Чурсин Н.Н. Информационная культура в образовательной деятельности высшей школы. Вопросы методологии // Науч.-техн. информ. Сер 1. – 2003. - №4. – С.1-14.
ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА В ОСВІТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩОЇ ШКОЛИ. ПИТАННЯ МЕТОДОЛОГІЇ
Сучасні трактування поняття інформаційної культури
Одним з напрямів вдосконалення освітньої діяльності в умовах інформатизації є інформаційна культура, виступаюча, з одного боку, як ціль освітньої діяльності, а з іншою - як її засіб.
Включення інформаційної культури в цілі навчання об'єктивно витікає із зміни характеру і умов праці в сучасному суспільстві. Значна частка випускників шкіл і вузів майбутнього буде зайнята тими різновидами праці, яку можна назвати інформаційно-насиченою. Так, "інформаційна діяльність (діяльність, нерозривний пов'язана з переробкою знань) стає для певних категорій людей найважливішою складовою частиною їх професійної діяльності. До числа таких категорій відносяться учені, інженери, педагоги, журналісти, лікарі, юристи і інші працівники розумової праці". [1, с.38-39]. Крім того, "наприклад, фахівці, що займаються пошуковими НДР, операції пошуку інформації вважають за краще проводити самостійно, не передоручаючи її інформаційному працівнику. В даному випадку пошук інформації невідокремлений від творчого процесу і є частиною інформаційної діяльності". [там же, с.40]. Можна вважати таким, що затвердився думку, що "завтрашні дорослі в Інформаційному Суспільстві повинні будуть бути інформаційними менеджерами...що інформаційний фахівець, як ми розуміємо його або її, застаріє; натомість кожний буде інформаційним менеджером, оскільки кожний буде здатний управляти його власною інформацією - оскільки кожний матиме концептуальну і технологічну здатність отримати доступ до неї" [2]. Інформаційна культура, отже, розглядається як деяка порівняно нова, але швидко набуваючий ваги елемент професійної культури фахівців. Через підвищення своєї ролі у виробничій діяльності людини інформаційна культура робить наростаючий вплив і на загальний прогрес людства. Як відзначає Ю.В. Очерет, "ніякий прогрес в суспільстві без достатньо розвинутої інформаційної культури неможливий, причому останнім часом у зв'язку із значним прискоренням цього прогресу і збільшенням можливостей технічного оснащення засобів інформації роль і місце інформаційної культури у всіх сферах життя значно зростає" [3].
Слід відзначити, що поняття інформаційної культури часто ототожнюється з близьким до нього поняттям інформаційної письменності. Інформаційна письменність повинна розумітися як уміння майбутнього фахівця ідентифікувати вид необхідної інформації, провести її пошук, у тому числі автоматизований, здійснити її відбір і аналіз і ефективно використовувати в професійній діяльності. Таким чином, поняття інформаційної письменності охоплює перш за все технологічну сторону роботи фахівця з інформацією. У зв'язку з цим методологічно істотні два моменти. По-перше, доступ до інформації і її обробка, будуються на певній інформаційній технології, залежній від рівня комп'ютерної техніки, тому цілком природно, що поняття інформаційної письменності включає і певний фрагмент комп'ютерної письменності. Поняття комп'ютерної письменності, як бачимо, не співпадає з поняттям інформаційної письменності - це важливо підкреслити, оскільки, принаймні для середньої школи, а також для ряду вищих учбових закладів комп'ютерна письменність і письменність інформаційна мабуть суть одне і те ж. По-друге, поняття інформаційної письменності постійно модифікується у зв'язку з прогресом інформаційної технології і ускладненням інформаційного середовища, придбаваючи всі нові аспекти і відтінки.
