1. ПРОТИПОЖЕЖНІ ПЕРЕПОНИ ТА РОЗРИВИ
1.1 Проти пожежні перепони.
Вони запобігають поширенню вогню шляхом:
а. поділу будинків протипожежними перекриттями на пожежні відсіки;
б. поділу будинків протипожежними перегородками на секції;
в. влаштування протипожежних перешкод (конструкція у вигляді стіни, перегородки, перекриття або об’ємний елемент будинку) — служать для обмеження поширення вогню по конструкціях, по горючих матеріалах;
г. влаштування протипожежних дверей та воріт;
д. влаштування протипожежних розривів між будинками.
Протипожежні стіни (брандмауери) — представляють собою глухі стіни (можуть бути внутрішніми i зовнішніми) збудовані з вогнестійкого матеріалу, вищими від покрівлі на 30...60см (залежно, яке перекриття i покрівля).
Брандмауери влаштовують на фундаментах або вони спираються на вогнестійку несучу конструкцію. Межа їх вогнестійкості — не менше 2.5год.
1.2 Протипожежні розриви влаштовують між будинками i спорудами, щоб запобігти розповсюдження пожежі з одного будинку на інший.
В залежності від ступеню вогнестійкості будинків i споруд протипожежні розриви встановлюються від 9 до 18м.
2. ЕВАКУАЦІЙНІ ВИХОДИ.
Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть:
2. 1 З приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибуль, сходову клітку.
2. 2 З приміщень будь-якого поверху, крім першого, у коридори, що ведуть на сходову клітку (в тому числі через хол); при цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні.
2. 3 З приміщень у сусідні приміщення на цьому ж поверсі, які забезпечені виходами, вказаними вище.
Евакуаційні виходи повинні розташовуватися розосереджено. Максимальна віддаль (1) між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення визначається за формулою:
,
де Р - периметр приміщення, м.
Число евакуаційних виходів повинно бути не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель.
Допускається влаштування дверей з відчиненням усередину приміщення у разі одночасного перебування в ньому не більше 15 людей.
При наявності людей у приміщенні двері евакуаційних виходів можуть замикатись лише на внутрішні запори, котрі легко відмикаються.
Мінімальна ширина шляхів евакуації— не менше 1м, дверей — 0.8м.
3.СПОСОБИ І ЗАСОБИ ГАСІННЯ ПОЖЕЖІ.
Припинення горіння досягається за допомогою вогнегасник засобів:
а. води (у вигляді струменя або у розпиленому вигляді);
б. інертних газів (вуглекислота тощо);
в. хімічних засобів (у вигляді піни або рідини);
г. порошкоподібних сухих сумішей (суміші піску з флюсом);
д. пожежних покривал з брезенту та азбесту.
3. 1 Вода - найбільш дешева i поширена вогнегасна речовина. Порівняно з іншими вогнегасники речовинами вода має найбільшу теплоємність i придатна для гасіння більшості горючих речовин.
Вода застосовується у вигляді:
а. компактних струменів;
б. розпилених струменів;
в. водяної пари.
Струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем i пилом — тверді, волокнисті, сипучі речовини, спирти, трансформаторне i солярове мастила.
Водяна пара — застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 
i невеликих загорянь на відкритих установках. Вогнегасна концентрація пари у повітрі становить 35%.
Водні розчини солей — застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф тощо). У воду додають поверхнево-активні речовини: піноутворювач ПО-1, сульфазоли НП-16, сульфонали, змочувач ДП то що.
Водою не можна гасити:
а. легкозаймисті рідини (бензин, гас), оскільки, маючи велику питому вагу, вода накопичується внизу цих речовин i збільшує площу горючої поверхні;
б. карбіди та селітру — вони при контакті з водою виділяють горючі речовини;
в. металевий калій, натрій, магній та його сплави, оскільки, внаслідок їх взаємодії з водою, виділяється водень, котрий посилює горіння;
г. електрообладнання, що знаходиться під напругою — вода струмопровідна;
д. цінні папери i пошту.
3.2. ВОГНЕГАСНИКИ ВУГЛЕКИСЛОТНІ.
Ручні вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння невеликих пожеж всіх видів загоряння.
Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється i за рахунок цього її температура знижується до -70°С. При переході рідкої вуглекислоти у газ її об’єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, котра при випаровуванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника приблизно 4м, час дій 30...60с.
Вогнегасник слід тримати за ручку для уникнення обмороження рук i зберігати далі від тепла для запобігання від саморозрядження.
Вуглекислотою можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, а також горючі рідини i тверді речовини.
Не можна гасити:
а. спирт i ацетон — вони розчиняють вуглекислоту;
б. терміт, фотоплівку, целулоїд — вони горять без доступу повітря.
3.3 Вогнегасники пінні. Ручні хімічні пінні вогнегасники використовуються для гасіння твердих речовин та горючих легкозаймистих рідин.
Не можна гасити:
а. електрообладнання, що знаходиться під напругою;
б. калій, натрій, магній та його сплави;
в. цінне обладнання, пошту та папери.
