і обстановка його вчинення. Так, для кваліф-ї зл. за ст.331 - незаконне перетинання держкордону - слід встановити, що діяння мало місце поза пунктами пропуску ч-з держкордон У. чи навіть у п.п. пропуску ч-з держкордон У., але без відповідних документів або дозволу. Для правильної кваліф-ї слід також встановити ознаки сб/с зл.: вину, мотив і мету діяння. Напр., якщо тяжке тілесне ушкодж. вчинене умис., воно кваліф-ся за ст.121, а при необережному його заподіянні - за ст.128. Нарешті, правильна кваліф-я передбачає чітке встановлення ознак суб’. зл. Так, за крадіжку м.б. притягнута до відп-сті особа, яка досягла 14ти р. За одержання хабара відповідає лише служб. особа, ознаки якої описані в примітці до ст.364, а за зл. проти встановленого порядку несення військ. служби - в/службовці та в/зобов'язані під час проходження ними відповідних зборів (ч.1 ст.401). Врахування всіх ознак, які х-ризують кожний ел-т складу зл., має вирішальне значення для кваліф-ї зл., тобто для вибору тієї N КК, в якій цей склад описаний. М. виникнути труднощі, коли діяння містить ознаки 2 або > складів зл., або 1 і те саме діяння охоплюється ознаками 2 або > N Особ. ч.КК. В 1-му випадку, коли діяння містить ознаки 2 або > складів зл., має місце кваліф-я за сукупністю зл. Якщо те саме діяння підпадає під ознаки кількох ст.КК, тут має місце конкуренція кр.-правових N. Теорія і суд. практика виробили спец. правила кваліф-ї в таких випадках. Так, за сукупності зл. кожне з діянь, які її утворюють, має отримати самост.кваліф-ю (ст.33 КК). Якщо особа, яка вчинювала хуліганство, завдає потерпілому тяжке тілесне ушкодж., то все вчинене підпадає під ознаки 2 ст.- ч.4 ст.296 і ч.1 ст.121. Кваліф-я таких дій тільки за ст.121 або за ст.296 буде неправильною, тому що не відбиватиме усіх ознак вчиненого в їх повноті. При кваліф-ї зл. за сукупністю слід мати на увазі, що в деяких випадках законодавець конструює так звані складені зл. Він об'єднує в 1 діяння 2 або > самост.зл. Напр., у ч.3 ст.296 передбачено, зокрема, хуліганство, якщо воно пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громад. порядку. Тут в 1 склад зл. об'єднані хуліганство й опір (законодавцем врахована т.зв. ідеальна сукупність зл.). Тому кваліф-я їх як самост.зл., тобто за сукупністю, викл-ся і застосовується лише ч.3 ст.296. На відміну від сукупності зл. при конкуренції кр.-правових N 1 й те саме діяння підпадає під ознаки 2 або > ст.КК. В 1 з них діяння описано більш узагальнено, в ін.й - виділено його індивідуальні ознаки. У таких випадках йдеться про конкуренцію заг. та спец. N. Теорія і практика виробили правило, відповідно до якого в цьому випадку слід застосовувати спеціальну норму, що більшою мірою індивідуалізує ознаки вчиненого та його сусп. небезпеку. Напр., вчинено вбивство співробітника міліції, коли він затримував злочинця. Ч-з те, що N ст.348 є спец. стосовно заг. N (п. 8 ч.2 ст.115), то застосуванню в цьому випадку підлягає саме вона. При кваліф-ї зл. неприпустимий формальний підхід до тлумачення N кр. З. Застосовувати ст.КК слід у тісному зв'язку з їх соц. призначенням, з урахуванням обстановки й умов, за яких ця N була прийнята, з'ясовувати дійсну волю законодавця та знати прийоми тлумачення кр. З. Так, напр., провести відмінність між насильницьким грабежем (ч.2 ст.186) і розбоєм (ч.1 ст.187) можна тільки за умови використання с-матичного тлумачення, тобто порівняння цих ст.