Інформаційна культура - поняття більш широке, ніж інформаційна письменність. Інформаційна культура фахівця:
- припускає, що людина уміє користуватися сучасними засобами витягання, обробки і систематизації знань [4];
- припускає глибоке розуміння єства і ролі інформаційних процесів в природі і суспільстві, уміння застосовувати інформаційний підхід в аналізі об'єктів і явищ;
- включає знання ним особливостей (закономірностей) документальних потоків в своїй області діяльності, можливостей різних систем пошуку інформації, уміння працювати з різними джерелами і володіння основами аналітико-синтетичної переробки інформації і багато що інше, оскільки кожний фахівець практично не тільки споживач інформації, але і активний учасник інформаційного процесу в цілому - автор, редактор, референт, рецензент, консультант...;
- розглядається не тільки як елемент підготовки фахівця, але і як елемент його професійного виховання, а зрештою - як істотний елемент загальної культури [1, с.6].
Мабуть, найпоширеніша точка зору на поняття інформаційної культури інтегрована визначенням, що міститься в сучасному фундаментальному підручнику інформатики: "Інформаційна культура - уміння цілеспрямовано працювати з інформацією і використовувати для її отримання, обробки і передачі комп'ютерну інформаційну технологію, сучасні технічні засоби і методи" [5, с.21]. Це визначення, на наш погляд, точніше характеризує саме інформаційну письменність (над якою його прославляє, можливо, лише слово "цілеспрямовано"). Людина грамотна, що володіє сучасними знаннями, технологією, методами - це ще не обов'язково людина, що володіє високою культурою. Все ж таки поняття інформаційної культури часто зв'язується з певними знаннями або уміннями фахівця або навіть ототожнюється з ними.
Як вважає В.Ф.Сухіна, "інформаційну культуру повинні виробляти в собі перш за все фахівці, що мають справу з інформацією і інформаційно-обчислювальною технікою. Проблема інформаційної культури включає і інформаційні потреби, і обмеження (оскільки можливості людини по освоєнню інформації не безмежні), і питання навчання, і перепідготовки фахівців. Будучи поки що показником не загальній, а швидше за професійну культуру людини, інформаційна культура з часом стане важливим чинником розвитку кожної особи. Основою інформаційної культури можуть стати знання про інформаційне середовище, закони її функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках" [6, с.108]. Схожу позицію займає і О.Ю Чубукова, вважаючи, що пріоритетність в інформаційній політиці підвищення інформованості населення і якості учбово-освітнього процесу, залучення його учасників до новітніх технологій, умінню працювати в сучасних інформаційних мережах, користуватися новітніми типами комп'ютерної техніки дозволить підготувати нову інформаційну культуру [7].
"Сукупність знань про основні методи представлення знань разом з умінням застосовувати їх на практиці для вирішення і постановки змістовних задач природно назвати інформаційною культурою (ІК-культурою) поводження із знаннями, даними і інформацією". - пишуть Ю.В.Мілітарев і І.М.Яглом, - "Інформаційна культура необхідна кожній мислячій людині, але в століття комп'ютерної революції її значення різко зростає, бо без інформаційної культури як постановка задач, які повинні розв'язуватися на ЕОМ, так і мистецтво спілкування з ЕОМ різко утрудняють і навіть стають неможливими". Як вважають ці автори, висока інформаційна культура припускає два основні уміння - уміння адекватно формалізувати знання, що є у людини, і уміння адекватно інтерпретувати формалізовані описи. Кінець кінцем інформаційна культура є уміння дотримувати належну рівновагу між тією, що формалізується і не формалізується складовими людського знання [8].
Таким чином, у висловах сучасних дослідників інформаційна культура частіше за все потрактує як елемент особистої культури фахівця, причому саме професійній, а іноді і вузькопрофесійної культури. Більш того, поняття культури абсолютно невиправдано зводиться до прагматичному аспекту, що займає в ньому незначне місце, саме до того, що може фахівець отримати, черпнути корисного для себе, володіючи певним видом культури. При цьому поняття "інформаційна культура", як правило, розкривається переважно за рахунок уточнення, розкриття визначення "інформаційна", а ключовому поняттю -"культура" - надається значно менше уваги.