3.4 Порошкові вогнегасники ефективні при гасінні:
а. лужних металів;
б. легкозаймистих i горючих рідин;
в. горючих газів;
г. електроустановок.
3.5 Спринклерні установки — можуть бути водяні, повітряні i змішані. Це система труб, прокладених по стелі. Вода в труби потрапляє з водогінної мережі.
Спринклерні головки закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141 та 182°С.
Площа змочування одним спринклером — від 9 до 
інтенсивність подачі води — 0.1л/с.
Важлива частина установки — контрольно-сигнальний клапан, який пропускає воду в спринклерну межу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапану.
Повітряна система спринклерної установки застосовується у неопалювальних приміщеннях — трубопроводи у таких системах заповнені не водою, а стисненим повітрям.
Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку — повітрям.
3.6 Дренчерні установки.
Їх обладнують розбризкувальними головками, які постійно відкриті.
Вода подасться у дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних датчиків, котрі відкривають клапан групової дії.
4.ПОЖЕЖНА СИГНАЛІЗАЦІЯ І ЗВ’ЯЗОК.
Охоронна пожежна сигналізація на підприємстві здійснюється за допомогою:
а. телефонного зв’язку;
б. електричної пожежної сигналізації (ЕПС);
- неавтоматичної дії;
- автоматичної дії;
в. радіозв’язку на ультракоротких хвилях — для віддалених підрозділів i об’єктів.
На автоматичних телефонних станціях пожежну команду викликають шляхом набору двохзначного номера,,01” з передачею відповідної інформації.
4.1. В ЕПС неавтоматичної дії використовують ручні сповіщувачі двох видів:
а. кнопкові сповіщувачі — можуть встановлюватися як всередині (ПИЛВ - пожежний сповіщувач променевої системи для встановлення всередині приміщень), так i назовні будинків при температурі навколишнього середовища від -40 до +50°С та відносній вологості до 98% (ПКИЛ-4М-1, ПКИЛ-9 — пожежні кнопкові сповіщувачі променеві).
б. кодові сповіщувачі — забезпечують передачу завчасно обумовленого коду та включаються в лінію зв’язку тільки за шлейфною схемою.
Ручні сповіщувачі слід встановлювати на відстані не більше 50м один від одного у приміщеннях, які захищаються, а поза приміщеннями —на відстані 150м i не вище 1.5м від рівня підлоги або землі.
4.2. В ЕПС автоматичної дій використовуються сповіщувачі:
а. теплові максимальної дії (ДТЛ, АТИМ-1, АТИМ-3, АТП-3м, ПТИМ). Вони спрацьовують, коли температура повітря, що їх оточує, досягає заданої критичної температури.
Їх встановлюють у такій кількості, щоб вони перекривали зоною дії площу усього приміщення, але не менше двох.
Закріпляти їх слід на перекриттях на висоті не більше 10м від підлоги або землі (при складному або скляному перекритті теплові сповіщувачі встановлюють на тросах).
Встановлювати сповіщувачі поблизу джерела тепла забороняється.
Наприклад:
~ пожежний сповіщувач тепловий, легкоплавкий типу ДТЛ — є приладом одноразової дії. Розрахункова температура плавлення легкоплавкого сплаву 72.5°С. Працює він на розрив електричної мережі;
~ у сповішувачах типів АТИМ-1, АТИМ-3, АТП-3м, навпаки, контакти замикаються внаслідок теплової деформації біметалевої пластини. Розрахункова температура спрацьовування 60, 80, i 100°С. Площа, яка контролюється сповіщувачем i 
інерційність більше 2хв.
б. димові сповіщувачі спрацьовують при появі у повітрі продуктів згоряння.
В якості чутливих елементів в них застосовуються фотоелементи або іонізаційні камери.
У зв’язку з можливістю хибного спрацювання i виходу з ладу димові сповіщувачі не допускається встановлювати у приміщеннях, в повітрі яких можуть утворюватися пари кислот, лугів або пил у зваженому стані.
Наприклад:
~ димовий фотоелектронний сповіщувач ИДФ-1 має інерційність 10с. Контролюється зона — 
.
в. світлові сповіщувачі — працюють на використанні різних складових частин спектру відкритого полум’я.
Світлові сповіщувачі без інерційні i контролюють зону до 
.
Наприклад:
~ світлові сповіщувачі СИ-1, АИП-М, ДПИД — найбільш розповсюджені i працюють на використанні ультразвукового випромінювання.
г. ультразвукові сповіщувачі — реагують на полум’я, яке коливається.
Ультразвукові сповіщувачі без інерційні i контролюють зону площею до 
.
Наприклад:
- ультразвуковий сповіщувач ДУЗ-4, його робота основана на ефекті Доплера (відображені від об’єктів, що рухаються, ультразвукові коливання мають частоту, яка відрізняється від тієї, що випромінюється).
Може використовуватися у торгівельних залах автомобільних магазинів у неробочий час.
д) комбіновані сповіщувачі – суміщають функції димових і теплових сповіщувачі.