Таке порівняння показує, що розбій відрізняється від насильницького грабежу ступенем тяжкості насильства, що застосовується до потерпілого: при розбої - це насильство, небезп. для життя чи здоров'я потерпілого, або застосування погрози такого насильства, а при грабежу - це насильство, що не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої особи. Тому, якщо винний заподіяв потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодж., викрадаючи в нього гроші, то це розбій, а якщо з цією метою були заподіяні лише побої, - винний відповідає за грабіж. Далі, с-матичне тлумачення призводить і до ін. висновку: розбій вважається закінченим з моменту нападу і власне заволодіння майном для закінчення цього зл. не потрібно (законодавець так і говорить - напад з метою заволодіння чужим майном), а грабіж - лише з моменту викрадення майна (З. визначає його як відкрите викрадення чужого майна). За аналогією слід застосовувати й ін. прийоми тлумачення - грамат., логічне, історичне, що дадуть можливість правильно кваліфікувати зл.

3. Кваліф-я незакінчених зл. та зл., здійснених у співучасті Закінч. та незакінч. зл. - це співвідносні поняття, тому з визначення закінченого зл. та вказівки ч.2 ст.13 КК, що незакінченим зл. є готування до зл. та замах на зл. (види незакінченого зл.), випливає, що незакінч. зл. - це умис., сусп. небезп. діяння (дія чи безд-сть), яке не містить усіх ознак складу зл., передбаченого відповідною ст. Особ. ч.КК, У зв’язку з тим, що зл. не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного. Незакінченим зл. є готування до зл. та замах на зл. (ч.2 ст.13). При цьому згідно з ч.2 ст.14 КК готування до зл. невеликої тяжкості не тягне за собою кр. відп-сті. Встановлення відп-сті за незакінч. зл. дозволяє припиняти зл-ну д-сть на більш ранніх стадіях, стадії готування до зл. чи діянь, безпосер. спрямованих на вчинення зл., і тим самим запобігати спричинення шкоди цінностям, які охороняються кр. З. Порівняно із закінченим, незакінч. зл. за х-ром вчинених дій і моментом їх припинення має особл-сті й відмінності, а в силу цього й особл-сті відп-сті. До того ж добровільна відмова від зл. можлива лише при незакінченому зл. (ст.17, 31 КК), бо тільки в цьому випадку особа м. ліквідувати (припинити) створену нею небезпеку спричинення шкоди об’. У незакінченому зл. умисел винного повністю не реалізовано, об’. сторону не розвинено, не виконано, шкоду об’. не спричинено. Причини, з яких зл. не було доведено до кінця, має б. виявлено та вказано у вироку суду. Ці причини м.б. різноманітними, але у всіх випадках вони не залежать від волі винного і свідчать про те, чому йому не вдалося завершити зл. Це, напр., недосвідченість, невміння, нерішучість, недостатня наполегливість (суб’. причини) або опір потерпілого, затримання винного, втручання об’-но випадкових обст., які не дозволили довести зл-ний намір до кінця (об’. причини). Якщо ж зл. не доведено до кінця з власної волі особи, то вона не підлягає кр. відп-сті внаслідок добровільної відмови від зл. (ст.17, 31 КК). Незакінч. зл. м.б. вчинено як шляхом активної поведінки - дією, так і пасивної - безд-стю. Заг. для них є те, то вони (ці діяння) спрямовані на вчинення закінченого зл., на спричинення шкоди об’. і створюють для нього небезпеку. З об/с при готуванні до зл. особа створює умови для вчинення зл., а при замаху на зл. вчинює діяння, яке безпосер. спрямовано на вчинення зл. З сб/с незакінч. зл. м.б. вчинено лише з прямим умислом. Тут завжди є певна мета, а саме - мета вчинення закінченого зл. Якщо особа не бажає вчинення зл., вона не м. готуватися до нього і робити спробу вчинити його. Відп-сть за незакінч. зл. можлива лише при умислі на вчинення певного конкр. зл. Якщо мотив і (або) мета є обов’язковими ознаками складу закінченого зл., вони повинні б. і в незакінченому зл.. Якщо певні час, місце, спосіб дії також є обов’язковими ознаками складу закінченого зл., Вони повинні б. щонайменше в меті особи, яка вчинила незакінч. зл. Сбт незакінченого