Генезис та періодизація національно-культурного
Відродження в Україні напр.18-поч.20ст.
Нац.-культурне відродження-це відродження народних звичаїв і традицій,розширення сфери вживання української мови,створення нац. школи,театру,кіно.А також є в першу чергу процесом політико-культурним,кінцева мета якого-“завоювання національної незалежності та проголошення національної де-ви.
Професор Празького університету М.Грох запропонував 3 етапи знаного з 19 ст. національного відродження:академічний,культурний,політичний.
-академічний -певна національна група стає предметом уваги дослідників. Вони збирають і публікують народні пісні і легенди, прислів’я.
- культурний - відзначається тим,що мова, яка в першій фазі є предметом вивчення, тепер стає мовою якою творять літературу і на яку перекладають з інших мов.
-політичний – нація об’єднана спільною мовою, висуває вимоги до політичного самоврядування, автономії, самостійності.
Професор Р. Шпурлюк у своїй відомій розвідці «Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця 18 поч.20ст.» зробив спробу накласти цю схему на розвиток українського національного відродження. Він виділяє 3 фази: наукову, культурну і політичну. Початок українського національного відродження пов’язувався з появою «Енеїди» І. Котляревського, який першим увів українсько-народну мову до літератури та Харківським гуртком літератором. Національне культурне відродження на Галиччині пов’язане з іменем М. Шашкевича»Руська Трійця», альманах «Русалка Дністровая» започаткувавши західно-українский літературний, а згодом і національний ренесанс.
За ідейним спрямуванням склалося 2течії – прогресивна та революційна. Прогресивні революційні романтики України (Т.Шевченко, М.Шашкевич) поширювали ідеї народності, гуманізму, розвивали національну мову, оспівували народно-визвольні рухи.
І.Лисяк-Рудницький усю добу національно-культурного відродження кінця 18 поч.19ст. ділить на три періоди:
-шляхетський (дворянський 1780-1840р)
-народницький (1840-1880рр);
-модерністський (1890-1814рр);
1-ий період українського національно-культурного відродження пов’язаний з куьтурно-просвітницькою діяльністю дворянства козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхецтва на Правобережжі. Головним девізом було гасло:»Повернутися до козаччини.»
На 2 етапі провідною силою виступила демократично налаштована інтелігенція України, з-поміж якої вирізняється Т.Шевченко.Його творчість наскрізь пронизана національною ідеєю, палкою любов’ю до України та її народу. Головним гаслом цього періоду став заклик – «Повернутся лицем до народу».
На 3 етапі український національно –культурний рух проникає у середовище народних мас і триває аж до початку Першої світової війни, яка в історії модерного українства відкриває нову епоху.Таким чином, паралелізм історичних процесів на ниві національно-культурного відродження у Східній та Західній Україні свідчить про внутрішню єдність українців 19ст.
Дворянський період національно-культурного відродження
Та його особливості.
В цей час в середовищі освіченого українського дворянства пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу, його побуту, звичаїв і обрядів, мистецьких здобутків. На Лівобережжі з ініціативи старшини виникає широкий рух за вивчення історії козацької України. Розпочинається збирання історичних матеріалів - літописів, хронік, грамот та інших державних документів. На основі опрацьованих матеріалів та документів з’явилися загальні праці з історії України, зокрема «Істрія Малої України» Д.Бантиша-Каменського.
На думку визначного історика України Івана Крип’якевича українська національна ідея в останні десятиліття 18ст.починає своє життя з історичних розвідок історії народу,історії козацтва. Про це свідчать праці О.Рігельмана «Літописне провістування про Малу Росію, її народ і козаків взагалі.»
«Історія Русів» -найвизначніший твір українсько-національної політичної думки кін.18 поч.20ст. Він відіграв важливу роль у формуванні національної свідомості українців. Багато уваги приділено Козаччині,Хмельниччині, Гетьманщині. По суті, це перша політична історія України.
До цього періоду відноситься поява «Граматики новоруского наречея» О. Павловсського, яка започаткувала дослідження в галузі українського мовознавства і є першою друкованою граматикою української мови..