Дещо лагідніє "тиск" техніки і технології, коли визначення інформаційної культури позбавляється вузькопрофесійного відтінку і переходить на особовий рівень члена суспільства. Тут формування уявлень про інформаційну культуру обумовлено проблемами, що мають відношення до кожної людини.
Ймовірно, основна проблема, супроводжуюча формування інформаційного суспільства, породжується суперечністю між величезним об'ємом доступної інформації і реальними можливостями людини в її оцінці, відборі і засвоєнні.
Надмірна кількість народжується в світі інформації (це явище називають infoglut, тобто "інформаційна обжерливість") створює серйозні труднощі в її аналізі і засвоєнні. Наприклад, інформація про нині сумно відомій "озоновій дірі" була отриманий американським метеорологічним супутником ще в 1979 р., але вона залишалася похороненою в архіві разом з 3 млн. інших непрочитаних відеострічок, поки 7 років опісля її не розшифрували британські учені, кому і дісталася честь відкриття. У сфері управління "інформаційна обжерливість" як би паралізує волю керівника, який опиняється не в силах зупинити потік інформації, вимагає все нових і нових уточнюючих даних і ніяк не може ухвалити рішення [9].
Згідно звіту, озаглавленому "Управління комунікаціями, на робочому місці 21 сторіччя", американські працівники одержують в середньому 190 повідомлень в день, а їх британські колеги - близько 169. За даними фірми Pitney Bowes Inc., що проводила дослідження спільно з інститутом Institute for Future, більшість співробітників компаній, від менеджерів вищої ланки до клерків, присвячує свій робочий день в основному обробці вхідних і витікаючих повідомлень, так що для виконання інших функцій у них залишається зовсім мало часу. Один британський менеджер повідомив, що він одержує близько 30 телефонних дзвінків і приблизно така ж кількість повідомлень електронної пошти в день і відчуває при цьому, що його буквально "бомбардує" інформація, яку він не в змозі переварити. Інформаційне перевантаження може перерости в чергову крупну проблему, вважають керівники [10].
Тому "для особи, що володіє високою індивідуальною інформаційною культурою, характерне усвідомлення зростання суперечностей між зростаючим об'ємом інформації і можливостями її обробки, знання способів її обробки, навиків застосування цих знань в своїй практичній (виробничій і побутовій) діяльності" [6, с.109].
Інша важлива проблема носить аксіологічний відтінок і полягає в тому, що в численні, до країв наповнені і доступні інформаційні канали потрапляє не тільки корисна інформація, але і безумовно небажана для сприйняття окремими категоріями, віковими групами населення.
Так, свого роду "інформаційна обжерливість" спостерігається і у сфері приватного життя, і особливо відображається воно на молодому поколінні. Підраховано, що в середній американській сім'ї телевізор буває є включений по 7 ч. в день. На проглядання відеофільмів витрачається ще 5 ч. в тиждень. В американській сім'ї є в середньому 5,3 штук радіоприймачів, по яких можна настроїтися на 9300 радіостанцій. Через ці і інші засоби масової інформації типовий американець щодня стикається не менше ніж з 1600 рекламними оголошеннями. Американська дитина за період життя до 17 років встигає проглянути майже 10 млн рекламних оголошень. Учені виказують тривогу з приводу "самогубного" прагнення до розваг, яким пронизано нинішнє американське суспільство. Згідно одному з недавніх досліджень, покоління американців молодше 30 років користуються більш високим рівнем життя, дістає освіту, має кращу інформаційну техніку, але при цьому знає менше, читає менше газет і більш байдуже до всього, ніж будь-яке інше покоління за останні 50 років [9]. У нас немає відомостей об подібного роду досліджень в Україні, але, з урахуванням певного технологічного відставання, загальна тенденція тут представляється аналогічною.