зл. також повинен мати ознаки, які є обов’язковими для суб’. закінченого зл. Визначення ступеня тяжкості вчиненого особою діяння при незакінченому зл. таке саме, як і при закінченому зл.. Ступінь здійсн. зл-ного наміру визначається стадією незакінченого зл. (готування до зл. чи замах на зл.), на якій зл. припинено, а так само проявом самої стадії - ступінь самого готування чи замаху (закінч. чи незакінч. замах). При готуванні до зл. ступінь здійсн. зл-ного наміру вимагає з’ясування, якою мірою реально були створені умови для вчинення зл., який ступінь його підготовки, наскільки реальні та вагомі були самі підготовчі дії, які вибрані засоби тощо. При замаху на зл. встановлення ступеня здійсн. зл-ного наміру дає можливість визначити вид замаху, ступінь близькості настання сусп. небезпечного наслідку, реально спричинену шкоду та ін. Досить часто трапляються випадки, коли в 1 зл. беруть участь 2 або > особи, що діють узгоджено і спрямовують свої діяння для досягнення єдиного рез-ту. У таких ситуаціях і виникає? про співучасть у зл.. Інст-т співучасті внесено до КК, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, що безпосер. у вчиненні об’. ознак зл. не брали участі. Напр., як відповідає особа, що підмовила іншу особу вбити потерпілого або дала для цього зброю, адже ця особа безпосер. вбивства не вчиняла. Однак на підставі N про співучасть цю особу буде визнано підбурювачем або пособником вбивства і вона відповідатиме поряд із виконавцем за вчинення цього зл. Об’єднання зусиль 2 або > осіб при вчиненні зл. зазвичай підвищує небезп. самого зл., полегшує його вчинення і приховування. Ось чому у деяких випадках співучасть розглядається як кваліфікуюча обст-на, що тягне більш сувору кваліф-ю зл. У ст.26 передбачено, що співучастю в зл. визнається умис. спільна участь кількох суб’. зл. у вчиненні умис. зл. Співучасть не створює б.-я. особливих, ін. підстав відп-сті – підставою відп-сті і тут, відповідно до ч.1 ст.2 КК є склад зл., але вчинюваний у співучасті. Об’. ознаки співучасті виражені в З. словами – зл., вчинений декількома (2-ма або >) суб’. зл. спільно. Суб’. ознаки – вказівкою, що співучасть – це умис. спільна участь у вчиненні умис. зл. Отже, при окресленні об’. і суб. ознак співучасті має місце вказівка на спільність. І дійсно, якщо об’. ознаки співучасті – це спільність діянь уч-ків, то суб’. ознаки – це спільність їх умислу. Об’. ознаки співучасті полягають у тому, що: 1) співучасть є тільки там, де в зл. беруть участь кілька осіб, тобто 2 або >. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’. зл. – б. особою фіз., осудною і досягти віку кр. відп-сті; 2) співучасть – це д-сть спільна. Спільність як об’. ознака співучасті містить у собі такі 3 моменти: а) зл. здійснюється заг. зусиллями всіх співуч-ків. Роль, ф-ції кожного зі співуч-ків м. відрізнятися, але при цьому зл. – це рез-т заг., спільної д-сті всіх співуч-ків, кожний з них робить у вчинення зл. свій внесок; б) наслідок, який досягається в рез-ті вчинення зл., є єдиним, неподільним, заг. для всіх співуч-ків. За цей наслідок відп-сть несуть всі співуч-ки, незалежно від тієї ролі, яку кожен із них виконував у зл.. Якщо 3 особи вчинили вбивство, то кожний із них повинен нести відп-сть за вбивство, а не за 1/3 вбивства, хоча він сам безпосер. і не завдавав удару жертві; в) між діями співуч-ків і тим зл., що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок. Причому опосередкований причинний зв’язок, оскільки загальний рез-т досягається лише шляхом свідомої д-сті виконавця. Д-сть кожного співуч-ка має за часом передувати тому зл., що вчинює виконавець, вона створює реальну можливість для виконавця вчинити цей зл. Виконавець же втілює цю можливість