Важливим чинником національно-культурного відродження була поява видань, а також публікація праць, вийшло 210 книжкових видань. Перший в Україні науковий і літературно-художнйі журнал «Украинский Вестник». В Харкові з’явилися видання у формі альманахів і збірників:» Украинский Альманах»(1831),”Утренняя Звезда”(1838), “Запорожская Старина”(1833-1838), “Украинский Сборник”(1838-1841)
Світський театр.Перехід від духовного до світського театру відчутний у трагікомедія Ф.Прокоповича та Ю. Щербицького.Популярним на той час були трупи акторів-кріпаків поміщика Гавриленка.В 1808р поновилась робота харківського театру,директором і актором якого став ГКвітка-Основ*яненко.На чолі Полтавського театру стояв І.П Котляревський.
Архітектура. Переважавв класичний стиль,але на поч..19.ст його замінив новий стильовий напрям-ампір.Архітектор А.І Меленський(впродовж 30 р. був головним архітектором Києва).У 20-30х р.19 ст. у Львові була побудована Львівська ратуша,Нородний дім,в стилі ампір бібліотека Оссолінських
Важливий внесок у розвиток укр. образотв. ми-ва зробили Т.Г Шевченко,Л.Жемчужников,К.Трутовський.ТГ Шевченко –галузь станового живопису,графіки,монументально-декоративного розпису та скульптури.У 1844р. вийшов перший випуск серії офортів “Живописна Україна”
Пер.половина 19 ст.зародження укр.. національної музики.”Українські мелодії”(1834)М.Маркевича, “Пісні польські й руські галицького народу”(1833) В.Зеленського, “Голос українських пісень”, М.Максимович(1834)
Народницький період національно-культурного відродження в Україні,його характерні риси та ознаки.
Народницький період національно-культурного відродження знаменний тим,що саме в цей час в середовищі передової демократично настроєної інтелігенції викристалізовувалася концепція про Україну як “етнічну національність”
Характерні риси періоду:1)керівництво національним рухом переходить до рук нової інтелігенції,2)Центром українського національного відродження стаютьХарківський і Київський університети,а також Кирило-Мефодіївське братство,3) провідну роль у процесі відродження на Україні відігравав Т.Г Шевченко.Народницька доба укр.. відродження надзвичайно важлива на шляху дальшого національно-культурного зростання України.Поділ на 2 періоди:1)романтичний(діяльність членів Кирило- Мефодіївського братства),2)позитивістський (культурно-просвітницька діяльність членів «Старої Громади»).
Гасло- «повернутися лицем до народу»
Народ.-й період національно-культурного відродження мав певні здобутки: заснування Південно-західного відділу Російського Географічного Товариства у Києві,наукові дослідження в галузі укр.. мови,історії,етнографії,фольклору.
Навколо Київського університету,відкритого у 1834р.,згуртувалася група молодих талановитих романтиків:М.Костомаров,П.Куліш,ВБілозерський,М.Гулак,П.Маркович.В грудні під проводом М.Гулака та М Костомарова вони заснували політичну таємну організацію- «Кирило-Мефодіївське братство»,до складу входило 12 активних членів. Мета: перебудувати тогочасні су-ні відносини в Україні на засадах християнства,виступало за ліквідацію кріпацтва,поширення освіти та здобуття Україною національного суверенітету в межах слов*янської конфедерації.У Петербурзі 1861-1862 видавався укр. мовою щомісячний журнал «Основа»,редактором був В.Білозерський.
П.Чубинський був автором вірша «Ще не вмерла Україна» вперше опублікованого 1863р. з нотами укр. композитора М Вербицького.Цей твір з проголошенням УНР в листопаді 1917р. став укр. нац. гімном.
Українська нац. ідея виразно прозвучала у творах Т.Шевченка та М.Драгоманова. «Кобзар»(1840),поемі «Гайдамаки»(1841),збірки «Три літа»(1843-1845)
Демократичний напрям укр. лі-ри у прозі представляли М.Вовчок,П.Мирний,М.Коцюбинський,І. Нечуй-Левицький,І.Франко,Л.Українка
Особливу цінність мають думки О.Потебні стосовно формування нац. ідеї.Він вважав,що її відсутність у середовищі українців є внутрішньою причиною безсилля ц непродуктивності нації,небезпекою на шляху її подальшого існування.