Інформаційна культура, як в трудовій діяльності, так і в побуті, грає роль "фільтра", що дозволяє оберегти людську особу від негативних інформаційних дій. Вона допомагає формувати і етична поведінка в комп'ютерних мережах, і розумне відношенню до реклами або нав'язуваним вулицею або мас-культурою стереотипам поведінки... Вона зрештою є тією, що допомагає відрізнити добро від зла в інформаційній взаємодії людини, що нескінченно ускладнилася, з середовищем, навколишнім світом. "Щоб вміло поводитися з різними інформаційними цінностями, - відзначає А.П.Суханов, - людина повинна володіти високим рівнем культури, причому цей показник покликаний супроводити йому на всіх стадіях інформаційного процесу: від моменту зародження інформації до моменту її споживання" [11, с. 123].
Засоби доступу, що тому не тільки змінилися, до інформації повинні стати предметом вивчення в школах і вузах. Ймовірно, набагато більше значення мають для майбутнього члена суспільства (а вже потім - професіонала) елементи інформаційної культури, які відносяться до поведінки людини в інформаційному середовищі, міжособовій комунікації, до повсякденного спілкування людей і які якось виявилися позбавленими достатньої уваги педагогів, можливо саме у зв'язку з комп'ютеризацією. Іншими словами, взаємодія "людина - інформаційне середовище", "людина-людина в епоху інформатизації не менше важливо, ніж "людина-комп'ютер. Так, одного разу президент IBM, найбільшої в світі компанії по виробництву комп'ютерів, виказав припущення, що "освіта розвиватиме перш за все розумові навики: здатність думати, аналізувати, планувати, обмінюватися інформацією (вступати в комунікацію), робити висновки, діяти на основі добротних навиків ухвалення рішень, - і з творчим підходом. Ми повинні прагнути пам'ятати, що в класній кімнаті - де б те ні було - знаходиться прем'єр-міністр, завтрашній керівник казначейства, завтрашні лідери політичних партій. Їх володіння навиками інформаційного управління представляється ключовим елементом у формуванні розумної національної інформаційної політики" [2]. В епоху швидких змін саме людські якості, що забезпечують адекватний інформаційний обмін. спілкування, комунікацію, є тим консервативним елементом, який повинен постійно присутній в цілях освіти, не дивлячись на технологічні зміни в інформаційному середовищі. Можливо, це ті самі якості, які завжди входили в поняття загальної культури, але були відтіснені в недавньому минулому на другий план технократичними нововведеннями. Важко, зокрема, не погодитися з тем, що "висока культура в створенні, освоєнні і споживанні інформації в науково-пізнавальній області людини означає уміння цінувати час реципієнта, виражати думки по можливості ємкою, лаконічною мовою" [11, с. 124]. Це вже зовсім близько до інформаційної етики, отже, до простору поняття культури. Як рахує А.П.Суханов, "все більш вимогливо заявляє про себе необхідність високої культури інформаційного спілкування як важливого аспекту всієї діяльності людини, направленій на освоєння навколишнього світу, природного і соціального, а також на всебічний розвиток самого людини" [11, с. 124]. Таке розуміння інформаційної культури, при високому рівні його спільності, все ж таки залишає в центрі уваги інтереси окремої людини. Це, на наш погляд, невиправдано обмежує зміст поняття інформаційної культури.
Нарешті, в найширшому розумінні "інформаційна культура виступає як система матеріальних і духовних способів забезпечення єдності і гармонії у взаємостосунках людини, суспільства і інформаційного середовища" [6, с.109]. І саме в такому змісті поняття інформаційної культури має більш всього відношення до культури взагалі.
Дистанцію між професійною культурою (її можна було б назвати культурою у вузькому значенні слова) і культурою взагалі, в широкому її значенні достатній чітко позначив Ортега-і-Гассет. В уявленні Ортеги поняття ”культура“ має особливе значення. Культурна людина повинна володіти якимись професійними навиками і уміннями, але володіння ними ще не робить людини культурним. Володіючи тільки професійними якостями, індивід не зможе оволодіти своїми обставинами, оскільки він буде залежимо від попиту на свою професію. Тому культура - це також адекватне філософське уявлення про життєво важливі проблеми сучасності і розуміння соціально-політичної суті явищ, що мають місце в реальному житті.