у дійсність, заподіюючи необх. наслідок. Якщо такого причинного зв’язку немає, то немає такої об’. ознаки співучасті як спільність, а, отже, немає і співучасті. Суб’. ознаки співучасті – умис. спільна участь у вчиненні умис. зл.: а) співучасть можлива лише в умисних зл.; б) всі особи, що беруть участь у зл. (всі співуч-ки), діють умис. Співучасть у зл., вчинених із необережності, є неможливою. При співучасті не тільки діяння має б. умисним, але і всі співуч-ки повинні діяти також умис.: якщо одна особа діє з необережності, а друга, використовуючи це, діє умис. – співучасті немає. Змова – це обов’язкова ознака б.-я. співучасті. Умисел при співучасті, як і в зл., вчинюваному 1 особою, містить інтелект. та вольові моменти. Однак, специфіка інтелект. моменту полягає в тому, що співуч-к усвідомлює сусп. небезп. не тільки вчиненого ним особисто діяння, а і сусп. небезп. діяння, яке вчинює виконавець. Співуч-к також передбачає, що в рез-ті цих дій виконавця настане сусп. небезпечний наслідок. Ін. словами, співуч-к повинен б. обізнаний про зл-ні наміри, зл-ні діяння виконавця. Вимога про таку поінформованість – найважливіша ознака співучасті. Вольовий момент умислу при співучасті виявляється у бажанні настання наслідків, коли всі співуч-ки бажають, щоб настали наслідки, яких своїм безпосер. діянням прагне досягти виконавець. У зл. із формальним складом співуч-ки бажають, щоб виконавець вчинив узгоджене ними зл-не діяння. Співучасть у зл. можлива не тільки з прямим, а і з непрямим умислом. Останній м. мати місце в поведінці виконавця (співвиконавця) або пособника. Щодо мети та мотивів діяння, то вони м.б. як однаковими, так і різними. Несхожість мети і мотивів не викл. співучасті у зл.. Вона м. впливати в деяких випадках на кваліф-ю зл., про що йтиметься далі, і враховуватися при призначенні покарання співуч-ка. 1. Форми співучасті – виконавці, організатори, підбурювачі та пособники, а також співвиконавець. 2. За суб’. ознаками, тобто за ступенем стійкості суб. зв’язків, за стійкістю умислу ст.28 розрізняє 4 форми співучасті: 1) вчинення зл. групою осіб; 2) вчинення зл. за попередньою змовою групою осіб; 3) вчинення зл. організованою групою; 4) вчинення зл. зл-ною орг-єю. Цей пункт класиф. передбачено в деяких ст.КК як кваліфікуючу ознаку зл. Напр., якщо до особи, яка вчинює хуліганство, приєднуються ін. особи і разом з нею продовжують хуліганські дії, має місце ця форма співучасті й винні несуть відп-сть за ч.2 ст.296. Зл. визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили кілька осіб (2 або >), які заздалегідь, тобто до початку зл., домовилися про спільне його вчинення. Для цієї форми співучасті необх. попередня змова (до початку зл.) співуч-ків на спільне вчинення зл. Ця змова м. відбутися задовго до вчинення зл., м. відбутися безпосер. перед зл., але обов’язково до замаху на нього. Вчинення зл. за попередньою змовою групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку в багатьох ст.КК, напр., у всіх корисливих зл. проти власності (ст.185–193) зл. в сфері обороту нарк. засобів (ст.305–311) та ін. Слід зазначити, що вчинення зл. за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачене в ст.Особ. ч.