Наприкінці VII ст. до н.е. на північних берегах Чорного моря почали виникати грецькі торгові пункти – емпірії. У VI та V ст. до н. е. Північне Причорномор’я входило до сфери колонізації руху греків, яких привертали сюди родючі землі, велика кількість риби в гирлах річок, можливість вести широку торгівлю з племенами північних причорноморських степів – скіфами, синдами, меотами та ін. Не маючи плодородної землі, де можна було б вирощувати хліб, греки вдавалися до колонізації тих регіонів басейну Середземного та Чорного морів, де були сприятливі для землеробства умови. Так і на нашому узбережжі з’являються грецькі міста-колонії. Осідаючи в цих землях, греки заводили своє господарство, садили виноградники, ловили рибу та головне – вели торгівлю з місцевим населенням. Це сприяло жвавому культурному обміну між народами й поширювало здобутки середземноморської культури на наших теренах, адже греки тоді мали зв’язки з усіма регіонами Середземномор’я. Археологи знаходять численні грецькі вироби не тільки на півдні України, а й на території Київської, Полтавської, Харківської областей. У старих могилах, що вивчалися в різних куточках України, зустрічають гроші, які карбувалися в грецьких містах-колоніях, античні глиняні амфори з-під вина й оливи, грецькі вази й різні інші вироби античних майстрів, у першу чергу з золота й срібла. Грецьким майстрам замовляли вироби з золота скіфи. Для скіфських царів карбували греки й власне скіфські гроші. З грецькими товарами йшли в наші землі й культура, нові технології, майстерність передових у тогочасному світі виробників. Разом із крамом тутешні мешканці набували відомостей про світ, про побут та звичаї греків. Цей побут вельми приваблював місцевих жителів, формував у них критерії так званого престижного споживання.
У VI ст. до н.е. на північному березі Чорного моря виникли грецькі міста, засновані переселенцями з Іонії, Малої Азії і з островів егейського моря: Тира, Ольвія, Феодосія. Пантікапей, Німфей, Кіммерік, Тірітака, Мірмекій, Фанагорія, Гермонасса, Кепи та ін. У 422 р. до н.е. виник Херсонес, в ІІІ ст. до н.е. – Танаїс.
Античні міста Північного Причорномор’я жили самостійним життям, зберігаючи, проте, торгові та культурні зв’язки зі своїми метрополіями. Велику роль в їх економічному житті відігравала торгівля з містами Греції та Малої Азії, а також з племенами причорноморських степів. Міста ввозили з басейну Егейського моря вино, оливкову олію, металеві вироби, мармур, кераміку, дорогі тканини і вивозили хліб, худобу, шкури, солону рибу, рабів. Важливу роль в їхньому господарстві відігравали промисли, ремесло, землеробство та скотарство. За соціальним устроєм ці античні колонії спочатку були рабовласницькими полісами. В 480 р. до н.е. деякі міста, розташовані навколо Керченської протоки, об’єдналися в єдину державу – Боспорське царство.
Мистецтву цього регіону властиві багато рис, типових для всієї художньої культури античного світу. Міста мали регулярне планування (так звана система Гіпподама), в культових та суспільних спорудах застосовувався іонійський ордер, був поширений тип житлового будинку з перистилем. З Греції сюди широко ввозилися різноманітні художні вироби – скульптура, дрібна пластика, геми, прикрашені розписом вази. В той же час мистецтво, що тут створювалося, мало ознаки місцевої своєрідності. В нім знайшлось відбуття життя навколишніх народів, їх релігійні уявлення та ритуали. В містах Північного Причорномор’я склалися самобутні різновиди похоронної споруди (перекритий уступчастими зведеннями підкурганний кам’яний склеп з коридором-дромосом), декоративного стінного розпису, скульптурних надгробків-стел, розписної кераміки (ольвійські та боспорські вази зі стилізованими рослинними мотивами, боспорські «акварельні» пеліки). Своєрідними були ольвійські бронзові дзеркала зі стилізованими зображеннями на рукоятках (VI – IV ст. до н.е.). Самобутність художньої культури Північного Причорномор’я найповніше виявилася в мистецтві Боспорського царства.
Починаючи з ІІ ст. до н.е. античні поліси Причорномор’я починають зазнавати все сильнішого римського впливу. З 63 р. до н.е. Боспорське царство підпадає під залежність Риму. В ІІІ – IV ст. до н. е. більшість міст Північного Причорномор’я загинули під ударами кочових племен (готів, герулів та гунів).
Поступово культурні традиції та соціально-економічне становище держави все більше й більше розхитувалися. З середини ІІІ ст. почався стрімкий занепад Римської імперії, яка усе частіше зазнавала поразки від численних «варварських» народів. У 395 р. стався розкол Римської імперії на Західну та Східну. У 476 р. Західна Римська імперія перестала існувати. Рим був захоплений і зруйнований варварами (вестготами та вандалами). Так відійшли у небуття Римська імперія, а разом з нею перестала існувати й антична культура.
Неможливо переоцінити роль античної спадщини у розвитку європейської культури. Вона оживає у творах митців Відродження, які вбачали у зверненні до античності шлях до духовної свободи, до утвердження науки, творчості, пошуків в усіх сферах життя. Європейські науки, література та мистецтво Нового та Новітнього часів також звертаються до греко-римської культури. Античні образи оживають на полотнах Рубенса. Рембрандта, Пуссена, Давида, в трагедіях Корнеля і Расіна, віршах Гете, Шіллера, Пушкіна, Шевченка, Цвєтаєвої, поемах Лесі Українки, Франка, романах Мережковського, Брюсова, музиці Глюка, Моцарта, Оффенбаха.