Іншими словами, культура - це відповідний епосі рівень інтелектуального розвитку людини, що забезпечує його здатністю орієнтуватися в оточуючому соціальному хаосі, відшукуючи власний шлях. [12,с.102].
Відповідно до такого розуміння культури формулюється і роль системи освіти. Зокрема, соціальна місія культурного університету, згідно концепції Ортеги-і-Гассета, полягає в тому, щоб подолати разноплановість, різноспрямованість задач сучасної вищої освіти і засобів соціальної педагогіки, сконцентрувати зусилля передових людей на досягненні культурного ідеалу епохи, а також пояснити інтелектуалам всю міру їх відповідальності за долі людства і, збудивши в них "відчуття місії", зробити полум'яними борцями за краще майбутнє людства [Там же].
Інформаційна культура, що розумієтьсяяк засіб в здійсненні освітньої діяльності, служить цілям досягнення найбільшої ефективності учбового процесу. Тут вона виступає характеристикою, властивою і окремому педагогу, і методиці, і організації учбового процесу.
Дійсно, не "організувавши належним чином інформаційні потоки, неможливо забезпечити постійне і безперебійне отримання необхідних даних про ті або інші об'єкти, ефективно ними управляти, планувати і прогнозувати подальший розвиток" [6, с.108], - це, поза сумнівом повною мірою відноситься і до освітньої діяльності. Отже, і в основі управління інформаційними процесами повинен неодмінно знаходитися цей принцип досягнення високої культури всієї справи: виробництва, передача, зберігання, пошук, споживання інформації [11, с. 123].
Динамізм сучасного знання створює для педагогів труднощі у визначенні тієї частини нової інформації, яка повинна бути включена в освітні програми. Проблема вибору необхідної інформації у всезростаючому потоці даних має два різні аспекти: перший - відділення релевантної інформації від нерелевантної; серйозна небезпека "інформаційного задушення" виникає тут тільки у тому випадку, коли релевантна інформація розсіяна в широкому діапазоні несистематично оброблюваних джерел; другий аспект - виділення найціннішої інформації в потоці релевантної або уявної релевантної - є пов'язаний з глибокою аналітичною переробкою інформації [13]. Певний рівень інформаційної культури повинен бути властивий викладачам для того, щоб виконувати такий аналіз з урахуванням всіх міжпредметних зв'язків і організувати учбовий процес з урахуванням нових способів доступу до інформації. Більш того, навіть сама структура знань в нових умовах істотно видозмінюється. Високотехнологічні суспільства починають реорганізовувати свої знання. "Як ми бачимо, - відзначає О.Тоффлер, - повсякденне "ноу-хау", потрібне в бізнесі і політиці, з кожним днем перетворюється на більш загальне, абстрактне. Звичайні, загальноприйняті дисципліни руйнуються. За допомогою комп'ютера ті ж самі дані або інформація можуть легко бути структуровані (є знайдений) або бути "витягнутий" декількома різними шляхами, допомагаючи користувачу розглянути одну і ту ж проблему з абсолютно різних точок зору, і синтезувати мета-знання" [14, с.419]. Все це вимагає від викладачів не тільки специфічних знань про способи доступу до інформації, не тільки відстежування нових шляхів до актуальних знань, але і відомого демократизму в оцінці діяльності навчаного. Нова інформаційна технологія надає можливості для вияву подібного демократизму і в той же час припускає, вимагає його. В цьому плані інформатизація вищої школи володіє відомим потенціалом гуманітаризації теорії освітньої діяльності, оскільки "всі науки є гуманітарними в тому ступені в якому вони включають в свій предмет "специфічно людське", перш за все людську індивідуальність і особу у всій їх повноті, у тому числі в її окремих, унікальних виявах" [15, с. 179].