КК, вважається обст-ною, що обтяжує призначення покарання (п. 2 ст.67). Зл. визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (3 і >), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та ін. (ін.) зл., об’єднаних єдиним планом, із розподілом ф-цій уч-ків групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім уч-кам групи. Стійкість групи – поняття оціночне і встановлюється кожного разу, виходячи з конкр. обст-н справи. Напр., кількість зл., для вчинення яких створюється орг. група. Як правило, це кілька зл. В деяких зл. створення орг. групи вважається вже закінченим зл. (напр. ст.392 - дії, що дезорганізують роботу виправних установ). Найважливіша ознака зл-ної орг-ї – це створення її для вчинення тяжких і особливо тяжких зл., поняття яких дається в ч. 3 і 4 ст.12. Для неї х-рним є наявність плану дій, поділ ф-цій між уч-ками орг-ї чи окремими зл-ними групами, які до неї входять тощо. Спец. видами зл-них орг-й є: банда (ст.257), терор. орг-я чи група (ст.258), воєнізовані чи збройні формування (ст.260). Відп-сть співуч-ків, що діють в орг. групі чи зл-ній орг-ї, визначається т.ч.: а) організатор орг. групи чи зл-ної орг-ї несе відп-сть за всі зл., вчинені цими угрупуваннями за умови, якщо вони охоплювалися його умислом (ч.1 ст.30); б) ін. уч-ки (орг. групи чи зл-ної орг-ї) несуть відп-сть за ті зл., у підготовці чи у вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, що виконував у зл. кожний із них (ч.2 ст.30); в) кваліф-я дій всіх цих співуч-ків настає за тією ст. Особ. ч.КК, яка передбачає відп-сть за вчинення певного зл. зл-ною орг-єю чи організованою групою. При простій співучасті, тобто співвиконавстві, всі співуч-ки несуть відп-сть за тією ст. Особ. ч.КК, що передбачає вчинений ними зл. 3. При співучасті з розподілом ролей? про відп-сть вирішується так: а) виконавець (співвиконавці) відповідають за тією ст. Особ. ч.КК, яка передбачає відп-сть за вчинений ними зл.; б) всі ін. співуч-ки (організатор, підбурювач, пособник) відповідають за співучасть у тому зл., який вчинив виконавець (співвиконавці).

4. Спец. види звільнення від кр. відп-сті Відповідно до ч.2 ст.44 «особа, що вчинила зл., звільняється від кр. відп-сті у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі З. про амністію або акта помилування». Такими підставами є: 1) добровільна відмова від доведення зл. до кінця (ст.17); 2) дійове каяття (ст.45); 3) примирення з потерпілим (ст.46); 4) щире розкаяння особи у вчиненні зл. і наявність клопотання про передачу її на поруки (ст.47); 5) зміна обстановки (ст.48); 6) сплив строків давності (ст.49); 7) можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання; 8) акти амністії та помилування (ст.85–87); 9) спец. підстави звільнення від кр. відп-сті, передбачені Особ. ч.КК: а) ч.2 ст.111 - звільняється від відп-сті за держзраду гр-н У., якщо він на виконання зл-ного завдання іноз. держави, іноз. орг-ї або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам держвлади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання; б) ч.2 ст.114 - за шпигунство особа, яка припинила шпигунську д-сть та добровільно повідомила органи держвлади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам У.; в) ч.3 ст.175 - особа звільняється за невиплату зарплати, стипендії, пенсії чи ін. установлених З. виплат, якщо до притягнення до кр. відп-сті нею здійснено виплату зарплати, стипендії, пенсії чи ін. встановленої З. виплати гр-нам; г) ч.4 ст.212 - особа, яка вперше вчинила ухилення від сплати податків, зборів, ін. обов'язкових платежів, звільняється, якщо вона до притягнення до кр. відп-сті сплатила їх, а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня); д) ч.2 ст.255 – за створення зл-ної орг- ї звільняється особа, крім організатора або керівника зл-ної орг-ї, якщо вона добровільно заявила про створення зл-ної орг-ї або участь у ній та активно сприяла її розкриттю; е) ч.5 ст.258 - за створення терор. групи звільняється особа, крім організатора і керівника, яка добровільно повідомила про нього правоохоронний орган і сприяла припиненню існування або д-сті терор. групи чи орг-ї або розкриттю зл., вчинених у зв'язку із створенням або д-стю такої групи чи орг-ї, якщо в її діях немає складу