Інформаційна культура повинна виявлятися викладачами в учбових ситуаціях, відповідних репродуктивному і продуктивному навчанню. Так, якщо в даному епізоді від того, хто навчається потрібне тільки репродуктивне засвоєння знань, учбовий заклад повинен надати йому вичерпну початкову інформацію, джерело по відповідній темі: недозволенно вимушувати учня або студента витрачати час на пошук інформації (окрім спеціальних занять по інформаційному пошуку), коли від нього потрібна абсолютно певна пізнавальна діяльність. Недозволенно також штучно створювати інформаційні бар'єри, рекомендуючи труднодоступне джерело - ситуація, достатньо поширена в наших умовах. Навпаки, коли від того, що вчиться чекають творчого засвоєння знань, самостійного інформаційного пошуку і відбору інформації, некоректно вимагати від нього наперед приреченого результату. Не випадково одну з складових інформаційної культури є інформаційна етика, пошана людської гідності в інформаційній взаємодії...
Нарешті, наростаючі потоки нової інформації таять в собі певну небезпеку в тому значенні, що нова, цікава і актуальна інформація вельми приваблива для викладача як учбовий матеріал, але прагнення весь час "бути на гребені інформаційної хвилі" без ретельного співвідношення нового з традиційним матеріалом породжує погіршення взаємозв'язків між елементами знання, порушення його системності і цілісності. Доступність інформації за допомогою нової інформаційної технології представляється новою панацеєю, проте чи веде це обов'язково до поліпшення знань? І в якому ступені нам слід орієнтуватися саме на знання? "Знати, щоб не розуміти", - помічає сучасний афорист А.Круглов. "Слідуючи поету Еліоту, "Де ж мудрість, втрачена в знаннях, і де ж знання, втрачені в інформації". Я боюся, що якщо ми просунемо наші інформаційні машини і їх місткості ще далі, ми можемо, врешті-решт прийти до висновку, що ми втратили мудрість, осяяння або здібність до міркування і опинимося в деякій ситуації, про яку Люіс Керрол писав в "Алісі в країні чудес": "Якщо ви не знаєте, куди йти, жодна з доріг не приведе вас туди", або, іншими словами, якщо ви не здатні міркувати, інформація вам ні до чого"(H.Bosma [16]).
Можливо, саме інформаційна культура повинна сприяти подоланню цієї небезпеки, і тоді її присутність в освітній діяльності повинна бути усвідомлена як необхідна умова вдосконалення останній, а також як важливий напрям гуманізації і гуманітаризації освіти.
Якомога бачити зі всього сказаного, в поняття інформаційної культури в даний час частіше за все вкладається вузькопрофесійне значення. Його можна було б назвати близьким до змісту понять "інформаційна письменність", "вдала (в значенні гуманна, корисна, красива і т.п.) інформаційна технологія", і воно наповнено прагматичністю - чи то окремого фахівця, що вчиться, викладача, чи то учбового процесу, чи то якої-небудь організації або соціальної підсистеми. Чинник корисності виявився найголовнішим в розумінні змісту інформаційної культури, і його обмеження є не менше жорсткими, ніж обмеження, що накладаються сферою професійної діяльності. Єство поняття "культура" тим самим в тому або іншому ступені з визначень інформаційної культури елімінуеться.
Тим часом, як відзначає Й.Хейзінга, особливість культури, в том, що в основі культурної діяльності лежать вічні метафізичні ідеали. Ідеали культури повинні відчуватися як надособистісні, імперативні цінності, усвідомлювані розумом, етично-естетичним відчуттям, а не виражати суб'єктивні потреби і практичні цілі індивіда, окремої групи або нації [17, с.346].
Представляється, що в поширеному в даний час обмеженому розумінні роль і місце інформаційної культури в освітній діяльності не може бути значна в тій мірі, в якій це вимагають сучасні умови. Яка ці вимоги і як відповідно до них повинен розумітися зміст поняття інформаційної культури - про це мова піде в наступному розділі.