ін. зл.; ж) ч.6 ст.260 - звільняється за створення не передбачених З. воєнізованих або збройних формувань особа, яка перебувала в складі формувань, якщо вона добровільно вийшла з такого формування і повідомила про його існування органи держвлади чи органи м/с; з) ч.3 ст.263 - за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибух. речовинами звільняється особа, яка добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибух. речовини або вибух. пристрої; и) ч.4 ст.289 - звільняється за незаконне заволодіння трансп. засобом особа, яка вперше вчинила такі дії (за винятком випадків незаконного заволодіння трансп. засобом із застосуванням б.-я. насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоох. органам, повернула трансп. засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки; к) ч.4 ст.307 - особа, яка добровільно здала нарк. засоби, психотр. речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю зл., пов'язаних з їх незак. обігом, звільняється від відп-сті за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання; л) ч.4 ст.309 - особа, яка добровільно звернулася до лік. закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання нарк. засобів, психотр. речовин або їх аналогів без мети збуту; м) ч.4 ст.311 - особа, яка добровільно здала прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення нарк. засобів чи психотр. речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю зл., пов'язаних із незак. обігом прекурсорів, нарк. засобів, психотр. речовин або їх аналогів, звільняється за незаконні їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання; н) ч.3 ст.369 - особа, яка дала хабар, звільняється, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кр. справи щодо неї органу, наділеному З. правом на порушення кр. справи. Відповідно до ч.2 ст.44 «звільнення від кр. відп-сті у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключно судом. Порядок звільнення від кр. відп-сті встановлюється З.». Звільнення від кр. відп-сті м. мати місце після вчинення зл. в період, коли для цього виникли й існують передбачені КК підстави, проте в будь-якому випадку до закінчення строку, протягом якого на особі лежить обов’язок відповідати за вчинене перед державою. Це, за заг. правилом, день спливу строку давності (ст.49). При цьому, однак, особа м.б. звільнена від кр. відп-сті до того моменту, поки вона їй не була підданою, тобто до набуття законної сили обвинувальним вироком суду. День набуття законної сили обвинувальним вироком є межею, що відокремлює звільнення від кр. відп-сті та звільнення від покарання. Т.ч., звільнення від кр. відп-сті – це реалізація державою в особі суду свого повноваження, відповідно до якого вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від держосуду особи, що вчинила зл., а також від покладання на неї обмежень особистого, майн. або ін. х-ру, передбачених З. за вчинення певного зл. Прийняття судом рішення про звільнення особи від кр. відп-сті є актом, що свідчить про припинення кр.-правових відносин між особою, що вчинила зл., і державою. Залежно від того, правом або обов’язком суду є звільнення особи від кр. відп-сті, виділяють 2 види такого звільнення: обов’язкове і необов’язкове (факультативне). Факультативним є звільнення, передбачене ст.47 (передача на поруки), ст.48 (зміна обстановки) та ч.1 ст.97 (звільнення неповнолітнього від кр. відп-сті із застосуванням примус. заходів виховного х-ру). Це означає, що за наявності підстав, передбачених зазначеними ст., суд вправі, але не зобов’язаний звільнити особу від кр. відп-сті. В усіх ін. випадках вимога З. про звільнення від кр. відп-сті є імперативною. Звільнення особи від кр. відп-сті м.б. безумовним і умовним.